Рішення № 80903022, 18.03.2019, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1673/17

Провадження № 2-37/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2019 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Кравченко М.В.

при секретарі Бондаренко Є.І.,

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 в якому просила розірвати шлюб, який зареєстрований Відділом запису актів громадянського стану Виконавчого комітету Світловодської міської ради народних депутатів Кіровоградської області, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 08.06.1991 року зроблено актовий запис № 214. Виділити їй в особисту приватну власність в порядку поділу спільного майна подружжя: 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1; 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_9 загальною площею 0.051 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Виділити відповідачу ОСОБА_4 в особисту приватну власність в порядку поділу спільного майна подружжя: земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 та житловий будинок загальною площею 697,0 кв. м. житловою площею 103,5 кв. м. з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2, також просила стягнути з відповідача на свою користь 1/2 частину доходів, отриманих за період з 01.08.2016 року по 10.05.2017 року від здавання в подобовий найм житлових приміщень в буд. АДРЕСА_1. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з відповідачем перебуває в зареєстровану шлюбу з 08.06.1991 року, від спільного шлюбу вони мають повнолітню дитину ОСОБА_5. На даний час спільне життя з відповідачем не склалось, тому вона має намір розірвати шлюбу та поділити придбане у шлюбі майно.

Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до позивача ОСОБА_3, в якому просив виділити йому легковий автомобіль марки «Porsche Boxster», кабріолет-В, 1997 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_10, технічний паспорт серії НОМЕР_11 від 14.04.2015 року, стягнути з позивача ОСОБА_3 на його користь різницю вартості майна у розмірі 192 394 (сто дев'яносто дві тисячі триста дев'яносто чотири) грн. 63 коп., також вирішити питання відшкодування судових витрат у розмірі 4 175 (чотири тисячі сто сімдесят п'ять) грн. 82 коп. вимоги зустрічного позову обґрунтовує тим, що позивач за первісним позовом не заявляє жодних вимог про поділ рухомого майна, а саме автомобілів, які також були придбані сторонами в шлюбі, тому просить також вирішити питання про поділ автомобілів

12.06.2017 року винесено ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків.

30.06.2017 року винесено ухвали про повернення позовної заяви.

01.11.2017 року ухвалою колегії суддів апеляційного суду Київської області ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 30.06.2017 року було скасовано та передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

10.01.2018 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі та призначення підготовчого судового засідання.

16.03.2018 року винесено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про призначення експертизи, витребування доказів.

26.03.218 року винесено ухвалу про прийняття зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. Вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом. Прийнято подану представником позивача заяву щодо оцінки доказу. Прийнято та залучено до матеріалів справи подані представниками сторін письмові докази. В задоволенні клопотання представника позивача про зобов'язання відповідача вчинити певні дії відмовлено. Клопотання представника позивача про надання додаткового строку для подання відповіді на відзив задоволено частково, встановлено позивачеві за первісним позовом додатковий строк для подання відповіді на відзив. Продовжено стоки підготовчого провадження. заяву про забезпечення зустрічного позову задоволено частково та накладено арешт на легковий автомобіль марки «Lexus CT200H», 2013 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, VIN НОМЕР_4, номер двигуна НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4, технічний паспорт серії НОМЕР_12 від 21.02.2018 року, який належить на праві власності ОСОБА_3.

07.05.2018 року винесено ухвалу про прийняття та залучення до матеріалів справи поданих представника сторін письмових доказів, а також відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив. Клопотання про витребування доказів задоволено частково, витребувано у Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві (03151, м. Київ, вул. Смілянська, 6) інформацію про розмір доходів ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1), отриманих за період з 08 червня 1991 року по час підготовки відповіді на запит витребувано у Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції України в м. Києві (01133, м. Київ, бульвар Л. Українки, 26) інформацію про правовий статус, введення в експлуатацію, ступінь готовності, технічні характеристики житлового будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1). витребувано у Відділу в Обухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Малишка, 9), Головного управління Держгеокадастру ум. Києві (03150, м. Київ, вул. В. Васильківська, 69) належним чином завірені копії правовстановлюючих документів, інформацію про технічні характеристики та розмір земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, а також інших земельних ділянок, які набуті у власність у період з 08 червня 1991 року до 23 березня 2018 року і на праві власності належали або належать ОСОБА_4 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаціний номер НОМЕР_5). В задоволенні іншої частини вимог клопотання відмовлено. Роз'єднано позовні вимоги по первісному позову у цій справі та виділено у самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та вилучено з цієї справи в самостійне провадження матеріали відносно позовних вимог про розірвання шлюбу. Продовжено строки підготовчого провадженні.

29.05.2018 року винесено ухвалу про прийняття та залучення до матеріалів справи поданих представником відповідача письмових доказів. По справі призначено судову автотоварознавчу експертизу транспортних засобів. Провадження по справі зупинено до отримання висновку експертизи. Продовжено строки підготовчого провадження.

29.08.2018 року винесено ухвалу про поновлення провадження у справі. Призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

03.10.2018 року винесено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про призначення судової автотоварознавчої експертизи. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

28.02.2019 року винесено ухвалу про прийняття та залучення до матеріалів справи поданих представниками сторін доказів, а також письмових пояснень. В задоволенні клопотання про витребування доказів відмовлено.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги первісного позову підтримала в повному обсязі, вимоги зустрічного позову визнала частково, а саме, не заперечила проти виділення відповідачу ОСОБА_4 із спільного майна подружжя в особисту приватну власність автомобіля марки «Porsche Boxster», кабріолет-В, 1997 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_10, технічний паспорт серії НОМЕР_11 від 14.04.2015 року. В частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсації в розмірі 192 394 грн. 63 коп. позивач заперечила та просила відмовити в задоволенні даної позовної вимоги, пояснила, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 08.06.1991 року та спільно проживали до 01.08.2016 року. За час спільного проживання ними було придбане рухоме та нерухоме майно, зокрема фактично на час припинення шлюбних відносин на праві спільної сумісної власності сторонам належало таке майно: 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1; 1/2 частини земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_9 загальною площею 0,051 га розташованої за адресою:АДРЕСА_1; земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2; житловим будинком загальною площею 697,0 кв. м., житловою площею 103,5 з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2. Позивач просить виділити їй в особисту приватну власність 1/2 частину будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а відповідачу земельну ділянку та житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, та просить стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину доходів отриманих ним за період з 01.08.2016 року по 10.05.2017 року. Також пояснила, що все майно придбане подружжям під час спільного проживання, в 2000 році батьки позивача продали належну їм квартиру в Кіровоградській області та віддали виручені кошти отримані від продажу квартири на розвиток бізнесу, за умови, що в майбутньому вони будуть проживати всі разом. Будинок і земельну ділянку в м. Києві подружжя придбало за кошти, які були виручені від продажу іншого будинку в АДРЕСА_3. Будівництво будинку в АДРЕСА_1 завершено в 2009 році, але на даний час він не введений в експлуатацію. З приводу придбання подружжям автомобілів пояснила, що автомобілі марки «Porsche Boxster», кабріолет-В, 1997 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_10, технічний паспорт серії НОМЕР_11 від 14.04.2015 року та «Mersedes-Benz ML-350», легковий універсал - В, 2006 року випуску, сірого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_6, номер шасі НОМЕР_13, було придбано в кредит, який був оформлений на ім'я відповідача, проте кошти за ці автомобілі сплачувала позивачка. В подальшому позивач була вимушена продати автомобіль марки «Mersedes-Benz ML-350» який фактично знаходився у її користуванні, оскільки він вимагав значного ремонту, до виручених коштів вона додала ще 7 00 доларів США, які взяла в борг та вже після припинення з відповідачем шлюбних відносин придбала автомобіль марки «Lexus CT200H», 2013 року випуску, чорного кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, VIN НОМЕР_7, номер двигуна НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_7, вважала, що відповідач на має права на даний автомобіль, оскільки він був придбаний після припинення шлюбних відносин. За час спільного проживання, всі зароблені сторонами кошти були спільним доходом сім'ї, позивач допомагала вести спільний готельний бізнес і працювала там не офіційно, та заробітну плату не отримувала. В будинку за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані всі члени сім'ї, проте на даний час вона не має підтверджуючих документів. Майно подружжям придбавалось під час шлюбу, який фактично існував до серпня 2016 року. Автомобіль марки «Mersedes-Benz ML-350» позивач продала без згоди відповідача, оскільки чинним законодавством така згода на потрібна.

Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні проти позовних вимог первісного позову заперечив в повному обсязі та просив відмовити в його задоволенні. Вимоги зустрічного позову підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити виділити йому легковий автомобіль марки «Porsche Boxster», кабріолет-В, 1997 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_10, технічний паспорт серії НОМЕР_11 від 14.04.2015 року, стягнути з позивача ОСОБА_3 на його користь різницю вартості майна у розмірі 192 394 (сто дев'яносто дві тисячі триста дев'яносто чотири) грн. 63 коп., також вирішити питання відшкодування судових витрат у розмірі 4 175 (чотири тисячі сто сімдесят п'ять) грн. 82 коп., пояснив, що всі кошти за час спільного проживання були зароблені саме відповідачем, як фізичною особою-підприємцем, доказів того, що позивач за час спільного проживання мала якісь доходи стороною первісного позивача суду не подано. Грошові кошти в ОСОБА_7 брав в борг саме відповідач ОСОБА_4, також продавав майно, а кошти виручені від продажу майна та позичені кошти було вкладено в будівництво за адресою; АДРЕСА_1, фактичним власником якого є ОСОБА_7, оскільки будівництво здійснювалось за його грошові кошти. Відповідач також допомагав батькам позивача та не має заперечень щодо їх проживання в будинку в АДРЕСА_2. також на даний час в будинку в АДРЕСА_2 продовжуються внутрішні роботи, будинок в АДРЕСА_1 також на даний час добудовується. Позивачем також не подано суду доказів спільного бізнесу подружжя та спільного доходу. Позивач продала автомобіль марки «Mersedes-Benz ML-350» без згоди відповідача, хоч відповідач також ніс витрати по його обслуговуванню. Грошові кошти в ОСОБА_7 відповідачем брались для будівництва будинку, який будувався для інтересів сім'ї.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає первісний та зустрічний позови такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 08.06.1991 року, який розірвано рішенням суду від 07.05.2018 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, матеріалами справи.

За час перебування у шлюбі сторони набули право спільної сумісної власності на майно, а саме: житловий будинок загальною площею 304,7 кв. м., житловою площею 46,1 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_4, земельну ділянку площею 0,0278 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_14, житловий будинок загальною площею 270,4 кв. м., житловою площею 56 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_5, земельну ділянку площею 0,0343 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_15, земельну ділянку площею 1/2 від 0,0516 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_9, - автомобіль «Porsche Boxster», 1997 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1., що підтверджується та узгоджується із матеріалами справи.

Згідно ст. 3 СК України визначено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Про ознаки проживання однією сім'єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 3.06.99 №5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Виходячи з наведених норм кожна людина має право на сімейне життя, при цьому укладання шлюбу між чоловіком та жінкою не є обов'язковою умовою для створення їхньої сім'ї. Сім'я може бути створена на будь-яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 08.06.1991 року та фактично припинили шлюбні відносини 01.08.2016 року, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Згідно ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З обставин справи вбачається, що це спірне майно, придбане під час перебування в зареєстрованому шлюбі, тобто набуте ними за спільні кошти, тому це майно є їх спільною сумісною власністю і підлягає розподілу, оскільки кожна із сторін відповідно до ст.ст. 368, 372 ЦК України має право на Ѕ частину від спільного майна, а державна реєстрація права власності за одним із подружжя порушує законні права та інтереси іншого, як співвласника такого майна.

Частиною 1 ст. 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11 (далі - Постанова), встановлено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший).

Зі змісту п.п. 23, 24 Постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Відповідно до п.30 постанови рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 Сімейного кодексу України.

За таких обставин, суд виходить з того, що спірне майно, а саме житловий будинок загальною площею 304,7 кв. м., житловою площею 46,1 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_4, земельну ділянку площею 0,0278 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_14, житловий будинок загальною площею 270,4 кв. м., житловою площею 56 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_5, земельну ділянку площею 0,0343 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_15, земельну ділянку площею 1/2 від 0,0516 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_9, - автомобіль «Porsche Boxster», 1997 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, є спільною власністю сторін.

Оскільки вказане вище майно набуто сторонами під час проживання сторін однією сім'єю, є об'єктом спільної сумісної власності сторін, відтак може бути поділено між сторонами в судовому порядку на засадах рівності часток кожного із сторін.

Поряд із тим, достатніх підстав для віднесення іншого спірного об'єкта нерухомого майна - 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 до складу майна, яке підлягає поділу суд не вбачає, оскільки переконливих доказів наявності у сторін права власності на дане майно суду не представлено, суду не подано будь-якого правовстановлюючого документа на даний будинок. Оскільки правовий статус цього об'єкту поділу як об'єкту нерухомого майна під час судового розгляду залишився недоведеним, суду не подано доказів, які б достовірно підтверджували відповідні доводи позову, посилання представника позивача про ухилення відповідача від державної реєстрації житлового будинку як завершеного будівництвом не можуть покладатись в основу судового рішення. Крім того, належних і допустимих доказів придбання цього об'єкту поділу за спільні кошти сторін суду не подано, доводи відповідача про його придбання за кошти іншої особи - ОСОБА_7 - залишились не спростованими. Вартість цього об'єкту поділу під час судового розгляду встановити не представилось можливим, сторонами згоди із цього питання досягнуто не було, а переконливих доказів щодо вартості об'єкту поділу суду не подавалось. За таких обставин, доводи первісного позову про можливість поділу будинку між сторонами в порядку поділу майна подружжя суд вважає необґрунтованими, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Належних і допустимих доказів на підтвердження дійсної ринкової вартості кожного із об'єктів майна, які сторони вважали доцільним врахувати при поділі майна подружжя, суду не подано, а представлені сторонами докази суд вважає непереконливими. Висновки експертиз в порядку ч.3 ст.102 ЦПК України жодною із сторін суду не подавались. При цьому суд враховує відсутність згоди сторін щодо спільного визначення вартості об'єктів поділу, незважаючи на вжиті судом заходи. За таких обставин, суд позбавлений можливості об'єктивно визначити вартість як кожного із спірних об'єктів майна, так і загальну вартість майна, яке підлягає поділу, що унеможливлює задоволення обох позовів в частині запропонованих сторонами варіантів поділу майна як способу захисту порушених прав та інтересів.

Як встановлено під час судового розгляду легковий автомобіль марки «Lexus CT200H», 2013 року випуску, було набуто після фактичного припинення шлюбних стосунків між сторонами, припинення ведення спільного господарства, що сторонами визнається, тому достатніх правових і фактичних підстав для віднесення цього автомобіля до складу спільного майна подружжя, яке підлягає поділу судом не встановлено. Крім того, залишились неспростованими доводи представника позивача про придбання цього об'єкту рухомого майна за рахунок позичених вже після припинення шлюбу коштів.

Також суду не подано належних і допустимих доказів щодо вимоги зустрічного позову про стягнення з первісного позивача ОСОБА_3 на користь первісного відповідача ОСОБА_4 різницю вартості майна в розмірі 192 394 грн. 63 коп. Так, позивач за зустрічним позовом переконливо не довів ту обставину, на яку посилається в обґрунтування зустрічного позову, а саме те, що об'єкт нерухомого майна було побудовано саме не за спільні кошти подружжя, а за рахунок позики ОСОБА_7. При цьому суд вважає необґрунтованими посилання зустрічного позову на наявність правових підстав для виникнення права іншої особи - ОСОБА_7 - на частину спірного будинку у м.Києві, оскільки як вбачається із пояснень представників сторін та наявних у справі доказів в установленій законом письмовій та нотаріально посвідченій формі договір між одним із подружжя та ОСОБА_7 стосовно об'єкту нерухомого майна не укладався, згода іншого з подружжя на відчудження набутого під час шлюбу майна не надавалась, до виникнення цього спору інші судові спори щодо визначення правового статусу спірного майна між подружжям або за участю сторонніх осіб не виникали. Крім того, навіть якщо приймати до уваги доводи зустрічного позову про дійсність правочину - договору позики, суд вважає, що у цій справі не було доведено те, що отримані зустрічним позивачем на умовах позики кошти були використані не в інтересах сім'ї, а для іншої мети, зокрема з метою набуття права власності на спірний об'єкт нерухомості у іншої особи - ОСОБА_7. За таких обставин, доводи зустрічного позову про стягнення різниці вартості майна суд вважає необґрунтованими, тому в цій частині позовних вимог також слід відмовити.

Якщо річ неможливо розділити, вона присуджується одному з подружжя.

Якщо виділити в натурі частину із загального майна не можна, хтось один із подружжя має право на отримання від іншого грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частини. Проте, така компенсація може бути надана лише за згодою колишньої дружини чи чоловіка. Крім того, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Таким чином, відповідно до частин 4, 5 ст. 71 СК присудження судом одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ допускається за його згодою за умовою попереднього внесення другим подружжям відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності таких умов присудження грошової компенсації може мати місце, зокрема, на підставах передбачених ст. 364 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та наявності згоди співвласника на одержання відповідної грошової суми.

Так, відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно з законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Таке ж право співвласників передбачено і ч. 3 ст. 358 ЦК України.

Відповідно до п.25 постанови Пленуму Верховного Суда України від 21.12.2007 N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК ( 2947-14 ) щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК ( 435-15 ), за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Жодна із сторін не вживала заходів для попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду в якості грошової компенсації, у конкретизованій і чіткій формі не висловила згоди щодо отримання грошової компенсації, тому суд вважає відсутніми підстави для присудження грошової компенсації одному із подружжя. За таких обставин, при поділі майна слід визнати ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності.

При визначенні варіантів поділу суд враховує висловлені обома сторонами міркування щодо різних варіантів поділу, фактичне перебування окремих видів майна у володінні і користуванні кожної із сторін, наявність державної реєстрації права власності на ім'я кожної із сторін, можливість забезпечення житлових прав кожного із подружжя з огляду на кількість об'єктів житла при поділі, вартість кожного із об'єктів поділу.

На підставі вище викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна підлягають задоволенню частково, оскільки суду не подано належних і допустимих доказів можливості поділу будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також достовірних доказів правового статусу цього об'єкту поділу.

Також при вирішенні спору суд враховує доводи обох сторін про внесення кожним із подружжя матеріального внеску та внеску власною фізичною працею у набуття подружжям спірного майна, тому в силу приписів наведеного вище законодавства суд вважає, що незважаючи на різний ступінь участі кожного із подружжя у створенні спірного майна у кожної із сторін виникли рівні права на це майно, тому кожна із сторін має право на Ѕ частину спільного майна подружжя. Суд вважає необґрунтованими доводи первісного позову про необхідність врахування доходів відповідача від здачі у оренду одного із спірних об'єктів, оскільки позовні вимоги в цій частині належними і допустимими доказами не доведено, ґрунтуються на припущеннях, тому не можуть покладатись в основу судового рішення. Поряд із тим, відповідачем подано декларації про доходи та інші письмові докази, видані уповноваженими органами України, які суд вважає допустимими доказами на підтвердження рівня доходів відповідача як одного із подружжя. Суд вважає, що доводи представника позивача за первісним позовом щодо правовідносин відповідача із іноземними юридичними особами виходять за межі цього судового розгляду і не стосуються саме спірних у цій справі правовідносин. Таким чином, для вирішення саме спірних у цій справі правовідносин, суд вважає встановленим виникнення у кожного із подружжя права на половину спільного сумісного майна подружжя.

Крім того, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна підлягають задоволенню частково, оскільки вимога про стягнення різниці вартості майна в розмірі 192 394 грн. 63 коп., належними і допустимими суду не обґрунтована і не доведена.

Враховуючи, вище викладене суд вважає можливим розподілити майно виходячи з правил рівності часток в ідеальних долях без виділення майна у натурі, визнавши за кожним із сторін право особистої приватної власності на Ѕ частину (в рівних частинах за кожним).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно з вимогами ст.ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у справі доказів, суд вважає, що позовні вимоги первісного та зустрічного позовів доведені належними і допустимими доказами лише частково, тому позов слід задовольнити в частині доведених позовних вимог.

Судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України слід стягнути з сторін пропорційно задоволеним за кожним із позовів вимогам.

Враховуючи завершення розгляду спору слід скасувати заходи забезпечення позову по вступу рішення в законну силу.

Керуючись 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 321, 328, 345, 368, 370, 372, 386, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 60, 61, 63, 65-72 Сімейного кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Первісний та зустрічний позов задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнати право особистої приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на 1/2 частину (у рівних частинах за кожним) наступних об'єктів нерухомого та рухомого майна:

- житлового будинку загальною площею 304,7 кв.м, житловою площею 46,1 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_4,

- земельної ділянки площею 0,0278 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_14,

- житлового будинку загальною площею 270,4 кв.м, житловою площею 56 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_5,

- земельної ділянки площею 0,0343 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_15,

- земельної ділянки площею 1/2 від 0,0516 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_9,

- автомобіля «Porsche Boxster», 1997 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

В задоволенні інших позовних вимог первісного та зустрічного позовів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ОСОБА_4, місце реєстрації: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5, інші відомості суду не відомі) на користь ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8, інші відомості суду не відомі) судові витрати в розмірі 6 464 грн. 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8, інші відомості суду не відомі) на користь ОСОБА_4 (ОСОБА_4, місце реєстрації: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5, інші відомості суду не відомі) судові витрати в розмірі 4 138 грн. 05 коп.

Скасувати вжиті ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 26 березня 2018 року заходи забезпечення позову у цій справі, а саме скасувати арешт на легковий автомобіль марки «Lexus CT200H», 2013 року випуску, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, VIN НОМЕР_4, номер двигуна НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4, технічний паспорт серії НОМЕР_12 від 21.02.2018 року, який належить на праві власності ОСОБА_3, по вступу рішення в законну силу.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко