Рішення № 80924526, 04.04.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/350/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), самозайнятої особи ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

У С Т А Н О В И В:

Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), самозайнята особа ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - ГУ ДФС у Чернігівській області) про: визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДФС у Чернігівській області від 09.11.2018 № Ф-14097-17 про сплату боргу (недоїмки).

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що він є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку 2 групи, своєчасно сплачує за себе єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у мінімальному розмірі (за 2017 рік - 8448,00 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн.), а також від незалежної професійної діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), відповідно до законодавства, сплачує єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 22% від суми доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб (за 2017 рік - з отриманих доходів за жовтень, листопад у сумі 5595,40 грн., за 2018 рік - доходів не отримував, сплачено 0,00 грн.). Вважає, що оскаржуваною вимогою протиправно додатково нараховано до сплати єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від провадження незалежної професійної діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) з 01.01.2017 по 31.10.2018 у сумі 10224,14 грн., вона не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи-позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, у даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску фізичною особо-підприємцем ОСОБА_1

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 05.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову - 15-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позову заперечував у повному обсязі та просив у його задоволенні відмовити, зазначивши, що згідно з інформаційними базами даних ДФС України («ІТС «Податковий блок») позивач є фізичною особою-підприємцем, що перебуває на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2012 та одночасно особою, яка займається незалежною професійною діяльністю з 28.02.2013, у зв'язку з чим зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець та єдиний соціальний внесок як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Враховуючи зазначене вважає дії відповідача правомірними, а оскаржувану вимогу такою, що відповідає нормам законодавства.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що вимога про подвійну сплату суми єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у мінімальному розмірі суперечить принципам податкового законодавства та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а отже є протиправною та підлягає скасуванню.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.12.2003 зареєстровано як фізичну особу - підприємця, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 19.02.2019. Основний вид діяльності 52.10 - Складське господарство та серед інших видів діяльності, зокрема, і 69.10 - діяльність у сфері права (а.с.44-45).

Відповідно до довідки Державної податкової інспекції у м. Чернігові від 11.04.2013 №102/Л/18-340 (форма №4-ОПП) фізичну особу-підприємця, арбітражного керуючого ОСОБА_1 взято на облік в органах державної податкової служби 05.12.2003 за № А 15753 (а.с.14).

З 01.01.2012 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, група 2, ставка єдиного податку 20% (а.с.15).

28.02.2013 позивачу видано Свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) НОМЕР_2, на підставі наказу Міністерства юстиції України від 20.02.2013 №300/5, без обмеження строку дії (а.с.16).

ОСОБА_1 01.03.2016 встановлено ознаку незалежної професійної діяльності - арбітражний керуючий, що підтверджується ідентифікаційними та реєстраційними даними відповідача відносно позивача (а.с.38-39).

Позивач вчасно та в повному обсязі сплачував за себе, як фізичну особу-підприємця, єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у мінімальному розмірі за 2017 рік у сумі 8448,00 грн. та за 2018 рік у сумі 9828,72 грн., а також як за особу, яка провадить незалежну професійну діяльність - арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), у розмірі 22% від суми доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а саме: за 2017 рік - з отриманих доходів за жовтень і листопад у сумі 5595,40 грн. та за 2018 рік - за відсутності доходів 0,00 грн., що підтверджується: роздруківкою виписки з рахунку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, квитанцією від 25.04.2018 №65 на суму 5595,40 грн., листом ГУ ДФС у Чернігівській області від 08.01.2019 №239/ФОП/25-01-53-02-15 про сплату єдиного внеску з 01.01.2018 по 30.09.2018, звітом фізичної особи-підприємця про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску від 08.02.2018 за 2017 рік та звітом особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску від 25.04.2018 за 2017 рік (а.с.21-28).

Відповідачем 09.11.2018 винесено ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-14097-17 зі сплати єдиного внеску у сумі 10224,14 грн., яка отримана позивачем 05.12.2018 (а.с.43).

Рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги ОСОБА_1 від 16.01.2019 №2187/6/99-99-11-05-02-25 скарга позивача щодо скасування вимоги ГУ ДФС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-14097-17 залишена без задоволення, а оскаржувана вимога - без змін (а.с.18-20).

Вважаючи оскаржувану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 65.1 статті 65 ПК України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Разом з тим, у відповідності до пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому, у відповідності до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Відповідно до положень пунктів 178.1., 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Отже ПК України передбачає обов'язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. При цьому такий обов'язок передбачено у разі, коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність. Однак слід зазначити, що Кодексом передбачено, що контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка вже взята на облік як самозайнята особа, тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Таким чином податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Судом встановлено, 28.02.2013 позивачу видано Свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) НОМЕР_2, на підставі наказу Міністерства юстиції України від 20.02.2013 №300/5, без обмеження строку дії (а.с.16).

Згідно з положеннями статті 4 Закону України від 14.05.1992 №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» арбітражні керуючі є суб'єктами незалежної професійної діяльності. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника. Право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) надається особі, яка отримала відповідне свідоцтво у порядку, встановленому цим Законом, та внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що діяльність арбітражних керуючих підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.12.2003 зареєстровано як фізичну особу - підприємця, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 19.02.2019. Основний вид діяльності 52.10 - Складське господарство та серед інших видів діяльності, зокрема, і 69.10 - діяльність у сфері права (а.с.44-45). З 01.01.2012 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, група 2, ставка єдиного податку 20% (а.с.15).

При цьому позивачу борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 10224,14 визначено як арбітражному керуючому - самозайнятій особі, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Щодо питання обліку та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України №2464-VI не передбачений.

ОСОБА_1, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 2 групи єдиного податку із зареєстрованими видами діяльності.

01.03.2016 позивачу встановлено ознаку незалежної професійної діяльності - арбітражний керуючий, що підтверджується ідентифікаційними та реєстраційними даними відповідача відносно позивача (а.с.38-39).

У свою чергу, облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI, якою передбачено, що взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464-VI, які набули чинності з 01.01.2017, зокрема, у першому реченні абзацу другого частини 1 статті 7 слова «має право самостійно» замінено словом «зобов'язаний».

А саме, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.

Так, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 4 Закон № 2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Суд зазначає, що законодавець при внесенні змін до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VІ не вніс аналогічні зміни до пункту 5 частини 1 статті 4 даного закону, яким дотепер поняття платника єдиного внеску пов'язане не тільки із фактом здійснення незалежної діяльності, але й з необхідністю отримання доходу від цієї діяльності.

З аналізу вищевикладеного випливає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної діяльності арбітражного керуючого та отримання доходу від такої діяльності. При цьому свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) лише посвідчує право позивача на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення такої діяльності.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач вчасно та в повному обсязі сплачував за себе, як фізичну особу-підприємця, єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у мінімальному розмірі за 2017 рік у сумі 8448,00 грн. та за 2018 рік у сумі 9828,72 грн., а також як за особу, яка провадить незалежну професійну діяльність - арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), у розмірі 22% від суми доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а саме: за 2017 рік - з отриманих доходів за жовтень і листопад у сумі 5595,40 грн. та за 2018 рік - за відсутності доходів 0,00 грн. (а.с.21-28).

При цьому відповідачем не надано суду доказів на підтвердження провадження позивачем у січні-вересні, грудні 2017 року та у 2018 році незалежної професійної діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та отримання доходу від такої діяльності, що свідчить про відсутність умов для сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Суд також зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач укладав договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

За таких обставин суд керується нормами пункту 56.21. статті 56 ПК України, згідно яких у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Суд звертає увагу, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 ПК України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейського суду з прав людини, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваної вимоги діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскільки відповідачем не доведено правомірності винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), суд дійшов висновку, що ГУ ДФС у Чернігівській області діяло не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Враховуючи вищевикладене та практику Європейського суду з прав людини, суд вважає, що оскаржувана вимога ГУ ДФС у Чернігівській області від 09.11.2018 № Ф-14097-17 про сплату боргу (недоїмки) є протиправно, а тому підлягає скасуванню, у зв'язку з чим наявні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Так, згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1, який є суб'єктом сплати судового збору, у розумінні Закону України «Про судовий збір», підлягають задоволенню повністю, то суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,40 грн.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), самозайнятої особи ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області від 09.11.2018 № Ф-14097-17 про сплату боргу (недоїмки).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), самозайнятої особи ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), самозайнята особа ОСОБА_1, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1.

Відповідач: Головне управління ДФС у Чернігівській області, вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 39392183.

Суддя В.В. Падій