Ухвала суду № 80945049, 26.03.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/26/19 Справа № 708/338/17 Категорія: ч.2 ст.125, ч.1 ст.171 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарях ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7з участю прокурорівОСОБА_8, ОСОБА_9

потерпілої ОСОБА_10

обвинуваченого ОСОБА_11

захисника ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги:

- обвинуваченого ОСОБА_11,

- потерпілої ОСОБА_10 на вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 14 липня 2017 року, яким

ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2,

українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого,

пенсіонера, проживаючого за адресою: м. Чигирин,

АДРЕСА_1, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначено йому покарання – штраф в розмірі дев’ятсот п’яти гривень, що буде становити п’ятдесят п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.171 КК України у зв’язку з відсутністю в його діях складу цього злочину.

Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_10 матеріальну шкоду в сумі п’ятсот п'ятнадцять гривень 54 копійки та моральну шкоду в розмірі двох тисяч гривень.

Речові докази по кримінальному провадженню – два диски з відеозаписами CD-R PATRON 700 Mb, DVD+R RW марки «VERBATIM» – залишено при матеріалах кримінального провадження.

в с т а н о в и л а :

Як вбачається з цього вироку, 20 грудня 2016 року о 15 год. 11 хв. ОСОБА_11, перебуваючи біля центрального входу до приміщення Чигиринського районного суду Черкаської області за адресою: м. Чигирин, вул. П. Дорошенка, 47, під час виниклої сварки, стоячи навпроти ОСОБА_10 та забороняючи здійснювати відеозйомку особисто його, умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, наніс їй один удар кулаком правої руки по правій руці в ділянку пальців, після чого кулаком правої руки наніс ще один удар у ліве її плече, при цьому його кулак зіскочив з плеча потерпілої та ударив в обличчя в район лівого виска, чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді травми голови зі струсом головного мозку, забитої рани правої кисті, садна лівої кисті, крововиливу лівого плеча, забою з набряком лівої скроневої ділянки, що згідно до висновку судово-медичної експертизи відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Крім того, відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_11, 20 грудня 2016 року о 15 год. 11 хв., перебуваючи біля центрального входу до приміщення Чигиринського районного суду Черкаської області за адресою: м. Чигирин, вул. П. Дорошенка, 47, умисно, протиправно, з метою перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, в порушення вимог ст. 34 Конституції України, ст. 24 Закону України «Про інформацію», ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», підійшов до ОСОБА_10, яка згідно до виданого редакцією газети «Чигиринські вісті» наказу № 14 від 01.04.2011 року, працює на посаді редактора вказаної газети, тобто журналістом, створював перепони щодо збирання, одержання, фіксації, поширення і зберігання інформації, та в подальшому, вихопивши з рук ОСОБА_10 планшет моделі «Nexus 7», яким безпосередньо і проводилася відеозйомка, намагався видалити зафіксовану інформацію, чим перешкодив професійній діяльності журналіста.

За результатами судового слідства ОСОБА_11 визнано винним, в заподіянні потерпілій ОСОБА_10 тілесних ушкоджень і дані його дії судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, при цьому суд виключив з обвинувачення посилання на те, що вказані тілесні ушкодження були завдані ОСОБА_11 потерпілій під час перешкоджання професійній діяльності журналіста ОСОБА_10, яка згідно до виданого редакцією газети «Чигиринські вісті» наказу № 14 від 01.04.2011 року, працює на посаді редактора вказаної газети, та яка в той момент виконувала редакційне завдання щодо фіксації подій з метою подальшого їх висвітлення.

Місцевий суд, оцінюючи докази в їх сукупності шляхом дослідження визнав невинуватим та виправдав ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.171 КК України у зв’язку з відсутністю в його діях складу цього злочину. При цьому суд вказав, що під час вказаних подій обвинувачений діяв з метою захисту свого права на недоторканність приватного життя, а відеозйомка його особисто, в той час як він висловив категоричне заперечення проти цього, суперечила вимогам закону, зокрема положенням ч.1 ст.307 ЦК України. Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_11, як пересічний громадянин, що не є публічною особою і не відіграє істотної ролі у суспільному житті, а його зображення не стосується інформації, яка має суспільний інтерес, має користуватися підвищеним захистом від втручання у своє приватне життя, що передбачено Резолюціями №1165 (1998), №428 (1970) ОСОБА_13 Європи та Рекомендаціями щодо захисту приватності у роботі засобів масової інформації.

В апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_11 ставиться питання про скасування вироку в частині обвинувачення його у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, просить ухвалити новий вирок, яким визнати його невинуватим у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення з мотивів відсутності у його діях складу злочину. На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вирок в частині визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України не відповідає фактичним обставинам справи. Зазначає, що суд при розгляді справи не звернув уваги на неузгодженість ряду обставин події за участі ОСОБА_10 Зокрема, в медичних документах, станом на 21.12.2016 року, на момент огляду ОСОБА_10 травматологом Чигиринської ЦРЛ відсутні записи лікаря про наявність у ОСОБА_10 будь-яких тілесних ушкоджень лівої скроневої ділянки голови. Тобто, цей лікар не зафіксував у ОСОБА_10 наявність жодних тілесних ушкоджень голови. А вже 23.12.2016 року під час проведення судово-медичної експертизи, експерт ОСОБА_14 констатує тілесні ушкодження голови у вигляді забою з набряком лівої скроневої ділянки.

Зазначає, що суд не взяв до уваги пояснення експерта ОСОБА_14, що тілесні ушкодження у вигляді крововиливів лівого плеча ОСОБА_10 є наслідками його стиснення а не удару. Крім того експерт ОСОБА_14 під час допиту в суді наголосив, що під час перегляду відеозапису з електронного носія камери спостереження будівлі Чигиринського районного суду не визначається фізичного контакту між ОСОБА_10 та особою чоловічої статті, яка йшла в її напрямку, і удару він не бачив. Ці пояснення експерта відображені у висновку додаткової судово-медичної експертизи №02-01/336 від 02.03.2017 року. Однак, суд не взяв до уваги пояснення експерта та пояснення свідків зі сторони захисту, а взяв до уваги покази ОСОБА_10 та свідків з її боку.

В апеляційній скарзі потерпілої ОСОБА_10 ставиться питання про скасування вироку в частині визнання невинуватим ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.171 КК України і виправдання за відсутністю в його діях складу цього злочину та стягнення на користь ОСОБА_10 матеріальної шкоди в сумі 515 гривень 54 копійки та моральної шкоди в розмірі двох тисяч гривень. Просить ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_11 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.171 КК України і призначити йому покарання – штраф в розмірі 850 гривень, що буде становити п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_10 матеріальну шкоду в сумі 640 гривень 89 копійок та моральну шкоду в сумі 5000 гривень.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд виправдовуючи ОСОБА_11 за ч.1 ст.171 КК України та не задовольнивши пред’явлений цивільний позов в повному обсязі порушив норми матеріального та процесуального права, не застосував норму Закону України про кримінальну відповідальність, яка підлягала до застосування та порушив вимоги ст.411 КПК України у зв’язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження щодо кваліфікації дій обвинуваченого за ч.1 ст.171 КК України. Так, суд прийшов до висновку, що оскільки ОСОБА_10 прийшла на попереднє судове засідання у цивільній справі, як представник відповідача – редакції газети «Чигиринські вісті», то вона не виконувала редакційне завдання щодо збору та узагальнення інформації для висвітлення судового процесу за позовом ГО «Чигиринська Народна рада», не аргументував, чому вважає, що пріоритет мають повноваження представника, а не редакційне завдання, яким нормативним документом заборонено мати повноваження як представника і редакційне завдання. Тим, більше, біля будинку суду повноважень представника потерпіла не здійснювала і не могла здійснювати, бо судові засідання проводились в приміщенні суду і потерпіла не була допущена до участі як представник.

Зазначає, що журналіст здійснює свою діяльність на засадах самостійності (ст.26 ЗУ «Про друковані ЗМІ»). Необхідність здійснювати власний творчий пошук нової потрібної інформації та її джерел є специфічною рисою та умовою журналістської діяльності відповідно до ст.12 ЗУ «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів». Наголошує на тому, що ОСОБА_11 фактично намагався заборонити їй фотографування, яке вона не здійснювала, а проводила в цей час відеозйомку та публічно оголосила про це, і він проводити відеозйомку його особисто їй не забороняв. А тому, вважає, що висновок суду про те, що під час вказаних подій обвинувачений діяв з метою захисту свого приватного життя, а відеозйомка велась його особисто, в той час, як він висловив категоричне заперечення проти цього, суперечить вимогам закону, а саме ч.1 ст.307 ЦК України. Вважає, що в діях обвинуваченого міститься склад злочину, передбачений ч.1 ст.171 КК України, оскільки дії та умисел обвинуваченого були чітко направлені, крім усього і на видалення зафіксованої інформації з планшета. Окрім того, зазначила, що у зв’язку із ушкодженням здоров?я, яке було їй заподіяно обвинуваченим в наслідок вчинення ним кримінальних правопорушень, заподіяна матеріальна та моральна шкода, але суд, на її думку, приймаючи рішення про відшкодування матеріальних збитків безпідставно не прийняв до уваги її витрати в сумі 85,35 грн., зазначені в квитанції від 22.12.2016 р., виданій ТОВ «Чигирин–Фарм» та не взяв до уваги наданий нею квиток на автобус №432449 за маршрутом Чигирин-Черкаси у зв’язку з поїздкою в м.Черкаси для здійснення судово-медичного освідування нанесення тілесних ушкоджень обвинуваченим ОСОБА_11, хоча загально відомий факт, що квиток на автобус по маршруту Чигирин-Черкаси коштує 45 грн., її планшет знаходиться в несправному стані і потребує ремонту, вартість якого становить 1700 грн., а тому вважає, що з обвинуваченого ОСОБА_11 підлягає стягненню сума майнової шкоди в розмірі 640 грн. 89 коп. Разом з тим, зазначає, що при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди на її користь в сумі 2000 грн. судом першої інстанції не було враховано характер правопорушення, її фізичні та душевні страждання, погіршення її професійних здібностей, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди – сума моральної шкоди завданої їй ОСОБА_11 має становити в розмірі 5000 грн.

На апеляційну скаргу ОСОБА_11 потерпіла ОСОБА_10 подала заперечення в яких зазначила, що апеляційна скарга ОСОБА_11 не ґрунтується на дійсних обставинах справи, докази, які містяться в матеріалах судової справи, є належні, допустимі, достовірні та свідчать про їх достатність стверджувати, що обвинувачений ОСОБА_11 вчинив щодо неї кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст.171, ч.2 ст.125 КК України чим завдав їй, як потерпілій, фізичної шкоди у вигляді тілесних ушкоджень та моральної шкоди, через приниження честі, гідності та ділової репутації як редактора газети «Чигиринські вісті», просила вирок Чигиринського районного суду від 14.07.2017 року в частині визнання винним ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України залишити без змін.

В судове засідання призначене на 12 год. 00 хв. 26.03.2019 р. потерпіла ОСОБА_10 не з?явилася про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином причин своєї неявки суду не повідомила.

В апеляційній інстанції за клопотанням потерпілої ОСОБА_10 було проведено часткове судове слідство в частині дослідження доказів та повторно переглянуто диски CD-R PATRON 700 Mb та DVD+R RW з відеозаписами подій, що відбувалися 20.12.2016 року біля приміщення Чигиринського районного суду, з яких вбачається, що між потерпілою та обвинуваченим відбулася сутичка під час намагання останнім відібрати в потерпілої планшет (а.п.135, 139, т.1), а також було допитано обвинуваченого ОСОБА_11 та потерпілу ОСОБА_10

Обвинувачений ОСОБА_11, як в суді першої інстанції, так і в судовому засіданні апеляційної інстанції, вину свою в інкримінованих злочинах заперечив повністю та пояснив, що ударів потерпілій не наносив, та жодним чином не перешкоджав журналістській діяльності ОСОБА_10, а лише не хотів щоб його знімали на планшет, на що він має право. Пояснив, що коли він перебував в Чигиринському районному суді і потерпіла ОСОБА_10 розпочала зйомку на свій планшет, вона при цьому не запитала його дозволу, чи можна його знімати, та не відреагувала на його прохання не проводити зйомку, оскільки він не бажав щоб його обличчя з?явилося в засобах масової інформації, зокрема в ютубі, так як вважає, що це є втручанням в його особисте життя.

Потерпіла ОСОБА_10 в судовому засіданні апеляційної інстанції пояснила, що в день конфлікту, який виник у неї з обвинуваченим ОСОБА_11 вона прийшла до Чигиринського районного суду Черкаської області на слухання цивільної справи за позовом ГО «Чигиринська Народна рада» до редакції газети «Чигиринські вісті» про захист честі, гідності, ділової репутації. Вона як журналіст здійснювала свою професійну діяльність, а саме зйомку біля Чигиринського районного суду словесних перепалок між членами ГО «Чигиринська Народна рада» з воїнами АТО та жителями с.Рацеве, які прийшли підтримати газету «Чигиринські вісті».

Під час відеозйомки вона представилась, що є журналістом - представником преси. При цьому обвинувачений ОСОБА_11 перешкоджав відеозйомці, наніс їй тілесні ушкодження та вирвав з рук планшет, яким велася зйомка та намагався видалити з нього інформацію. Вважає, що своїми протиправними діями ОСОБА_11 перешкоджав у здійсненні її журналітьської професійної діяльності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_11, та його захисника - адвоката ОСОБА_12, які підтримали апеляційну скаргу подану обвинуваченим, зазначивши, що в діях ОСОБА_11 відсутній склад кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.125 та ч.1 ст.171 КК України та заперечили проти апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_10, пояснення потерпілої ОСОБА_10 щодо підтримки своєї апеляційної скарги та заперечення вимог апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_11, думку прокурора Очеретяного М.С., який просив залишити вирок суду першої інстанції без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження, провівши за клопотанням потерпілої ОСОБА_10 часткове судове слідство в частині перегляду дисків CD-R PATRON 700 Mb та DVD+R RW з відеозаписами подій, що відбувалися 20.12.2016 року біля приміщення Чигиринського районного суду, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст.94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази, як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудного, проаналізувати їх та дати остаточну оцінку кожному доказу з точки зору його належності, допустимості, достовірності, і достатності, у їх сукупністі оцінки з точки зору достатності для висновку про доведеність вини.

Ці вимоги закону при постановленні вироку щодо ОСОБА_11, судом першої інстанції були дотримані.

Так, зокрема, висновки суду про винуватість ОСОБА_11 у заподіянні умисних легких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_10, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються сукупністю доказів, досліджених у судовому засіданні та наведених у вироку.

Незважаючи на невизнання своєї вини ОСОБА_11 за ч.2 ст.125 КК України, як в суді першої інстанції, так і апеляційній інстанції його вина підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, зокрема показами потерпілої, яка підтвердила, що ОСОБА_11 ударив її спочатку по руці, а потім по плечу та в область скроневої частини голови, що відповідає даним висновку судово-медичної експертизи від 24.02.2017 року (а.п.161-162, т.1) про наявність у неї травми голови зі струсом головного мозку, забитої рани правої кисті, крововиливу лівого плеча, забою з набряком лівої скроневої ділянки, та показами свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 про те, що вони бачили як ОСОБА_11, забираючи у ОСОБА_10 планшет, наносив їй удари у плече та обличчя, а згідно до даних висновку додаткової судово-медичної експертизи № 02-01/336 від 02.03.2017 року (а.п.184-185, т.1) виникнення вищезазначених тілесних ушкоджень у потерпілої внаслідок одного удару рукою або внаслідок падіння з висоти власного зросту на площину є малоймовірним.

Крім того, вина ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.2 ст.125 КК України доведена наступними доказами дослідженими у судовому засіданні: даними протоколу огляду предмета від 22.02.2017 року з фототаблицею, з якого вбачається, що Чигиринським районним судом надано диск CD-R PATRON 700 Mb із камери відеоспостереження (а.п.131-133, т.1); даними протоколу огляду предмета від 14.03.2017 року з фототаблицею, з якого вбачається, що ОСОБА_10 надано диск DVD+R RW із відеозаписом подій, що відбувалися 20.12.2016 року біля приміщення Чигиринського районного суду (а.п.36-137, т.1); оглянутими в судовому засіданні дисками CD-R PATRON 700 Mb та DVD+R RW з відеозаписами подій, що відбувалися 20.12.2016 року біля приміщення Чигиринського районного суду, з яких вбачається, що між потерпілою та обвинуваченим відбулася сутичка під час намагання останнім відібрати в потерпілої планшет (а.п.135, 139, т.1); даними протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_10 від 04.01.2017 року, яка відтворила обставини проведення нею відеозйомки на планшет та заподіяння їй обвинуваченим тілесних ушкоджень (а.п.150-155, т.1); даними висновку судово-медичної експертизи № 02-01/2517 від 24.02.2017 року, згідно до якого потерпіла ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді травми голови зі струсом головного мозку, забитої рани правої кисті, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та садна лівої кисті, крововиливів лівого плеча, забою з набряком лівої скроневої ділянки, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Вказані ушкодження виникли від дії тупих предметів і по давності виникнення можуть відповідати часу, вказаному в постанові про призначення експертизи та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я (а.п.161-162, т.1); даними висновку додаткової судово-медичної експертизи № 02-01/336 від 02.03.2017 року, згідно до якого потерпіла ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді травми голови зі струсом головного мозку, забитої рани правої кисті, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та садна лівої кисті, крововиливів лівого плеча, забою з набряком лівої скроневої ділянки, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, де виникнення вищезазначених тілесних ушкоджень у потерпілої внаслідок одного удару рукою або внаслідок падіння з висоти власного зросту на площину є малоймовірним (а.п.184-185, т.1).

Апеляційним судом встановлено, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, за наведених у вироку обставин є правильними, оскільки підтверджуються сукупністю досліджених в судовому засіданні та правильно оцінених доказів.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що в супереч твердженням обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника ОСОБА_12, в судовому засіданні з належною повнотою перевірялись обставини щодо нанесення обвинуваченим ОСОБА_11 легких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_10 і дослідженими судом доказами доведена винуватість ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, за фактичних обставин, встановлених судом у вироку.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника – адвоката ОСОБА_12 про незаконність та необґрунтованість вироку в частині засудження за ч.2 ст.125 КК України, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та доказах, які досліджено судом і наведені у вироку.

Так, твердження ОСОБА_11 про неузгодження медичних документів від 21.12.2016 р. на момент огляду ОСОБА_10 травматологом Чигиринської ЦРЛ та висновками судово-медичної експертизи проведеної експертом ОСОБА_14 спростовуються дослідженими в судовому засіданні, висновку судово-медичної експертизи № 02-01/2517 від 24.02.2017 року, згідно до якого потерпіла ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді травми голови зі струсом головного мозку, забитої рани правої кисті, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та садна лівої кисті, крововиливів лівого плеча, забою з набряком лівої скроневої ділянки, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Вказані ушкодження виникли від дії тупих предметів і по давності виникнення можуть відповідати часу, вказаному в постанові про призначення експертизи та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я (а.п.161-162, т.1); даними висновку додаткової судово-медичної експертизи № 02-01/336 від 02.03.2017 року, згідно до якого потерпіла ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді травми голови зі струсом головного мозку, забитої рани правої кисті, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та садна лівої кисті, крововиливів лівого плеча, забою з набряком лівої скроневої ділянки, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, де виникнення вищезазначених тілесних ушкоджень у потерпілої внаслідок одного удару рукою або внаслідок падіння з висоти власного зросту на площину є малоймовірним (а.п.184-185, т.1), та показами експерта ОСОБА_14 даними ним в судовому засіданні суду першої інстанції про те, що під час огляду потерпілої були зафіксовані ті тілесні ушкодження, які зазначені у висновку, при цьому вони не могли виникнути при її падінні з висоти власнго росту. Давність їх нанесення відповідає часу вказаному в постанові слідчого. Рана правої кисті була свіжою, в області виска в неї був травматичний набряк, а крововилив плеча міг бути наслідком його стиснення.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно з'ясував всі обставини, які могли мати істотне значення для правильного вирішення справи в частині обвинувачення ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України. Переконливих доказів на підтвердження доводів обвинуваченого викладених в апеляційній скарзі, апеляційному суду не надано.

У відповідності до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого і за змістом ст.65 КК України, таке покарання повинно бути необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Як встановлено колегією суддів, при призначенні ОСОБА_11 покарання за ч.2 ст.125 КК України суд, у відповідності до вимог ст.ст.50, 65-67 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його фактичні обставини, відомості про особу винного, те, що він притягується до кримінальної відповідальності вперше, по місцю проживання характеризується позитивно, відсутність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання обвинуваченого та призначив ОСОБА_11 покарання, необхідне і достатнє для запобіганню вчинення нових злочинів.

З огляду на це, колегії суддів вважає, що доводи обвинуваченого ОСОБА_19 про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, про невинуватість та відсутності в його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, є безпідставними оскільки вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, повністю підтверджується доказами у справі, яким суд дав належну оцінку та які узгоджуються між собою.

Що стосується висновків суду першої інстанції щодо виправдання обвинуваченого ОСОБА_11 за ч.1 ст.171 КК України то на думку колегії вони є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення; а також при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 284 цього Кодексу, тобто, якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення або якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

За змістом цієї статті виправдувальний вирок у зв'язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення ухвалюється в тих випадках, коли факт кримінального правопорушення встановлено, але беззаперечно доведено, що обвинувачений його не вчинив і сторона обвинувачення вичерпала можливості надати інші докази для усунення сумнівів, які виникли. Виправдувальний вирок ухвалюється також у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, тобто факт вчинення обвинуваченим певного діяння встановлено, але сторона обвинувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено довести, що цьому діянню притаманні всі елементи складу кримінального правопорушення, інкримінованого цій особі.

За змістом п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Згідно з п.1 ч.3 ст.374 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазначаються: у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Виходячи з цих вимог кримінального процесуального закону у мотивувальній частині виправдувального вироку викладаються: формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним; аналіз і оцінка доказів, як тих, що були зібрані на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду; вмотивований висновок суду про те, чому суд відкинув докази обвинувачення; підстави для виправдання обвинуваченого (недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа; недоведеність вчинення правопорушення обвинуваченим; недоведеність складу кримінального правопорушення в діянні обвинуваченого; відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення (ч.1 ст.373 КПК); мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд тощо.

Колегія суддів вважає, що вказані вимоги кримінального процесуального закону при постановленні вироку в частині виправдання ОСОБА_11 були дотримані судом, в наслідок чого висновки суду в цій частині відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Суд першої інстанції, оцінивши та проаналізувавши докази у справі, зокрема показання потерпілої ОСОБА_10, обвинуваченого ОСОБА_11, свідків, документи, відеозаписи події, дійшов правильного висновку, що вони не підтверджують наявність в діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК України.

Висновки суду першої інстанції перевірено в ході апеляційного перегляду, підстав для сумнівів у правильності висновку щодо відсутності в діях обвинуваченого ОСОБА_11 складу інкримінованого йому злочину не встановлено.

Відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.

За загальним правилом, визначеним ч.1 ст.92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора.

Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні нею зроблено не було, при цьому слід зазначити, що вирок відносно ОСОБА_11 в апеляційному порядку прокурором, як стороною обвинувачення не оскаржувався.

Потерпілим від злочину «умисне перешкоджання здійсненню журналістом законної професійної діяльності», який інкримінований органом досудового розслідування ОСОБА_11, є журналіст, тобто особа, яка знаходиться в трудових або інших відносинах із засобами масової інформації.

З об'єктивної сторони даний злочин виражається в діях, які спрямовані на перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Такі дії містять об'єктивну сторону даного злочину лише у випадках, якщо перешкоджання здійснювалося шляхом примушування журналіста до поширення або відмови від поширення інформації.

Перешкоджання полягає у створенні різних перепон, обмежень, заборон щодо одержання, використання, поширення та зберігання інформації як окремим журналістом, так і засобами масової інформації.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується лише прямим умислом. Тобто, винний повинний усвідомлювати, що своїми діями перешкоджає законній діяльності журналіста шляхом примушування його до розповсюдження або відмови від розповсюдження інформації і бажає вчинити саме такі дії.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що у даному кримінальному провадженні не здобуто беззаперечних доказів того, що ОСОБА_11 переслідував мету, зазначену в обвинувальному акті, більш того, не здобуто переконливих доказів, що дії обвинуваченого були направлені на примушування журналіста до поширення або відмови від поширення інформації, та те що ОСОБА_11 діяв з прямим умислом на вчинення саме таких дій.

Судом першої інстанції було встановлено, що редактор газети «Чигиринські вісті» ОСОБА_10 отримала редакційне завдання щодо збору та узагальнення інформації для висвітлення судового процесу за позовом ГС «Чигиринська Народна рада» до редакції газети «Чигиринські вісті», тобто завданням на відеозйомку того що відбувалося поза судовим процесом, у тому числі й на відеозйомку ОСОБА_11, як фізичну особу, чи інших осіб, що зібралися біля будівлі суду, у неї не було. А результатом конфлікту між обвинуваченим ОСОБА_11 та потерпілою ОСОБА_10 стало те, що під час проведення відеозньомки потерпілою вона не відрагувала на прохання обвинуваченого не знімати його.

У відповідності до рішення Конституційного суду України №2-рп/2012, інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною, збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У Резолюціях № 1165(1998) «Право на приватність» та № 428 (1970) «Щодо Декларації про засоби масової інформації та права людини» ОСОБА_13 Європи наголосила, що право на приватність повинно захищати приватне життя особи не лише від втручання влади, але й від подібних дій з боку інших осіб, у тому числі засобів масової інформації.

А відповідно до ст. 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

При цьому, відповідно до положень цієї статті захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомки, який передбачений даною статтею, є суттєвою гарантією реалізації багатьох особистих немайнових прав. Під поняттям «фото-, кіно-, теле- та відеозйомка» слід розуміти процес фіксації фактів на відповідний фото-, кіно-, теле,- чи відеоносій. Оскільки процес відповідної зйомки може суттєво порушувати певні особисті немайнові права фізичної особи, то законодавець визначає, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле,- чи відеоплівку лише за її згодою. В окремих випадках згода особи на зйомку презюмується, тобто фізична особа вважається такою, що погодилась на зйомку, аж поки вона не висловить своє заперечення щодо цього. До таких випадків презумпції згоди на знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле,- чи відеоплівку відносяться зйомки, які проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. У випадку, коли фізична особа заперечила щодо її фіксації на відповідну плівку, то зйомка повинна бути припинена, а моменти з її участю вилучені.

Отже, з урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_11 за ч.1 ст.171 КК України, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку що обвинувачений ОСОБА_11 діяв з метою права на недоторканність приватного життя, а відеозйомка його особисто, в той час як він висловив категоричне заперечення проти цього, суперечила вимогам ст.307 ЦК України. І дана обставина була підтверджена показами свідків, допитаних в судовому засіданні суду першої інстанції, а саме ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_17, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 та ОСОБА_18, які показали, що ОСОБА_11 заперечував проти того, щоб потерпіла ОСОБА_10 його знімала і, оскільки остання на його прохання не відреагувала та продовжила відеозйомку, відібрав у неї планшет, за допомогою якого вона здійснювала дану відеозйомку.

За клопотанням, потерпілої ОСОБА_10 в судовому засіданні апеляційної інстанції були переглянуті диски CD-R PATRON 700 Mb та DVD+R RW з відеозаписами подій, що відбувалися 20.12.2016 року біля приміщення Чигиринського районного суду, і на думку колегії суддів, вказані відеозаписи не містять даних, які б свідчили, що умисел обвинуваченого був направлений саме на перешкоджання професійній діяльності журналіста ОСОБА_10

Отже, доводи апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_10 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності в діяннях обвинуваченого ОСОБА_11 складу кримінального правопорушення за ч.1 ст.171 КК України.

Що стосується доводів потерпілої ОСОБА_10 про необгрунтованість вирішення судом цивільного позову потерпілої, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом та із застосуванням норм Цивільного процесуального кодексу України, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Частиною 1 ст. 129 КПК України передбачено, що ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до вимог абзацу 7 п. 2 ч. 3 та абзацу 6 п. 2 ч. 4 ст.374 КПК України у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову та рішення про цивільний позов.

Тобто відповідно до вимог вказаних вище статей кримінального процесуального закону суд повинен навести у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову, якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, які підлягають стягненню, вказавши матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов.

Вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції, на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, вирішив цивільний позов потерпілої відповідно до вимог чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що потерпіла ОСОБА_10 звернулася з цивільним позовом, в якому просила стягнути з обвинуваченого ОСОБА_11 на її користь матеріальну шкоду у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 89 коп. та моральну шкоду 5000 грн.

Як правильно встановив суд першої інстанції, що відшкодуванню підлягає спричинена майнова шкода, яка підтверджена належними доказами, а тому з ОСОБА_11 стягнуто на користь ОСОБА_10 – 515,54 грн.

Згідно з вимогами ст.1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її заподіяла, при наявності вини вказаної особи.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 в частині вирішення моральної шкоди з'ясував глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілої або позбавлення можливості їх реалізації, з чого складається заподіяна шкода, якими доказами підтверджується, та вірно встановив її в розмірі - 2000 грн.

За таких обставин колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, щодо часткового задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_10 та вважає, що апеляційні вимоги потерпілої ОСОБА_10 в частині збільшення цивільного позову, задоволенню не підлягають.

Істотних порушень кримінального процесуального закону під час судового розгляду кримінального провадження, які потягли б за собою зміну чи скасування вироку суду колегією суддів не встановлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_10 не вбачає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 14 липня 2017 року стосовно ОСОБА_11 без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий :

Судді :