Рішення № 80935651, 01.04.2019, Кремінський районний суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2019 року м. Кремінна

Справа № 414/113/19

Провадження № 2/414/165/2019

Кремінський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Безкровного І.Г.,

за участю секретаря с/з ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду м. Кремінна Луганської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2, в інтересах якої діє представник ОСОБА_3, до Кремінської міської ради Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Бахмутсько-Лиманське об’єднання управління Пенсійного фонду України Донецької області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2, в інтересах якої діє представник ОСОБА_3, звернулася до Кремінського районного суду Луганської області з позовом до Кремінської міської ради Луганської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, в обґрунтування якого посилається на наступні обставини.

27.09.2017 помер батько позивача ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається з недоотриманої пенсії та житлового будинку, що розташований за адресою: Луганська область, м. Ровеньки, вул. Леніна, 15/35. Однак після смерті батька позивач спадщину у встановлений законом строк не прийняла.

Позивач зазначає, що причини пропуску нею строку для прийняття спадщини є поважними, оскільки вона проживає на тимчасово окупованій території України за адресою: Луганська область, м. Ровеньки, вул. Леніна, 27-А/5, а також має на утриманні малолітню дитину та матір, яка хворіє церебральним атеросклерозом ІІІ ступеня та потребує постійного догляду.

У грудні 2018 року позивачу вдалося виїхати з м. Ровеньки до м. Кремінна Луганської області для встановлення факту смерті батька, однак, не дочекавшись рішення суду, вона була вимушена залишити м. Кремінна та повернулася до м. Ровеньки Луганської області. Пізніше під час телефонної розмови із працівником канцелярії суду позивач дізналася, що заява про встановлення факту смерті її батька була задоволена та судом було встановлено факт смерті її батька.

Оскільки власного транспорту позивач не має, нею були придбані квитки у людини, яка має пасажирську маршрутку та надає послуги з перевезення пасажирів. Так, 20.06.2018 позивачем було заплановано черговий виїзд з м. Ровеньки до м. Кремінна Луганської області для отримання свідоцтва про смерть батька, однак за день до цього позивачу зателефонував водій зазначеного маршрутного таксі та повідомив, що виїзд відстрочується на невизначений термін, оскільки на блокпостах так званої «Луганської Народної Республіки» тимчасово призупинили проїзд.

У період з 20.06.2018 по 12.11.2018 позивач доглядала за своєю матір’ю, оскільки в останньої погіршився стан зоров’я, крім того, малолітню дитину у її відсутність також не було кому доглядати.

13 листопада 2018 року позивач врешті змогла приїхати до м. Кремінна Луганської області та отримавши свідоцтво про смерть батька, 22.11.2018, вона звернулася до приватного нотаріуса для оформлення спадщини, однак нотаріусом їй було повідомлено, що вона пропустила передбачений законом строк прийняття спадщини та має право звернутися з відповідним позовом до суду за захистом своїх прав.

У зв’язку з викладеними обставинами позивач просила суд визначити їй додатковий строк для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4, який помер 05.12.2017, тривалістю в один місяць.

Ухвалою суду від 13.02.2019 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних предмет щодо предмета спору, було залучено Бахмутсько-Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (а.с. 33).

У підготовче засідання позивач та її представник не з’явилися, у позові вказали, що просять розглядати справу за їх відсутності.

Представник відповідача у підготовче засідання не з’явився, голова Кремінської міської ради Луганської області ОСОБА_5 надав суду заяву про визнання позову, в якій також зазначив, що просить розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Представник третьої особи у підготовче засідання не з’явився, в.о. начальника Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області ОСОБА_6 надала суду заяву про розгляд справи за відсутності представника третьої особи, в якій також зазначила, що проти позовних вимог не заперечує.

У зв’язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, всебічно, повно та об’єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням наявні в матеріалах справи докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 200 Цивільного процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2, яка народилася 14 грудня 1978 року у м. Ровеньки Луганської області, є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_7. ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, однак з 08.11.2018 взята на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Шевченка, 27/6, що підтверджується відповідною довідкою від 08.11.2018 (а.с. 11-12, 15, 48).

05 грудня 2017 у віці 66 років у м. Ровеньки Луганської області помер батько позивача ОСОБА_4, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть серії І-ЕД № 519523 (а.с. 10).

Після смерті батька позивача ОСОБА_4, який перебував на обліку у Бахмутсько-Лиманському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, залишилася спадщина у вигляді недоотриманої пенсії за період з 01.03.2016 по 31.12.2017 у розмірі 88722,91 грн (а.с. 24).

Однак на усне звернення представника позивача ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Кремінського районного нотаріального округу ОСОБА_8 щодо подання позивачем заяви про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_4 нотаріусом 22.11.2018 було надано письмову відповідь, в якій зазначалося, що позивачем пропущено передбачений законом строк для прийняття спадщини, у зв’язку з чим їй необхідно звернутися з позовом до суду для визначення додаткового строку для прийняття спадщини (а.с. 18).

Відповідно до ст. 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Також відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» у разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є населений пункт, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, затверджений рішенням Кабінету Міністрів України, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, що пропустив строк для прийняття спадщини із поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 зазначається, що особа, яка не прийняла спадщину у встановлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23.08.2017 у справі № 1320цс17 та постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі 592/9058/17-ц, які суд враховує під час розгляду цієї цивільної справи в силу приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

При цьому коло причин, що можуть свідчити про поважність пропуску спадкоємцем строку подання заяви про прийняття спадщини, законом не визначено, а отже суд у кожному конкретному випадку з урахуванням наданих доказів та обставин справи визначає, чи є достатні підстави для визначення додаткого строку спадкоємцю для подання такої заяви.

Як зазначається у позові та було встановлено судом, причинами пропуску позивачем шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини є те, що вона проживала на тимчасово окупованій території України, де також помер її батько, у зв’язку з чим вона була вимушена встановлювати факт його смерті у судовому порядку, а також зіштовхнулася зі складнощами, зокрема проблемами транспортного сполучення, намагаючись виїхати на підконтрольну законній українській владі територію Україну. Крім того, позивач має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_9, 25 лютого 2018 року, а матір позивача ОСОБА_7 хворіє церебральним атеросклерозом ІІІ ступеня та потребує постійного догляду. Зазначені обставини підтверджуються наданими суду документами, зокрема тому числі довідками медичного закладу, розташованого на тимчасово окупованій території України, а також свідоцтвом про народження ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 13, 16, 17).

Таким чином, суд бере до уваги, що поважність причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини позивачем обумовлюється у сукупності її проживанням на тимчасово окупованій території України, а також наявності на утриманні малолітньої дитини та тяжко хворої матері, які потребують постійного догляду.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» тимчасово, на строк, що закінчується через один рік з дня набрання чинності Законом України "Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей", запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, до яких належать райони, міста, селища, села, що визначаються рішенням Верховної Ради України (далі - окремі райони Донецької та Луганської областей).

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування» № 252-VIII від 17.03.2015 до окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької і Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» тимчасово запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, належать райони або їх частини, міста, селища і села, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена додатком до цієї Постанови, що відповідає Мінському меморандуму від 19 вересня 2014 року.

Таким чином, м. Ровеньки Луганської області розташоване на тимчасово окупованій території України.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов’язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов’язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до наведеного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про лікування та стан здоров’я позивача, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як доказів, оскільки суд бере до уваги, що можливості збору таких доказів позивачем на тимчасово окупованій території України є обмеженими, у той час як встановлення цих обставин має суттєве значення для реалізації спадкових прав позивача.

Так, є загальновідомими обставинами, що нині знаходження на тимчасово окупованій території України є небезпечним як для здоров`я, так і для життя будь-якого громадянина України, а право на свободу та особисту недоторканість не забезпечуються державою Україна на цій території, що випливає з постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод"» № 462 від 21.05.2015.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Також відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права

Прецендента практика ЄСПЛ містить принцип «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах: «Беєлер проти Італії», «Онер’їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, що зачіпають майнові інтереси

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 09.10.1979 у справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30.05.2013 у справі «ОСОБА_10 проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32). «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов’язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia).

Отже, враховуючи принцип автономного тлумачення понять, застосовний у практиці Європейського суду, отримане (хоча і не оформлене належним чином) спадкове майно охоплюється поняттям «майно» в розумінні ст. 1 Першого протоколу.

В той же час, відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Більше того, згідно зі стандартом, розробленим у практиці ЄСПЛ на підставі висновків у його рішеннях, для встановлення відповідності певного заходу принципу правомірності позбавлення володіння слід проаналізувати три критерії: 1) чи є такий захід правомірним (передбачається національним законодавством); 2) чи має позбавлення власності суспільний (громадський) інтерес; 3) чи є такий захід пропорційним поставленій меті (забезпечує справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини). Якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано, то ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до третього критерію, уніфікований підхід ЄСПЛ до оцінки вимог, закріплених у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ґрунтується також на критерії «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов’язаними з втручанням у право власності, та інтересами особи, яка так чи інше страждає від такого втручання (рішення від 23.09.1982 року справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції»). Зазначений критерій передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між поставленою метою та засобами, які використовуються для її досягнення. ЄСПЛ вважає, що будь яке втручання у право власності обов’язково повинне відповідати принципу пропорційності. «Справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення у справі «Трегубенко проти України»).

Питання про те, чи буде досягнута справедлива рівновага між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав особи, має значення лише за умови, що таке втручання відповідає вимогам закону і не є безпідставним.

Суд враховує, що наслідки пропущення позивачем строку для прийняття спадщини будуть непропорційними, оскільки вона втратить право на спадкування майна, яке залишилося після смерті спадкодавця, яка доводилася позивачу рідною матір’ю. І спочатку смерть близької людини, а потім і втрата спадкового майна будуть для позивача занадто надмірним тягарем, при цьому буде порушено баланс між інтересами держави та фізичної особи.

Відповідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи, що відповідач надав суду письмову заяву, в якій безумовно визнав позовні вимоги, суд приймає визнання відповідачем позову. При цьому судом враховано, що у справі відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач пропустила встановлений законодавством строк для прийняття спадщини з поважних причин, а тому суд вважає за необхідне задовольнити позов повністю та визначити позивачу додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини тривалістю в один місяць, якого, на думку суду, буде достатньо для подання позивачем відповідної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 89, 200, 206, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3; місце перебування: Луганська область, м. Кремінна, вул. Шевченка, 27/6), в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4), до Кремінської міської ради Луганської області (ідентифікаційний код 21757011; місцезнаходження: Луганська область, м. Кремінна, пр. Дружби, 13), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Бахмутсько-Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код 42172734; місцезнаходження: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35), про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини–задовольнити повністю.

Визначити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті її батька ОСОБА_4, який помер 05 грудня 2017 року, тривалістю в один місяць з дня набрання цим рішенням суду законної сили.

Повний текст рішення суду складено 03 квітня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду безпосередньо або через Кремінський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня складення цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Г. Безкровний