Ухвала суду № 80977230, 04.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1888/19

УХВАЛА

04 квітня 2019 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши клопотання ОСОБА_2 за вхід. №12172/19 від 02.04.2019 р. про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу - ОСОБА_3 (Заступнику начальника Головного управління - начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ДМС в Одеській області) та будь-яким органам державної влади та їх посадовим особам вчиняти дії щодо примусового повернення громадянина Бангладеш ОСОБА_2 до країни походження - республіки Бангладеш або до інших країн.

Клопотання обґрунтовано наступним:

У зв'язку із порушенням права на оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_2 позбавлений можливості, знаходячись на території України, користуватися процедурою міжнародного захисту та суттєво обмежений у реалізації Конституційних прав.

Через такі обставини, а також у зв'язку із неможливістю до прийняття рішення по справі отримати Довідку про звернення за захистом в Україні відносно позивача існує реальна загроза його примусового повернення до країни походження - республіки Бангладеш або до будь-якої іншої країни.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суддя виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадження якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи зазначену норму КАС України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду клопотання про забезпечення позову без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.ч. 1 - 2ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

У ч. 2 ст.151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Із системного аналізу вимог наведених норм слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. Заявник обов'язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому, тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.

Разом з тим, із поданої заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову не вбачається, а заявником, у поданій заяві лише вказано на протиправність дій відповідача та його рішення, не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності дії суб'єкта владних повноважень, та порушення у зв'язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.

Частиною 1, 3 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається у письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

З аналізу наведеної норми вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, у тому числі й з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.

Таким чином, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявників щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема у тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку суб'єкта владних повноважень, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивачів (заявників).

Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише у разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивачів.

«Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 №353/271/150.

Ця Інструкція визначає порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання.

У цій Інструкції терміни «примусове повернення» та «примусове видворення» означають систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців, які незаконно перебувають в Україні, покинути територію України всупереч їх волі і бажанню.

Іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення (п. 4).

Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:

дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України (п. 5).

Примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов'язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення (п. 6).

Рішення органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Рішення суду про примусове видворення іноземця може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.

Після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з'ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом.

Оскарження рішень про примусове повернення або примусове видворення зупиняє їх дію, якщо іноземець оскаржив це рішення у встановленому законом порядку до суду - у межах строків, визначених частинами другою-четвертою статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України, незалежно від того, чи суд у порядку забезпечення адміністративного позову відповідною ухвалою зупинив дію рішення суб'єкта владних повноважень або його окремих положень, що оскаржуються.

Викладене свідчить, що підстави, вказані ОСОБА_2 необґрунтовані.

У свою чергу, судом не встановлено, а заявником у заяві не доведено існування жодної з обставин, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову шляхом

заборони відповідачу ОСОБА_3 Заступнику начальника Головного управління - начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ДМС в Одеській області та будь-яким органам державної влади та їх посадовим особам вчиняти дії щодо примусового повернення громадянина Бангладеш ОСОБА_2 до країни походження - республіки Бангладеш або до інших країн.

Крім цьому, суддя звертає увагу, що у даному випадку така обов'язкова умова для забезпечення адміністративного позову, як «наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача» у спірних правовідносинах може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності, як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Отже, суддя відзначає, що забезпечуючи такий позов шляхом заборони відповідачу ОСОБА_3 Заступнику начальника Головного управління - начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ДМС в Одеській області та будь-яким органам державної влади та їх посадовим особам вчиняти дії щодо примусового повернення громадянина Бангладеш ОСОБА_2 до країни походження - республіки Бангладеш або до інших країн, до вирішення справи по суті, і якому ще не надано офіційну правову оцінку в межах оскарження та без застосування принципів адміністративного судочинства, зокрема, таких як гласності і відкритості, змагальності тощо, суд фактично ухвалює рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Отже, суддя не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 9, 150, 151, 154, 243, 248, 256, 295, 297 КАС України, суддя,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_2 за вхід. №12172/19 від 02.04.2019 р. про забезпечення позову.

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена.

Приписами ч. 2 ст. 256 КАС України встановлено, що ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.