Постанова № 80961558, 04.04.2019, Буський районний суд Львівської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №440/486/19

Провадження №3/440/254/2019

04 квітня 2019 року

Суддя Буського районного суду Львівської області Кос І.Б., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, адвоката ОСОБА_1, розглянувши матеріали, які надійшли від Головного управління Держпраці у Львівській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, яка проживає ІНФОРМАЦІЯ_2, фізичної особи - підприємця, протягом року до адміністративної відповідальності не притягувалася,

за ч. 3 ст. 41 КУпАП, -

в с т а н о в и в :

19.03.2019 року в провадження Буського районного суду Львівській області надійшли матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 41 КУпАП, з підстав викладених в протоколі про адміністративне правопорушення № ЛВ0019/1425/АВ/П//ПТ 435646 від 13.03.2019 року, складеному головним державним інспектором Блажевською Р.Б.

Як вбачається зі змісту вищевказаного протоколу, 03 січня 2019 року о 17 год. 20 хв. по вул. Заводська, 3 в с. Сторонибаби Буського району Львівської області під час проведення інспекційного відвідування у фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 виявлено порушення нею законодавства про працю, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 41 КУпАП, а саме встановлено фактичний допуск двох працівників (ОСОБА_3 та ОСОБА_4) до роботи без укладення трудових договорів (контрактів), оформлених наказами чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зокрема у барі «Золотий Півник» за виконанням трудової функції 03.01.2019 зафіксовано двох працівників, які знаходились на кухні, були одягнені в уніформу, а саме: ОСОБА_3 місила тісто та виготовляла піцу, а інша працівниця ОСОБА_4 мила посуд та витирала стелешні, що підтверджують матеріали фото та відеофіксації, зробленої під час проведення контролюючого заходу та долучені матеріалів здійсненого інспекційного відвідування. При цьому, в ході розмови із зазначеними працівниками, останні повідомили, що жодних документів щодо їх працевлаштування вони не підписували.

У судове засідання ОСОБА_2 не з’явилася, хоча була належним чином повідомлена про час і місце розгляду даної справи.

Захисник ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_1 у судовому засіданні винуватість своєї підзахисної у вчиненні інкримінованого їй адміністративного правопорушення заперечив та подав клопотання про закриття провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП на підставі вимог п. 1 ч. 1 ст. 247 цього Кодексу, покликаючись на відсутність будь-яких належних і допустимих доказів винуватості його підзахисної, оскільки між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_3 відсутні трудові відносини із підпорядкуванням останніх внутрішньому трудовому розпорядку роботодавця. Жодних належних і допустимих доказів щодо фактичного допуску його підзахисною вказаних осіб як працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту) надано не було. Натомість між сторонами склалися виключно цивільно-правові відносини щодо отримання нею матеріально вираженого результату робіт для ОСОБА_5 за обумовлену сторонами плату, що підтверджується підписаними сторонами цивільно-правовими договорами №1 і №2 від 02.01.2019 року, письмовими заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 31.01.2019 року, а також двома актами приймання-передачі наданих послуг (виконаної роботи) від 10.01.2019, що підтверджують факт оплати ОСОБА_2 наданих послуг та виконаних робіт ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за укладеними між ними цивільно-правовими договорами №1 і №2 від 02.01.2019 року, чого стороною обвинувачення за адміністративним протоколом спростовано не було. Крім того вважає, що адміністративний протокол був складений щодо ОСОБА_2 із порушенням вимог ч. 2 ст. 254 КУпАП. При цьому, незважаючи на закінчення на момент розгляду цієї справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП щодо притягнення до адміністративної відповідальності, захисник заперечив проти закриття провадження з цієї нереабілітуючої підстави, оскільки заперечуючи факт вчинення правопорушення його підзахисною, просив закрити провадження щодо ОСОБА_2 за відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП на підставі вимог п. 1 ч. 1 ст. 247 цього Кодексу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, суд вважає, що подане клопотання підлягає до задоволення, а провадження у справі закриттю у відповідності до вимог пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, виходячи із наступних мотивів.

Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

З огляду на вимоги ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Натомість, цивільно-правовий договір це угода між сторонами: громадянином і підприємством (організацією тощо) на виконання певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Так, частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовним зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Судом встановлено, що 02 січня 2019 року між ОСОБА_4 (виконавець) та ФОП ОСОБА_2 (замовник) було укладено цивільно-правовий договір № 1, в силу якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги (виконати роботу) у період з 02 січня 2019 року по 06 січня 2019 року в обсязі і на умовах, передбачених даним договором, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити дані послуги (роботи), а саме: санітарне прибирання приміщення кафе «Золотий Півник», що в с. Сторонибаби (помити стіни, підлоги, увесь посуд, кухонне приладдя, вікна, двері, предмети інтер’єру, меблі). Відповідно до пункту 1.4 зазначеного договору передбачено, що факт надання відповідних послуг зі сторони ОСОБА_4 засвідчуватиметься актом прийому наданих послуг (виконаної роботи). Вартість послуг за цим договором становить 1000 грн.

Крім того, аналогічний цивільно-правовий договір було укладено між ОСОБА_3 (виконавець) та ФОП ОСОБА_2 (замовник) за № 2 від 02.01.2019, в силу якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги (виконати роботу) за аналогічний період, а саме: виготовити сто заготовок із тіста, продуктів наданих замовником для піци протягом 02 січня 2019 року та 06 січня 2019 року, а вартість послуг за цим договором становить 700 грн. (пункт 4.1 цього Договору).

Таким чином, предметом вказаних договорів про надання послуг є виконання працівниками певного визначеного обсягу роботи, за наслідками виконання якої замовник зобов'язувався оплатити виконавцям виконану ними роботу, тобто, предметом є кінцевий результат, а не процес праці.

Відтак, дані фактичні обставини щодо наявності між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_3 цивільно-правових відносин підтверджуються укладеними між ними цивільно-правовими договорами №1 і №2 від 02.01.2019 року, письмовими заявами останніх від 31.01.2019 року, а також двома актами приймання-передачі наданих послуг (виконаної роботи) від 10.01.2019, що підтверджують факт оплати ОСОБА_2 наданих послуг та виконаних робіт ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за вищевказаними цивільно-правовими договорами.

У той же час, вищевказані обставини виключають наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_3 трудових відносин із підпорядкуванням останніх внутрішньому трудовому розпорядку роботодавця (03.01.2019), що ставиться у вину ОСОБА_2

Натомість, належних і допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП щодо фактичного допуску нею працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) до суду надано не було.

Разом із тим, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій у ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовій позиції Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні «Маліге проти Франції» від 23.09.1998 року визнав кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачена санкція у виді позбавлення права керування транспортним засобом, що вимагає додержання процедурних гарантій, визначених Конвенцією і викладених у Рекомендації No R (91), зокрема: забезпечення права особи на захист, в тому числі: знати про можливість застосування адміністративної санкції та про факти, які ставляться їй у провину; мати достатньо часу для підготовки свого захисту; отримати інформацію про характер доказів, зібраних проти неї; обовязок адміністративного органу нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обовязку доводити свою непричетність до вчинення порушення;

Згідно зі ст. 129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, а тому суд не може виконувати одночасно функцію дізнання, обвинувачення і правосуддя.

За таких обставин, проаналізувавши вищеописані докази у їх сукупності, суд вважає, що вина ОСОБА_2 у вчиненні нею адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 41 КУпАП є недоведеною. Оскільки, надані стороною обвинувачення докази, зокрема, Протокол про адміністративне правопорушення № ЛВ0019/1425/АВ/П//ПТ 435646 від 13.03.2019, Акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЛВ0019/1425/АВ від 03.01.2019, пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_3, матеріали фото та відеофіксації, - не доводять фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оскільки спростовуються цивільно-правовими договорами №1 і №2 від 02.01.2019 року, актами приймання-передачі наданих послуг (виконаної роботи) від 10.01.2019 року та письмовими заявами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 31.01.2019 року.

За таких обставин, ураховуючи відсутність в матеріалах справи допустимих та достатніх доказів, які би підтверджували наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, суд вважає, що вина останньої у вчиненні нею зазначеного адміністративного правопорушення є недоведеною.

Відповідно до частини третьої статті 61 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Отже, ураховуючи вимоги пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за частиною 3 статті 41 КУпАП закриттю за відсутності у її діях складу даного адміністративного правопорушення.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 7, 41, 247, 280, 283, 284, 288 КпАП України, суддя, -

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за частиною 3 статті 41 КУпАП закрити за відсутністю у її діях складу даного адміністративного правопорушення.

На постанову судді може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Буський районний суд Львівської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя І. Б. Кос