Рішення № 80923468, 03.04.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року м. Житомир справа № 240/5791/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним і скасування рішення Міністерства оборони України, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат, в якому просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України щодо відмови йому у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 100-кратного прожиткового мінімуму внаслідок допущеної ним технічної помилки про поданні позовної заяви до Баранівського районного суду Житомирської області у жовтні 2017 року;

- зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання та прийняти рішення щодо призначення та нарахування йому недоотриманої внаслідок допущеної ним технічної помилки при поданні позовної заяви до Баранівського районного суду Житомирської області у жовтні 2017 року суми коштів у розмірі 100-кратного прожиткового мінімуму встановленого Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" для працездатних осіб на 01 січня календарного року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він з 15.03.2017 є інвалідом ІІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини. Постановою Баранівського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2017 року у справі №273/1142/17 позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат було задоволено частково та зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву та додані до неї документи щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення, з урахуванням того, що ОСОБА_1 має право на одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. На виконання зазначеного рішення комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було прийнято рішення, оформлене протоколом від 21.09.2018 №93, про призначення позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року в сумі 320000,00 грн. Разом з тим, позивач зазначає, що відповідно до ст.16-2 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" від 06.04.2017 №2004-VIII, який набрав чинності з 07.05.2017) у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІ групи одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року. Оскільки рішення про призначення йому одноразової допомоги було прийнято у вересні 2017 року, то позивач вважає, що він має право на одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, відповідно до ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей" (в редакції Закону України від 06.04.2017 №2004-VIII). Позивач зазначає, що не врахувавши зазначеного, ним при поданні у грудні 2017 року позовної заяви до Баранівського районного суду ним була допущена технічна помилка і замість 300-кратного прожиткового мінімуму було вказано розмір 200-кратного прожиткового мінімуму. У зв'язку з цим, позивач у жовтні 2019 року звернувся до Міністерства оборони України із заявою, в якій просив надати йому додатково одноразову грошову допомогу у розмірі 100-кратного прожиткового мінімуму, яку він недоотримав внаслідок допущеної технічної помилки при подачі позовної заяви до Баранівського районного суду. Однак, Міністерством оборони України йому було відмовлено в доплаті одноразової грошової допомоги та зазначено, що питання призначення одноразової грошової допомоги розглядалось відповідно до законодавства, що діяло на час виникнення права на допомогу, тобто на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, яке передбачало виплату військовослужбовцю у разі встановлення інвалідності ІІ групи одноразова грошова допомога у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року. Вважаючи відмову Міністерства оборони у доплаті йому одноразової грошової допомоги у розмірі 100-кратного прожиткового мінімуму протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Копію вищезазначеної ухвали 28 грудня 2018 року було надіслано на адресу місцезнаходження Міністерства оборони України, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримано відповідачем 04 січня 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, що повернулось на адресу суду.

25 січня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Міністерство оборони України зазначило про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, та просило відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Свою позицію відповідач аргументував тим, що заявлені позовні вимоги зумовлені виключно помилковим трактуванням правових норм Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975. Натомість, пунктом 3 цього Порядку № 975 установлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. З огляду на зазначене, застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу інвалідності. Оскільки приписами статті 16-2 Закону та пункту 6 Порядку № 975 (в редакції на момент встановлення позивачу інвалідності II групи) було передбачено, що розмір одноразової грошової допомоги, яка призначалась у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи становив 200-кратний прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року, то твердження позивача, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб є безпідставним (а.с.38-41).

06 лютого 2019 року до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій ОСОБА_1 зазначив, що право на отримання у нього одноразової грошової допомоги дійсно виникло 15.03.2017, коли йому було встановлено ІІ групу інвалідності, але Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" від 06.04.2017 №2004-VIII, а саме: п. 2 його Прикінцевих положень встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги. Позивач наголошує, що рішення про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги було прийнято лише у вересні 2018 року, тобто вже після набуття чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" від 06.04.2017 №2004-VIII. Крім того вказує, що у Законі не йдеться про виникнення права на отримання допомоги, а йдеться про прийняття рішення, тому він вважає, що у його випадку повинні застосовуватися норми ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей" та п. 2 Прикінцевих положень Закону України від 06.04.2017 №2004-VIII (а.с.44-45).

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З наявної у матеріалах справи копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №782546 судом встановлено, що починаючи з 15.03.2017 ОСОБА_1 було встановлено ІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (а.с.20).

З метою захисту свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому ІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, позивач звернувся до Баранівського районного суду Житомирської області із позовною заявою до Міністерства оборони України, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги та зобов'язання призначити таку допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Постановою Баранівського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2017 року у справі №273/1142/17 позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат було задоволено частково та зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву та додані до неї документи щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, як інваліду ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання ТАК, пов'язаного із захистом Батьківщини, відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням того, що ОСОБА_1 має право на одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб (а.с.11-14).

На виконання зазначеного рішення комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було прийнято рішення, оформлене протоколом від 21.09.2018 №93, про призначення ОСОБА_1, якого з 15.03.2017 органами МСЕК було визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року в сумі 320000,00 гривень (а.с.9).

Крім того. наказам військового комісара Житомирського обласного військового комісаріату від 08.10.2018 № 416 було зобов'язано начальника відділу фінансового забезпечення перерахувати ОСОБА_1 на його картковий рахунок кошти, отримані для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 320000,00 гривень (а.с.8).

Отримання зазначеної одноразової грошової допомоги в розмірі 320000,00 грн. позивачем не заперечувалось.

Разом з тим, 19 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із заявою, в якій просив надати йому додатково одноразову грошову допомогу у розмірі 100-кратного прожиткового мінімуму, яку він недоотримав внаслідок допущеної технічної помилки при подачі позовної заяви до Баранівського районного суду. Свою заяву він аргументував тим, що рішення про призначення йому одноразової допомоги було прийнято у вересні 2017 року, а тому він має право на отримання одноразової грошової допомоги не у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, а у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, як це передбачено ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" від 06.04.2017 №2004-VIII, який набрав чинності з 07.05.2017), яка була чинною на момент прийняття рішення про призначення йому такої допомоги. Крім того, у заяві позивач вказує, що не врахувавши вищевикладеного, ним при поданні у грудні 2017 року позовної заяви до Баранівського районного суду ним була допущена технічна помилка і замість 300-кратного прожиткового мінімуму було вказано розмір 200-кратного прожиткового мінімуму, а тому він просить надати йому додатково одноразову грошову допомогу у розмірі 100-кратного прожиткового мінімуму (а.с.25).

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1, Міністерство оборони України листом від 20.10.2018 № 0290/Д-1547/783 позивачу було відмовлено в доплаті одноразової грошової допомоги та зазначено, що у постанові Баранівського районного суду Житомирської області від 14 грудня 2017 року у справі №273/1142/17 зазначено про зобов'язання прийняти рішення з урахуванням того, що позивач маєте право на одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві". Крім того, вказано, що Порядком №975 передбачено, що у разі встановлення інвалідності днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Отже, правові відносини мають розглядатися на час виникнення права на одержання одноразової грошової допомоги відповідно до законодавства та нормативно-правових актів, що регламентують питання призначення такої допомоги, в редакції, що діяла на час виникнення права, а не на час призначення допомоги, тобто на час настання інвалідності. Оскільки ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, позивачу встановлено з 15.03.2017, то відповідач повідомив його, що питання про призначення одноразової грошової допомоги розглядалося відповідно до норм законодавства, що діяло на час виникнення права на допомогу, тобто на час встановлення інвалідності, а саме у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року. З огляду на зазначене, Міністерство оборони України вважає, що воно виконало постанову суду у відповідності до законодавства та затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Порядку (а.с.23-24).

Зазначена відмова в наданні додатково одноразової грошової допомоги у розмірі 100-кратного прожиткового мінімуму стала підставою для звернення позивача до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІІ (далі - Закон України №2232-ХІІІ).

Відповідно до статті 41 Закону України №2232-ХІІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України №2011-ХІІ Розділом ІІ цього Закону.

Приписами статті 1 Закону України №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону України №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України №2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно частини 1 статті 16 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону України №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Постанова № 975), яка набрала чинності 24.01.2014.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №782546 позивачу інвалідність ІІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини було встановлено, що починаючи з 15.03.2017 (а.с.20).

Отже, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги для ОСОБА_1 є 15.03.2017.

Суд зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги, в тому числі й розмір зазначеної допомоги на який особа має право, безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 9 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а.

Відповідно до пункт "б" частини 1 статті 16-2 Закону України №2011-XII (в редакції, що була чинною станом на дату встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) розмір одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності 2 групи становить суму 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Крім того, підпунктом 1 пункту 6 Постанови № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності 2 групи.

З огляду на зазначене, суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи позивача про те, що він має право на одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, відповідно до ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей" (в редакції Закону України від 06.04.2017 №2004-VIII), оскільки рішення про призначення йому одноразової допомоги було прийнято у вересні 2017 року, коли була чинною ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей" (в редакції Закону України від 06.04.2017 №2004-VIII).

Також суд зазначає, що описовій та в резолютивній частині постанови Баранівського районного суду Житомирської області від 14.12.2017 №273/1142/17 суд дійшов висновку про те, що при прийнятті рішення стосовно призначення позивачу одноразової грошової допомоги та визначенні розміру цієї допомоги слід керуватися положеннями законодавства, чинного станом на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності його звернення (передусім Закону № 2011-ХІІ і Постанови №975).

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Матеріали справи свідчать, що на виконання постанови суду відповідачем позивачу було призначено та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, яка становить 320000,00 гривень, що відповідає вимогам законодавства, що діяло на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності. Факт отримання вказаної допомоги сторонами не заперечується.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, про правомірність відмови Міністерства оборони України у наданні ОСОБА_1 додатково одноразової грошової допомоги у розмірі 100-кратного прожиткового мінімуму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем під час розгляду справи доведено правомірності своїх дій щодо відмови у наданні ОСОБА_1, як інваліду ІІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, додатково одноразової грошової допомоги у розмірі 100-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Таким чином суд, враховуючи вищезазначене та розглянувши позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необгунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 90, 242-246, 255, 257, 258, 262, 295 КАС України, суд -

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022), третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат (вул. Сергія Параджанова, 4, м. Житомир, 10014; код ЄДРПОУ 07873079) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович