Рішення № 80921854, 02.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.04.2019Справа № 910/1570/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., при секретарі судового засідання Максимець В.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом приватного акціонерного товариства "Компанія Росток"

до публічного акціонерного товариства "Банк Народний Капітал"

про зобов`язання вчинити певні дії

за участю представників:

позивача: Верхотуров О.О.

відповідача: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Компанія Росток» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк Народний Капітал» про:

- визнати відсутнім права вимоги виконання приватним акціонерним товариством «Компанія Росток» зобов'язань за кредитним договором № 183/11-К від 30.06.2011;

- визнати заставу такою, що припинена за договором застави № 183/11-З.1 від 01.07.2011;

- визнати заставу такою, що припинена за договором застави № 183/11-З від 30.06.2011;

- визнати заставу такою, що припинена за договором застави № 183/14-З.4 від 24.06.2014;

- визнати заставу такою, що припинена за договором застави № 183/11-З.2 від 27.07.2011;

- зобов'язати відповідача надати заяви до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про припинення обтяжень і подальше вилучення відповідних записів з державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2019 позовну заяву приватного акціонерного товариства «Компанія Росток» залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення вказаної ухвали.

Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 18.02.2019 позивач на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху подав письмові заяви з документи для залучення до матеріалів справи.

Одночасно, разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1570/19. Відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 19.03.2019.

Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 11.03.2019 відповідач подав письмовий відзив на позов, в якому проти позову заперечував, зазначивши про необґрунтованість позовних вимог.

Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 14.03.2019 представник позивача подав письмову відповідь на відзив.

У судовому засіданні 19.03.2019 судом постановлено ухвалу не виходячи до нарадчої кімнати, якою закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/1570/19 до судового розгляду по суті на 02.04.2019.

Представник позивача у судовому засіданні 02.04.2019 підтримав вимоги, викладені в позовній заяві та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання, призначене для розгляду справи по суті не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 02.04.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Сторонами у справі 30.06.2011 укладено кредитний договір №183/11-К, за умовами якого відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти на умові відновлювальної кредитної лінії, а останній - повернути їх протягом встановленого договором строку та сплачувати відсотки та інші встановлені цим договором нарахування до моменту повного погашення заборгованості. Сторонами договору №183/11-К укладено п'ятнадцять додаткових угод, якими змінювались строки кредитування, процентна ставка за користування кредитними коштами, ліміт кредитної лінії тощо.

Відповідно до пункту 1.1 договору №183/11-К від 30.06.2011 (у редакції додаткової угоди №15) позивач зобов'язався повернути кредит повністю до 22.06.2018.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 у справі №910/9111/18, порушеній за позовом відповідача у даній справі, встановлено, що позивач у даній справі своїх зобов'язань із своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів виконав лише частково, внаслідок чого, станом на 22.06.18 у нього утворилась заборгованість в загальній сумі 3 505 789,83 грн. за період часу з 01.01.2018 по 22.06.2018.

Рішення суду у справі №910/9111/18 за твердженнями позовної заяви та відзиву було виконано позивачем 26.12.2018.

Причиною виникнення даного спору, за наведеним на сторінці 3 позовної заяви твердженням, стало питання наявності або відсутності права кредитора нараховувати відсотки та комісійну винагороду за супроводження кредиту після закінчення строку кредитування та наявність чи відсутність підстав для визнання застави за договорами застави такою, що припинилась.

Суд має зазначити, що за наведеним позивачем визначенням питання взагалі не існує, оскільки будь-який кредитор має право нараховувати чи розраховувати на власний розсуд та на своє власне переконання пов'язані з простроченням боржника витрати (у тому числі збитки), штрафні санкції тощо. За відсутності прямої законодавчої заборони правовим приписом імперативного характеру вчиняти певні дії та наявності права у особи, суд не може встановлювати факт його відсутності, оскільки така дія призведе до прямого порушення правового порядку держави, визначеного статтею 19 Конституції України.

Питання полягає зовсім в іншому - у правовій можливості отримати нараховані кредитором суми від боржника. Тобто, у наявності права кредитора отримати та кореспондованого обов'язку боржника сплатити або передати.

Виходячи лише з наведеного, суд зазначає, що позовна вимога про визнання відсутнім у відповідача права вимоги виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором №183/11-К від 30.06.2011 не може отримати примусовий правовий захист, оскільки вимагати виконання за укладеним договором відповідач має право з моменту укладення цього договору до повного його виконання.

Зокрема, право вимоги виконання за договором вміщує і право на отримання штрафних санкцій за прострочення виконання, і право на отримання інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України тощо.

Частиною першою статті 14 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

Відповідно до частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Встановивши факт наявності права вимоги виконання за договором №183/11-К від 30.06.2011 у відповідача, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про визнання цього права відсутнім.

Статтею 572 Цивільного кодексу України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

З позовної заяви вбачається, що встановлений судовим рішенням борг за кредитним договором станом на 22.06.2018 позивачем було погашено лише 26.12.2018.

Таким чином, крім встановлених судовим рішенням у справі №910/9111/18 порушень позивача (у даній справі) має місце прострочення виконання ним грошового зобов'язання більше шести місяців. Відповідно, у відповідача наявне право на стягнення з позивача, у тому числі, пені у встановленому договором розмірі за цей період прострочення.

Відповідно до частини першої статті 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється (у тому числі) у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Пунктом 10.7 кредитного договору №183/11-К від 30.06.2011 (у редакції додаткової угоди №13) встановлено, що цей договір починає діяти з моменту його укладення та надання кредиту і діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань перед кредитором по погашенню суми кредиту, сплаті процентів за користування кредитом, сплаті штрафу та/або пені.

Пунктами 7.5 договорів застави №183/11-З, №183/11-З.1, №183/11-З.2 та №183/11-З.4 встановлено, що ці договори набувають чинності з моменту підписання та діють до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.

Таким чином, у даному випадку відсутні фактичні підстави для твердження позивача про припинення у відповідача права застави за відповідними укладеними правочинами.

Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання застав такими, що припинені та про зобов'язання відповідача надати заяви про припинення обтяжень.

Серед загальних засад цивільного законодавства стаття 3 Цивільного кодексу України виділяє свободу договору, сутність якої розкривається статтею 6 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо його судом не визнано недійсним (презумпція правомірності правочину).

За висновками постанови від 21.03.2018 Великої Палати Верховного Суду у справі №760/14438/15-ц у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Суд не надає у даному судовому провадженні правової оцінки здійсненим відповідачем нарахуванням за двох причин: така дія не може істотно вплинути на рішення за заявленими позовними вимогами та через відсутність необхідних доказів у матеріалах справи. Крім того, така оцінка за неповної доказової бази може вплинути на можливий захист відповідачем своїх прав в окремому позовному провадженні.

Встановивши відсутність у позивача заявлених ним прав та факту порушення цих прав відповідачем суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 08.04.2019.

Суддя Т.Ю. Кирилюк