Рішення № 80924874, 22.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22 березня 2019 року № 826/16304/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Шарій А.А., представника відповідача Щуренко Ю.С., у відсутність представників позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «МБК» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

12.12.2018 Приватне підприємство «МБК» (ПП «МБК») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.08.2017 №0005521402.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки відповідача викладені в акті перевірки від 19.07.2017 №269/26-15-14-02-02/31451178 є необґрунтованими в частині встановлених в ході перевірки порушень ПП «МБК» вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) під час здійснення господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЙСАН БАУМ» (ТОВ «КАЙСАН БАУМ») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕНДР» (ТОВ «ЛЕНДР»).

Позивач зауважує, що правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість (ПДВ) сплачені під час придбання послуг у ТОВ «КАЙСАН БАУМ» та ТОВ «ЛЕНДР», адже господарські операції ПП «МБК» із вказаними контрагентами є реальними та документально підтвердженими. При цьому, висновки відповідача щодо виключно документального оформлення господарських операцій з ТОВ «КАЙСАН БАУМ» та ТОВ «ЛЕНДР» без фактичного здійснення таких операцій позивач вважає необґрунтованими.

Позивач наголошує на принципі персональної відповідальності, тому можливі порушення вимог податкового законодавства з боку ТОВ «КАЙСАН БАУМ» та ТОВ «ЛЕНДР» не можуть беззаперечно свідчити про фіктивність господарських операцій вказаних товариств з ПП «МБК».

Оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.08.2017 №0005521402 прийняте на підставі необґрунтованих висновків акта перевірки від 19.07.2017 №269/26-15-14-02-02/31451178, позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2017 у справі відкрито провадження та призначено підготовче засідання.

15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України, за правилами загального позовного провадження.

Так, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову ПП «МБК» посилаючись на висновки, викладені в акті перевірки від 19.07.2017 №269/26-15-14-02-02/31451178, згідно яких не підтверджено реальність господарських операцій ПП «МБК» з ТОВ «КАЙСАН БАУМ» та ТОВ «ЛЕНДР». Також відповідач додатково до встановлених в акті перевірки обставин зазначив, що в договорі на виконання робіт, надання послуг №1101 від 11.01.2016 укладеному ПП «МБК» та ТОВ «КАЙСАН БАУМ», зазначено номер розрахункового рахунку ТОВ «КАЙСАН БАУМ» відкритий 29.01.2016.

В ході судових засідань представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та наданих у справу доказах. В засідання 22.03.2019 позивач явку уповноважених представників не забезпечив.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, зіславшись на письмово викладену позицію та надані докази.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

В період з 06.07.2017 по 12.07.2017 посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «МБК» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ЛЕНДР» за період з 01.03.2016 по 31.03.2016 та ТОВ «КАЙСАН БАУМ» за період з 01.01.2016 по 31.01.2016, 01.09.2016 по 30.09.2016.

За результатами перевірки складено акт від 19.07.2017 №269/26-15-14-02-02/31451178.

В ході перевірки виявлено та зафіксовано в акті перевірки порушення ПП «МБК» вимог:

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за період, який перевірявся, на загальну суму 278034 грн, у тому числі за січень 2016 року на 12042 грн, за березень 2016 року на 179899 грн, за вересень 2016 року на 86093 грн.

На підставі висновків акта від 19.07.2017 №269/26-15-14-02-02/31451178 ГУ ДФС у м. Києві прийняте податкове повідомлення-рішення від 14.08.2017 №0005521402, яким збільшено суму грошового зобов'язання ПП «МБК» за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на розмірі 417051 грн, у у тому числі на 278034 грн за податковим зобов'язаннями та 139017 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивач не погодився із податковим повідомленням-рішенням від 14.08.2017 №0005521402, вважає таке рішення протиправним, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що між ТОВ «ЛЕНДР», в особі директора ОСОБА_2, що діє на підставі Статуту, (Виконавець) з однієї сторони та ПП «МБК», в особі директора ОСОБА_3, що діє на підставі Статуту, (Замовник), з другої сторони, укладено договір від 17.02.2016 №17-02 про виконання робіт, надання послуг.

Згідно пункту 3.1 укладеного договору Виконавець зобов'язаний: виконати роботи у строки вказані у Додатках до Договору; на вимогу Замовника давати розширену калькуляцію виконаних робіт та послуг.

Виконавець не несе відповідальності за наслідки, що виникли при використанні результатів виконаних робіт, які не були предметом Договору.

У свою чергу, згідно умов укладеного договору, Замовник зобов'язаний: надати повну інформацію щодо переліку та строків виконання робіт та послуг; забезпечити Виконавця всією необхідною інформацією, яка необхідна для якісного та своєчасного виконання робіт та послуг.

За умовами договору від 17.02.2016 №17-02 ТОВ «ЛЕНДР» за замовленням ПП «МБК» надало послуги на загальну суму 1079394 грн, у тому числі ПДВ 179899 грн, зокрема, під час організації та проведення заходів безпосередньо координатора ОБСЄ в України та Спеціальній моніторинговій місії ОБСЄ в Україні, а саме: Технічний та адміністративний супровід, Організація трансферу учасників, Організація харчування учасників, Підготовка залів для проведення заходу, Організація проїзду учасників, Послуги синхронного перекладу, Організація трансферів, Організація проживання експертів, Оренда обладнання (звук, ПК, БФП, відео), Технічний та адміністративний супровід, Організація фуршету, Послуги синхронного перекладу, Організація трансферів, Організація проїзду учасників, Технічний та адміністративний супровід заходу, Підготовка залу для проведення заходу, Оренда обладнання (ПК, БФП, Відеокамера, звук), Оренда обладнання (трибуна), Організація проживання, Організація фуршету.

На підтвердження факту надання вказаних послуг позивач надав копії: договору з додатками, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), податкові накладні, платіжні доручення.

За наслідками вказаних правовідносин ТОВ «ЛЕНДР» виписано на користь ПП «МБК» податкові накладні від 25.03.2016 №31, від 25.03.2016 №32, від 24.03.2016 №30, від 21.03.2016 №29, від 18.03.2016 №28, від 18.03.2016 №27, від 17.03.2016 №26 на загальну суму 1079394 грн, у тому числі ПДВ 179899 грн.

Господарські взаємовідносини між ПП «МБК» та ТОВ «КАЙСАН БАУМ» за період з 01.01.2016 по 31.01.2016, з 01.09.2016 по 30.09.2016 відбувались згідно укладених Договорів про надання послуг №1101 від 11.01.2016 та №01-09 від 01.09.2016 відповідно.

Вказані договори укладені ТОВ «КАЙСАН БАУМ», в особі директора ОСОБА_4, що діє на підставі Статуту, (Виконавець) з однієї сторони та ПП «МБК», в особі директора ОСОБА_5. Умови договорів аналогічні умовам договору від 17.02.2016 №17-02

За умовами договорів №1101 від 11.01.2016 та №01-09 від 01.09.2016 ТОВ «КАЙСАН БАУМ» за замовленням ПП «МБК» надало послуги на загальну суму 588810 грн, у тому числі ПДВ 98135 грн, зокрема, під час організації та проведення заходів безпосередньо координатора ОБСЄ в України та Спеціальній моніторинговій місії ОБСЄ в Україні, а саме: Оренда обладнання (ПК, проектор, БФП, звук), Організація транспортування групи, Організація проїзду учасників, Організація харчування, Технічний та адміністративний супровід, Організація проживання експертів, Організація харчування, Організація транспортування вантажу, Організація фуршету, Оренда техніки (фліпчарти, мікрофони), Організація трансферів, Організація проживання, Оренда обладнання для синхр. Перекладу.

На підтвердження факту надання вказаних послуг позивач надав копії: договору з додатками, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), податкові накладні, платіжні доручення.

За наслідками вказаних правовідносин ТОВ «КАЙСАН БАУМ» виписано на користь ПП «МБК» податкові накладні від 27.09.2016 №46, від 27.09.2016 №45, від 26.09.2016 №44, від 26.09.2016 №43, від 23.09.2016 №42, від 23.09.2016 №41, від 22.09.2016 №40, від 22.09.2016 №39, від 31.01.2016 №35 на загальну суму 588810 грн, у тому числі ПДВ 98135 грн.

В бухгалтерському обліку ПП «МБК» взаємовідносини з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, відображено згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку №361. Заборгованість за розрахунками відсутня.

Суми податку на додану вартість, на підставі виписаних ТОВ «ЛЕНДР» та ТОВ «КАЙСАН БАУМ» податкових накладних, віднесені до складу податкового кредиту за відповідні податкові періоди, про що свідчать дані податкових декларацій з податку на прибуток та з податку на додану вартість, відомості Єдиного реєстру податкових накладних.

В обґрунтування нереальності господарських операцій ПП «МБК» з ТОВ «ЛЕНДР» та ТОВ «КАЙСАН БАУМ» відповідач вказує, що ТОВ «ЛЕНДР» та ТОВ «КАЙСАН БАУМ» здійснювали діяльність, спрямовану на документальне оформлення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди особам з метою штучного формування податкового кредиту та витрат. В обґрунтування вказаного висновку відповідач зазначає про:

1) відсутність у ТОВ «ЛЕНДР» та ТОВ «КАЙСАН БАУМ» трудових та матеріальних ресурсів, необхідних для надання послуг;

2) відсутності у ланцюгу постачання ТОВ «ЛЕНДР» та ТОВ «КАЙСАН БАУМ» фактичного виконавця послуг, які надавались позивачу;

3) наявність негативної інформації про ТОВ «ЛЕНДР» та ТОВ «КАЙСАН БАУМ» отриманої із матеріалів досудового розслідування кримінальних проваджень №32017100080000017 від 07.02.2017 та №32015100050000084 від 28.10.2015, зокрема, поясненнях засновника ТОВ «ЛЕНДР» та ТОВ «КАЙСАН БАУМ» ОСОБА_2 про непричетність до господарської діяльності вказаних товариств;

4) розбіжність між датою підписання договору від 11.01.2016 №1101 та датою відкриття розрахункового рахунку №26001052641204 ТОВ «Кайсан Баум» у ПАТ КБ «Приватбанк».

Надаючи правову оцінку вказаним доводам відповідача, суд виходить з наступного.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V ПК України. Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно положень статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України у постанові від 29.03.2017 у справі №826/11082/14 зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрат є безпідставними.

У постанові від 14.03.2017 у справі №826/757/13 Верховний Суд України вказує, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Верховний Суд у рішенні у справі №2а-7075/12/2670 від 16.01.2018 констатує, що первинні документи є неналежними, адже підписані особою, яка значилась директором товариства, проте фактично ніякого відношення до діяльності товариства не мала, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи за фактом вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частинами першою та третьою статті 358 Кримінального кодексу України.

У постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17 Верховний Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Далі, аналізуючи правовідносини у зазначеній справі, Верховний Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінально процесуальний кодекс України (КПК України).

Відповідно до частини першої статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту чи пояснення, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17 та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.

З мотивів викладених вище суд зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді вироки або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності щодо посадових осіб ТОВ «ЛЕНДР» та ТОВ «КАЙСАН БАУМ» відсутні.

Крім того, в матеріалах справи наявні нотаріально засвідчені пояснення ОСОБА_2. В даних поясненнях ОСОБА_2 зазначила, що є директором ТОВ «ЛЕНДР», яке надавало для ПП «МКБ» послуги, зокрема й на умовах договору від 17.02.2016 №17-02. Послуги за вказаним договором надані та оплачені в повному обсязі. Також ОСОБА_2 вказала, що зміст показів, відображених у відповідному протоколі допиту, їй не відомий, протокол підписаний нею під тиском працівників податкової міліції.

З огляду на зазначене, посилання відповідача на наявність негативної інформації про ТОВ «ЛЕНДР» та ТОВ «КАЙСАН БАУМ», зокрема на протокол допиту ОСОБА_2, за відсутності відповідних судових рішень, суд не може розцінювати як беззаперечний доказ нереальності господарських операцій ПП «МКБ» з вказаними товариствами.

Стосовно доводів відповідача про відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів, а також щодо відсутності у ланцюгу постачання ТОВ «ЛЕНДР» та ТОВ «КАЙСАН БАУМ» фактичного виконавця послуг, які надавались позивачу, суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Необхідно зауважити, що залучення ТОВ «ЛЕНДР» та ТОВ «КАЙСАН БАУМ» матеріальних та трудових ресурсів для надання послуг для позивача могло відбуватись без оформлення трудових відносин з працівниками та без укладання відповідних цивільно-правових договорів. У такому разі може йти мова про порушення контрагентами позивача вимог законодавства при оформленні відносин з отримання певних ресурсів.

Суд враховує правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14, згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Разом з цим, ТОВ «ЛЕНДР» та ТОВ «КАЙСАН БАУМ» на час здійснення господарських операцій з позивачем зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.

Податкові накладні, на підставі яких ПП «МБК» формувало податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 ПК України оскільки зауважень до наданих податкових накладних з боку перевіряючих не надходило. Порушень з приводу реєстрації податкових накладних, виписаних підприємствами-постачальниками, у Єдиному реєстрі податкових накладних, в акті перевірки не встановлено.

Проаналізувавши надані позивачем первинні документи, враховуючи специфіку спірних господарських операцій, судом встановлено, що майже всі документи не мають суттєвих дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто оформлені відповідно до чинного законодавства України, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.

Суд враховує, що позивач вказує, що реалізація послуг замовнику - координатору ОБСЄ в України та Спеціальній моніторинговій місії ОБСЄ в Україні здійснювалась з врахуванням собівартості придбаних послуг та з врахуванням націнки, відображено в складі доходу звітного періоду та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підтверджує економічний зміст діяльності ПП «МБК» та використання зазначених послуг в оподатковуваних операціях у межах власної господарській діяльності.

На підтвердження вказаної обставини позивачем подано до суду окремі докази використання отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно пункту 2.1 Договору від №1101 від 11.01.2016, оплата за виконанні роботи (надані послуги) здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «КАЙСАН БАУМ».

У розділі 9 Договору вказаний розрахунковий рахунок ТОВ «КАЙСАН БАУМ» №26001052641204 в ПАТ КБ «Приватбанк» (МФО 320649).

Відповідно до пункту 1.13 розділу І Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Національного банку України від 12.11.2013 №492, Банк зобов'язаний у встановленому законодавством України порядку надіслати повідомлення до відповідного контролюючого органу про відкриття або закриття поточного/вкладного (депозитного) рахунку клієнта.

Банк має право проводити видаткові операції за рахунком клієнта, який відповідно до законодавства України зобов'язаний сплачувати податки і збори, провадить незалежну професійну діяльність, починаючи з дати отримання банком повідомлення контролюючого органу про взяття рахунку на облік у контролюючих органах або з дати, визначеної як дата взяття на облік у контролюючому органі за мовчазною згодою згідно з абзацом 2 пункту 69.3 статті 69 ПК України.

Згідно пунктів 69.1, 69.2 статті 69 ПК України, банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків - юридичним особам (резидентам і нерезидентам) незалежно від організаційно-правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, за наявності документів, виданих контролюючими органами, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах, або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (для осіб, взяття на облік яких у контролюючих органах) здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» чи інформації з цього реєстру, отриманої банком відповідно до закону, із зазначенням даних про взяття на облік в контролюючих органах як платника податків.

Банки та інші фінансові установи зобов'язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків-юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, у день відкриття/закриття рахунка.

Таким чином, Банк надає інформацію клієнту про реквізити рахунку тільки після відкриття рахунку в автоматизованій банківській системі на підставі отриманих від клієнта документів для відкриття рахунку та проведення ідентифікації та верифікації клієнта. При цьому, видаткові операції по рахунку клієнта здійснюються тільки після повідомлення Банком контролюючого органу.

Згідно наданої відповідачем роздруківки із картки платника податків ТОВ «КАЙСАН БАУМ», розрахунковий рахунок №26001052641204 відкрито ПАТ КБ «Приватбанк» (МФО 320649) лише 29.01.2016.

Тобто, станом на момент укладення договору від №1101 від 11.01.2016, розрахунковий рахунок ТОВ «КАЙСАН БАУМ» зазначений у такому договорі не був відкритий.

Разом з цим, суд враховує, що згідно статті 638 Цивільного кодексу України (ЦК України) укладення договору - це досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Укладений позивачем договір від №1101 від 11.01.2016 на виконання робіт за своєю юридичною суттю є договором підряду, згідно якого одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (стаття 837 ЦК України).

У даному випадку, позивач зі своїм контрагентом досяг згоди по умовам договору підряду. При цьому, ЦК України не передбачена обов'язкова письмова форма такого виду договорів.

Тобто, додаткове оформлення договору у письмовій формі це домовленість сторін на власний розсуд. Сторони могли взагалі укласти договір в усній формі, а вже його виконання оформлювати (фіксувати) відповідними письмовими первинними документами.

Тому сам по собі письмовий документ під назвою «договір» лише фіксує факт домовленості між суб'єктами господарювання.

Суд звертає увагу, що для дослідження реальності господарських правовідносин, обумовлених договором від №1101 від 11.01.2016, в частині належного проведення розрахунків за надані послуги, визначальним є встановлення факту проведення оплати за реально надані послуги.

При цьому, вказана суперечність у даті договору від №1101 від 11.01.2016 та даті відкриття рахунку ТОВ «КАЙСАН БАУМ», зазначеного у даному договорі, може слугувати доказом нереальності господарських операцій лише у разі документування факту оплати на банківський рахунок, який не було відкрито на момент такої оплати.

Водночас, згідно матеріалів справи, позивач оплатив послуги ТОВ «КАЙСАН БАУМ» після фактичного надання таких послуг та після відкриття вказаного банківського рахунку, а представник позивача в судовому засіданні пояснив обставини допущення технічної описки.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованість висновків перевірки та правомірність оскаржуваного рішення, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.08.2017 №0005521402.

Частиною першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення від 11.12.2017 №2381, позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 6255,77 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов Приватного підприємство «МБК» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 14.08.2017 №0005521402.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємство «МБК» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6255,77 (шість тисяч двісті п'ятдесят п'ять гривень сімдесят сім копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Приватне підприємство «МБК» (місцезнаходження юридичної особи: 03115, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 136/34; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 31451178).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39439980).

Повний текст рішення складено 02.04.2019.

Суддя О.М. Чудак