Рішення № 80924089, 02.04.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/622/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гіглави О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Скорика С.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Біленко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України про визнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

13 лютого 2019 року (згідно відбитку поштового штампу на конверті) фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної фіскальної служби України про:

- визнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації ДФС України, що викладена в листі від 08.11.2018 №4736/Л/99-99-13-01-02-14/ІПК;

- зобов'язання ДФС України надати нову податкову консультацію на звернення фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 з урахуванням обставин, що будуть викладені у судовому рішенні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що надана відповідачем індивідуальна податкова консультація суперечить нормам законодавства. Виходячи з приписів пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування може віднести до складу витрат витрати, якщо вони документально підтвердженні первинними документами, пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця, безпосередньо пов'язані з отриманням доходів від господарської діяльності, фактично сплачені, а товари (послуги) фактично отримані фізичною особою - підприємцем. За нормами Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитування (тобто надання грошових коштів в позику під проценти банківською або іншою фінансовою установою) є банківською (фінансовою) послугою, в якій банк виступає надавачем такої послуги, а клієнт банку (в даному випадку позивач) є користувачем послуг банку.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній. справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

19.03.2019 до суду від ДФС України надійшов відзив на позов (а.с. 24-25), в якому остання зазначає про обґрунтованість наданої податкової консультації. Вказує, що пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначено перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичної особи - підприємця від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, який не містить витрат по сплаті відсотків банку при укладенні кредитних договорів з банками для потреб фінансово-господарської діяльності підприємця. Отже, фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат витрати по сплаті відсотків банку при укладенні кредитних договорів з банками, незалежно від того, що кредит отримувався для здійснення підприємницької діяльності.

Представник позивача в судовому засіданні 02.04.2019 позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.04.2019 проти задоволення позову заперечувала.

Суд, заслухавши пояснення представників учасників справи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини.

ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1) 19.11.1997 зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про включення до Єдиного державного реєстру 16.11.2006 25850170000008302 (а.с. 15-16), та є платником податку на додатну вартість (а.с. 17).

У жовтні 2018 року ФО-П ОСОБА_3 звернувся до ДФС України із заявою про надання індивідуальної податкової консультації (в порядку статті 52 Податкового кодексу України) (а.с. 13).

У вказаній заяві позивач просив контролюючий орган надати письмову індивідуальну податкову консультацію з наступного питання: "Чи може фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування віднести до складу витрат витрати по сплаті відсотків банку при укладенні кредитних договорів з банками для потреб фінансово-господарської діяльності фізичної особи - підприємця?"

У відповідь на звернення ФО-П ОСОБА_3 08.11.2018 ДФС України надано індивідуальну податкову консультацію №4736/Л/99-99-13-01-02-14/ІПК (а.с. 14), за змістом якої пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначено перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичної особи - підприємця від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, який не містить витрат по сплаті відсотків банку при укладенні кредитних договорів з банками для потреб фінансово-господарської діяльності підприємця. Отже, фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат витрати по сплаті відсотків банку при укладенні кредитних договорів з банками, незалежно від того, що кредит отримувався для здійснення підприємницької діяльності.

Позивач вважає, що вказана податкова консультація суперечить нормам законодавства, в зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірній індивідуальній податковій консультації ДФС України, суд виходить з наступного.

За визначенням пункту 14.1.172 статті 14 Податкового кодексу України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 52 Податкового кодексу України передбачено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі.

Індивідуальні податкові консультації надаються: в усній формі - контролюючими органами та державними податковими інспекціями; у письмовій формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що індивідуальна податкова консультація надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надана така консультація. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз'яснення конкретному платнику податків по конкретній нормі закону.

При цьому, обов'язковими складовими письмової податкової консультації є: опис питань, що порушуються платником податків; обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків; висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства. Наявність чи відсутність цих складових у своїй сукупності надають підстави для висновку про належність письмового документа до податкової консультації.

Стаття 177 Податкового кодексу України визначає порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Так, згідно з пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпунктів 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Враховуючи наведені положення Податкового кодексу України, суд доходить висновку, що фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування може віднести до складу витрат витрати, якщо вони документально підтверджені первинними документами, пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця, безпосередньо пов'язані з отриманням доходів від господарської діяльності, фактично сплачені, а товари (послуги) фактично отримані фізичною особою - підприємцем.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону про діяльність відповідної фінансової установи має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик; фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент; фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Пунктами 6, 14 частини 1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що фінансовими вважаються такі послуги як надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, а також банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

В свою чергу, Законом України "Про банки і банківську діяльність" надані наступні тлумачення термінів:

1) банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків;

2) банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

3) клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

За змістом положень статей 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті.

Банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності.

Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Як кредитні розглядаються операції - банківські послуги щодо розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських матеріалів від свого імені, на власних умовах та на власний розсуд.

Отже, з огляду на вказані норми, за висновком суду, кредитування (тобто надання грошових коштів в позику під проценти банківською чи іншою фінансовою установою) є банківською (фінансовою) послугою, в якій банк виступає надавачем такої послуги, а клієнт банку є користувачем послуг банку.

Як слідує з матеріалів справи, кредитні кошти, отримані у банківській установі позивач, як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування, має намір використовувати для здійснення своєї господарської діяльності.

Відтак, на переконання суду, сплата відсотків по таких кредитних коштах є вартістю придбаної банківської (фінансової) послуги, прямо пов'язаної з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування має право на включення до складу витрат при річному декларуванні доходів та визначенні оподатковуваного доходу, при складанні податкової декларації про майновий стан і доходи, витрат по сплаті відсотків банку при укладенні кредитних договорів з банками, якщо такий кредит отримувався для потреб його фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, суд вважає висновки контролюючого органу, викладені ним в індивідуальній податковій консультації ДФС України від 08.11.2018 №4736/Л/99-99-13-01-02-14/ІПК, необґрунтованими та такими, що суперечать приписам чинного законодавства.

Відповідно до пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Отже, виходячи з приписів вказаної норми, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги ФО-П ОСОБА_3 лише в частині визнання недійсною та скасування податкової консультації ДФС України від 08.11.2018 №4736/Л/99-99-13-01-02-14/ІПК. В іншій частині позовних вимог про зобов'язання відповідача надати нову податкову консультацію, враховуючи положення пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України, позов задоволенню не підлягає.

При цьому, слід зауважити, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на це, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог ФО-П ОСОБА_3 про визнання недійсною та скасування податкової консультації ДФС України від 08.11.2018 №4736/Л/99-99-13-01-02-14/ІПК, та визнати зазначену податкову консультацію протиправною та скасувати її.

Згідно з частинами 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) до Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 39292197) про визнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати податкову консультацію від 08 листопада 2018 року №4736/Л/99-99-13-01-02-14/ІПК, надану Державною фіскальною службою України на заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 від 16 жовтня 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 960,50 грн (дев'ятсот шістдесят гривень п'ятдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04 квітня 2019 року.

Суддя О.В. Гіглава