Рішення № 80921534, 02.04.2019, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2019м. ДніпроСправа № 904/150/19Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Петренко І.В.

за участю секретаря судового засідання Пономарьова Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом НІКОПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 81356,75грн. збитків за період з 01.12.2015 по 30.09.2018

Представники:

від позивача Демченко М.Л. довіреність №2495 від 20.06.2018;

від відповідача не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

ПРОЦЕДУРА ПРОВАДЖЕННЯ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

НІКОПОЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА (далі - позивач) звернулася до господарського суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач) в якій просить суд стягнути 81356,75грн. збитків за період з 01.12.2015 по 30.09.2018.

Судові витрати по справі, а саме 1921,00грн. судового збору, покласти на відповідача.

Короткий зміст позовної заяви та узагальнення її доводів.

Позивач нарахував збитки відповідачу за період 01.12.2015 по 30.09.2018 за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів на підставі статті 22 Цивільного кодексу України.

За відомостями з Єдиного державного реєстру про проведення державної реєстрації юридичної особи ФОП ОСОБА_2 позивач встановив дату запису державної реєстрації від 13.02.2001 (дата запису 01.11.2007) номер запису 2 230 017 0000 015333. Види діяльності: виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі (КВЕД 31.01); виробництво кухонних меблів (КВЕД 31.02); Виробництво інших меблів (КВЕД 31.09); Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (КВЕД 47.19); Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах (основний) КВЕД 47.59; Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна на вул.Кооперативній, 4-б у м.Нікополі, станом на 27.09.2018, зареєстровано:

- в розмірі 180/208 часток у праві власності на нежитлову будівлю за ОСОБА_2 на підставі договору дарування ВРС №947868 від 08.02.2012;

- в розмірі 7/52 часток у праві власності на нежитлову будівлю за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу ВРМ №978413 від 25.08.2011.

На підставі рішення Нікопольської міської ради від 26.09.2003 №86-8/ХХIV між Нікопольською міською радою та ОСОБА_5 12.11.2003 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,4606га на вулиці Кооперативній, 4-б терміном на 5 років, за фактичним розміщенням будівель та споруд. Код цільового призначення 1.11.6 - інша комерційна діяльність.

Кадастровий номер земельній ділянці не присвоєно.

Позивач вказує, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутня інформація про перехід права власності від ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Договір оренди за вказаною адресою не укладено.

З метою здійснення контролю за додержанням земельного законодавства та враховуючи рішення засідання комісії від 02.03.2018, рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 30.03.2018 №256, рішення засідання комісії від 02.08.2018, 21.08.2018 робочою групою здійснено вихід на місцевість та обстеження земельної ділянки на вулиці Кооперативній, 4-б у місті Нікополі.

В результаті обстеження встановлено, що за вказаною адресою на земельній ділянці знаходиться комплекс будівель - одноповерхових нежитлових (бокси та гаражі) площею приблизно 1,0-2,0га. При огляді даної земельної ділянки встановлено, що на момент обстеження на території комплексу знаходився автомобіль (білий мікроавтобус), територія огороджена глухим забором, вхідні ворота відчинено. Охоронець, який знаходився на території спірної земельної ділянки повідомив, що на зазначеній території здійснюється діяльність по виготовленню та розпилу надгробних плит, хрестів, стел тощо.

За інформацією Нікопольської ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області (лист від 10.10.2018 №475/9/04-07-07-13 та лист від 20.08.2018 №362/9/04-07-07-13/1) відповідач не здійснює плату за землю. Щодо земельного податку: у 2015 році нараховано - 0, сплачено - 0; у 2016 році нараховано - 0, сплачено 57,76грн.; у 2017 році нараховано - 0, сплачено - 61,23грн.; у 2018 році нараховано 0, сплачено - 61,23грн.

На виконання рішення засідання комісії від 22.12.2017 направлено до ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області лист від 12.06.2018 за №4403/18 стосовно надання інформації щодо нормативної грошової оцінки 1кв.м. за земельну ділянку на вулиці Кооперативній, 4-б, код КВЦПЗ 03.07. (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі).

У відповідь ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області надало копію відповіді міськрайонного управління у Нікопольському районі та місті Нікополі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 04.07.2018 №405/420-18-0.172 згідно якої повідомлено, що нормативну грошову оцінку земель м.Нікополя проведено у 2008 році ПП "Лада" та затверджено рішенням сесії Нікопольської міської ради від 01.08.2008 №4028/V, базова вартість 1 кв.м. складає 107,01грн., введено в дію з 01.01.2019 рішенням сесії Нікопольської міської ради від 24.10.2008 №2-31/V. Кумулятивний коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міста Нікополя станом на 01.01.2018 складає 2,315.

Правовою підставою позову визначено статті 22, 1212-1214, 1166 Цивільного кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2019 для розгляду справи №904/150/19 визначено суддю Петренка Ігоря Васильовича.

Ухвалою від 16.01.2019 позовну заяву залишено без руху.

29.01.2019 виявлені судом недоліки усунуто.

Ухвалою від 04.02.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Учасників процесу повідомлено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Сторін повідомлено, що процесуальні дії вчиняються протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, а саме по 04.03.2019.

25.02.2019 від відповідача надійшов відзив від 20.02.2019 за вих.№б/н в якому просить суд в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Короткий зміст заперечень відповідача та узагальнення його доводів.

Відповідач звертає увагу суду, що власником частки є фізична особа ОСОБА_2

Крім того, позивач неправильно обрав спосіб захисту.

На думку відповідача, спірні правовідносини регулюються нормами статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, а не статтею 22 Цивільного кодексу України.

Відповідач вказує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів пред'явлення позивачем вимоги повернути майно, набуте без достатньої правової підстави.

Відтак, відповідач вважає, що відсутні підстави визнавати зобов'язання порушеним в частині повернення майна відповідачем, а отже відсутні і підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідач вказує, що земельній ділянці кадастровий номер не присвоєно, що в свою чергу унеможливлює її ідентифікацію і визначення її нормативної грошової оцінки. Розрахунок розміру орендної плати не містить доказів того, який саме розмір земельної ділянки займає нерухоме майно відповідача.

25.02.2019 від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності від 21.02.2019 за вих.№б/н в якій просить суд застосувати позовну давність до позовних вимог в частині стягнення збитків за період з 01.12.2015 по 10.01.2016 та відмовити в задоволені позовних вимог в частині стягнення збитків за період з 01.12.2015 по 10.01.2016.

Зміст заяви про застосування позовної давності.

Відповідач звертає увагу, що позивач звернувся з позовною заявою до суду 11.01.2019.

Відтак, на думку відповідача, пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення збитків за період з 01.12.2015 по 10.01.2016.

25.02.2019 від відповідача отримано заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від 19.02.2019 за вих.№б/н в якій просить суд розглядати справу за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Ухвалою від 21.03.2019 заперечення відповідача залишено без задоволення.

Ухвалою від 04.03.2019 призначено судове засідання для розгляду справи по суті та викликано повноважних представників сторін на 21.03.2019.

21.03.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив в якій просив суд позовні задовольнити та врахувати при розгляді клопотання відповідача про застосування строку позовної давності доводи позивача.

Доводи позивача на відзив.

Позивач зазначає, що придбання нежитлових приміщень фізичною особою не означає, що фактично на земельній ділянці не ведеться господарська діяльність.

Позивач вказує, що згідно відомостей безкоштовного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вказано наступні види діяльності відповідача, а саме виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; виробництво кухонних меблів; виробництво інших меблів тощо.

Таким чином, на думку позивача, виготовлення дерев'яних дверей та домовин, наявність замовників на виготовлення виробів з деревини свідчить про ведення господарської діяльності на спірній земельній ділянці.

Позивач інформує, що розмір збитків розраховано відповідно до часток майна, яке знаходиться на земельній ділянці, згідно акту затвердженого рішенням виконавчого комітету міськради, яке відповідачами не оскаржено.

Стосовно строку позовної давності, то позивач повідомляє, що вперше звернувся до суду з даною позовною заявою від 03.12.2018, однак ухвалою від 14.12.2018 відмовлено у відкритті провадження у справі, у зв'язку з наявністю у складі відповідачів фізичної особи.

Отже, строк позовної давності, на думку позивача, пропущено з поважних причин.

Ухвалою від 21.03.2019 оголошено перерву до 02.04.2019.

29.03.2019 від відповідача надійшли заперечення.

Доводи відповідача щодо незгоди з аргументами позивача викладеними у відповіді на відзив.

Посилаючись на положення частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України відповідач стверджує, що даний спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Відповідач наголошує, що ОСОБА_2 є власницею нежитлового приміщення саме як фізична особа.

Щодо видів діяльності, які зазначено відповідачем у реєстрі останній вказав, що вони лише плануються до здійснення.

В частині доводів позивача про поважність причин пропуску строку позовної давності, то відповідач вказав, що поважною може бути визнана лише та обставина, яка не залежала від сторони.

В судовому засіданні, яке відбулося 02.04.2019 здійснено розгляд справи по суті.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (стаття 194 Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .

Судовий процес, на виконання статті 222 Господарського процесуального кодексу України, фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні, яке відбулося 02.04.2019 в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, беручи до уваги, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а є результатом оцінки належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, надаючи оцінку зібраним у справі доказам в цілому, і кожному доказу окремо, який міститься у справі, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Фактичні обставини, встановлені судом.

На підставі рішення Нікопольської міської ради від 26.09.2003 №86-8/ХХIV між Нікопольською міською радою та ОСОБА_5 12.11.2003 укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір оренди) площею 0,4606га на вулиці Кооперативній, 4-б терміном на 5 років, за фактичним розміщенням будівель та споруд. Код цільового призначення 1.11.6 - інша комерційна діяльність.

Пунктом 1 договору оренди визначено, що орендодавець на підставі Рішення сесії Нікопольської міської ради від 26.09.2003 за №86-8/XXIV надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку площею 0,4606га по вулиці Кооперативній, 4-б терміном на 5 (п'ять) років за фактичним розміщенням будівель та споруд. Код цільового використання 1.11.6 комерційна діяльність.

Пунктом 5.1 договору оренди визначено, що договір оренди земельної ділянки припиняється у разі:

- закінчення терміну, на який було укладено договір;

- одержання орендарем земельної ділянки у власність у порядку, передбаченому Земельним кодексом України;

- примусового викупу/вилучення/земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законами України.

Договір зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 20.11.2003 за №04.03.110.00021, Нікопольською міською радою Дніпропетровської області.

Відтак, договір оренди закінчив свою дію 20.11.2008.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна на вул.Кооперативній, 4-б у м.Нікополі станом на 27.09.2018 зареєстровано:

- в розмірі 180/208 часток у праві власності на нежитлову будівлю за ОСОБА_2 на підставі договору дарування ВРС №947868 від 08.02.2012;

- в розмірі 7/52 часток у праві власності на нежитлову будівлю за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу ВРМ №978413 від 25.08.2011.

При визначенні розміру збитків, які завдані землекористувачами власникам землі за кожний із періодів розраховується як 3% від нормативної грошової оцінки землі:

- у період з 01.12.2015 по 31.12.2016 відповідно до положень статті 288 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла на момент розрахунку;

- у період з 01.01.2017 по 31.12.2017 відповідно до статті 288 Податкового кодексу України та рішення Нікопольської міської ради від 26.06.2015 №13-63/VI "Про земельний податок та земельні ділянки";

- у період з 01.01.2018 по 30.09.2018 відповідно до статті 288 Податкового кодексу України та рішення Нікопольської міської ради від 14.07.2017 №1-24/VII "Про встановлення земельного податку на території міста Нікополя на 2018 рік".

Відповідно до листа відділу у місті Нікополі міськрайонного управління у Нікопольському районі та місті Нікополі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 04.07.2018 №405/420-18-0,172 нормативну грошову оцінку земель м.Нікополя проведено у 2008 році ПП "Лада" та затверджено рішенням сесії Нікопольської міської ради від 01.08.2008 №40-28/V, базова вартість 1 кв.м. (без кумулятивного коефіцієнту індексації) складає 107,01грн., введено в дію з 01.01.2019 рішенням сесії Нікопольської міської ради від 24.10.2008 №2-31/V. Кумулятивний коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міста Нікополя станом на 01.01.2018 складає 2,315.

Розмір нормативної грошової оцінки за 0,4606га (4 606 м2 ) становить 492888,06грн. (107,1 х 4 606).

Відтак, за період з 01.12.2015 по 30.09.2018 збитки, завдані позивачу, як власнику землі, при використанні земельної ділянки зокрема відповідачем за адресою: місто Нікополь, вулиця Кооперативна, 4-б складає 81356,75грн., що підтверджується Актом комісії з визначення та відшкодування збитків, завданих Нікопольській міській раді, як власнику землі, при використанні земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_4 на вул.Кооперативній, 4-б у місті Нікополі від 12.10.2018.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ щодо правової підстави для стягнення недоотриманої орендної плати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 по справі 629/4628/16-ц).

60. Суд першої інстанції застосував до правовідносин сторін приписи статті 22, глав 82 («Відшкодування шкоди») та 83 («Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави») ЦК України, глави 24 ЗК України («Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам»), Порядок № 284 та Порядок № 537, затверджений позивачем. Суд першої інстанції встановив склад цивільного правопорушення у бездіяльності відповідача - невжитті ним передбачених законом заходів зі своєчасного оформлення права користування земельними ділянками, - що призвело до неодержання доходів територіальною громадою.

61. Апеляційний суд, вказавши, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, застосував для стягнення збитків з відповідача приписи глави 83 ЦК України, глави 24 ЗК України, Порядку № 284 і Порядку № 537.

62. Отже, суди попередніх інстанцій застосували до правовідносин сторін як приписи, які регламентують деліктне зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, так і приписи, що регламентують кондикційне зобов'язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

63. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

64. Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

65. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

66. За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

67. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

68. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

69. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

70. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

71. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

72. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

73. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

74. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідач є власником вказаного у пункті 2 цієї постанови нерухомого майна, яке розміщене на земельних ділянках, право користування якими припинене рішенням позивача № 855 для Підприємства споживчої кооперації «Лозівська торгівельно-виробнича міжрайбаза» у зв'язку з продажем нерухомого майна, зокрема, відповідачеві. Законність рішення № 855 в частині припинення права постійного користування земельними ділянками оскаржувалась вказаним підприємством у судовому порядку, і, як встановив суд першої інстанції, 19 червня 2014 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області ухвалив постанову, що набрала законної сили 25 липня 2014 року, якою у задоволенні позовних вимог відмовив.

75. Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).

76. За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

77. Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

78. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

79. За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

80. Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.

81. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

82. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15).

83. Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції вказані порушення не виправив."

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (постанова Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №922/207/15).

"Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 ЗК.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебувала у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається із положень статті 120 ЗК, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

У справі, що розглядається, ФОП ОСОБА_2, набувши право власності на об'єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, належним чином не оформила правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України (далі - ПК; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

У справі, яка розглядається, Харківська міська рада, звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послалася на положення статей 1212-1214 ЦК, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення 327153,60грн, зауважила, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за період із 01 грудня 2011 року по 30 листопада 2014 року, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю.

Стаття 1212 ЦК досить широко визначає підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Втім, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 ЦК положення глави 83 ЦК застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав). На відміну від зобов'язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 ЦК вина не має значення, оскільки важливий є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

У справі, що розглядається, суд встановив, що ФОП ОСОБА_2, правомірно володіючи нежитловою будівлею літ. «А-1» загальною площею 399,9 кв. м, розташованою по АДРЕСА_1, користується спірною земельною ділянкою. При цьому відповідач не вчинила дій, спрямованих на оформлення права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. Отже, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для неї як землекористувача є орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 ПК).

Таким чином, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у ФОП ОСОБА_2 виник й обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку.

Цього обов'язку відповідач не виконала, а отже без законних підстав зберігала у себе майно - кошти за оренду землі.

Ураховуючи викладене, помилковим є висновок Вищого господарського суду України про відмову у задоволенні позовних вимог Харківської міської ради про стягнення коштів на підставі статей 1212-1214 ЦК з огляду на те, що спірні правовідносини не регулюються зазначеними нормами права.

Розмір безпідставно збережених коштів відповідача у період із 01 грудня 2011 року по 30 листопада 2014 року було розраховано Харківською міською радою як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

З огляду на викладене позовні вимоги Харківської міської ради про стягнення з ФОП ОСОБА_2 327 153,60 грн. ґрунтуються на вимогах закону.

У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України наведених норм чинного законодавства не врахував і безпідставно погодився з помилковим висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Харківської міської ради в цій частині.

Таким чином, подана Харківською міською радою заява підлягає задоволенню, постанова Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2015 року та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року у справі № 922/207/15 - скасуванню, а рішення Господарського суду Харківської області від 24 березня 2015 слід залишити в силі."

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (постанова Верховного Суду України від 01.02.2019 у справі №919/678/18).

"При зверненні з позовом у цій справі Южненська міськрада послалася на положення статті 22 ЦК, статей 152, 156, 157 ЗК та постанову Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року "Про затвердження порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" як на підставу своїх вимог і при цьому зауважила, що заявлена до стягнення сума є збитками у розмірі неодержаної орендної плати в розмірі 298 448,57 грн. за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а не саме по собі посилання на норми матеріального права.

Відповідно до частини 2 статті 4, статті 162 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі лише посилання позивача на певну норму закону) позову.

При цьому, господарський суд з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17.

Водночас за змістом статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина 1, 4 зазначеної статті).

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи не врахували правових висновків Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладених у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, належно не здійснили правову кваліфікацію відносин сторін, виходячи із обставин, встановлених під час розгляду справи, та неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють."

Правовою підставою позовних вимог у справі №904/150/19 позивач визначив положення статей 22, 1212-1214, 1166 Цивільного кодексу України.

Відповідач вказав, що спірні правовідносини регулюються нормами статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, а не статтею 22 Цивільного кодексу України.

Проаналізувавши висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, господарський суд дійшов висновку, що підстави застосовувати до спірних правовідносин, приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, відсутні. Відтак, позиція відповідача є правильною.

При цьому, враховуючи ПРАВОВУ ПОЗИЦІЮ, яка висвітлена у постанові Верховного Суду України від 01.02.2019 у справі №919/678/18 господарський суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Дослідивши наявні докази, господарський суд констатує, що земельна ділянка загальною площею 0,4606гага перебувала у попереднього власника нерухомого майна на підставі договору оренди земельної ділянки від 12.11.2003 в період з 20.11.2003 до 20.11.2008.

Відтак, у період з 01.12.2015 по 30.09.2018, за який нараховано недоотриману орендну плату за користування земельною ділянкою, відповідач використовував спірну земельну ділянку без правовстановлюючих документів.

Беручи до уваги висновки Верховного Суду господарський суд встановив, що у відповідача по відношенню до позивача виникли кондикційні зобов'язання, характерною особливістю яких є приріст майна у набувача, в даному випадку у відповідача, без достатніх правових підстав, а саме використання спірної земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Відповідачем речові права на спірну земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства не оформлені, тому ця земля використовується ним без достатніх правових підстав, що відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України надає позивачу законне право на заявлення до стягнення з відповідача доходу, розрахованого як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю.

Внаслідок використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів Нікопольська міська рада фактично була позбавлена права одержати дохід у виді орендної плати, який вона могла б отримати в разі своєчасного укладення договору оренди, що завдало їй шкоди у спірній сумі.

Отже, покладаючи в основу рішення прийнятого у справі №904/150/19 висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, господарський суд визнав, що фактичний користувач земельної ділянки, а саме відповідач, який без достатньої правової підстави, зокрема без договору оренди, за рахунок власника цієї ділянки, а саме позивача, зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Господарський суд перевірив розрахунок недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою здійснений у період з 01.12.2015 по 30.09.2018 в розмірі 81356,75грн. та визнав його арифметично та методологічно правильним.

Щодо заяви про застосування строку позовної давності.

Поняття позовної давності унормовано главою 19 Цивільного кодексу України.

Норми про позовну давність мають імперативний характер.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку.

Перебіг позовної давності відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

За змістом статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Разом із тим відповідно до частин 3-5 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідач просить суд застосувати позовну давність за період з грудня 2015 року по 10.01.2016.

З позовною заявою позивач звернувся до господарського суду 11.01.2019, що підтверджується штампом канцелярії суду.

Господарський суд визнав заяву відповідача про застосування строку позовної давності до вимог заявлених за період з грудня 2015 року по 10.01.2016 обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відтак, в задоволенні позовних вимог у розмірі 2753,71грн. слід відмовити.

Щодо посилань позивача на поважність причин пропуску строку позовної давності господарський суд зазначає, що ухвалою від 14.12.2018 господарським судом відмовлено позивачу у відкритті провадження у справі; вказана ухвала позивачем не оскаржувалася та набула законної сили. Позовна заява вважається б поданою в день первісного звернення до суду лише у разі скасування ухвали від 14.12.2018, що відповідає положенням частини 5 статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, поважності причин пропуску позовної давності не вбачається та заперечення позивача відхиляються.

Щодо юрисдикції.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 в період з 13.02.2001 по 19.02.2019 зареєстрована як фізична особа - підприємець.

Видами діяльності відповідача визначено: Код КВЕД 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; Код КВЕД 31.02 Виробництво кухонних меблів; Код КВЕД 31.09 Виробництво інших меблів; Код КВЕД 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; Код КВЕД 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах (основний); Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідно до частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Як встановлено частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за частиною 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та ( або) фізичні особи-підприємці.

Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Статтею 3 Господарського кодексу України закріплено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Так, неодмінними ознаками господарської діяльності є сфера суспільного виробництва з метою задоволення не власних потреб виробника, а інших осіб, поєднання приватного інтересу, наприклад, в одержанні прибутку та публічних інтересів суспільства в особі широкого кола споживачів.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачила б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачила б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на викладене, для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської діяльності, слід встановити використання відповідачем земельної ділянки з метою реалізації господарської компетенції, здійснення прав та обов'язків у сфері суспільного виробництва.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, Актом обстеження земельної ділянки в місті Нікополі, що використовується без правовстановлюючих документів від 02.06.2016 встановлено, що за адресою: місто Нікополь, вулиця Кооперативна, 4-б знаходяться складські приміщення власника нерухомості. Зі слів охоронця у вказаних складських приміщеннях зберігаються ягоди, здійснюється ремонт та виготовлення дверей, пам'ятників.

Актом обстеження земельної ділянки в місті Нікополі від 21.08.2018 встановлено, що за адресою: місто Нікополь, вулиця Кооперативна, 4-б знаходяться одноповерхові бокси та гаражі. На спірній території знаходяться дерев'яні піддони та здійснюється діяльність з виготовлення та розпилу надгробних плит, хрестів, стел тощо.

Актом обстеження земельної ділянки в місті Нікополі від 06.03.2019 встановлено, що за адресою: місто Нікополь, вулиця Кооперативна, 4-б знаходяться нежитлові будівлі. При обстеженні на територію зайшов сторонній чоловік разом з членами робочої групи з метою отримання свого замовлення - дерев'яних дверей. Відтак, робочого групою встановлено, що здійснюється виготовлення виробів з дерева, в тому числі на території складено виготовляються домовини з дерева. Вказане підтверджено фотоматеріалами.

Господарський суд констатує, що діяльність з виготовлення дверей та дерев'яних домовин відповідає КВЕДам визначеним відповідачем під час державної реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності.

Спірний період визначено з 01.12.2015 по 30.09.2018.

Відтак, у зазначений період відповідач мав статус фізичної особи-підприємця.

Крім того, фактичні обставини свідчать про існування господарської діяльності відповідача на спірній земельній ділянці.

В якості додаткового аргументу в підтвердження використання спірної земельної ділянки для провадження господарської діяльності суд бере до уваги факт того, що договором оренди від 12.11.2003, який укладено між позивачем та ОСОБА_5 строком до 20.11.2008 цільове використання спірної земельної ділянки визначено за кодом 1.11.6 комерційна діяльність.

Відповідач не надав докази на спростування позиції позивача і докази відсутності господарської діяльності на спірній території.

Докази того, що визначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань лише плануються до здійснення відсутні.

Твердження, що відповідач є власницею нежитлового приміщення саме як фізична особа і з огляду на вказаний факт спір не підлягає вирішенню в господарських судах України відхиляються, з огляду на доведеність наявності господарської діяльності відповідача на спірній території та у спірний період.

Щодо внесення відповідачем запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем під час розгляду даної справи судом.

19.02.2019 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

Господарським судом отримано позов 11.01.2019.

Підставою звернення з позовом до суду є використання земельної ділянки з метою провадження господарської діяльності без правовстановлюючих документів.

Тобто між сторонами виник спір, що виник у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, який згідно зі статтею 20 Господарського процесуального кодексу України підвідомчий господарським судам.

Згідно зі статтею 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 Цивільного кодексу України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною 3 статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Зокрема, відповідно до статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.

Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Зі змісту наведених норм вбачається, що зобов'язання відповідача в частині відшкодування безпідставно збережених грошових коштів не припинилося, тому відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Судові витрати. З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1855,88грн., з урахуванням того, що 96,61% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 254, 256-259, пунктом 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги НІКОПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (53213, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРОМЕТАЛУРГІВ, будинок 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37338501) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (53200, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, ВУЛИЦЯ ГЕТЬМАНА САГАЙДАЧНОГО, будинок 66; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) про стягнення 81356,75грн. збитків за період з 01.12.2015 по 30.09.2018 задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (53200, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, ВУЛИЦЯ ГЕТЬМАНА САГАЙДАЧНОГО, будинок 66; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь НІКОПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (53213, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРОМЕТАЛУРГІВ, будинок 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37338501) 78603,04грн. (сімдесят вісім тисяч шістсот три грн. 04 коп.) збитків за період з 11.01.2016 по 30.09.2018.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (53200, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, ВУЛИЦЯ ГЕТЬМАНА САГАЙДАЧНОГО, будинок 66; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Виконавчого комітету Нікопольської міської ради (53213, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРОМЕТАЛУРГІВ, будинок 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37338501; р/р 35414070046934; одержувач: Виконавчого комітету Нікопольської міської ради; МФО 805012; код ЄДРПОУ 04052198; банк одержувача: ДКС України (призначення платежу - повернення судового збору (КЕКВ 2800) 1855,88грн. (одна тисяча вісімсот п'ятдесят п'ять грн. 88 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог, а саме в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (53200, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, ВУЛИЦЯ ГЕТЬМАНА САГАЙДАЧНОГО, будинок 66; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь НІКОПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (53213, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРОМЕТАЛУРГІВ, будинок 3; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37338501) 2753,71грн. збитків за період з 01.12.2015 по 10.01.2016 відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1,2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України).

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Дата підписання та складення повного судового рішення - 04.04.2019.

Суддя І.В. Петренко