Рішення № 80976143, 05.04.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 квітня 2019 р. Справа № 120/582/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27.12.2018 позивач, як журналіст - розслідувач інформагентства "Агенція журналістських розслідувань", звернулась, в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації", до Головного управління ДФС у Вінницькій області із запитом про надання публічної інформації. Листом від 04.07.2018 за №7063/10/02-32-50-01 відповідач відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації.

Не погодившись із вказаними діями (бездіяльністю) ГУ ДФС у Вінницькій області, вважаючи, що ненадання інформації на запит таким, що порушує норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» та суперечить інтересам громадськості, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 05.03.2019 відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У строк встановлений судом відповідач надав на адресу суду відзив вх. №16635 від 26.03.2019, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог, вважаючи позов таким, що не підлягає задоволенню. Свою позицію відповідач мотивує тим, що запитувана інформація, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про надання доступу до публічної інформації», а саме до конфіденційної інформації. Також наголосив, що відповідно до статті 7 вказаного Закону, розпорядники, що володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

01.04.2019 ухвалою суду у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження відмовлено.

Дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Так, 18.12.2018 позивач звернулась до Вінницької міської ради із запитом про надання публічної інформації (а.с. 10-11). В запиті, посилаючись на відповідні норми чинного законодавства позивач просила надати наступну публічну і відкриту за режимом доступу інформацію:

«... публічну інформацію про суму коштів, яка надійшла до бюджету міста від ДП «Дитячий санаторій ім. М.М.Коцюбинського» за договорами оренди земельних ділянок від 04.08.2010 на підставі рішення міської ради від 24.06.2010 № 2877 за період з 01.01.2010 по 01.06.2018 ...».

Зазначений запит в порядку, передбаченому ч.3 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» було направлено Вінницькою міською радою до належного розпорядника - ГУ ДФС у Вінницькій області.

Відповідач надав лист-відповідь за №7063/10/02-32-50-01 від 04.07.2018, яким відмовив позивачу в наданні запитуваної інформації (а.с. 8-9).

Як на підставу для відмови в наданні публічної інформації розпорядник послався 1) на пп. 17.1.9 п.17.1 ст.17 ПК України відповідно до якого платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами; 2) на норми ч.2 ст.6, ст.7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо обмеження доступу до конфіденційної інформації.

Вважаючи отриману відповідь суб'єкта владних повноважень протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку аргументам, наведеним учасниками справи, застосовуючи норми права, якими регулюються спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частин 2, 3 статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

За змістом статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи наведене, публічна інформація може бути двох видів: 1) створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; 2) яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

При цьому у Законі № 2939-VI закріплено презумпцію відкритості інформації, тобто, загальне правило, що будь-яка інформація, яка знаходиться у розпорядника публічної інформації, є відкритою, за винятком випадків, встановлених законом. Таким чином правило про презумпцію відкритості інформації узгоджується із правом на доступ до інформації. Питання можливості обмеження доступу, як виняток з відкритості, повинно вирішуватися відносно конкретної інформації та за обставин конкретної ситуації, які наявні на момент прийняття рішення про можливість обмеження доступу.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Згідно із частиною 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Отже, у частині 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено умови, виконання яких є обов'язковим для того, щоб виняток із відкритості інформації був правомірним (так званий «трискладовий тест»).

При цьому, за приписами частини 5 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

В силу положень частини 4 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Згідно із положеннями статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

За приписами частини 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Таким чином статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на публічну інформацію, який розширеному тлумаченню не підлягає.

Суд бере до уваги, що Головне управління ДФС у Вінницькій області зареєстроване як юридична особа 22.09.2014, ідентифікаційний код 39402165, та є органом державної влади, про що свідчить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За таких обставин в силу вимог пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» Головне управління ДФС у Вінницькій області в розумінні цього Закону є розпорядником інформації.

Зміст запиту позивача на отримання публічної інформації від 18 грудня 2018 року скерований Вінницькою міською радою до Головного управління ДФС у Вінницькій області свідчить, що запитувана інформація стосувалася надходжень до бюджету м. Вінниці коштів від Державного підприємства «Дитячий санаторій ім. М.М.Коцюбинського» за договорами оренди земельних ділянок від 04.08.2010 на підставі рішення міської ради від 24.06.2010 № 2877 за період з 01.01.2010 по 01.06.2018.

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача у письмовому відзиві на те, що органи ДФС, згідно з чинним законодавством, можуть надавати інформацію про платників податків третім особам лише за згодою самих платників податків або, якщо це необхідно, в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Так, статтею 16 Закону України «Про інформацію» передбачено, що податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Відповідно до підпункту 17.1.9. пункту 17.1. статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право: на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.

Згідно з підпунктом 21.1.6. пункту 21.1. статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані: не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

Водночас суд акцентує увагу на тому, що Головним управлінням ДФС у Вінницькій області не обґрунтовано у відповіді на звернення позивача, чому запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом (конфіденційною), а саме: не вказано про наявність сукупності трьох умов, передбачених частиною 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», для обмеження доступу до інформації. Не наведено відповідної інформації й у наданому суду відзиві на позовну заяву, який містить лише загальні правові норми.

При цьому суд погоджується із доводами позивача про те, що запитом не вимагалося надання конфіденційної інформації, державної, комерційної чи банківської таємниці щодо будь-якого платника податків.

Частиною другою статті 29 Закону України "Про інформацію" визначено, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Свій намір отримання запитуваної інформації позивач пов'язує з суспільним інтересом та суспільною необхідністю, а також правом громадськості знати цю інформацію.

Таким чином, враховуючи положення частини другої статті 29 Закону України "Про інформацію", з метою забезпечення реалізації конституційних прав свобод і обов'язків, суд погоджується з доводами позивача, що запитувана інформація становить суспільний інтерес, оскільки стосується питань дотримання вимог законодавства як державним підприємством, так й органом місцевого самоврядування, пов'язаних з оплатою переданих у користування за договорами оренди земельних ділянок, а також надходженням відповідних коштів до місцевого бюджету.

В контексті наведеного суд враховує, що аналіз норм діючого законодавства свідчить, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» як спеціальний закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами і повинен виконуватися усіма розпорядниками інформації незалежно від спеціального законодавства, що регулює їх діяльність.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.04.2017 у справі 808/4245/15.

Відтак відповідач в першу чергу мав керуватися Законом України «Про доступ до публічної інформації», а не нормами Податкового кодексу України.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що міжнародні стандарти і практика свідчать про важливість забезпечення права доступу до інформації, що перебуває у володінні органів публічної влади. Так, згідно із Рекомендацією № R (81) 19 Комітету Міністрів Ради Європи широкий доступ до офіційних документів на основі рівноправності та відповідно до чітких правил: дозволяє громадянам виробити адекватне бачення та сформувати критичні погляди щодо стану суспільства, у якому вони живуть, та щодо органів влади, які ними керують, сприяє більшій дієвості та ефективності адміністративних органів і допомагає підтримувати їх цілісність, усуваючи ризик корупції, є чинником, що підтверджує легітимність органів управління як державних служб і посилює довіру громадськості до органів державної влади.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підтвердив, що поняття «свободи одержувати інформацію» охоплює право на доступ до інформації» (рішення у справі «Youth Initiative for Human Rights v. Serbia» від 25.06.2013, а відмова у наданні доступу до інформації у відповідь на запит є втручанням у право, передбачене статтею 10 Конвенції (рішення у справі OVESSG проти Австрії від 28.11.2013). При цьому ЄСПЛ визнавав можливість порушення Конвенції за статтею 10 стосовно надання доступу до інформації у випадках, коли йшлося про запитування інформації журналістами або громадськими організаціями, які виконують функцію суспільного контролю і збирають інформацію, що може бути використана для наступного інформування громадськості з питань суспільного інтересу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що лист ГУ ДФС у Вінницькій області від 02 січня 2019 року за вих. № 21/Д/02-32-50-05 на запит позивача про отримання публічної інформації не ґрунтується на вимогах Закону України «Про доступ до публічної інформації», є неправомірним та порушує права позивача на доступ до інформації.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частинами першою та третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністратвиний позово задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_3 в наданні відкритої публічної інформації, а саме: інформації про суму коштів, яка надійшла до бюджету міста від ДП «Дитячий санаторій ім. М.М. Коцюбинського» за договорами оренди земельних ділянок від 04.08.2010 на підставі рішення міської ради від 24.06.2010 № 2877 за період з 01.01.2010 по 01.06.2018.

Зобов'язати Головне управління ДФС у Вінницькій області надати ОСОБА_3 відкриту публічну інформацію, а саме: інформацію про суму коштів, яка надійшла до бюджету міста від Державного підприємства «Дитячий санаторій ім. М.М. Коцюбинського» за договорами оренди земельних ділянок від 04.08.2010 на підставі рішення міської ради від 24.06.2010 № 2877 за період з 01.01.2010 по 01.06.2018, окремо за кожен рік.

Стягнути на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1)

Головне управління ДФС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 39402165)

Рішення виготовлено та підписано: 05.04.2019

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна