Рішення № 80970873, 02.04.2019, Сосницький районний суд Чернігівської області

Справа № 745/1047/18

Провадження № 2/745/43/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2019 року Сосницький районний суд Чернігівської області в складі: головуючої судді Смаль І.А.,

за участі секретаря судового засідання Шуляр І.В., позивача ОСОБА_1, представника позивача адвоката ОСОБА_2, представника відповідача адвоката ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Сосниця в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання порушень трудового законодавства, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 та ,уточнивши позовні вимоги ,просить суд:

1. Визнати її звільнення 27 лютого 2018 року відповідачем незаконним, визнати наказ про звільнення незаконним.

2. Стягнути з ОСОБА_4 на її користь середньоденну заробітну плату (181,61грн) за 135 робочих днів за період вимушеного прогулу в сумі 24517,35 грн., а період з 15.02.2018р.(з наступного дня закінчення її відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років) по 31.08.2018р. (по день її працевлаштування в іншого роботодавця).

3. Визнати її звільнення 31 серпня 2018 року з ініціативи роботодавця згідно ч.1 ст.40 КзПП України (ліквідація підприємництва) у зв'язку з ліквідацією ФОП ОСОБА_4

4. Стягнути з ОСОБА_4 на її користь вихідну допомогу при звільненні згідно ч.1 ст.40 Кзпп України (ліквідація підприємництва) в розмірі місячного середнього заробітку (3723,00грн.).

5. Стягнути з ОСОБА_4 на її користь невиплачену компенсацію за невикористану основну відпустку (за час роботи з 24.07.2012р. по 31.08.2018р.) та додаткову відпустку (за 2015-2018 роки), в сумі 10096,00грн.

6. Стягнути з ОСОБА_4 на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (починаючи з наступного дня з дати її звільнення по день постановлення рішення суду) в розмірі 45584,11 грн.

7. Стягнути з Відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 18847,70 грн.

Позов мотивований тим, що 24 липня 2012 року між нею та відповідачем був укладений трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, безстроково, на посаду головного бухгалтера. Даний трудовий договір зареєстрований 30 липня 2012 року в Чернігівському районному центрі зайнятості. Також були внесені відповідні записи до її трудової книжки. На зазначеній посаді вона пропрацювала п’ять повних місяців, а потім пішла у відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами та у відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за першою дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. В період з грудня 2014 р. по квітень 2015 р. оформила відпустку в зв'язку з вагітністю та пологами та відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за другою дитиною, ОСОБА_6, 14.02.2015року народження. Відповідно до свідоцтва про народження перебувала у відпустці по 14 березня 2018 року включно.

9 лютого 2018 року на ім'я відповідача нею було надіслано два цінні листи з описом та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення відповідно на адресу реєстрації (вул. Нова, буд. 9, с. Павлівка, Чернігівського р-ну та обл., Україна. 15503) та адресу проживання (вул. Воскресенська. буд. 5, с. Павлівка. Чернігівського району, Чернігівської області, Україна, 15503) відповідача, в яких знаходилися заяви про надання відпустки по догляду за дитиною до шести років та копії Довідки № 69/6 про потребу дитини у домашньому догляді, виданої КЗ «Чернігівським районним центром первинної медико-санітарної допомоги» від 07.02.2018р. На протязі місяця з 13.02.2018 р. по 10.03.2018 р. вона вважала, що знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 6 років, поки не отримала 10.03.2018 року повідомлення від ПАТ «Укрпошта» Сосницького відділення про те ,що поштові відправлення відповідачу не вручені. З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дізналася, що фізична - особа підприємець ОСОБА_4 28.02.2018 року знятий з обліку в Чернігівській об’єднаній державній податковій інспекції Головного Управління ДФС у Чернігівській області.

На сьогоднішній день ніяких повідомлень в жодній формі від ОСОБА_4, стосовно звільнення її, як найманого працівника чи припинення трудового договору, вона не отримувала

Оскільки відповідач, як ФОП ОСОБА_4, роботодавець по трудовому договору, припинив свою підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця від 28.02.2018р. вона розцінює своє звільнення, тобто розірвання трудового договору, з ініціативи роботодавця згідно ч.1 ст.40 КЗпП України (ліквідація підприємництва).

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей . Починаючи з 24 липня 2012 року та до дати звільнення (27.02.2018р.) ,жодної з відпусток не отримувала, навіть при звільненні - компенсації за невикористані відпустки їй не нарахували та не виплатили. Сума компенсації за невикористані відпустки, що підлягає виплаті відповідачем - 10096,00 грн.

