Рішення № 80959039, 04.04.2019, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/8287/18

2/303/499/19

номер рядка стат. звіту - 45

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

04 квітня 2019 року м.Мукачево

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

в особі: головуючої – судді Курах Л.В.

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

29 грудня 2018 року позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою в якій просить визнати ОСОБА_3, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: будинком 36 по вул.Р.Хащинської в місті Мукачево Закрпатської області.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач та її брат ОСОБА_4 є власниками будинку №36 по вул. Р.Хащинської в м.Мукачево. У вказаному будинку зареєстрований також відповідач, який являється її колишнім чоловіком і по місцю реєстрації не проживає з вересня 2017 року. Оскільки відповідач не являється членом сім'ї позивача, так – як шлюб між ними було розірвано за рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 06.09.2018 року, на протязі 1,5 років не проживає в будинку, не оплачує комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню житла, його місце проживання позивачу не відомо, а реєстрація відповідача перешкоджає позивачу вільно володіти та користуватися своїм майном, в тому числі завдає суттєвих збитків по оплаті комунальних послуг.

Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилися, натомість представником позивача подано заяву про розгляд справи без їх участі, при цьому позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи судом повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив, будь-яких клопотань, відзиву на позовну заяву суду не надавав.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився. Подав заяву про розгляд справи без його участі, при цьому позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просять їх задоволити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з даними Свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.06.2015 року, Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.06.2015 року, ОСОБА_5 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прававласності № 39256138 від 17.06.2015 року та Довідки КП «Мукачівського МБТІ та ЕО» № 367 від 28.12.2018 року, будинок № 36 по вул.Желізняка (теперішня - ОСОБА_6) в місті Мукачево Закрпатської області, на праві приватної власності належить ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (а.с.8, 9, 13, 71, 73, 76-77).

Відповідач являється колишнім чоловіком позивача, так – як шлюб між ними було розірвано за рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 06.09.2018 року, справа № 303/3276/18 (а.с.6).

Реєстрація відповідача у квартирі підтверджується відповіддю ЦНАП Виконавчого комітету Мукачівської міської ради № 01-40/232 від 11.01.2019 року (а.с.22).

Згідно акту наданого ТОВ «І.Т.В. Сервіс Плюс» від 27.12.2018 року № 160 відповідач не проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 з вересня 2017 року (а.с.14).

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи суд виходить з того, що згідно зі ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом п. 3 частини другої ст. 15 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушеного права є припинення дії, яка порушує право.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов’язань держави, положень ст. 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у частині першій ст.1 Першого протоколу до Конвенції «Захист власності» передбачено, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

З огляду на вказане, право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважитися.

З положеннями частини першої ст.1 Першого протоколу до Конвенції в повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст.321 Цивільного кодексу України, якими, зокрема передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами частини першої ст.316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою ст.318 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

Частиною другою п.15 пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Таким чином, гарантуючи захист власності, закон надає власнику законодавчу можливість вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 Цивільного кодексу України та передбачають правомочності щодо використання житла для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Обставини по справі на предмет їх відповідності вказаним вище положенням законодавства свідчать про те, що реєстрація відповідача у квартирі, за умови документально підтвердженого права власності позивачів на даний об’єкт нерухомості, перешкоджає їм вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. При цьому вказані правомочності є абсолютними, непорушними та гарантованими законом.

Отже, вимога за предметом позову у повній мірі відповідає законодавчо встановленому способу захисту порушеного права (ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України), яке не визнається відповідачем.

Як встановлено по справі, позивач є співвласницею будинку у встановленому законом порядку, тому має право на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю згідно з положеннями ст. 318 Цивільного кодексу України, в тому числі і щодо вирішення питань стосовно можливості проживання в ній інших осіб.

Волевиявлення власника майна за предметом позовних вимог спрямоване на усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Такі вимоги слід вважати правомірними, оскільки вони в повній мірі узгоджується з тими правомочностями, які передбачається цивільно-правовим інститутом права приватної власності (ст.ст. 316, 318 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим, будь яких фактичних даних, які б свідчили про позбавлення позивача права власності на квартиру, чи наявності у відповідача права на користування нею, матеріали справи не містять. У позивачів виникають незручності щодо вільного володіння своїм майном через те, що в будинку зареєстрований відповідач.

Відповідно до інформаційного листа ВССУ про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав від 28.01.2013 року, при розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно розрізняти правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім’ї, колишніми членами його сім’ї, а також членами сім’ї колишнього власника житла. У першому випадку власник житла має право вимагати визнання колишнього власника таким, що втратив право користування, та зняття його з реєстрації. При цьому втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла.

Дані правовідносин регулюються положенням статті 405 ЦК України в частині вимог до ОСОБА_3, оскільки за встановлених фактичних обставин відповідач, є таким, що втратив право користування житлом, оскільки на даний час не являється членом сім’ї власника будинку, з вересня 2017 року у спірному будинку не проживає, тобто більше одного року, а тому відповідно до положень статей 391 та 405 ЦК України позивач як власниця майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи вищевказані обставини справи, з огляду на їх узгодженість з нормами Конституції України, позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування будинком підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 41, 124, 129 Конституції України,ст.ст. 316, 318, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 2, 12, 18, 76-77, 81, 141, 247, 274-279, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, -

УХ В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням - задоволити повністю.

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: будинком 36 по вул.Р.Хащинської в місті Мукачево Закрпатської області.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 – 704,80 (сімсот чотири гривні 80 копійок) гривні судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії ВР № 446684 виданий Мукачівським МВ УМВС України в Закарпатській області від 11.05.2011 року, мешканка - м.Мукачево, вул.Хащинської Римми, буд.36, Закарпатської області.

Відповідач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований – м.Мукачево, вул.Хащинської Римми, буд.36, Закарпатської області, РНОКПП – НОМЕР_1.

Третя особа: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований – м.Мукачево, вул.Хащинської Римми, буд.36, Закарпатської області, РНОКПП – НОМЕР_2.

Повний текст рішення складено 04.04.2019 року.

Головуюча Курах Л.В.