Рішення № 80953130, 05.04.2019, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2019 Справа № 917/210/19

м. Полтава

за позовною заявою Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1, вул. Тобольська, 55А, м. Харків, 61072, в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, проспект Перемоги, 14, м. Київ, 01135

до Фізичної особи - підприємця Книша Івана Вікторовича, АДРЕСА_1

про стягнення 29 075,10 грн.,

Суддя Пушко І.І.

Секретар судового засідання Квіта О.Т.

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 29 075,10 грн. плати за проїзд великогабаритного транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування, вагові параметри якого перевищують нормативні.

За ухвалою від 07.02.2019 року провадження в цій справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у відзиві на позов від 18.02.2019 року (вх. № 1770 від 22.02.2019 року) проти позовних вимог заперечує, в обґрунтування своєї позиції посилається на необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку плати за проїзд, яка є ціною позову, в частині застосування ставки 0,84 євро, а не 0,42 євро за кілометр, а також на те, що засоби вимірювальної техніки, якими зафіксовані вагові параметри транспортного засобу, не призначені для зважування у русі, що суперечить п. 9 Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування.

Позивач та прокурор відповіді на відзив на надали.

Відповідачем заявлене клопотання про повернення позовної заяви без розгляду відповідно до ст. 174 ГПК України, з посиланням на п. 1 ч. 5 вказаної статті, яким передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається, зокрема, на те, що позовну заяву підписано керівником Харківської місцевої прокуратури № 1 в якості позивача, а також зазначає, що підставами для представництва прокурором інтересів держави у суді зазначено відсутність у третьої особи повноважень на звернення з аналогічними позовами до суду. Тим самим, позивач зосереджує увагу саме на Державній службі України з безпеки на транспорті. Відповідач не погоджується з такими доводами позивача з підстав відсутності у нього права на звернення до суду з даним позовом, оскільки підставою діяти у такий спосіб в інтересах держави у прокурора виникає лише при наявності конкретних обставин. З урахуванням предмету спорту, відповідач звертає увагу, що повноваження третьої особи обмежуються виключно габаритно-ваговим контролем та нарахуванням плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Разом з тим, суд звертає увагу, що предметом розгляду по справі є позов прокурора, поданий в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Абзацом другим ч. 5 ст. 53 ГПК України передбачено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, позивачем у справі виступає орган, уповноважений державою здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який визначений прокурором в позовній заяві, а саме Державна служба України з безпеки на транспорті.

Вказаний орган є саме позивачем у справі, а не третьою особою, як помилково зазначає відповідач у поданому клопотанні.

Таким чином, твердження відповідача у клопотанні про те, що прокурор у справі є позивачем, не відповідає змісту позовної заяви та вимогам чинного господарського процесуального законодавства.

Суд також звертає увагу, що відповідно до п.п. 27 п. 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. № 320), саме до повноважень Укртрансбезпеки входить не виключно здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, про що зазначає відповідач, але й також вжиття заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Стягнення такої плати, яке є предметом позову, не входить до компетенції Державного агентства управління автомобільними дорогами (Укравтодору), яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 30 від 18.01.2001р. здійснюється видача дозволів на рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, в той час як предметом позову по справі є вимоги про стягнення 29 075,10 грн. плати за проїзд великогабаритного транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні за відсутності такого дозволу. Відповідач у відзиві не посилається на те, що відповідний дозвіл був ним отриманий у встановленому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що прокурором вірно визначено в позовній заяві орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Твердження відповідача в клопотанні про те, що підставами для представництва прокурором інтересів держави в суді в позовній заяві визначено відсутність у «третьої особи» повноважень на звернення з позовом до суду не відповідає дійсності, оскільки підставами для подання позову в позовній заяві визначено невжиття позивачем - Державною службою України з безпеки на транспорті заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.

Частиною третьою ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Відповідно до частини четвертої вказаної вище статті, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Відповідне повідомлення про представництво інтересів було направлене прокурором позивачу 15.01.2019 року, тобто до звернення до суду (а.с. 47).

Докази оскарження суб'єктом владних повноважень (позивачем) наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави по справі надані суду не були.

Порушення інтересів держави у спірних правовідносинах та необхідність їх захисту обґрунтована прокурором в позовній заяві посиланням на ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України, за якою плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, включена до складу загального фонду Державного бюджету України. Надходження плати за проїзд автомобільними дорогами являє публічний інтерес, оскільки від повноти та своєчасності її зарахування до бюджету залежить ефективність і результативність виконання останнього, можливість запровадження і реалізації програм економічного і соціального розвитку країни, що свою чергу, надає державі можливість виконувати гарантовані Конституцією України зобов'язання перед її народом.

Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 зазначив, що із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовують в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначають орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За таких обставин, суд вважає, що відсутні підстави для повернення позовної заяви без розгляду відповідно до ст. 174 ГПК України, а також відсутні підстави для залишення позову без розгляду відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, а подане відповідачем клопотання відхиляється судом як необґрунтоване.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Згідно з щотижневим графіком проведення рейдових перевірок Управлінням Укртрансбезпеки у Харківській області у період з 07.05.2018 по 13.05.2018 (а.с. 39) та графіком роботи пересувного пункту габаритно-вагового контролю на мережі доріг загального користування Харківської області на травень 2018 року (а.с. 40), затвердженими в установленому порядку, співробітниками Управління Укртрансбезпеки у Харківській області здійснювався габаритно-ваговий контроль транспортних засобів.

07.05.2018 року посадовим особам Управлінням Уктрансбезпеки у Харківській області, зокрема ОСОБА_2, видано направлення на проведення рейдової перевірки №029305, в якому визначено місце та період проведення - з 07.05.2018 року до 11.05.2018 року, автодорога М-03 Київ-Харків (а.с. 38).

11.02.2018 року на 471 км автодороги М-03 Київ-Харків Довжанський (Харківська область), посадовою особою управління Укртрансбезпеки у Харківській області ОСОБА_2проведено габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля (спеціалізованого вантажного сідлового тягача-Е) DAF 95 ХF 430 (реєстраційний номер НОМЕР_1) та напівпричепу (спеціалізованого напівпричіпу н/пр-платформа-Е) BLUMHARDT SAL 40.24-135Е (реєстраційний номер НОМЕР_2), яким керував водій ОСОБА_3. Транспортні засоби належать Фізичній особі - підприємцю Книш Івану Вікторовичу, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_4 та НОМЕР_5 (а.с. 34). Відповідно товарно-транспортної накладної при перевезенні деревини автомобільним транспортом від 10.05.2018 року (а.с. 32) перевізником зазначений ФОП Книш І.В., за маршрутом смт. Решетилівка - м. Харків. Фото транспортного засобу (вантажного автомобіля з напівпричепом), здійснене під час перевірки, залучено до матеріалів справи (а.с. 33).

Габаритно-ваговий контроль здійснений з використанням ваг пересувних автомобільних типу CHEKLODE FREEWEIGH заводський номер НОМЕР_6, які відповідають вимогам ГОСТ 29329-92 «Весы для статического взвешивания. Общие технические требования», що підтверджується свідоцтвом про повірку засобу вимірювальної техніки № 34-00/883 від 02.04.2018 року, чинним до 02.04.2019р. (а.с. 41), результати зважування транспортного засобу підтверджені чеком про зважування № 11243 від 11.05.2018 року (а.с. 28).

Перевіркою встановлено, що перевезення вантажу здійснювалось з перевищенням нормативних вагових обмежень, а саме фактичне осьове навантаження на передню одиночну вісь у 7 750 кг, задню одиночну вісь - 14 650 кг, на строєну вісь - 27 200 кг (9 000+9 000+9 200) при нормативно допустимих навантаженнях на передню одиночну вісь у 11 000 кг, задню одиночну вісь - 11 000 кг, на строєну вісь - 21 900 кг (7 300+7 300+7 300).

Загальна вага транспорту склала 49 600 кг при фактично допустимій 40 000 кг. Таким чином, результат зважування вказав на перевищення нормативно допустимих.

Маршрут руху транспортного засобу - Полтавська область с. Решетилівка - м. Харків, пройдена відстань дорогами загального користування 177 км, що підтверджується даними з офіційного сайту компанії Della https://della.com.ua (а.с. 37).

Результати перевірки оформлені актом № 0010207 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 11.05.2018 року (а.с. 25).

Того ж дня, 11.05.2018 року, посадовою особою Управління Укртрансбезпеки у Харківській області, що проводила габаритно-ваговий контроль та оператором вагового комплексу складено Довідку № 0023207 про результати здійснення габаритно-вагового контролю вантажного автомобіля DAF 95 ХF 430 (реєстраційний номер НОМЕР_1) та причепу BLUMHARDT SAL 40.24-135Е (реєстраційний номер НОМЕР_2) (а.с. 26).

До Акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 0010207 від 11.05.2018 року посадовою особою Управління Укртрансбезпеки у Харківській області, що проводила габаритно-ваговий контроль, доданий розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування (а.с. 27), згідно з яким визначена сума до сплати склала 934,56 євро. Розрахунок виконано відповідно до затвердженої формули з урахуванням норм пункт 31-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 року.

Управління Укртрансбезпеки у Харківській області скеровувало на адресу відповідача звернення №3423/36-18 від 22.05.2018 року з проханням оплатити вказану у розрахунку суму, з зназначенням необхідних для цього реквізитів (а.с. 29-30).

Дії Управління Укртрансбезпеки у Харківській області щодо фіксування правопорушення та нарахування суми плати за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування у розмірі 934,56 євро, нарахованої згідно з Актом № 0010207 від 11.05.2018 року про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, відповідачем в адміністративному і судовому порядку не оскаржувались. Визначена сума в добровільному порядку не сплачена.

Наведене стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача в судовому порядку в дохід Державного бюджету України 29075,10 грн. плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом, що є гривневим еквівалентом 934,56 євро.

Під час розгляду спору по суті судом приймається до уваги наступне.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до змісту з ч. ч. 1, 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування (ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Відповідно до п 3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок 1567), органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно підпункту 1 пункту 4 Положення, основними завданнями Укртрансбезпеки є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті.

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю (підпункти 15, 27 пункту 5 Положення).

З огляду на викладене, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) під час здійснення своїх повноважень є органом, наділеним спеціальною компетенцією, якому надано повноваження щодо реалізації політики держави з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування.

Вказані вище норми Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті в частині надання позивачу прав на стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю свідчать про те, що на час звернення до суду прокурором вірно визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Судом встановлено, що позивач з травня 2018 р. не вчиняв дій, спрямованих на стягнення з відповідача плати за проїзд автомобільними дорогами транспортного засобу з напівпричепом, вагові параметри яких перевищували нормативні.

За таких обставин, суд визнає обґрунтованими доводи прокурора про наявність у нього підстав для звернення із позовом у справі до суду з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Державної служби України з безпеки на транспорті, м. Київ.

За своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування. Такого висновку щодо застосування норм права прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.06.2018 у справі № 820/1203/17, провадження № 11-49/апп18. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку щодо застосування норм права про те, що вимоги про відшкодування такої шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Враховуючи викладене, та з урахуванням суб'єктного складу учасників спірних правовідносин справа № 917/210/19 відноситься до юрисдикції господарського суду Полтавської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу (далі - ГК) України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

При цьому, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад правопорушення, елементами якого є шкода, вина та протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою.

Частини 1 та 4 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачають, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

В статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частина 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" зазначає, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 22.5 Правил дорожнього руху (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, з наступними змінами), за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Відповідно до абзацу 4 п. 1 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 р. № 1567 (із внесеними до нього змінами), зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів (далі - транспортний засіб), під час проведення рейдових перевірок здійснюється посадовою особою Укртрансбезпеки або її територіального органу (далі - посадова особа) у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла).

П. п. 3, 6 вказаного Порядку передбачено, що зупинення транспортного засобу здійснюється для проведення рейдової перевірки посадовою особою в будь-який час на маршруті руху, а у разі виявлення порушень правил перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів посадові особи складають акти за формою згідно з додатками 2 і 3 до цього Порядку.

Відповідачем порушено вимоги вказаних вище нормативних актів, що встановлено складеним позивачем актом № 0010207 від 11.05.2018 року про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів (а.с. 25), довідкою № 0023207 від 11.05.2018 року про результати здійснення габаритно-вагового контролю (а.с. 26), чеком про зважування № 11243 від 11.05.2018 року (а.с. 28), та не заперечується відповідачем.

Відповідач також не заперечує, що ним не було отримано у встановленому порядку дозволу на участь у дорожньому русі належного йому транспортного засобу, загальна вага та навантаження на осі якого перевищували нормативні параметри.

За таких обставин, відповідачем вчинене правопорушення, яке має своїм наслідком спричинення державі збитків у вигляді некомпенсованого руйнування автомобільних доріг.

Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі - Порядок № 879).

Зазначений нормативно-правовий акт встановлює порядок обчислення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, яка за своїм правовим змістом є сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Згідно з ч. 3 п. 2 Порядку № 879, великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.

Згідно з п. 30 Порядку № 879, плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою: П = (Рзм + Рнв + Рг)хВ, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.

Пунктом 31 Порядку № 879 передбачено, що при визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу.

Для строєних осей з одиночними шинами плата за перевищення допустимих навантажень на вісь (осі) збільшується у два рази.

Відповідно п. 31-1 Порядку № 879, якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10 - 40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі.

У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням.

Аналіз наведених норм говорить про те, що у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу має вносити саме перевізник.

У розділі 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, (затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568), перевізником є фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Як було встановлено судом, перевезення вантажу здійснювалось транспортним засобом автомобілем DAF 95 ХF 430 (реєстраційний номер НОМЕР_1) з напівпричіпом BLUMHARDT SAL 40.24-135Е (реєстраційний номер НОМЕР_2), які відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_4 та НОМЕР_5 (а.с. 34) належить ФОП Книш Івану Вікторовичу.

У матеріалах справи наявні усі передбачені Порядком № 879 документи, зокрема довідка № 0023207, акт № 0010207 та розрахунок плати за проїзд до акту 0010207, які були складені працівниками Укртрансбезпеки у Харківській області 11.05.2018 року, у зв'язку з виявленням під час габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових параметрів нормам і правилам перевезення вантажу відповідачем.

Розмір плати за проїзд визначено позивачем у відповідності до вимог зазначених вище норм Порядку № 879 та відповідно до Ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879).

Крім того, п. 27 Порядку № 879 передбачено, що плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку. Оскільки відповідачем не здійснено оплату нарахованої суми відшкодування, позивачем здійснено її розрахунок в гривнях, за офіційним курсом гривні до євро станом на момент вчинення правопорушення (тобто, станом на 11.05.2018), що складає 29 075,10 грн.

Відповідно до п 37, п 41 Порядку № 879 учасники відносин у сфері габаритно-вагового контролю несуть відповідальність згідно із законодавством; дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно-вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку.

При цьому відповідачем в порушення вимог ст.ст. 73, 74 ГПК України не надано будь-яких доказів на спростування факту перевищення нормативно вагових параметрів транспортним засобом, який перебуває в його користуванні. Відповідачем не надано також доказів оскарження в установленому порядку дій позивача щодо фіксування правопорушення та нарахування стягуваної суми збитків.

Стосовно доводів адвоката відповідача, викладених у відзиві, з посиланням на те, що позивачем при зважуванні були використані ваги, які не пристосовані для зважування в русі, таким чином, результати зважування були здобуті засобом вимірювальної техніки, який суперечить п. 9 Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України 28.07.2016 року № 255, судом приймається до уваги наступне.

Ч. 14 ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Як було встановлено судом, позивачем було виявлено перевищення нормативно вагових параметрів транспортним засобом відповідача за наслідками рейдової перевірки.

Статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб'єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об'єкти, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Ч. 17 ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачає, що рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, діюче законодавство України дозволяє позивачу здійснювати рейдову перевірку транспортних засобів як у русі (без зупинки), так і шляхом зупинки транспортного засобу.

Відповідно до п. 12 Порядку № 879, вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

П. 13 Порядку № 879 передбачає, що під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Таким чином, Порядком № 879 не визначено, що при здійсненні габаритно-вагового контролю мають застосовуватися лише такі ваги, які пристосовані для зважування в русі. Ні Порядок № 879, ні Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування № 225, на які посилається відповідач у відзиві, не містять заборони використання під час здійснення габаритно-вагового контролю зважувального обладнання, яке забезпечує статичне зважування, за умови, якщо таке обладнання пройшло періодичну повірку (метрологічну атестацію) та перебуває у справному стані.

Як було встановлено судом, позивачем було здійснено габаритно-ваговий контроль з використанням ваг пересувних автомобільних типу CHEKLODE FREEWEIGH заводський номер НОМЕР_6, які відповідали вимогам ГОСТ 29329-92 «Весы для статического взвешивания. Общие технические требования», що підтверджено наданою позивачем копією свідоцтва про повірку засобу вимірювальної техніки № 34-00/883 від 02.04.2018 року, чинного до 02.04.2019р. (а.с. 41).

Крім того, суд звертає увагу, що адвокат відповідача у відзиві не посилається як на існуючий факт на те, що зважування належного відповідачу транспортного засобу автомобіля DAF 95 ХF 430 з напівпричіпом BLUMHARDT SAL 40.24-135Е було здійснене позивачем саме у русі, а не після зупинення вказаного транспортного засобу.

Здійснене позивачем фотографування належного відповідачу транспортного засобу під час перевірки одночасно з трьох ракурсів (спереду, збоку та ззаду), про що свідчить наявність на фото дати та часу фотографування - 11.05.2018р., 07 год. 11хв. (а.с. 33) свідчить про те, що вказаний транспортний засіб зупинявся для проведення перевірки.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів (зокрема, заяв свідків, оформлених відповідно до вимог ст. 88 ГПК України), які б свідчили про те, що здійснене позивачем визначення результатів вагового контролю в довідці №0023207 від 11.05.2018 року було здійснене за результатами зважування, зафіксованого чеком № 11243 від 11.05.2018р. (а.с. 28), саме у русі, а не після зупинки транспортного засобу.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

У відзиві на позов (а.с. 67) адвокат відповідача погоджується з тим, що результат зважування вказав навантаження на передню одиночну вісь у 7 750 кг, задню одиночну вісь - 14 650 кг, на строєну вісь - 27 200 кг (9 000+9 000+9 200). Загальна вага транспорту склала 49 600 кг. Таким чином, результат зважування вказав на перевищення нормативно допустимих вагових параметрів на задню одиночну вісь на 3 650 кг (на 33,18%), на строєну вісь - на 5 200 кг (на 23,63%). Загальне перевищення нормативно допустимих вагових параметрів склало 9600 кг, тобто на 24% більше, ніж дозволено п. 22.5 Правил дорожнього руху.

В той же час, адвокат відповідача у відзиві заперечує обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку до акту № 0010207 від 11.05.2018 року в частині застосування в п. 2.3.3 розрахунку розміру ставки 0,84 євро (а не 0.42 євро) за кілометр при перевищенні вагових параметрів на строєну вісь на 23,63%, посилаючись на те, що в жодному із оформлених документів не зазначено про наявність на транспортному засобі відповідача строєних осей з одиночними шинами, одночасно вказуючи про те, що належний відповідачу транспортний засіб на час зважування мав не одиночні, а подвоєні шини.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В порушення вказаної процесуальної норми, відповідачем не надано суду будь-яких доказів (зокрема, технічної документації щодо комплектації спеціалізованого напівпричепа-платформи BLUMHARDT SAL 40.24-135Е), які б підтверджували твердження у відзиві стосовно наявності на вказаному транспортному засобі строєних осей не з одиночними, а з подвоєними шинами, в той час як з наданих позивачем фотографій транспортного засобу відповідача, зроблених в момент перевірки, наявність подвоєних шин на строєних осях напівпричепу не вбачається.

У відзиві на позов адвокат відповідача також заперечує щодо застосування позивачем п. 31-1 Порядку № 879, згідно з яким, якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі.

Як зазначено у відзиві, вказана норма Порядку № 879, на думку адвоката відповідача, суперечить положенням ст.58 Конституції України та ч. 2 ст. 238 ГК України, оскільки вона не є законом та встановлює відповідальність перевізника перед державою.

Зазначене твердження відповідача визнається судом необґрунтованим, оскільки ст. 58 Конституції України встановлено норму про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, яка не стосується спірних правовідносин між сторонами по справі.

Крім того, як було встановлено рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1-рп/99, вказана конституційна норма стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Ст. 238 ГК України встановлює порядок застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

В той же час, як було встановлено судом, за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування. Відповідна правова позиція, як зазначалось вище, була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.06.2018 у справі № 820/1203/17, провадження № 11-49/апп18, на яку адвокат відповідача, серед іншого, також посилається у своєму відзиві.

Також у відзиві робиться посилання на п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, яким передбачено, що засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України.

В той же час, як встановлено рішенням Конституційного Суду України від 30.05.2001р. №7-рп/2001, за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них.

Загальні засади відповідальності відповідача за шкоду, спричинену руйнуванням автомобільних доріг загального користування внаслідок перевищення транспортним засобом встановлених нормативно-вагових параметрів передбачені ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух», ст. 33 Закону України "Про автомобільні дороги", якими встановлено можливість руху такого транспортного засобу лиши при оформленні дозволу на участь у дорожньому русі, а також нормами ст. 224 ГК України, ст. 1166 ЦК України, які визначають загальні підстави для відшкодування майнової шкоди.

В той же час, Постановою № 879 встановлюються не засади відповідальності у вигляді відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування, а спосіб обчислення розміру таких збитків, що не суперечить нормам, викладеним в ст. 58, п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог, заявлених прокурором, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 129 (ч. 1), 232-233, 237-238 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Книша Івана Вікторовича (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3) в дохід державного бюджету України (отримувач: УК у м. Харкові, код ЄДРПОУ 37999649, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку МФО 89998, номер рахунку 31212216020002, код класифікації доходів бюджету 22160100 плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні) - 29 075,10 грн. плати за проїзд великогабаритного транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Книша Івана Вікторовича (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3) на користь Прокуратури Харківської області (вул. Б.Хмельницького, 4, м. Харків, 61050, код ЄДРПОУ 02910108) 1921,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.

4. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України та на адресу прокуратури Полтавської області (вул.. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, 36000).

5. Видати накази з набранням цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.І. Пушко