Вихідна допомога при звільненні в розмірі місячного середнього заробітку в зв'язку з припиненням трудового договору з підстав, зазначених в п. 1, ст. 40 КЗпП (з ініціативи роботодавця у випадках ліквідації): 3723,00грн., що належить до стягнення на її користь з відповідача. Враховуючи дату її звільнення роботодавцем (27.02.2018р.), відповідач по справі повинен сплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Незаконним звільненням відповідача їй була заподіяна моральна шкода. ,яку вона оцінює в 18847,70 грн.

1 вересня 2018 року вона працевлаштувалась і працює по сьогоднішній день в ТОВ «Євротракс» бухгалтером. А період з 15.02.2018 року (дата, коли в неї мала розпочатись відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 6-го віку, згідно її заяви і довідки про потребу дитини у домашньому догляді) до її працевлаштування - по 31 серпня 2018 року - період вимушеного прогулу внаслідок порушення трудового законодавства відповідачем.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач не заперечує того, що 24.07.2012 року між ним та позивачем було укладено трудовий договір на посаду головного бухгалтера. Також відповідач не заперечує той факт, що Позивач в 2012 році пішла у відпустку у зв'язку з вагітністю та пологам та у відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку спочатку при народженні першої дитини, а в 2014-2015 році і другої дитини. Відповідач заперечує,що позивачка зверталася до нього в усній або якійсь іншій формі з заявою про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення дитиною шестирічного віку. 15.02.2018 року Позивач мала б вийти на своє робоче місце та приступити до виконання своїх трудових обов’язків.

В зв'язку з чим 15.02.2018 року відповідачем, як єдиним працівником, який працює на ФОП ОСОБА_4 було винесено наказ про створення комісії у зв'язку з відсутністю на роботі головного бухгалтера ОСОБА_1 та на підставі якого було складено та підписано акт про відсутність на роботі головного бухгалтера ОСОБА_1 Відповідні акти були складені з 16.02.2018 по 27.02.2018 року. Також 27.02.2018 року було складено акт про відсутність від головного бухгалтера ОСОБА_1 протягом 16.02.2018 року по 27.02.2018 року письмових пояснень поважності невиходу на робоче місце після закінчення соціальної відпустки. Відповідачем було винесено наказ № 1 від 27.02.2018 року про звільнення головного бухгалтера ОСОБА_1 з 15.02.2018 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом. 29.11.2017 року та 01.12.2017 року відповідач надіслав листа позивачу з проханням завчасного повідомлення відповідача про наміри виходу на робоче місця після соціальної відпустки для здійснення з Позивачем належних розрахунків в разі бажання Позивача звільнитись, однак даного листа Позивач не отримала. Інша адреса місця проживання Позивача Відповідачу не відома. Вважає наказ № 1 від 27.02.2018 року про звільнення позивача законним . Інші вимоги позивача вважає безпідставними.

Також відповідач просить застосувати позовну давність для вирішення даного спору.

З відповіді на відзив вбачається, що з відповідачем ОСОБА_4 поєднували не тільки трудові відносини, але і сімейні. З 2011 року вони з відповідачем проживали однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, відповідач є батьком її дітей. Проживали вони з відповідачем у житловому будинку №5 по вулиці Воскресенська с.Павлівка Чернігівського району Чернігівської області, вона була зареєстрована за даним адресом. Відповідач ОСОБА_4 хоча і проживав з ними, але разом з їхніми спільними малолітніми дітьми були зареєстровані в житловому будинку №5 по вулиці Нова с.Павлівка Чернігівського району Чернігівської області, де мешкала його сім'я, в тому числі і його дружина, з якою відповідач продовжував перебувати у шлюбі. Саме за останнім адресом (вулиця Нова, 5), за місцем своєї реєстрації, відповідач був зареєстрований як фізична особа підприємець. 24 липня 2012 року між нею та відповідачем ОСОБА_4 був укладений трудовий договір про прийняття її на посаду головного бухгалтера до ФОП ОСОБА_4, даний договір був зареєстрований у центрі зайнятості. Місце виконання нею роботи було визначено самим відповідачем ОСОБА_4 - це житловий будинок №5 по вулиці Воскресенська с.Павлівка Чернігівського району Чернігівської області. З 04 травня 2013 року на підставі наказу відповідача вона перебувала у відпустці по догляду за першою дитиною до досягнення нею трирічного віку, а з 02 березня 2016 року перебувала у відпустці по догляду за другою дитиною до досягнення нею трирічного віку, між народженнями дітей вона до роботи у відповідача не приступала, мала приступити до роботи у відповідача 15 лютого 2018 року, тобто, на наступний день після досягнення другою дитиною трирічного віку. Влітку 2016 року вона вимушена була переїхати проживати із свого зареєстрованого місця проживання - вулиця Воскресенська, 5, с.Павлівка Чернігівського району Чернігівської області, до своїх батьків за адресом: вулиця Ювілейна, 16, с.Загребелля Сосницького району Чернігівської області, де проживає і є зареєстрованою зараз.

Вона робила спроби повідомити відповідача про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а саме 07 лютого 2018 року вона отримала довідку №69/6 про потребу моєї дитини у домашньому догляді до досягнення нею шестирічного віку. Два дні, а саме 07 та 08 лютого 2018 року вона приїздила зі своїм братом ОСОБА_7 на автомобілі до відповідача ОСОБА_4 за його місцем проживання та реєстрації це вулиця Воскресенська, 5 та вулиця Нова 5 в с.Павлівка Чернігівського району Чернігівської області, намагалась відповідачу надати копію довідки №69/6 та свою заяву на відпустку. 09 лютого 2018 року вона по пошті направила відповідачу ОСОБА_4 копію довідки №69/6 та свою заяву про відпустку по догляду за дитиною. 15 лютого 2018 року вона знову зі своїм братом ОСОБА_7 приїхала до відповідача ОСОБА_4 для вирішення питання роботи та надання відпустки. На її телефонні дзвінки відповідач не відповідав. Отже, приступити до роботи вона не могла з вини відповідача ОСОБА_4 який не допустив її до роботи.

Про звільнення її з роботи відповідачем ОСОБА_4 вона нічого не знала, враховуючі надсилання нею відповідачу заяви про надання відпустки про догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, вона вважала, що перебуває саме у такій відпустці . Відповідач не знайомив її з наказом про звільнення , її трудова книжка перебуває у неї, але в ній відсутній запис про її звільнення з роботи у відповідача ОСОБА_4. Вона вважає, що не пропустила строку позовної давності щодо звільнення.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат ОСОБА_8 позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_3 заперечив у задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість.

Заслухавши пояснення сторін,дослідивши зібрані по справі докази суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що 24.07.2012 року між сторонами було укладено безстроковий трудовий договір, за умовами якого ОСОБА_1 прийнята до ФОП ОСОБА_4 на роботу головного бухгалтера, що підтверджується також наданою копією трудового договору (а.с.34) та відповідним записом трудової книжки позивача (а.с.33).

22.03.2013 року наказом ФОП ОСОБА_4, на підставі заяви ОСОБА_1 та свідоцтва про народження дитини серія 1-ЕЛ № 136203, їй надано відпустку по догляду за дитиною до виповнення дитині трьох років з 04.05.2013 року по 01.03.2016 року. (а.с124- 126)

02.03.2016 року наказом ФОП ОСОБА_4, на підставі заяви ОСОБА_1 та свідоцтва про народження дитини серія 1-ЕЛ № 163514, їй надано відпустку по догляду за дитиною до виповнення дитині трьох років з 02.03.2016 року по 14.02.2018 року.(а.с.134).

Таким чином після закінчення відпустки по догляду за дитиною до виповнення 3 років, позивач повинна була приступити до роботи з 15.02.2018 року.

Відповідно до наданих відповідачем актів про відсутність на робочому місці головного бухгалтера ОСОБА_1 складених роботодавцем ФОП ОСОБА_4 (а.с.137-145) та табеля обліку робочого часу (а.с.154), позивач ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці у період з 15.02.2018 року по 27.02.2018 року.

З листів адресованих ОСОБА_1 від 29.11.2017 року та 01.12.2017 року вбачається,що ОСОБА_4 повідомляв позивачку про необхідність виходу на роботу 15.02.2018 року та у випадку невиходу на роботу повідомити реквізити для проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до пункту четвертого статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Наказом від 27.02.2018 року визнано для ОСОБА_1 робочі дні з 15.02.2018 року по 27.02.2018 року днями прогулів без поважних причин та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України (за прогули без поважних причин).(а.с.147).

З 01.09.2018 року позивач ОСОБА_1 працює в ТОВ «Євротракс» на посаді бухгалтера, що підтверджується наданою довідкою (а.с.77).

Досліджені судом документи подані позивачем та знаходяться на аркушах справи 38-51 на підтвердження звернення позивача до відповідача з заявою до відповідача про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 6 років ,починаючи з 15.02.2018 року до 07.08.2018 року, не підтверджують факт такого звернення, оскільки заява не була вручена відповідачу.

В судовому засіданні позивачка стверджувала,що в зв"язку з відсутність наказу про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 6 років 15.02.2018 року приїздила в с.Павлівка Чернігівського району за місцем проживанням та місцем реєстрації відповідача з метою приступити до роботи.

Допитаний за клопотанням позивача свідок ОСОБА_7 дав показання про те,що 7.02, 08.02.2018 року та 15.02.,16.02.2018 супроводжував свою сестру,ОСОБА_1 в с.Павлівка Чернігівського району . Як пояснила йому сестра мета даного візиту вручити відповідачу документи .

З позовної заяви та відповіді на відзив вбачається,що позивачка вважала ,що вона перебувала у відпустці до досягнення дитиною 6 років .

Позивачка в судовому засіданні не заперечувала той факт, що відповідач не отримував її заяви про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення 6 років і що 15.02.2018 року вона не приступила до роботи на підставі трудового договору.

Таким чином дослідивши надані сторонами докази,надавши їм належну юридичну оцінку суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання наказу про звільнення незаконним .

Відповідно не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання звільнення 31.08.2018 року на підставі ч.1 ст.40 КЗпП України та стягнення вихідної допомоги.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи,поданим відповідно до цього Кодексу ,в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст.81 ЦПК України передбачено,що кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом.

Суд,сприяючи позивачу у реалізації її процесуальних прав ,ухвалою від 21.01.2019 року витребував у відповідача документи,зокрема,накази про надання відпусток,табелі обліку робочого часу з 24.07.2018 року по 28.02.2018 року, відомості про виплату компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки.

Відповідачем витребувані докази надані не в повному обсязі .Натомість наданий акт від 29.12.2012 року та від 02.03.2013 року про відсутність прийому -передачі документів та звітності від ОСОБА_1

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

В судове засідання сторонами не надані докази (табелі обліку робочого часу,накази про надання відпусток, відомості про виплату компенсації за невикористані відпустки ) ,які б давали можливість з достовірністю встановити наявність невикористаних днів відпустки, відсутність компенсації за невикористанні дні відпустки.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Крім того,суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в зв"язку з пропуском строку звернення до суду.

З позовної заяви та доданих до неї документів ,а саме заяви ОСОБА_1,адресованій Управлінню держпраці у Чернігівській області від 18.05.2018 року 9 (а.с52-53). , відповіді Управління держпраці в Чернігівській області від 21.05.2018 року (а.с.54),інформації з Єдиного державного реєстру юридичних,фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.55-61) та пояснень наданих позивачкою в судовому засіданні вбачається, що позивачу 18.05.2018 року було достовірно відомо про зняття з обліку в Чернігівській об"єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області фізичної особи ОСОБА_4 28.02.2018 року .

Як пояснила позивач в судовому засіданні ,що з того часу як вона дізналася про зняття з обліку відповідача ,вона розуміла про фактичне припинення трудових відносин з відповідачем і про порушення її трудових прав.

Ст.233 КЗпП України передбачено,що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня ,коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права,а у справах про звільнення -в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.2 ЗУ "Про оплату праці", в структуру заробітної плати входить:

- Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

- Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

- Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Аналізуючи зазначені правові норми, суд прийшов до висновку ,що вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку не підпадають під поняття "заробітна плата" і до таких вимог затосовується позовна давність визначена ч.1 ст.233 КЗпП України.

Позивачу про порушення її трудових прав,зокрема,пов"язаних з невиплатою компенсації за невикористані відпустки стало відомо не пізніше 18.05.2018 року,а до суду позивачка звернулася 22.12.2018 року,тобто з пропуском строку звернення ,визначеного ч.1 ст.233 КЗпП України. Поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачка не зазначила, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в зв"язку з пропуском строку звернення до суду.

Аналізуючи в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, враховуючи вимоги закону, які до них застосовуються,суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.2 ЗУ "Про оплату праці", ст.ст. 3, 4, 5-1, 40, 94, 233 КЗпП України, ст.ст.12, 13, 81, 263-265, 273,274-279, ЦПК України, суд , -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання порушень трудового законодавства відмовити. Рішення може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду через Сосницький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Позивач - ОСОБА_1, вул.Ювілейна 16, с.Загребелля, Сосницького району, Чернігівської області, РНОКПП НОМЕР_1 Відповідач – ОСОБА_4, вул.Нова 5, с.Павлівка, Чернігівського району,Чернігівської області , РНОКПП НОМЕР_2.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 05.04.2019 р.

Суддя І.А.Смаль