Рішення № 80924503, 26.03.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2019 р. № 520/220/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мороко А.С.,

за участю секретаря судового засідання - Кікояна Г.О.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Зеленохатова І.Е.,

розглянувши в порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу № 520/220/19 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення № 0102438-1303-2020 від 04.04.2018 з податку на нерухоме майно в розмірі 26613,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення - рішення є протиправним, а тому, підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував, надавши відзив на адміністративний позов, та зазначив, що при винесенні податкового повідомлення - рішення № 0102438-1303-2020 від 04.04.2018 діяв у межах та у спосіб, встановлені чинним законодавством України, а отже винесене податкове повідомлення-рішення є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

04 квітня 2018 року Головним управлінням ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення - рішення № 0102438-1303-2020 від 04.04.2018, яким ОСОБА_3 нараховано суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно за 2017 рік в розмірі 26613,60 грн.

Підставою для винесення спірного податкового повідомлення - рішення стало те, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у власності позивача перебував будинок, виробничий - технічна майстерня літ. "А" за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1108,9 кв.м.

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Щодо правового регулювання спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Підпунктами 266.1.1, 266.1.2 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об'єктом оподаткування відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Приписами пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

У відповідності до вимог пп. 266.7.5. п. 266.7 ст. 266 ПК України, платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Поряд з цим, відповідно до п. 8.1 ст.8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Так, відповідно до п. 8.3 ст.8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п. 12.3 ст.12 Податкового кодексу України).

Старовірівською селищною радою на XIII сесії VII скликання прийнято рішення № 198 від 30.01.2017, яким для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб із розрахунку за 1 кв.м. бази оподаткування встановлено 1 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Так, при обчисленні позивачеві грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податковим органом застосовано ставку податку у розмірі 1 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої вищезазначеним рішенням селищної ради.

Адміністративний позов ґрунтується на тій обставині, що оскільки майстерня в 2007 році зруйнована, підстави для нарахування суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно за 2017 рік в розмірі 26613,60 грн - відсутні. З приводу вказаного, суд зазначає наступне.

Дійсно, згідно до актів поточних змін від 16.11.2010 та від 13.10.2017, складених техніком з проведення технічної інвентаризації комунального підприємства "Нововодолазьке архітектурно - інвентаризаційне бюро" щодо будинку виробничого - технічної майстерні літ. "А-1" за адресою: АДРЕСА_1 міститься відмітка про внесені зміни: зруйновано 2007 року. Також, у вказаному акті зазначено, що внесено зміни в інвентарну справу № 1594 від 16.11.2010.

Також, судовим розглядом встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо будинку виробничого - технічної майстерні літ. "А" за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1108,9 кв.м. містяться відомості про припинення 30.10.2017 права власності за позивачем на вказаний об'єкт нерухомості.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статей 346, 349 Цивільного кодексу України право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Відповідно до пункту 6.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 у разі знищення об'єкта, щодо якого проведено державну реєстрацію прав, власник (власники) подає (ють) реєстратору БТІ заяву про закриття розділу Реєстру прав та реєстраційної справи за формою, визначеною у додатку 12.

До заяви про закриття розділу Реєстру прав та реєстраційної справи додаються матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення такого об'єкта, та у разі знищення нерухомого майна - правовстановлювальні документи (за наявності), які підлягають анулюванню у порядку, установленому Положенням.

Моментом прийняття заяви про закриття розділу Реєстру прав та реєстраційної справи вважається внесення реєстратором БТІ запису в журнал обліку заяв про державну реєстрацію прав з присвоєнням порядкового номера.

В подальшому порядок проведення державної реєстрації припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з його знищенням був передбачений наступними нормативно-правовими актами: Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 703, Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868, Порядком про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

Таким чином, суд зазначає, що сам факт знищення нерухомо майна не свідчить про втрату власником права власності на таке майно, оскільки право власності в такому випадку припиняється з моменту внесення змін до державного реєстру, а відтак, за податковий період 2017 рік, все ще було зареєстровано право власності позивача на будинок, виробничий - технічну майстерню літ. "А" за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

За таких обставин, вищезазначене нерухоме майно є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розумінні пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, а тому, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення № 0102438-1303-2020 від 04.04.2018 винесено з дотриманням норм чинного законодавства України.

Відповідно до стаття 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи відповідачем доведено обґрунтованість та правомірність винесеного спірного податкового повідомлення - рішення.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є необґрунтованими та є такими, що не підлягають задоволенню. Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 (місце проживання - АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Харківській області (місцезнаходження - вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, ідентифікаційний код - 39599198) про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 04 квітня 2019 року.

Суддя А.С. Мороко