Ухвала суду № 80969321, 05.04.2019, Барвінківський районний суд Харківської області

Справа № 623/2321/16

Провадження № 1-кп/611/46/2019

У Х В А Л А

іменем України

05 квітня 2019 року Барвінківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Андросова О.М.,

за участю секретаря – Сторчай С.В.,

прокурора – Козир М.В.,

захисника – ОСОБА_1,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні Барвінківського районного суду Харківської області матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Згідно ухвалі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду від 01.04.2019 до Барвінківського районного суду Харківської області 03 квітня 2019 року надійшли матеріали кримінальної справи № 623/2321/16 щодо ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України.

Ухвалою судді Барвінківського районного суду Харківської області від 03.04.2019 у провадженні призначене підготовче судове засідання в приміщенні Барвінківського районного суду Харківської області в режимі відеоконференції із Харківською установою виконання покарань № 27, де утримується ОСОБА_2

Обвинуваченому ОСОБА_2 службовою особою Харківської установи виконання покарань № 27 було повідомлено про проведення судового засідання 05.04.2019 в режимі відеоконференції і вручено пам’ятку про його процесуальні права та обов’язки, але ОСОБА_2 заявив про незгоду на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, ніяким чином не обґрунтувавши відмову, що підтверджується його розпискою від 04.04.2019.

Суд розцінює відмову обвинуваченого від участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції як намагання зірвати розгляд судом питання про доцільність продовження строку тримання його під вартою.

Заслухавши думку прокурора, яка вважала за можливе розглянути питання про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 без його участі, і захисника обвинуваченого ОСОБА_1, яка проти цього заперечувала, суд вважає за можливе розглянути питання про доцільність продовження строку тримання його під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 без його участі.

Потерпілі ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали до суду заяви про розгляд провадження за їх відсутності, що суд зі згоди прокурора захисника вважає за можливе.

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду від 18 травня 2018 року раніше обраний щодо ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту було змінено на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів до 17 липня 2018 року включно і визначено суму застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 147280 (сто сорок сім тисяч двісті вісімдесят) грн., який в подальшому неодноразово продовжувався, останній раз ухвалою Ізюмського міськрайонного суду від 07.02.2019 до 07 квітня 2019 року включно,

07 квітня 2019 року строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного щодо ОСОБА_2, закінчується.

Прокурором заявлено клопотання про продовження щодо ОСОБА_2 обраного раніше запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, посилаючись на те, що ризики, встановлені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_2 ОСОБА_1 проти цього заперечує, просить у задоволенні клопотання прокурора відмовити, застосувати щодо ОСОБА_2 запобіжний захід у виді домашнього арешту.

У відповідності до вимог ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд, окрім іншого, за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення, у тому числі, запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк» проти України).

Відповідно до п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, в даному випадку ОСОБА_2 обвинувачується у скоєнні тяжких злочинів, в цьому полягає суспільний інтерес, що виправдовує відповідний відступ. Враховуючи покарання, яке передбачено за вказане правопорушення, існує ризик того, що обвинувачений може переховуватись від суду, окрім того, існує ризик можливого впливу на свідків, допит яких ще не проведено.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Вирішуючи клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, суд враховує тяжкість кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_2 – ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 263 КК України, які є тяжкими злочинами, за які передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк від 4 до 7 років, та в сукупності такі обставини: репутацію обвинуваченого, те, що обвинувачений не має постійного джерела доходу, має слабі соціальні зв’язки за місцем свого проживання; його вік, стан здоров’я, те, що обвинувачений неодноразово судимий за вчинення тяжких злочинів, те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, та доходить висновку, що докази та обставини, на які посилається прокурор в судовому засіданні, дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інший злочин, незаконно впливати на потерпілих, свідків, а для запобігання ризикам, які зазначено у клопотанні та встановлені у судовому засіданні, вважає недостатнім застосування більш м'якого запобіжного заходу, який не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обраний щодо ОСОБА_2 з урахуванням тяжкості інкримінованих йому злочинів та даних про його особу, обставини, які послужили підставою для обрання ОСОБА_2В запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, викладені в ухвалі слідчого судді від 18.05.2018, не змінилися і на даний час існують.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому запобіжному заході у виді тримання під вартою на даний час відпала, не доведені вони і обвинуваченим чи його захисником.

Суд не зважає на ту обставину, що потерпілі та свідки у провадженні на під час досудового слідства допитані, оскільки відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Частина 4 статті 95 КПК України передбачає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу суд також враховує ту обставину, що під час перебування ОСОБА_2 в умовах слідчого ізолятора будь-яких відомостей щодо протипоказань перебування в умовах ізоляції не надходило, стороною захисту не надано, інших даних щодо стану здоров'я (наявності тяжких захворювань та інших протипоказань) в ході здійснення досудового розслідування не добуто, що свідчить про можливість тримання ОСОБА_2 у місцях несвободи.

На час розгляду в суді питання про доцільність продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою суд дійшов висновків, що ризики, вказані при обранні запобіжного заходу, не зменшились. Обставин, що могли б свідчити про можливість запобігання зазначеним ризикам шляхом застосування інших запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, та які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому запобіжному заході у виді тримання під вартою відпала, не встановлено.

Оцінюючи суспільну небезпечність кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_2, та ймовірну можливість продовження обвинуваченим протиправної поведінки у подальшому, суд вважає, що ОСОБА_2 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись ст. 178, 314, 315, 369 - 372 КПК України, ст. 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», рішеннями ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії», «Волосюк» проти України, «Харченко проти України», «Летельє проти Франції», суд

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_2 в умовах Харківської установи виконання покарань № 27 продовжити на 60 діб, тобто до 03 червня 2019 року включно з продовженням визначеної суми застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 147280 (сто сорок сім тисяч двісті вісімдесят) гривень та продовженням у разі сплати застави покладених обов’язків:

1) прибувати до слідчого, прокурора, чи суду за першою вимогою;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований і проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та\або місця роботи;

4) носити електронний засіб контролю.

При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_2 з - під варти звільнити.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.

У розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України, оголосити перерву до 14 години 00 хвилин 17 квітня 2019 року.

У судове засідання викликати сторони кримінального провадження.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає, а заперечення проти неї можуть бути подані разом з апеляційною скаргою на остаточне рішення суду.

Суддя О.М.Андросов