Рішення № 80939210, 04.04.2019, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

04.04.2019

Справа №337/4725/18

Провадження №2/337/316/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

у складі головуючого судді Кучерук І.Г.

за участю секретаря Бессарабової Т.М.

представника позивачів ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Запорізької міської ради, третя особа МКП «Основаніє», про визнання право власності на нерухоме майно за набувальною давністю

в с т а н о в и в :

Позивачі звернулися до суду з позовом, який мотивують тим, що 24.12.1970 році виконавчим комітетом Ленінської районної ради депутатів трудящих було розглянуто клопотання про включення в число службових квартир і закріпленні їх за домоуправлінням міськжилуправління, та винесено рішення № 404/1 від 24 грудня 1970 року, де квартира АДРЕСА_1 була зараховано в число службових. 06.01.1971 року квартира була видана матері (бабусі) ОСОБА_6, яка на той час працювала в КП «ВРЕЖО № 6», ЖЕК № 17, що підтверджує виданий ордер № 118 від 06 січня 1971 року. Відповідно архівний довідки № 91-ок від 28 серпня 2017 року, мати працювала в КП «ВРЕЖО № 6» в період 21 вересня 1971 року по 24 серпня 1985 року та повністю відпрацювала цю квартиру та мала право на її отримання, але документи не встигла оформити та померла 03.11.1989 року. Після її смерті в квартирі проживали ОСОБА_4 (син), ОСОБА_7 (син), його дружина ОСОБА_8 та їх дитина ОСОБА_5. Після смерті матері шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, був розірваний, у зв’язку з чим, ОСОБА_8, подала позовну заяву «про зміну договору найму» до Хортицького районного суду м. Запоріжжя, де було ухвалено рішення від 29.11.1994 року, про зміну договору найму та розподіл особових рахунків, що було і зроблено. На теперішній час в квартирі № 36 у будинку № 15 в м. Запоріжжя зареєстровані та проживають в кімнаті № 5 площею 12.7 м.кв. - ОСОБА_5 та в кімнаті № 6 площею 16,5 м.кв. ОСОБА_4. Згідно технічного паспорту № 200470 від 22 червня 2018 року та акту користування квартирою: кімната № 5 площею 12.7 м.кв. складає 11/25 частин квартири, та кімнаті № 6 площею 16,5 м.кв., складає 14/25 частин квартири. ОСОБА_4 проживає та зареєстрований з моменту отримання ордеру ОСОБА_6 (мати) та племінник ОСОБА_5, зареєстровані та проживають з моменту народження з 21.06.1992 року. На теперішній час вони хочуть отримати квартиру у власність відповідно займаних часток квартири, у зв’язку з чим звернулися до МКП «Наше місто» з заявою про передачу у власність квартири, але було роз’яснено, що квартира № 36 у будинку № 15 в м. Запоріжжя 27.08.2017 року, є службовою, щоб отримати рішення про виключення квартири з числа службових, особа яка отримала право на отримання цієї квартири та відробила її, повинна звернутися особисто з заявою, щодо виключення квартири з числа службових, у зв’язку з тим що, особа яка відробила цю квартиру, а саме: ОСОБА_6, померла 03.11.1989 року. На теперішній час позивачі позбавлені можливості встановленим законом право на звернення до органів місцевого самоврядування, а також позбавляє право у встановленому законом порядку на отримання свідоцтво на право на житло, шляхом його приватизації, що є перешкодою для вчинення цих дій у позасудовому порядку. Вважають, що звернення з позовом зумовлене не бажанням уникнути процедури приватизації та оформлення свідоцтво на право власності, а необхідністю отримання судового захисту за наявності спору. Вони своєчасно та повно сплачують усі комунальні послуги, заборгованості по яким не мають. Просять суд визнати квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 47,2 м. кв., житловою площею 29,2 м.кв., спільною частковою власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнати за ОСОБА_4, право власності за набувальною давністю на 14/25 частин квартири, а за ОСОБА_5, право власності за набувальною давністю на 11/25 частин квартири загальною площею 47,2 м.кв., житловою площею 29,2 м.кв., що знаходиться АДРЕСА_3, що належала Запорізькій ОСОБА_9.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17.10.2018 року відкрито провадження по справі, та встановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

14.11.2018 року до суду, від представника відповідача, надійшов відзив на позов у якому вказано, що позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Квартира АДРЕСА_4 була включена до числа службової житлової площі на відповідних правових підставах. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володінні чужим майном та не може застосовуватись у випадках володіння майном відповідній правовій підставі, оскільки в такому випадку відсутній критерій «заволодіння майном». Позивачі по справі перебувають в договірних відносинах з приводу найму спірного службового житла АДРЕСА_5 (рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.11.1994). Просить суд у задоволенні позову про визнання право власності і нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31.01.2019 року залучено у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, МКП «Основаніє».

13.03.2019 року до суду від МКП «Основаніє» надійшов відзив, у якому вказано, що квартира, в якій мешкають позивачі (АДРЕСА_6), знаходиться на обліку МКП «Основаніє». А відповідач за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є власником даного майна, він є органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно. Відповідач, Запорізька міська рада, як власник майна заперечує проти такого визнання права власності за набувальною давністю, оскільки квартира надавалася матері (бабусі) позивачів в користування, проте ЗМР не відмовлялася від свого права власності і такого наміру не мала. Позивачі знали, що квартира, на яку просять визнати право власності за набувальною давністю, перебуває у власності територіальної громади в особі Запорізької міської ради та надавалася у користування як службова. Отже, саме до компетенції Виконавчого Комітету ЗМР належить вирішення питання про виключення квартири з числа службових за клопотанням МКП «Основаніє». Позивачі, зазначивши у позовній заяві, що володіли та користувалися зазначеною квартирою, своєчасно та повно сплачували усі комунальні послуги, заборгованості по яким не мають, вводить суд в оману. Заселившись у службову квартиру у 1971 році, позивачі користувалися даною квартирою до теперішнього часу, а не володіли та розпоряджалися. Більш того, на момент розгляду справи по особовим рахункам по зазначеній квартирі рахується заборгованість за житлово-комунальні послуги: о/р 63100454 (14/25 частини квартири) борг 10695,44 грн., о/р 63100560 (11/25 частини квартири) борг 3047,51 грн. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві. Також пояснив, що спірна квартира є службовою, власником квартири являється територіальна громада в особі Запорізької міської ради, утримувачем являється МПК «Основаніє».

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала з мотивів викладених у відзиві, додатково пояснила, що позивачі користуються квартирою на підставі договору найму, квартира набута на законних підставах, власник квартири Запорізька міська рада.

Представник третьої особи надала пояснення викладені у відзиві, просить у позові відмовити.

Суд, розглянувши надані документи та матеріали, вислухавши пояснення, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Судом встановлено, що відповідно до акту ЗМБТІ від 22.06.2018 року, на підставі рішення виконкому Запорізької міської ради № 445/1 від 12.09.1968 року, житловий будинок 15 по вулиці Лахтінській у місті Запоріжжя зареєстровано за Місцевою радою.

Відповідно до ст. 118 ЖК України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ОСОБА_9 народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Рішенням № 404\1 виконавчого комітету Ленінської районної ради депутатів трудящих м. Запоріжжя від 24.12.1970 року, квартира АДРЕСА_7 зарахована в число службових, і закріплена за домоуправлінням №17 міськжилуправлінням.

Відповідно до ст. 121,122 ЖК України, службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації. На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ОСОБА_9 народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Двірнику ОСОБА_5, ЖЕК № 17 видав ордер № 118 від 06.01.1971 року на право зайняття службової квартири АДРЕСА_8.

Відповідно до архівної довідки № 91-ок від 28.08.2017 року МПК «Основаніє», ОСОБА_6, 21.09.1971 року прийнята двірником ЖЕК № 17, та 24.08.1985 року звільнена за власним бажанням.

Відповідно до довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 20.09.2017 року за № 01-22/01/3530, ОСОБА_6 була зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 б. 15 кв. 36 з 12.10.1971 року по 23.03.1990 рік.

03.11.1989 року, ОСОБА_6 померла, свідоцтво про смерть серії ІІ ЖС № 419242, актовий запис 6961 від 04.11.1989 року.

Відповідно до довідки № 20/01-04 від 15.01.2019 року МПК «Основаніє», квартира АДРЕСА_8 є службовою квартирою МПК «Основаніє» та перебуває в оперативному управлінні підприємства.

Відповідно до ст. 123 ЖК України, до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення.

