Рішення № 80976198, 01.04.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2019 року ЛуцькСправа № 140/187/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Ткачук І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київської області про визнання протиправним та скасування рішення від 17.10.2018 року №126837.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 17 жовтня 2018 року ГУ ДМСУ в м. Києві на підставі п.1.1 ч.5 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» було прийнято рішення №126837 про скасування їй дозволу на імміграцію, виданого 12 грудня 2012 року. Цим же рішенням скасовано також посвідку на постійне проживання в Україні серія КИ №012077/126837. Зазначає, що підставою для скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання стали ті обставини, що з клопотанням про надання дозволу на імміграцію (18 вересня 2012 року) вона подала неправдиві відомості про перетин кордону 27 серпня 2012 року. Такий висновок відповідачем зроблено на підставі тієї обставини, що за даними системи «Аркан» нею не здійснювався перетин кордону 27 серпня 2012 року та 27 вересня 2012 року.

Позивач вважає, що такий висновок про подання завідомо неправдивих відомостей не відповідає фактичним обставинам та спростовується наступними доказами.

Так, вказує, що будучи громадянкою Російської Федерації в передбаченому законодавством порядку ОСОБА_1 27 серпня 2012 року в'їхала на територію України через КПП «Хутір Михайлівський», що стверджується копією паспорта для виїзду за кордон, в якому міститься відмітка про перетин кордону. Дана обставина також стверджується копією імміграційної картки іноземця на якій відповідно до п.25 «Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. N1074 в КПП «Хутір Михайлівський» проставлено таку ж відмітку про перетин позивачем кордону 27 серпня 2012 року. Виїхала ОСОБА_1 з України в межах строку перебування іноземців в Україні 21 листопада 2012 року через КПП Доманове, що також стверджується копією паспорта позивача для виїзду за кордон в якому міститься відмітка про перетин кордону при виїзді із України саме 21 листопада 2012 року. Повторно позивач в'їхала в Україну в то й же день через той же КПП Доманове.

Відтак вважає, що на час подання клопотання про імміграцію у вересні 2012 року та подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 на законних підставах перебувала в Україні і не подавала завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Тому зазначає, що висновок про подання позивачем відомостей про перетин кордону 27 вересня 2018 року не відповідає дійсності, остання таких відомостей не подавала і в її паспорті відсутня відмітка про перетин кордону 27 вересня 2012 року, оскільки в цей час вже знаходилась на території України законно в'їхавши 27 серпня 2012 року.

Також позивач зазначає, що у висновку помилково зазначено про подання 28 грудня 2012 року заяви про видачу посвідки, оскільки така посвідка серії КИ №012077/126837 вже була їй видана 27 грудня 2012 року, що стверджується копією такої посвідки. Згідно цієї ж посвідки 12 жовтня 2016 року, у зв'язку із переїздом з міста Києва до міста Луцька позивача було знято з реєстрації в місті Києві та зареєстровано по АДРЕСА_1. При цьому підлягали перевірці обставини отримання ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання. Однак ніяких порушень не встановлено та зауважень висловлено не було.

Крім того, вважає безпідставним зазначення у висновку на відсутність відносно неї даних про перетин кордону в системі «Аркан» 27 серпня 2012 року, оскільки Державна прикордонна служба України повідомила, їй що не може надати наявну в базі даних інформацію про перетинання ОСОБА_1 державного кордону України у період з 01 січня 2011 року по 01 січня 2013 року через зберігання такої інформації тільки протягом останніх п'яти років.

З огляду на зазначене, позивач вважає, що рішення Управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 17 жовтня 2018 року №126837 про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне місце проживання в Україні не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому вона звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою від 01 лютого 2019 року прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).

Ухвалою суду від 15 лютого 2019 року витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України підтверджені документально (при можливості) відомості про перетин державного кордону України за період з 01 серпня 2012 року по даний час громадянкою Російської федерації ОСОБА_1 паспорт тип Р, код країни видачі RUS, номер НОМЕР_3, дата видачі 05 грудня 2011 року.

Ухвалою суду від 19 березня 2019 року залучено до участі у справі співвідповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, яке відповідно до Постанови КМУ №732 від 12 вересня 2018 року є правонаступником майна, прав та обов'язків ГУ Державної міграційної служби в м. Києві та беручі до уваги, що останнє згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005099672 від 11 березня 2019 на даний час не ліквідовано та перебуває з 05 жовтня 2018 в стані припинення за рішенням засновників.

Відповідач ГУ Державної міграційної служби в м. Києві відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідач Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київської області у відзиві на позов вх. №4984/19 від 01 квітня 2019 року вимоги позову заперечує, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своєї позиції подав копію справи ОСОБА_1 №01-873 від 13 грудня 2012 року про оформлення дозволу на імміграцію та зазначив, що при перевірці матеріалів справи ОСОБА_1 було встановлено, що законність свого перебування на території України на момент подачі клопотання про надання дозволу на імміграцію підтвердила копією паспорту зі штампом перетину кордону в КПП»Хутір Михайлівський» 27 серпня 2012 року та на момент подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання підтвердила копією паспорту зі штампом перетину кордону в КПП «Хутір Михайлівський» 27 вересня 2012 року. Про те, за даними системи «Аркан» вказані перетину кордону позивачем не здійснювалися, тобто остання незаконно перебувала на території України та подала про себе завідомо неправдиві відомості, чим порушила законодавство України з питань перебування на території України іноземців та осіб без громадянства. На підставі вищевикладеного відповідач просив в задоволені позову відмовити повністю.

01 квітня 2019 року позивач та представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київської області на розгляд справи не прибули при цьому звернулися до суду із клопотаннями про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Як визначено частиною четвертою статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням наведеного, розгляд справи закінчено у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка с. Шаумянівськ, Шаумянівського району, Азербайжан, має паспорт НОМЕР_3 виданий владою Російської Федерації, є громадянкою Російської Федерації та з 03 грудня 1993 року перебуває у шлюбі з громадянином Російської Федерації ОСОБА_4, який має дозвіл на імміграцію в Україні. На даний час вини проживають та зареєстровані в м. Луцьку в їх власній квартирі по АДРЕСА_1 разом з двома їх дітьми, молодший з яких є учнем 9 класу ЗОШ №5.

12 грудня 2012 року після проведення ГУ ДМС в м. Києві визначених міграційним законодавством перевірок, прийнято рішення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні відповідно до пункту 6 частин 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію».

27 грудня 2012 року позивачу видано посвідку про постійне проживання в Україні серія КИ №012077/126837 терміном дії безстроково.

17 жовтня 2018 року відповідачем прийнято рішення №126837 про скасування дозволу на імміграцію, виданого 12 грудня 2012 року. Також, цим же рішенням скасовано посвідку на постійне проживання в Україні серія КИ №012077/126837 на підставі рішення від 12 грудня 2012 року.

Вирішуючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами суд зазначає наступне.

Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VІ від 22.09.2011року (далі Закон України №3773-VІ), Законом України «Про імміграцію» №2491-ІІІ від 07.06.2001 року(далі Закон України №2491-ІІІ), Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 року (далі Порядок №1983).

Відповідно до статті 1 Закон України №3773-VІ іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 2 цього Закону правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Статтею 3 Закону України №3773-VІ встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частиною першою 4 Закону України №3773-VІ іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ в редакції, чинній на час надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання в Україні).

Статтею 1 Закону України №2491-ІІІ визначено, що імміграція-це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Статтею 6 Закону №2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів. Так, за приписами ч. 1 п. п. 2, 3 цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи, зокрема:

- перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію;

- виконання умов для надання такого дозволу;

- відсутність підстав для відмови у його наданні;

- приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.

Стаття 9 Закону №2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком № 1983 (в редакції, чинній на час надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання в Україні).

Так, згідно з п. 11 Порядку № 1983 (в редакції, чинній на час надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання в Україні) для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: копія документа, що посвідчує особу (підтверджує громадянство (підданство) чи статус особи без громадянства); три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України «Про імміграцію» (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію»). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов'язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ненадання особою повного пакету документів, які до того ж мають бути достовірними, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні в такому випадку не видаються. Крім того, однією з основних умов отримання дозволу на імміграцію є законність перебування особи на території України.

Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12 Порядку № 1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Наведене свідчить, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Особі, яка отримала дозвіл на імміграцію, тобто перебування на законних підставах в Україні якої визнано державою, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

З матеріалів справи вбачається, 18 вересня 2012 року громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 звернулася до ГУ ДМС в м. Києві із заявою про надання їй дозволу на імміграцію в Україну на підставі Закону України «Про імміграцію», а саме: у зв'язку з перебуванням нею у шлюбі з іммігрантом. До заяви нею, серед інших документів, зокрема було надано паспорт громадянки Російської Федерації НОМЕР_4, свідоцтво про шлюб з громадянином Російської Федерації ОСОБА_5, а також посвідку на тимчасове проживання на його ім'я, видану 19 лютого 2008 серія КИ № 025270/116705 (строк дії безстроково) для підтвердження законності його перебування на території України.

Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві, за результатами перевірки поданих позивачем заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну та документів, визначених статтею 9 Закону України «Про імміграцію», п. 11 Порядку № 1983, було позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну від 12 грудня 2012 року №126837 та посвідку на постійне проживання в Україні серії КИ № 012077/126837, видану 27 грудня 2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України від 05.11.2009 № 1710-VI «Про прикордонний контроль» реєстрація паспортних документів іноземців та осіб без громадянства у пунктах пропуску через державний кордон здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм здійснення реєстрації паспортних документів іноземців та осіб без громадянства в пунктах пропуску через державний кордон, визначений Порядком реєстрації паспортних документів іноземців та осіб без громадянства в пунктах пропуску через державний кордон, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 № 798 (далі - Порядок № 798).

Згідно з п. 2 Порядку № 798 реєстрація паспортних документів іноземців та осіб без громадянства в пункті пропуску - проставлення в паспортному документі або імміграційній картці іноземця або особи без громадянства чи в інших документах, передбачених законодавством, відмітки «В'їзд» та внесення відомостей про іноземця або особу без громадянства, їх паспортних даних до відповідного реєстру, яким є - база даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України".

Пунктами 3 та 7 Порядку № 798 передбачено, що у пунктах пропуску здійснюється реєстрація паспортних документів іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, крім осіб, які відповідно до частини четвертої та п'ятої статті 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» звільняються від реєстрації або паспортні документи яких реєструються в МЗС та його представництвах. Відмітка «В'їзд» проставляється уповноваженою особою в паспортному документі іноземця або особи без громадянства на вільних сторінках, призначених для цього або для проставлення віз, починаючи з останньої, з правого боку, під час кожного в'їзду в Україну.

Відповідно до пункту 9 Порядку № 798 уповноваженою особою до реєстру (база даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України») заносяться відомості про іноземців та осіб без громадянства і їх паспортні дані відповідно до рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації ICAO Doc 9303 (прізвище, ім'я, номер паспортного документа, громадянство, дата народження, стать).

Аналогічні норми щодо внесення даних про іноземця, який перетинає державний кордон вносяться до бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» зазначені також в пункті 2.5.7. Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затвердженій наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України 05.06.2012 № 407 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 27 червня 2012 року за № 1083/21395.

Пунктом 3 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 25.06.2007 N 472, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 липня 2007 р. за № 765/14032 (далі - Положення № 472) визначено, що база даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» це автоматизований банк даних відомостей про громадян України, іноземців та осіб без громадянства, зареєстрованих у пунктах пропуску через державний кордон, та відповідно документів громадян України на право виїзду з України і в'їзду в Україну, у тому числі паспорта громадянина України, та паспортних документів іноземців та осіб без громадянства.

Згідно з пунктом 5 Положення № 472 база даних осіб є складовою центрального сховища даних центральної підсистеми інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Гарт» Державної прикордонної служби України (система «Гарт») та інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система «Аркан»).

З аналізу вищезазначених положень вбачається, що при кожному перетині іноземцем державного кордону України у паспорті такої особи проставляється відмітка про перетин державного кордону, а відомості про іноземця та його паспортні дані заносяться до база даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», яка є складовою інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан».

Відповідно до пункту 6 Положення про інтегровану міжвідомчу інформаційно-телекомунікаційну систему щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України від 03.04.2008 № 284/287/214/150/64/175/266/75, вищевказані органи є суб'єктами системи «Аркан».

Судом встановлено, що УДМС у Волинській області 12 вересня 2018 року направив до ГУ ДМС в м. Києві запит за №0710/7545-18 щодо підтвердження видачі тимчасової посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 серія КИ № 012077/136837 від 27 грудня 2012 року. В зв'язку з чим, відповідно до вказівки ДМС №8-4806/2.14-13 від 07 червня 2013 року проведено перевірку матеріалів справи щодо надання дозволу на імміграцію в Україні та документування посвідкою на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 При перевірці матеріалів справи ОСОБА_1 було встановлено, що законність свого перебування на території України на момент подачі клопотання про надання дозволу на імміграцію позивач підтвердила копією паспорту зі штампом перетину кордону в КПП»Хутір Михайлівський» 27 серпня 2012 року та на момент подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання підтвердила вищевказаними документами. Оскільки, за динними системи «Аркан» вказані перетини кордону позивачем, в цій базі незазначені, тому зроблено висновок, що позивачка незаконно перебувала на території України та подала про себе неправдиві відомості.

На підставі виявлених обставин ГУ ДМС в м. Києві прийнято рішення від 17 жовтня 2018 року №126837 про скасування громадянці Російської Федерації ОСОБА_1, дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на проживання.

Статтею 12 Закону встановлені підстави для скасування дозволу на імміграцію. Дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

З абзацу 3 оскаржуваного рішення вбачається, що позивачці дозвіл на імміграцію скасовано на підставі п.п 1,5 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до пунктів 21-23 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Під час підготовки справи до розгляду судом було винесено ухвалу від 15 лютого 2019 року, якою витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України підтверджені документально (при можливості) відомості про перетин державного кордону України за період з 01 серпня 2012 року по даний час громадянкою Російської Федерації ОСОБА_1 паспорт тип Р, код країни видачі RUS, номер НОМЕР_3, дата видачі 05 грудня 2011 року.

З долученої до матеріалів справи відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 0.184-8194/0/15-19 від 01.03.2019 слідує, що в базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» наявна інформації про перетин позивачем державного кордону України в період з 2014 по 2018 роки. Також зазначено, що відповідно до п. 29 Положення інформація у базі даних осіб щодо відомостей про громадян України, іноземців та осіб без громадянства зберігається протягом п'яти років. Отже, інформацією за спірний період відповідний орган ДПСУ не володіє.

В судовому засіданні було досліджено паспорт позивачки НОМЕР_4 (копія якого приєднано до заяви позивачки від 01 квітня 2019 року), з якого вбачається, що на відповідній сторінці паспорта є відтиск штемпеля з зазначенням пункт пропуску «Хутір Михайлівський» про перетин позивачкою кордону 27 серпня 2012 року на в'їзд в Україну та 21 листопада 2012 року на виїзд з України через пункт пропуску «Доманове».

Відповідач у Висновку від 17 жовтня 2018 року при розгляді матеріалів щодо скасування дозволу на імміграцію громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 затвердженого першим заступником начальника ГУ ДМС у м. Києві, як підставу для винесення оскаржуваного рішення №126837 від 17 жовтня 2018 року зазначає, що даними системи «Аркан» вказаний позивачкою перетин кордону зафіксовано не було, чим зроблено висновок про подання неправдивих відомостей ОСОБА_6 та порушення законодавства України з питань перебування на території України іноземців та осіб без громадянства.

На підтвердження своєї позиції відповідач в додатках до відзиву на сторінках 65-68 подав роздруківку - перелік про перетини ОСОБА_1 державного кордону з 2012 по 2018 роки. Суд вважає, що дана роздруківка не може вважатись належним доказом в розумінні статтей 94-100 КАС України, оскільки не посвідчена у встановленому законодавством порядку, не містить будь яких реквізитів щодо її видання, не зазначено органу який її видав чи службової особи, що дають можливість ідентифікувати її як витяг з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, які переміщають державний кордон системи «Аркан» Державної прикордонної служби. Інших доказів на підтвердження своєї позиції відповідачем ненадано.

Суд вважає що відповідачем у порушення вимог ст. 12 Закону України «Про імміграцію» та п.п. 14,23 Порядку №1983 при проведенні перевірки на предмет скасування дозволу позивача на імміграцію, відповідного запиту на додаткову інформацію до органу Державної Прикордонної служби України про підтвердження відсутності відповідних відомостей щодо ОСОБА_1 у системі «Аркан» зроблено не було, що призвело до передчасного прийняття висновку про скасування дозволу та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, в наявній у справі копії паспорта позивачки № НОМЕР_3 містяться відтиски штампів про перетин нею державного кордону України, саме 27 серпня 2012 року через КПП «Доманове», відтак вищевказане спростовує доводи відповідача, про те, що ОСОБА_1 не підтвердила перетину державного кордону.

Дослідивши оскаржуване рішення від 17 жовтня 2018 року № 126837 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на проживання, суд дійшов висновку, що воно прийнято не на підставі повноважень, не в межах та не у спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства України та за відсутності визначених ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» підстав для його прийняття.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем під час розгляду справи не доведено та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів не підтверджено правомірність своїх дій в частині прийняття оскаржуваного рішення, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київської області на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 704,80 грн., сплачений позивачем відповідно до квитанції від 22.01.2019 року №0.0.1252502680.1.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Закону України «Про імміграцію», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 17.10.2018 року №126837.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2).

Відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4А, ідентифікаційний код юридичної особи 37768863).

Відповідач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київської області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4А, ідентифікаційний код юридичної особи 42552598).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич

Повне рішення суду складено 05.04.2019 року.