Ухвала суду № 80943945, 03.04.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/25624/17

Провадження № 2/761/3610/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Макаренко І.О. розглянувши заяву публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про відвід судді у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Шевченківського району в м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлення способу реалізації предмета іпотеки та виселення,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом.

На адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява ПАТ «Державний ощадний банк України» про відвід судді Макаренко І.О., яка обґрунтована тим, що ухвалою суду від 28 липня 2017 року позовну заяву у даній справі було залишено без руху, у зв'язку з невиконанням вимог такої ухвали суду позовну заяву було повернуто ухвалою суду від 30 серпня 2017 року. В подальшому позивачем було подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 30 серпня 2017 року. Судом апеляційної інстанції, 18 жовтня 2017 року, було задоволено апеляційну скаргу та скасовано ухвалу суду від 30 серпня 2017 року та передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Шевченківського районного суду від 26 січня 2018 року було відкрито провадження у справі. Після відкриття провадження у справі, ухвалою суду від 06 квітня 2018 року позовну заяву було залишено без руху. оскільки в позовній заяві не зазначено законного представника малолітнього відповідача ОСОБА_4, 2007 року народження. На виконання вимог вказаної ухвали суду позивачем було подано уточнену позовну заяву, однак ухвалою суду від 03 жовтня 2018 року позовну заяву було залишено без розгляду. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2018 року було скасовано судом апеляційної інстанції та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. З урахуванням того, що апеляційним судом двічі скасовувалися ухвали суду у даній справі, то існують обставини, що виключають повторну участь судді у розгляді справи та виникають сумніви щодо об'єктивності судді при розгляді справи.

Підстави для відводу (самовідводу) визначені ст. 36 ЦПК України.

Положеннями ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку вирішення питання про відвід судді здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Дослідивши заяву, перевіривши матеріали справи, суддя прийшов до висновку, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, Європейський суд з прав людини розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги, чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому. Крім того, згідно принципу, який є стабільним, суд має бути неупередженим і безстороннім.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно із ст. 3 Конституції утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Ст. 6 Конвенції про захист прав людини, ст.ст. 2, 7 Закону «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що кожен має право на справедливий розгляд своєї справи неупередженим, безстороннім судом.

Вимога «безсторонності», згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Білуха проти України», «Салов про України», Мироненко проти України», «Фельдман проти України») характеризується двома критеріями: перший полягає у намаганні визначити особисте переконання судді у конкретній справі, а другий - у з'ясуванні того, чи забезпечив суддя достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з цього приводу у сторін.

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" ("De. Belgium"), від 26 жовтня 1984 року, п.26).

Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії", від 28 жовтня 1998 року, п.45).

Відповідно до п. 2.5. Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006 року суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Крім того, відповідно до ст. 3 Кодексу суддівської етики суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення від 09.11.2006 року у справі «Білуга проти України», від 28.10.1999 року у справі «Ветштан проти Швейцарії») важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Волков проти України» суд зазначив, що відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини кожен має право на розгляд його справи незалежним і безстороннім судом.

Враховуючи вищевикладене, оскільки у сторони позивача виникла недовіра до судді, щодо недостатньої неупередженості, з метою забезпечення достатніх гарантій для виключення будь-якого розумного сумніву безсторонності судді у розгляді справи, для дотримання загальних засад судочинства, відповідно до яких кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи незалежним і неупередженим судом, суддя прийшов до висновку, що заява про відвід судді підлягає задоволенню, а справу необхідно передати для її повторного перерозподілу.

Керуючись ст.ст. 36, 40 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Заяву публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про відвід судді Макаренко І.О. - задовольнити.

Цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Шевченківського району в м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлення способу реалізації предмета іпотеки та виселенняпередати для повторного автоматичного розподілу справи в порядку ст. 14 ЦПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: