Рішення № 80920054, 21.03.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/650/19

(2/199/1788/19)

РІШЕННЯ

Іменем України

21.03.2019 м. Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого – судді Спаї В.В.,

секретар судового засідання - Перетятько А.В.,

за участі представника відповідача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на житло та договору дарування. Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у належному позивачу на праві власності будинку та є її колишнім чоловіком, з яким шлюб розірваний (рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.09.2016); даним судовим рішенням встановлено, що стосунки між подружжям остаточно припинені з липня 2014 року, сторони спільне господарство не ведуть, бюджету не мають, проживають окремо.

Як зазначається позивачем при зверненні до суду відповідач не проживає однією сім’єю з позивачем з липня 2014 року, він проживає з іншою жінкою у орендованому житлі за адресою: АДРЕСА_2. Позивачем також створена нова сім’я з ОСОБА_4 (07.07.2018 вони взяла шлюб). Комунальні послуги відповідач за проживання у спірній квартирі не платить, добровільно виписатися не хоче, чим на переконання позивача, порушує законні права та інтереси власника квартири.

Предмет позову становить вимога про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою №297 в будинку №53 по вул. Калиновій у м. Дніпро.

Позивач не скористалася право брати участь у судових засіданнях; представник позивача в окремо поданій заяві просила розглядати справу у відсутність позивача та її представника, вимоги позову підтримала повністю та просила суд повністю задовольнити поданий позов.

Відповідач не скористався правом брати участь у судовому засіданні, в якому ухвалено рішення; представник відповідача в окремо поданій заяві просила розглядати справу у її відсутність.

У наданому відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що погоджується з доводами, викладеними у позові, та визнає позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Дослідивши докази, надані в порядку ст.ст. 76 – 80 ЦПК України, суд дійшов до наступного висновку.

Як встановлено судом, позивач є власником квартири №297 у будинку №53, розташованого по вул. Калиновій у м. Дніпро, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.01.1999, виданого згідно розпорядженням (наказом) від 28.01.1999 № 1043 на 1/4 частину квартири, договору дарування від 26.12.2008, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 за реєстровим №2-3191 на 2/3 частини квартири та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 04.07.2008 державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 за реєстровим № 2-1734 (спадкова справа №875) на 1/12 частину квартири, що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами.

Місце проживання відповідача зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 з 09.12.1999, що підтверджується відповідною інформацією на запит суду.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.09.2016 шлюб між подружжям (сторони в даній справі) було розірвано, що підтверджується копією відповідного судового рішення.

За адресою реєстрації місця проживання відповідач не мешкає більше року; зазначена обставина визнана відповідачем.

Правовідносини між сторонами виникли із захисту права власності.

Розв’язуючи позовні вимоги, суд керується наступним.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ч. 2 цієї статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім’ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім’ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім’ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Як встановлено судом в цій справі, шлюб між позивачем та відповідачем припинений в результаті його розірвання на підставі судового рішення, учасники справи не є членами сім’ї позивача у розумінні ст. 64 ЖК УРСР (відповідач постійно не проживають разом із позивачем та не веде з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР), згідно із своїм волевиявленням відповідач мешкає окремо в орендованому житлі, тому суд погоджується із слушністю доводів позивача в тій частині, що реєстрацією права власності відповідача за адресою належної їй на праві приватної власності майна створюються перешкоди в реалізації в повному обсязі прав, як власника, у зв’язку з чим порушені права підлягають поновленню у спосіб, визначений позивачем (ст. 16 ЦК України) та на підставі ст. 383, 391 ЦК України.

Разом з тим, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про зняття відповідача з реєстраційного обліку, оскільки така вимога не є такою, що підлягає розгляду та вирішенню при розгляді справи у порядку цивільного судочинства.

На виконання ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», у тому числі, остаточне рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою) є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання, у зв’язку з чим є правомірним застосування судом способу захисту порушеного права, зазначеного в даному рішенні.

Питання про розподіл судових витрат вирішено у відповідності до ч. 2 ст. 133, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 13, ч. 1 ст. 141, 206, п. 2 ч. 1 ст. 258, ч. 1, ч. 6, ч. 8 ст. 259, ст.ст. 263, 264, 265, 268, ч. 2 ст. 272, ст. 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою № 297 у будинку №53 по вул. Калиновій у м. Дніпро.

Відмовити в задоволенні вимоги пор зняття ОСОБА_3 з реєстраційного обліку.

Стягнути з ОСОБА_3, 15.03.1977 р.н (АДРЕСА_3) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_4) судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору, в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 (двадцять) коп.

Дата складення повного судового рішення 02 квітня 2019 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї