Рішення № 80966013, 02.04.2019, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/203/17

Провадження № 2/577/321/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2019 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого-судді Гетьмана В.В.,

при секретарі Лиховоз Л.І.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Конотопа цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, третя особа ОСОБА_4 про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом та просить поновити його на роботі у ПАТ “Укртелеком”, центр обслуговування абонентів №5 м.Конотоп на посаді спеціаліста з продажів та обслуговування і стягнути на його користь середню заробітню плату за весь час вимушеного прогулу. Вимоги обгрунтовує тим, що протягом тривалого часу працював в ПАТ “Укртелеком”, центр обслуговування абонентів №5 м.Конотоп на посаді спеціаліста з продажів та обслуговування. 22.06.2016 р. був призваний на військову службу за контрактом на час особливого періоду, згідно припису Сумського обласного військового комісаріату. Перебуваючи на військовій службі дізнався, що наказом в.о. директора центру обслуговування №5 Сумської філії ПАТ “Укртелеком” ОСОБА_4 від 26.07.2016 р. його звільнено з роботи на підставі п.3 ст.36 КзпП України. Вважає, що звільнення проведено з порушенням вимог ст.ст.36 ч.1 п.3, 119 КзпП України. Згідно наказу командира ВЧ польова пошта В0213 №163 від 29.06.2016 р. з ним укладено контракт про проходження військової служби у ЗСУ до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Стосовно факту його звільненя проводилась перевірка Управлінням Держпраці у Сумській області, за результатами якої підтверджено незаконність звільнення та керівництву Сумської філії “Укртелеком” внесено припис щодо усунення порушень, що і змусило звернутись з позовом до суду.

ОСОБА_3, його представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити, фактично пославшись на вищевказані обставини.

Представник відповідача ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні позову за його необгрунтованістю.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з”явився, про місце, дату та час розгляду справи належним чином повідомлений.

Судом встановлено, що з 18 березня 2009 р. ОСОБА_3 працював у ПАТ «Укртелеком», Центр обслуговування абонентів №5 м. Конотоп на посаді спеціаліста з продажів та обслуговування (а.с.18 т.1).

29 червня 2016 р. позивач добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України (а.с.5-6 т.1).

У п. 3 наведеного контракту встановлено, що даний контракт є строковим та укладається відповідно до строків, встановлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду до оголошення рішення про демобілізацію.

Наказом від 26 липня 2016 р. ОСОБА_3 звільнено за пунктом 3 статті 36 КЗпП України у зв'язку із призовом або вступом на військову службу (а.с.19 т.1).

Як на підставу позову, ОСОБА_3 посилається на порушення роботодавцем гарантій працівника, визначених статтею 119 КЗпП України.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Із змісту вказаної норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

ОСОБА_5 національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Судом встановлено, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року, строком на три роки.

Як слідує зі змісту ч.3 ст. 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем при звільненні ОСОБА_3 не було дотримано вимог чинного законодавства України, а тому позовні вимоги про поновлення на роботі підлягають задоволенню.

Також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 липня 2016 року, оскільки 25 липня 2016 року був для нього останнім робочим днем, за який він отримав заробітну плату в сумі 141,71 грн. 42 коп. (т.1 а.с. 20), до 02 квітня 2019 року, тобто часу ухвалення рішення міськрайонним судом.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Так, відповідно до довідки ПАТ «Укртелеком” Сумської філії від 27.07.2017 року № 15/20, заробітна плата ОСОБА_3 за шість останніх місяців станом на 26 липня 2016 року становить 17288,63 грн. (т.1 а.с. 20). Відповідно, середньоденний заробіток позивача складає 141,71 грн. (17288,63грн. : 122 днів).

Кількість робочих днів за період з 26 липня 2016 року по 02 квітня 2019 року становить 673 день ( 4 робочих дня в липні 2016 року + 22 робочих днів в серпні 2016 року +22 робочих дня у вересні 2016 року + 20 робочих днів у жовтні 2016 року + 22 робочих дня в листопаді 2016 року + 22 робочих дня в грудні 2016 року + 20 робочих днів в січні 2017 року + 20 робочих днів в лютому 2017 року +22 робочих дня в березні 2017 року + 19 робочих днів в квітні 2017 року + 20 робочих днів в травні 2017 року + 20 робочих днів в червні 2017 року + 21 робочий день в липні 2017 року + 22 робочих дня в серпні 2017 року + 21 робочий день у вересні 2017 року + 21 робочий день у жовтні 2017 року + 22 робочих дня у листопаді 2017 року + 20 робочих днів у грудні 2017 року + 21 робочий день в січні 2018 року + 20 робочих днів у лютому 2018 року + 21 робочий день в березні 2018 року + 19 робочих днів у квітні 2018 року + 21 робочих днів за травень 2018 року + 20 робочих днів за червень 2018 року + 22 робочих днів за липень 2018 року +22 робочих днів за серпень 2018 року + 20 робочих днів за вересень 2018 року + 22 робочих днів за жовтень 2018 року + 22 робочих днів за листопад 2018 року, 20 робочих днів за грудень 2018 року, 21 робочих днів за січень 2019 року, 20 робочих днів за лютий 2019 року, 20 робочих днів за березень 2019 року, 2 робочих дня за квітень 2019 року).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується наступним чином: 141,71грн. * 673 днів = 93829 грн. 66 коп. Відповідно, таку суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Крім того, відповідно до п. п. 2, 4 ч. 1 ст.430 ЦПК України рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись Законом України “Про оборону України”, Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, Законом України “Про військовий обов”язок і військову службу”, ст. ст. 36, 119 КЗпП України, ст. ст. 12, 77-81, 263, 354, 430 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Поновити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1 на посаді спеціаліста з продажу та обслуговування у публічному акціонерному товаристві “Укртелеком”, центр обслуговування абонентів №5 м.Конотоп.

Стягнути з публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, код ЄДРПОУ 21560766, місце знаходження м.Київ, вул.Тараса Шевченка, 18 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 липня 2016 року по 02 квітня 2019 року в сумі 93829 (дев”яносто три тисячі вісімсот двадцять дев”ять) грн. 66 коп. з відрахуванням податків, обов”язкових зборів та платежів.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Сумського Апеляційного суду або до дня функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи через Конотопський міськрайонний суд Сумської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканець с.Підлипне, м.Конотоп Сумської області, вул.Сумська, 95, ІПН НОМЕР_1.

Представник позивача ОСОБА_1, місце знаходження м.Конотоп, пр.Миру.

Відповідач публічне акціонерне товариство “Укртелеком”, код ЄДРПОУ 21560766, місце знаходження м.Київ, вул.Тараса Шевченка, 18.

Представник відповідача ОСОБА_2, юридична адреса м.Суми, вул.Іллінська, 2.

Треті особи ОСОБА_4, місце знаходження м.Суми, вул.Іллінська, 2.

Повне рішення складено 05 квітня 2019 року.

Суддя Гетьман В. В.