Рішення № 80923987, 26.03.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.000082

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.

секретар судового засідання Сільник Н.Є.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Злої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ 2201474/АВ/ФС від 06.11.2018 у розмірі 111 690 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що інспекційне відвідування було розпочате 12.10.2018 року, а отже повинне було закінчитися 15.10.2018 року, а оскільки інспекційне відвідування не може тримати більше двох робочих днів, а 13.10.2018 року та 14.10.2018 року вихідні дні (субота і неділя). Відтак, Акт інспекційного відвідування повинен був бути складеним 15.10.2018 року. Відповідно вважає, що направлення та Акт інспекційного відвідування, в якому фіксуються результати інспекційного відвідування, являється незаконним та неналежним доказом, оскільки складений після закінчення визначеного строку для проведення інспекційного відвідування та, відповідно, не може являтися підставою для винесення оскаржуваної Постанови. Вважає, що оскаржувана Постанова являється незаконною, оскільки індивідуальне відвідування було здійсненне з порушенням процедури, акт індивідуального відвідування було складено з порушення вимог строків для складання такого Акту, а також, акт індивідуального відвідування не являється законною підставою для складання та винесення оскаржуваної Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами та не являються законною підставою для накладення штрафу на Позивача за порушення законодавства про працю.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові та відповіді на відзив, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення відповідача викладені у відзиві на позов та запереченнях, в яких відповідач зазначив, що акт інспекційного відвідування було складено з повним дотриманням п.10 Порядку 295, а саме, тривалість інспекційного відвідування, не перевищувала два робочих дні. Вказує, що виявленні в ході проведення інспекційного відвідування порушення вимог ч.1, ч.3 ст. 24 КЗпП України, ПКМУ №413 підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Вважає, що твердження Позивача про те, що в Головного управління Держпраці у Львівській області не було підстав для накладення штрафу відповідно до Порядку № 509, а проведення такого заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування суперечить вимогам законодавства, є безпідставними та необгрунтованими, а відтак не заслуговують на увагу. Також зазначив, що інспекційне відвідування у позивача було проведено з підстав, у спосіб та порядок встановлений законом.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві, просив у задоволенні позову відмовити.

25 січня 2019 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 12.03.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Заслухавши доводи представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, мотивуючи наступним.

Відповідно до наказу Управління від 11.10.2018 року № 2391-П та направлення на проведення інспекційного відвідування від 11.10.2018 року № 2196 головним державним інспектором Орнатом Тарасом Михайловичем було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_3

За результатами якого було складено акт інспекційного відвідування №ЛВ2201/474/АВ від 16.10.2018, яким зафіксовано порушення законодавства про працю, а саме: ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України №413 в частині фактичного допуску до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом власника або уповноваженого ним органу, і без повідомлення ДФС громадянку ОСОБА_4

22.10.2018 відповідачем внесено припис про усунення виявлених порушень №ЛВ 2201/474/АВ/П, де надано строк до 30.10.2018 на їх усунення.

06.11.2018 першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Грицак О.О. було прийнято постанову № ЛВ2201/474/АВ/ФС про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_3 на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України у розмірі 111 690 (сто одинадцять тисяч шістсот дев'ячносто) гривень за порушення вимог ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України № 413.

Не погодившись із вказаною постановою Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області.

Спірні відносини, що виникли між сторонами регулюються Кодексом законів про працю України, Цивільним Кодексом України, Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 26.04.2017 року № 295, якою затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (надалі - Порядок № 295), постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» (далі-Порядок №509), Конвенцією МОП № 81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України № 1985-IV від 08.09.2004 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 (надалі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який, серед іншого, реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Головне управління Держпраці у Львівській області.

Відповідно до п.п. 5 п. 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області затвердженого наказом Мінсоцполітики від 27.03.2015 року № 340 Управління на виконання покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю. У відповідності до п.п. 49 цього ж пункту Управління накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці.

Тобто, відповідач є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Львівської області.

Державний нагляд за дотриманням законодавства про працю здійснюється з урахуванням вимог ч. 4 ст. 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», якою унормовано, що органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення повинні здійснювати заходи контролю у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Відповідно до приписів ч. 5 ст. 2 вищезазначеного Закону при здійсненні контрольних заходів повинні бути дотримані вимоги статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21,частини третьої статті 22 цього Закону.

Пунктом 2 Порядку № 295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Підстави для проведення інспекційних відвідувань передбачені п. 5 Порядку № 295.

Підпунктом 6 п.5 Порядку № 295 передбачено, що інспекційні відвідування проводяться за інформацією ДФС та її територіальних органів. Підставою для проведення контрольного заходу у ФОП ОСОБА_3 став лист ГУ ДФС у Львівській області від 10.10.2018 №3477/10/13-01-13-06-17.

Представником ФОП ОСОБА_3 вказано на те, що акт інспекційного відвідування є неналежним доказом і складений після закінчення визначеного строку для проведення інспекційного відвідування, а саме- інспекційне відвідування тривало 4 дні, замість встановлених законом 2 дні.

Представник відповідача вказала на те, що це твердженням суперечить фактичним обставинам справи, адже інспекційне відвідування проводилося не чотири, а саме два дні 12 жовтня 2018 року та 16 жовтня 2018 року (13.10.2018, 15.10.2018 - є вихідними днями, 14.10.2018 - святковий день).

З урахуванням викладеного, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що у Управлінням було порушено строки тривалості проведення інспекційного відвідування.

Суд не бере до уваги посилання позивача на неправомірність оскаржуваної постанови про накладення штрафу, оскільки останню винесено на підставі акту інспекційного відвідування, а не акту перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 4 п. 2 Порядку № 509, штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.

Згідно з абз. 4 п.8 Порядку №509, постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Постанова № ЛВ 2201/474/АВ/ФС від 06.11.2018 року складена за формою, що затверджена Наказом Міністерства соціальної політики України від 18.08.2017 року №1338, якою передбачено, що Постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами виноситься, в тому числі, на підставі акту інспекційного відвідування.

З огляду на вищенаведене, інспекційне відвідування є формою здійснення перевірки з питань додержання законодавства про працю, як заходу державного контролю.

По суті виявленого порушення судом встановлено такі фактичні обставини.

Оскаржуваною позивачем постановою від 06.11.2018 року № ЛВ2201/474/АВ/ФС передбачено накладення штрафу на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, якою передбачено відповідальність у вигляді штрафу за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Згідно з актом інспекційного відвідування позивачем було порушено вимоги ч.1, ч.3 ст. 24 КЗпП України, ПКМУ №413, а саме в ході проведення інспекційного відвідування у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за фактичною адресою: АДРЕСА_1 12.10.18 було виявлено громадянку ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н.), яка здійснювала реалізацію товарів, що підтверджено фото- і відео- матеріалами, без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Правовідносини з вказаними працівниками були оформлені цивільно-правовими договорами. Зазначене порушення підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:

1) при організованому наборі працівників;2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;3) при укладенні контракту;4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст.626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Судом встановлено, що згідно з розділом 1 цивільно-правового договору на виконання роботи від 20.09.2018 року, укладеного між ОСОБА_4. та позивачем, його предметом є виконання робіт «продавцем».

Так, згідно з додатком «А» до Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 року № 327 передбачено професію «Продавець», що свідчить про виникнення відносин трудового характеру, оскільки чинним законодавством передбачено професію продавця, визначено її функціональні обов'язки та завдання.

Завдання та обов'язки продавця продовольчих товарів передбачені в Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 65 «Торгівля і громадське харчування», відповідно до яких продавець продовольчих товарів, зокрема: розміщує і викладає товари за групами, видами, сортами з додержанням правил товарного сусідства; заповнює і прикріплює ярлики цін до товарів; пропонує і показує товари; пропонує взаємозамінні і нові товари: консультує покупців про властивості, смакові особливості, кулінарне призначення та харчову цінність товарів тощо; нарізає, зважує і упаковує товари; підраховує вартість покупки, перевіряє реквізити чека, видає покупку; продає безалкогольні та слабоалкогольні напої на винос, на розлив у посуд покупця, а також для споживання на місці; підраховує гроші, здає їх в установленому порядку; готує товари до інвентаризації; бере участь в оформленні прилавкових вітрин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що визначені наданим Позивачем цивільно-правовим договором обов'язки виконавця є ідентичними за своїм змістом обов'язкам працівника за професією «продавець продовольчих товарів».

Передбачувану договором роботу ОСОБА_4 здійснювала систематично з 09:00 до 22:00 год. три дні на тиждень за фактичним місцем здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_3

Відповідно до наданих письмових пояснень ОСОБА_4 остання отримує заробітну плату два рази на місяць у розмірі 4000 грн. (вищевказаний оклад проставлений у складеному між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після проведення інспекційного відвідування трудовому договорі).

Судом встановлено, що цивільно-правовим договором не визначено ні об'єму ні обсягу робіт, який повинна виконати ОСОБА_4, а також ту обставину, що здійснювала продаж товарів ОСОБА_4 за місцем здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_3, а не на власний розсуд.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що праця ОСОБА_4 не є юридично самостійною, а є виконанням трудової функції на посаді продавець, а, отже, остання не могла самостійно організовувати свою роботу.

Також у вказаних цивільно-правових договорах не вказано обсяг робіт, які мають бути виконані, що є характерним саме для трудових відносин.

Працівник ОСОБА_4 виконувала трудову функцію, а саме: здійснювала реалізацію товарів покупцям, що є підставою для укладання трудового договору.

Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників.

З огляду на наведені обставини, судом встановлено, що позивачем як роботодавцем не було укладено трудовий договір у відповідності до вимог статті 24 КЗпП України за що передбачена відповідальність згідно абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Судом відхилено посилання позивача на постанову Галицького районного суду міста Львова від 27 грудня 2018 року, якими ФОП ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП і накладено стягнення у розмірі 8500 грн. за кожне вчинене правопорушення, як на підставу непритягнення до відповідальності за абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, на підстві ст.61 Конституції України, як неможливість притягнення двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Суд виходить з того, що відповідно до вимог пункту 19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт інспекційного відвідування №ЛВ2201/474/АВ було складено 16.10.2018, припис №ЛВ2201/474/АВ/П внесено 22.10.2018 року.

Відповідно до п.8 Порядку №509 на підставі акта, складається постанова про накладення штрафу.

Постанову про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_3 у розмірі 111690 гривень за порушення вимог ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП України, ПКМУ № 413 на підставі абзацу 2 частини 2 ст.265 КЗпП України було складено 06.11.2018 року. Датою набрання постановою законної сили є 06.11.2018 року.

Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол.

Відповідно до ст.283 КУпАП у справі про адміністративне правопорушення виноситься постанова.

Постанову Галицького районного суду міста Львова про притягнення ФОП ОСОБА_3 до відповідальності на підставі ч.3 ст.41 КУпАП було прийнято 27 грудня 2018 року.

Суд дійшов висновку, що якщо відповідальність, передбачена абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України і ч.3 ст.41 КУпАП є одним видом відповідальності, то фінансові санкції, передбачені абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, накладені посадовою особою Управління постановою від 06.11.2018 року на ФОП ОСОБА_3 раніше, аніж його притягнуто до відповідальності за ч.3 ст. 41 КУпАП постановою Галицького районного суду міста Львова від 27 грудня 2018 року.

Таким чином, відповідно до вимог п.8 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, при наявності по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення.

За змістом частини третьої статті 265 Кодексу законів про працю України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями.

Суд зазначає, що слід узяти до уваги позицію Конституційного Суду України, висловлену в Рішенні № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року (у справі про відповідальність юридичних осіб, яким фактично встановлюється, що відповідальність юридичних осіб, визначена іншими, ніж КУпАП, законами України, не є адміністративною; це самостійний вид відповідальності, хоча предметом їх регулювання є відносини не цивільно-правового, а публічно-правового характеру, і передбачена ними відповідальність також є публічно-правовою.

У постанові від 06.03.2019 у справі №522/12566/18 Верховний Суд зробив наступні правові висновки, що «наявність у частині третій статті 265 Кодексу законів про працю України прямої вказівки на те, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями, ототожнення таких штрафів із адміністративною відповідальністю є неправильним. До того ж, за змістом частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України суб'єктами відповідальності за цією статтею є виключно юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю. Натомість суб'єктами адміністративної відповідальності за нормами КУпАП можуть бути осудні фізичні особи, що досягли 16 років, службові і посадові особи; батьки (за протиправні дії неповнолітніх, якщо вони вчинили адміністративний проступок у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років); і в окремих випадках - юридичні особи. Отже, накладення на юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до статті 265 Кодексу законів про працю України не охоплюється поняттям «притягнення до адміністративної відповідальності».

Суд не вбачає підстав для відступлення від правових висновків, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду.

Суд наголошує, що вину ФОП ОСОБА_3 в допущенні до роботи вищезазначеного працівника з продажі товарів без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України було встановлено постановою Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2018.

За результатами розгляду справ про адміністративне правопорушення постановою Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2018 позивача визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП України.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 6 статті 78 КАС України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрали законної сили, є обов'язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи обставини, а також беручи до уваги постанову Галицького районного суду м. Львова від 27.12.2018, котрою позивача визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП, суд дійшов висновку, що позивач допустив до роботи без оформлення трудових правовідносин, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.02.2019 у справі №824/766/16-а.

Залишаючи без змін постанови судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд при розгляді справи №824/766/16-а зазначив, що «матеріалами справи підтверджено, що позивач не повідомляв територіальні органи Державної фіскальної служби про допуск 04.08.2016 року двох осіб до роботи без укладення трудових договорів; розглядаючи справу про адміністративне правопорушення №721/683/16-к суди прийшли до висновку, що укладені позивачем цивільно - правові договори містять ознаки трудового договору і укладені для замаскування дійсні відносини між сторонами, внаслідок чого ОСОБА_5, ОСОБА_6 не отримують прав, гарантій, передбачених законодавством про працю».

Суд не вбачає підстав для відступлення від правових висновків, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_3

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, згідно зі ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки, у даній справі оспорюється рішення прийняті відповідачем як суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних рішень діяв з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та з дотримання принципу верховенства права, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень суб'єкта владних повноважень.

Із врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовни вимог ФОП ОСОБА_3 у повному обсязі.

Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України судові витрати з сторін не стягуються.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1).

Відповідач - Головне управління Держпраці у Львівській області (79005, м. Львів, пл. Міцкевича, 8, код ЄДРПОУ 39778297).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.04.2019.

Суддя Р.М. Брильовський