Постанова № 80972939, 04.04.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/488/19Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 305010300 Токова С. Є. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 року м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

Храпка В.Д.,

Бондаренка С.І., Новікова О.М.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Державної казначейської служби України та апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 січня 2019 року, постановленого під головуванням судді Токової С.Є., у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Прокуратури Черкаської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства і прокуратури, повний текст рішення складений 25 січня 2019 року, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Прокуратури Черкаської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства і прокуратури.

На обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що 02 березня 2011 року він був затриманий працівниками міліції як підозрюваний у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України. Із 02 березня 2011 року по 05 березня 2011 року утримувався під вартою. 05 березня 2011 року було порушено кримінальну справу. В послідуючому він був оголошений у міжнародний розшук і 22 грудня 2014 року був екстрадований із Республіки Італія до України. Із 23 грудня 2014 року по 20 січня 2015 року перебував під вартою. Вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2017 року , залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 грудня 2017 року, був визнаний невинним у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Посилаючись на те, що незаконно перебував під слідством із 02 березня 2011 року по 22 грудня 2017 року йому завдана моральна шкода , яку він оцінив в 7 000 000 грн. і просив її стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання кошті у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 січня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 312 732 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції скасувати і постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному розмірі.

В обгрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції не врахував розмір його моральних страждань і стягнув моральну шкоду в значно меншому розмірі ніж він просив в позовній заяві.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба Україна просить рішення суду скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції при постановленні рішення помилково стягнув моральну шкоду безпосередньо із казначейської служби, неправильно визначив розмір моральної шкоди, порушив правила підсудності.

У відзиві на апеляційну скаргу прокуратура Черкаської області просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як постановлене із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг , судова колегія проходить до висновку про залишення без задоволення апеляційних скарг по наступних підставах.

Відповідно до 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 05 березня 2011 року слідчим відділом Смілянського МВ УМВС України в Черкаській області відносно ОСОБА_5 порушено кримінальну справу за фактом збуту особливо небезпечного наркотичного засобу - канабіс, за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 307 КК України.

07 березня 2011 року постановою Смілянського міськрайонного суду у Черкаській області у задоволенні подання слідчого про обрання запобіжного заходу - тримання під вартою відносно ОСОБА_5 відмовлено.

11 березня 2011 року постановою слідчого СВ Смілянського МВ УМВС України в Черкаській області Добрянського М.В. дії ОСОБА_5 перекваліфіковано з ч.1 ст. 307 КК України на ч.2 ст. 307 КК України.

09 квітня 2011 року постановою слідчого Макеєва П.І. притягнуто в якості обвинуваченого та в той же день оголошено в розшук.

31 січня 2013 року постановою слідчого СВ Смілянського МВ УМВС України в Черкаській області Добрянського М.В. досудове розслідування у кримінальному провадженні №12012250230000072 зупинено до вирішення питання про екстрадицію ОСОБА_5 з Республіки Італія.

22 грудня 2014 року ОСОБА_5 було затримано в аеропорту «Бориспіль» в порядку ст. 208 КПК України.

23 грудня 2014 року ОСОБА_5 оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України.

17 лютого 2015 року справу направлено до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

Відповідно до вироку Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2016 року ОСОБА_5 був визнаний невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 307 КК України та виправданий у зв'язку з недоведеністю, що вчинено кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст. 307 КК України, в якому він обвинувачуються.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 грудня 2017 року апеляційну скаргу прокурора Смілянської місцевої прокуратури Красіна В.О. на вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2016 року стосовно ОСОБА_5 залишено без змін.

ОСОБА_5 перебував під слідством із 02 березня 2011 року по 22 грудня 2017 року із моменту затримання і моменту вступу виправдувального вироку в законну силу, всього 6 років 8 місяців 20 днів, із яких 1 місяць 2 дні під вартою, а 3 роки 1 місяць 6 днів проживав в Республіка Італія.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Так, статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної встати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральної шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психологічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94- ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації.

Разом з тим згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконним рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат ( їх тривалість, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуючи стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно з правовим висновком , викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн.

Проте відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є її посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року до спірних правовідносин відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, суд першої інстанції правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 312 732 грн. 00 коп.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2017 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18), від 19 вересня 2018 року у справі №534/955/17 (провадження № 61-22539св18), у від 19 грудня 2018 року у справі № 214/5262/15-ц (провадження № 6134358св18).

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При постановленні судового рішення суд першої інстанції врахував характер правопорушення, глибинну фізичних та душевних страждань, а також вимог розумності і справедливості. Також судом враховано, що позивач перебував під вартою із всього строку досудового слідства 1 місяць 2 днів.

Зобов'язуючи Державну казначейську службу України списати у безспірному порядку на користь ОСОБА_5 зазначені суми з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, районний суд правильно керувався такими нормами матеріального права.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією України.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів, прийнятих судами, а також іншими державними органи (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 ( у редакції від 30 січня 2013 року) (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 35, 38 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органу що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

За приписами статті 176 ЦК України юридичні особи, створені державною, не відповідають за зобов'язання держави.

Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України.

Тому суд першої інстанції правильно вказав у рішенні про стягнення з Державної казначейської служби України в рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку.

Чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування (повернення) сум сплачених за надання йому юридичної допомоги.

Не підлягає до задоволення апеляційна скарга Державної казначейської служби України в частині порушення судом підсудності.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходження згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно ч. 15 ст. 28 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходження одного із відповідачів за вибором позивача.

Позивач пред'явив позов до трьох відповідачів, місцезнаходження одного із них є Придніпровський район м. Черкаси.

Вказаний позов не віднесений до виключної підсудності, передбаченої ст. 30 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України та апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 січня 2019 року залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 05 квітня 2019 року.

Судді: