Рішення № 80945021, 21.01.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-а/760/397/19

в справі № 760/16350/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2019 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Лазаренко В.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення з 01 квітня 2017 року виплати призначеної їй за віком пенсії;

- зобов'язати відповідача відновити їй виплату призначеної за віком пенсії, з урахуванням заборгованості, що виникла з 01 квітня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Солом'янського району м. Києва, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з 01 квітня 2017 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 06.09.2017 у справі відкрито скорочене провадження, відповідно правил передбачених КАС України в редакції, що діяла до 15.12.2017.

Відповідно до п.п. 10 п. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З урахуванням п.п. 10 п. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, положень ст.ст. 257, 262, 263 КАС України дана справа розглянута судом у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

15.01.2018 відповідач подав заперечення на адміністративний позов, в якому припинення виплати пенсії ОСОБА_1 пояснює посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 365).

Відповідач зазначив, що для подальшого поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно було звернутися до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області особисто та надати необхідні документи.

Дослідивши докази, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України та зареєстрована в м. Донецьк Донецької області, що підтверджується копією її паспорта громадянина України.

Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить копія її пенсійного посвідчення НОМЕР_2, видане 13.02.2001.

Відповідно до довідки управління соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації від 02.08.2014 № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Правобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України у м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

З квітня 2017 року Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України у м. Києві виплату пенсії ОСОБА_1 припинило, у зв'язку з тим, що факт проживання останньої за вищевказаною адресою не підтверджено.

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення з квітня 2017 року виплати призначеної пенсії, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом.

Надаючи оцінку доводам та аргументам сторін суд виходить з наступного.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У ч. 1 ст. 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Солом'янській районній в м. Києві державній адміністрації від 25.05.2017 №48 виплата пенсії припинена у зв'язку з її відсутністю за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним в довідці про облік внутрішньо переміщених осіб в Солом'янському районі м. Києва..

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність особи за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним в довідці про облік внутрішньо переміщених осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У запереченнях на адміністративний позов відповідач як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу покликається на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про те, що право позивача на одержання призначеної їй пенсії було порушене з боку відповідача та підлягає захисту шляхом визнання протипраною оскаржуваної бездіяльність та зобов'язання відповідача відновити виплату позивачеві призначеної їй пенсії за віком.

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини справи, виплата призначеної позивачу пенсії підлягає відновленню з моменту припинення її виплати, тобто, з квітня 2017.

З урахуванням вищевикладеного позов ОСОБА_1 належить задовольнити в повному обсязі.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 6-9, 19-20, 72-78, 90, 241-246, 286, 293 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (адреса: 03680, м. Київ, вул. Антоновича, 70; код ЄДРПОУ: 40375920) щодо припинення виплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 пенсії за віком, у зв'язку з її відсутністю за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним в довідці про облік внутрішньо переміщених осіб.

Зобов'язати Головне управління Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України у м. Києві (адреса: 03680, м. Київ, вул. Антоновича, 70; код ЄДРПОУ: 40375920) відновити виплату ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 призначену їй пенсію за віком з 01 квітня 2017 року.

Учасники справи мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Лазаренко В.В.