Відповідно до ст. 64ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Відповідно до архівної довідки № 146 від 21.08.2017 року МПК «Основаніє», в документах архівного фонду ВП КП «ВРЕЖО №6», відомостей щодо надання службового житла адресою м. Запоріжжя вул. Лахтінська б. 15 кв. 36 ОСОБА_6 за період з 1971 року по 1985 рік не виявлено.

Відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29.11.1994 року, змінено договір найму житла за адресою м. Запоріжжя вул. Лахтінська б. 15 кв. 36, та виділено ОСОБА_8 з неповнолітньою дитиною кімната 12,2 кв.м., а ОСОБА_7, ОСОБА_4 кімната 16,5 кв.м. із укладенням окремих договорів найму на кімнати.

21.10.2007 року помер ОСОБА_7, свідоцтво про смерть серії І-ЖС № 094293, актовий запис 10108 від 05.11.2007 року.

Як вбачається з довідок Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, у квартирі АДРЕСА_9 зареєстровані ОСОБА_4 з 04.05.1993 року, ОСОБА_5 з 12.07.1992 року.

Відповідно до ч.1,4 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

З’ясувавши повно, всебічно та об’єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв’язку, суд вважає, що підстав для задоволення такого позову немає.

Так, з аналізу положень ст. 344 ЦК України, та роз’яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що містяться в п.9-11 постанови №5 від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» випливає, що обов’язковими підставами для визнання права власності за набувальною давністю, які обов’язково слід встановити суду, є добросовісність, відкритість, безперервність володіння майном протягом встановленого законом строку набувальної давності.

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Таким чином, набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного документа, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування положень ст. 344 ЦК України. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Суд виходить з того, що позивачі, вселяючись у спірну квартиру, не могли не знати, що квартира належить до службового житла, оскільки вселення наймача відбулось на підставі ордеру, виданого уповноваженою на розпорядження цим майном особою.

Отже, позивачі, вселяючись у спірну квартиру, як члени сімї наймача, який займав квартиру на підставі ордеру, знали, що квартира належить Місцевій раді і вони будуть користуватись чужим майном, власник майна їм був відомий, обставин, які б свідчили про те, що він відмовився від свого права власності, судом не встановлено, що виключає застосування ст.344 ЦК України, оскільки за її змістом за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ст. 61, 122, 123 ЖК УРСР ордер є підставою для укладання договору найму житлового приміщення, який в свою чергу, посвідчує право користування особи наданим житлом.

В даному випадку суд виходить з того, що відповідно до ст.61 ЖК УРСР договір найму укладається між наймодавцем в особі житлово-експлуатаційної організації (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем – громадянином.

Як зазначалось, двірнику ОСОБА_5, ЖЕК № 17 видав ордер № 118 від 06.01.1971 року на право зайняття службової квартири АДРЕСА_8, квартира є службовою квартирою МПК «Основаніє» та перебуває в оперативному управлінні підприємства, на підставі рішення виконкому Запорізької міської ради № 445/1 від 12.09.1968 року, житловий будинок 15 по вулиці Лахтінській у місті Запоріжжя зареєстровано за Місцевою радою.

Відомостей про те, що письмовий договір найму житла між вказаним підприємством та позивачами не укладався, позивачі суду не надали і матеріали справи їх не містять.

Разом з тим, суд вважає, що фактичні дії сторін свідчать про існування між ними правовідносин, які виплавають з договору найму житла, оскільки позивачі тривалий час користуються житлом, претензій з боку власника до них з приводу проживання та користування квартирою до теперішнього часу не заявлялось, тобто вони користуються майном за волею та згодою власника.

Отже, суд вважає, що позивачі не довели обов’язкової підстави набуття права власності за набувальною давністю як добросовісність. Сам по собі факт відкритого та безперервного користування ними спірною квартирою(проживання, технічне обслуговування, оплата житлово-комунальних послуг) не є достатньою підставою для виникнення у позивачів права власності за набувальною давністю.

Керуючись ст. 11, 15, 16, 316, 317, 328, 344 ЦК України, ст. 89, 229, 258, 263-265, 354 ЦПК України, ст. 61, 64, 118, 122, 123 ЖК України суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в Запорізький апеляційний суд протягом 30 днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя:

Повний текст рішення складений 04.04.2019 року.

Суддя: