Рішення № 80923738, 04.04.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

04 квітня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/756/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом адвоката Ковтун Любові Яківни в інтересах ОСОБА_2 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Лисичанського міського відділення про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Ковтун Любов Яківни в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Лисичанського міського відділення (далі - відповідач) у якій з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд :

- визнати неправомірними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Лисичанського міського відділення щодо припинення виплати ОСОБА_2 страхових виплат у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання з 01 квітня 2017 року;

- скасувати постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Лисичанського міського відділення № 1208/50035/50035/19 від 24.03.2017 щодо припинення виплати ОСОБА_2 страхових виплат у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання з 01 квітня 2017 року;

- зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в особі Лисичанського міського відділення поновити виплату страхових виплат ОСОБА_2 та сплатити заборгованість за період, починаючи з 01 квітня 2017 року .

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, знаходиться на обліку в Лисичанському міському відділені Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області та отримує страхові виплати.

24 жовтня 2016 року позивач звернувся до відділення з черговою заявою про продовження страхових виплат та надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видану 04.05.2016 і йому були продовжені виплати з 1 листопада 2016 року безстроково. Однак постановою № 1208/50035/50035/19 від 24.03.2017 припинено страхові виплати з 1 квітня 2017 року у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання, про що повідомлено позивача листом від 25.10.2018 № 4043/03-1.

Позивач вважає відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області неправомірною, незаконною та такою, що порушує його конституційні права.

25 березня 2019 за вх. № 15855/2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 33-35), у якому останній заперечував проти позовних вимог з огляду на наступне.

Позивач 11.09.2014 як переміщена особа звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Лисичанську Луганської області із заявою про виплату раніше призначених страхових коштів та продовження страхових виплат за умовами Порядку № 20. Лисичанським відділенням у відповідності з положеннями Порядку № 20 позивачу продовжено щомісячні страхові виплати та здійснено виплату за період з 01.06.2014 по 31.03.2017. Лисичанським відділенням від Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради отримано витяг з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 37 від 20.03.2017, в якому повідомлялось про прийняття рішення щодо відмови у призначенні страхових виплат. З урахуванням вимог законодавства, Лисичанським відділенням 24.03.2017 прийнято постанову № 1208/50035/50035/19 про припинення щомісячних страхових виплат ОСОБА_2 з підстав відмови в продовженні страхових виплат згідно протоколу комісії від 20.03.2017 № 37, починаючи з 01.04.2017.

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, з огляду на вищевикладене, вважає, що винесена 24.03.2017 Лисичанським відділенням постанова "Про припинення щомісячної страхової виплати" № 1208/50035/50035/19 є цілком правомірною та прийнятою у відповідності з вимогами положень статті 117 Конституції України, пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1105-ХІУ, а також положень: Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 08.06.2016 № 365, Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 та Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення АТО, встановлено постановою правління Фонду від 11 грудня 2014 року № 20, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12 січня 2015 року за № 6/26451.

На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Судом у справі здійснено наступні процесуальні дії:

Ухвалою суду від 25 лютого 2019 року позовну заяву залишено без руху (арк.спр. 16-17).

Ухвалою суду від 11 березня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, поновлено строк звернення до суду, відстрочено сплату судового збору, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 1-3).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, має статус внутрішньо перемішеної особи, перебуває на обліку з 01 квітня 2001 року, має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 22 лютого 1993 року; за висновком МСЕК від 02 березня 1995 року потерпілому встановлена стійка втрата працездатності 25 % безстроково (арк. спр. 10, 9, 27,39,74).

11.09.2014 позивач звернувся до Лисичанського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області із заявою про виплату раніше призначених страхових коштів та продовження страхових виплат (арк. спр. 75).

Відповідно до інформаційної довідки Лисичанського міського відділення УВДФСС від 14.03.2019 № 748/03-1 Лисичанським відділенням продовжено щомісячні страхові виплати позивачу та здійснено виплату за період з 01.06.2014 по 31.03.2017 (арк. спр. 39).

Відповідно до витягу з протоколу № 37 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено відмовити у відновленні соціальних виплат ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (арк. спр. 45).

Відповідно до постанови Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Лисичанську Луганської області від 24.03.2017 № 1208/50035/50035/34 ОСОБА_2 припинено виплату щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1207,97 грн; причина припинення відмова в продовженні страхових виплат - згідно протоколу комісії від 20.03.2017 № 37 (арк. спр. 84).

Листом від 25.10.2018 № 4043/03-1 у відповідь на звернення позивача Лисичанське міське відділення УВДФСС повідомило останнього, що припинення щомісячних страхових виплат позивачу сталося на підставі протоколу засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 51-1 у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (арк. спр. 7-8).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105-XIV (надалі Закон № 1105-XIV).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (надалі Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).

Як встановлено судом раніше, відповідач припинив щомісячні страхові виплати у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання, на підставі витягу з протоколу від 20.03.2017 № 37 засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Суд зазначає, що положення статті 46 Закону №1105-XIV не містять такої підстави для припинення страхових виплат як відсутність за фактичним місцем проживання та витяг з протоколу засідання комісії. Водночас відповідачем не указано іншої норми закону, яка передбачає припинення страхових виплат позивачу, тобто не вмотивовано, яким законом керувався відповідач при припиненні страхових виплат.

Відповідно до частини сьомої статті 47 Закону України № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Враховуючи вищевикладені висновки суду, з огляду на положення частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу з моменту припинення страхові виплати у зв'язку з втратою працездатності.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини суд звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України місце проживання фізичної особи це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа „Мюллер проти Австрії").

У рішенні від 8 липня 2004 року "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, не виплачуючи страхові виплати позивачу з квітня 2017 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права позивача шляхом визнання протиправною та скасування постанови Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області в особі Лисичанського міського відділення № 1208/50035/50035/19 від 24.03.2017 щодо припинення виплати ОСОБА_2 страхових виплат у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання з 01 квітня 2017 року; зобов'язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області в особі Лисичанського міського відділення поновити виплату страхових виплат ОСОБА_2 з 01 квітня 2017 року.

Стосовно вимоги про визнання неправомірними дій відповідача щодо припинення виплат ОСОБА_2 страхових виплат з 01.04.2017, суд зазначає, що в даному випадку належним способом захисту, який сприятиме відновленню порушеного права позивача, є саме визнання протиправною та скасування постанови від 24.03.2017.

Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити виниклу заборгованість, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється зобов'язанням відповідача поновити нарахування та виплату страхових виплат з квітня 2017 року. Відповідно, додаткового зобов'язання не потребує.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Ухвалою суду від 11.03.2019 відстрочено сплату судового збору у сумі 768,40 грн до вирішення справи по суті.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, лише з коригуванням способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 768,40 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області оскільки відділення не є самостійною юридичною особою.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 52, 72-78, 90, 139, 205, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги адвоката Ковтун Любов Яківни в інтересах ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області в особі Лисичанського міського відділення про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області в особі Лисичанського міського відділення № 1208/50035/50035/19 від 24.03.2017 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_2 з 01 квітня 2017 року.

Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області в особі Лисичанського міського відділення поновити нарахування та виплату страхових виплат ОСОБА_2(ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: місце проживання: АДРЕСА_1) з 01 квітня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (місцезнаходження: просп. Гвардійський, 30, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93400; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 41313100) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривні 40 коп.).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_2 страхові виплати у зв'язку з втратою працездатності за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива