Рішення № 80893001, 02.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 квітня 2019 року № 826/7878/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючої судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доПенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській областіпропоновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Пенсійного фонду України (далі також - відповідач 1, ПФУ), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (надалі - відповідач 2, ГУПФУ в Черкаській області), в якому просить:

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 послався на те, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі №823/653/17 за його позовом до Пенсійного фонду України, третя особа - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позовні вимоги задоволені частково, а саме:

1. визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року №213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області;

2. поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року;

3. стягнуто зі Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 90630,00 грн без урахування обов'язкових податків та зборів;

4. допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року;

5. звернуто до негайного виконання постанову суду в частині стягнення зі Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця у розмірі 4488,75 грн без урахування обов'язкових податків та зборів.

6. в частині позовних вимог про визнання протиправними дій голови правління Пенсійного фонду України ОСОБА_2, пов'язаних із виданням і підписанням п. 4 наказу Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року №213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» - у задоволенні позову відмовлено.

7. зобов'язано Пенсійний фонд України та Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.

На виконання вказаної постанови суду, Пенсійним фондом України видано наказ від 24 квітня 2018 року №183-о «Про поновлення на посаді ОСОБА_1», з яким позивач ознайомлений 04 травня 2018 року.

Того ж дня, позивачу надані пропозиції роботи за вакантними посадами в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області станом на 04 травня 2018 року.

04 травня 2018 року наказом Пенсійного фонду України №201-о звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв'язку з реорганізацією, на підставі пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

05 травня 2018 року вказаний наказ оголошений наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за №213-о.

Як вказує позивач у своїй позовній заяві, 05 травня 2018 року він отримав трудову книжку та «копію паперу із текстом нібито наказу».

Позивач вважає дії відповідачів протиправними та такими, що порушують його права, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

В той же час, на електронну адресу суду 06 серпня 2018 року від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, відповідно до якої позивач просив:

- прийняти позовну заяву до розгляду. В разі неналежної територіальної юрисдикції (підсудності) передати адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду в порядку вимог статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України;

- визнати протиправним та скасувати наказ Пенсійного фонду України від 24 квітня 2018 року №183-о «Про поновлення на посаді ОСОБА_1.»;

- визнати протиправним та скасувати наказ Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року №201-о «Про звільнення ОСОБА_1.»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести відповідно до вимог частини 4 статті 87 Закону України «Про державну службу» нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати.

При вирішенні питання щодо можливості прийняття даної заяви в якості заяви про зміну позовних вимог, судом враховується наступне.

Частиною 1 статті 47 КАС України гарантовано право позивача змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви.

З поданої позивачем заяви вбачається, що останній збільшив позовні вимоги, а також змінив предмет позову.

При цьому, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Заяву про збільшення кількості прийнятих відповідачем рішень не може бути віднесено до заяви про збільшення позовних вимог, оскільки в даному випадку такі вимоги становлять окремий предмет спору, а відтак, така заява, виходячи з положень процесуального законодавства, може бути розцінена тільки в якості заяви про зміну предмета позову.

В той же час, заява про зміну предмета позову та збільшення розміру позовних вимог повинна відповідати іншим вимогам чинного процесуального законодавства України, зокрема, частині 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в частині викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини тощо. Крім того, така заява має бути поданою з дотриманням строку звернення до суду з відповідними вимогами.

Водночас, відповідно до частини 7 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.

З огляду на недотримання позивачем процесуальних вимог частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також недотримання процесуальних вимог щодо ненадання безпосередньо суду відповідних доказів направлення такої заяви іншим учасникам справи, в силу положень частини 7 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України така заява підлягає поверненню позивачу.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник ПФУ у відзиві на позовну заяву послався на те, що виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року у справі №823/653/17 здійснено наказом Пенсійного фонду України від 24 квітня 2018 року №183-О «Про поновлення на посаді ОСОБА_1.», позивача поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року, два примірники якого 27 квітня 2018 року направлені на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

З копією наказу №183-О позивач був ознайомлений 04 травня 2018 року.

При цьому, представник відповідача 1 послався на те, що у постанові суду, на підставі якої позивача поновлено на посаді, було зазначено, що звільнення позивача було проведено з порушенням установленого законом порядку, що полягало у не запропонуванні позивачу всіх вакантних посад, що відповідали спеціальності та кваліфікації позивача.

З метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України», відповідно до якої скоротилася посада позивача, та у зв'язку зі скороченням посад, призначення на які та звільнення з яких здійснює Голова Пенсійного фонду України, Пенсійним фонду України видано наказ від 26 грудня 2016 року №177 «Про заходи у зв'язку з реорганізацією деяких територіальних органів Фонду», пунктом 1.2 якого, начальників Головних управлінь Пенсійного фонду України в областях та місті Києві зобов'язано запропонувати особам, вказаним в підпункті 1.1. цього наказу, іншу роботу у відповідному управлінні.

На виконання рішення суду від 07 лютого 2018 року та наказу Пенсійного фонду України від 26 грудня 2016 року №177 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області 04 травня 2018 року, одночасно з ознайомленням позивача з наказом про поновлення на посаді, запропонувало останньому вакантні посади в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Пропозиції позивачу вакантних посад, як вказано у відзиві на позовну заяву, обумовлені тим, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року №821 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» реорганізовано територіальні органи Пенсійного фонду України в Черкаській області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Протягом робочого дня 04 травня 2018 року від позивача згода на будь-яку із запропонованих вакантних посад не надійшла, у зв'язку з чим відповідач 1 видав наказ від 04 травня 2018 року №201-о про звільнення позивача з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.

В той же час, представник ПФУ у відзиві на позовну заяву, просив взяти до уваги, що посада начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області була скорочена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України».

Стосовно позовних вимог позивача в частині його поновлення на посаді начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області, представник відповідача 1 зазначив, що управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області припинено 04 квітня 2017 року, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис за №10141120011000363.

При цьому, представник ПФУ також наголосив й на тому, що структура та штатні розписи жодного з територіальних управлінь Пенсійного фонду України не містить штатну посаду «начальник Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області», а відтак, на думку представника відповідача 1, не передбачено і фонду оплати праці згідно з кошторисом на утримання зазначеної посади.

На підставі вищевикладених обставин, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник ГУПФУ в Черкаській області у відзиві на позовну заяву послався на те, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року у справі №823/653/17 наказом Пенсійного фонду України від 24 квітня 2018 року №183-О «Про поновлення на посаді ОСОБА_1.», позивача поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України В Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року, зі змістом якого позивач ознайомлений 04 травня 2018 року.

Після ознайомлення з наказом позивачу також повідомлено, що внаслідок проведених реорганізацій органів Пенсійного фонду Черкаської області на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №988 та від 08 листопада 2017 року №821 Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, у зв'язку з чим посада начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області на момент видання наказу №183-о в структурі Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відсутня.

На підставі чого, позивачу запропоновано вичерпний перелік всіх посад, які були вакантними станом на 04 травня 2018 року у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області, серед яких, у тому числі, три посади керівного складу.

З даними пропозиціями позивач ознайомлений 04 травня 2018 року і станом на 16 годину 00 хвилин (закінчення робочого дня) від ОСОБА_1 рішення по запропонованих посадах не отримано, що підтверджується відповідним актом від 04 травня 2018 року.

Враховуючи відсутність згоди ОСОБА_1 щодо запропонованих посад, наказом Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року №201-О «Про звільнення ОСОБА_1.» позивача звільнено з посади начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі у зв'язку з реорганізацією на підставі пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

На думку представника відповідача 2, Пенсійним фондом України чітко й послідовно забезпечений алгоритм дій роботодавця та дотримана процедура звільнення, а тому права позивача жодним чином не порушені.

На підставі вищевикладеного, представник ГУПФУ в Черкаській області просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У відповіді на відзив відповідача 2 на позовну заяву ОСОБА_1 послався на те, що ГУПФУ в Черкаській області не конкретизовано, які саме «посади керівного складу» йому пропонувалися, а також не зазначено чи було це безстроковим призначенням або тимчасовою вакансією, та чи відповідають вони кваліфікаційним вимогам, які має позивач.

Також, позивач наголосив й на тому, що ГУПФУ в Черкаській області не провело повних розрахунків з позивачем при звільненні останнього, зокрема, залишились невиплаченими заробітна плата за березень - травень 2018 року, також відповідач 2 не здійснив нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати, при цьому, позивач послався на те, що ГУПФУ в Черкаській області не сплатив грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати за невикористану відпустку за 2017 рік у виконавчому провадженні №56019333 від 20 березня 2018 року.

На думку позивача, відповідачі повинні були надати письмове пояснення та підтвердження тому факту, чи здійснювались кадрові перестановки в ГУ ПФУ в Черкаській області та його підвідомчих управліннях з 03 квітня 2017 року, а також надати пояснення щодо того, які саме дії вживалися щодо пропонування їх ОСОБА_1, оскільки, як стверджує позивач, йому не відомо про існування нормативно-правових актів, які передбачають складення актів в частині зобов'язання позивача визначитись з вакантними посадами в день надання їх на ознайомлення до кінця робочого дня.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що одночасно з позовною заявою позивачем було подано клопотання про розгляд справи за його участю в судовому засіданні, в подальшому позивачем також направлялося на адресу суду аналогічне клопотання.

З цього приводу, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

У відповідності до пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При цьому, згідно з положеннями частини 6 цієї ж статті, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, зокрема, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеn v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

За таких підстав та з урахуванням того, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін, а також враховуючи, що бажання сторони у справі викласти під час проведення судового засідання свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників, будь-яких інших достатніх причин, з яких вбачається необхідність розгляду справи в судовому засіданні позивачем не наведено, суд при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі, а також в подальшому під час розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотань позивача в частині розгляду даної адміністративної справи в судовому засіданні за його участю та призначення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з наданої суду копії особової справи ОСОБА_1, наказом Черкаського обласного управління Пенсійного фонду України від 16 серпня 2000 року №90/ос ОСОБА_1 призначено з 16 серпня 2000 року на посаду начальника Тальнівського районного відділу Пенсійного фонду України.

Наказом Черкаського обласного управління Пенсійного фонду України від 24 травня 2002 року №34/ос ОСОБА_1 з 24 травня 2002 року призначено на посаду начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі, звільнивши з посади начальника Тальнівського районного відділу Пенсійного фонду України.

Відповідно до наказу Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі від 01 червня 2002 року №5/ос ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі з 01 червня 2002 року, згідно наказу Черкаського обласного управління Пенсійного фонду України від 24 травня 2002 року №34/ос.

Наказом Пенсійного фонду України від 26 грудня 2016 року №177 з метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» та у зв'язку із скороченням посад, призначення на які і звільнення з яких здійснює Голова правління Пенсійного фонду України, начальників Головних територіальних управлінь Пенсійного фонду України в областях, зобов'язано попередити про наступне вивільнення осіб, які працюють на посадах, звільнення з яких віднесено до повноважень Голови правління Пенсійного фонду України та запропонувати особам, вказаним в пункті 1.1. цього наказу, іншу роботу у відповідному управлінні.

Наказом Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року №213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв'язку з реорганізацією, пункт 4 частини 1 статті 83 та пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (пункт 4 наказу).

Наказом Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області від 30 березня 2017 року №17-о пункт 4 наказу Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року №213-о оголошено ОСОБА_1

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року, яка набрала законної сили на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року, у справі №823/653/17 за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області, треті особи: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, а саме:

1. визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року №213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області;

2. поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року;

3. стягнуто зі Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 90630,00 грн без урахування обов'язкових податків та зборів;

4. допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року;

5. звернуто до негайного виконання постанову суду в частині стягнення зі Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця у розмірі 4488,75 грн без урахування обов'язкових податків та зборів.

6. в частині позовних вимог про визнання протиправними дій голови правління Пенсійного фонду України ОСОБА_2, пов'язаних із виданням і підписанням п. 4 наказу Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року №213-о «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області» - у задоволенні позову відмовлено.

7. зобов'язано Пенсійний фонд України та Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили

(http://reyestr.court.gov.ua/Review/72291023, http://reyestr.court.gov.ua/Review/73521434).

Наказом Пенсійного фонду України від 24 квітня 2018 року №183-о «Про поновлення на посаді ОСОБА_1.» ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року на підставі рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі №823/653/17.

При цьому, на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області і на день розгляду справи проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04 квітня 2017 року за №10141120011000363.

В той же час, на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року №821 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області і на день розгляду справи проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 31 березня 2018 року внесено відповідний запис за №10041340000000846.

Тобто, судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області є правонаступником Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області, яке, відповідно, було правонаступником Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.

Згідно наданої суду копії реєстру відправлених листів №626 від 27 квітня 2018 року, на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області 27 квітня 2018 року Пенсійним фонду України направлено 2 примірника наказу №183-о.

Як вбачається з наданої суду копії наказу №183-о, яка була направлена на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, 04 травня 2018 року ОСОБА_1 ознайомився з вказаним наказом о 09 годині 45 хвилин.

Також, як вбачається з матеріалів справи, 04 травня 2018 року позивачу надано пропозиції за вакантними посадами в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області станом на 04 травня 2018 року, з якою позивач ознайомлений 04 травня 2018 року, про що свідчить відповідна розписка на вказаній пропозиції.

У відповідності до наданої суду копії Акта без номера від 04 травня 2018 року, складеного працівниками Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, вказаний акт складено про те, що 04 травня 2018 року о 09 годині 45 хвилин у кабінеті №64 Головного управління після ознайомлення ОСОБА_1 з наказом Пенсійного фонду України від 24 квітня 20118 року №183-о «Про поновлення на посаді ОСОБА_1.» ОСОБА_3 нагадав ОСОБА_1, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року та відповідно до статті 49-2 КЗпП України, частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» у січні 2017 року його було попереджено про наступне вивільнення. ОСОБА_3 також повідомив, що Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року №821 реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, у зв'язку з чим ОСОБА_1 запропоновано вичерпний перелік вакантних посад у Головному управлінні станом на 04 травня 2018 року.

Крім того, у вказаному акті також зазначено, що після ознайомлення з вакансіями ОСОБА_1 запропоновано вибрати одну із вакантних посад у Головному управлінні, на що ОСОБА_1 повідомив, що йому потрібно від одного до двох місяців для прийняття рішення стосовно наданих пропозицій.

Станом на 16 годину 00 хвилин 04 (закінчення робочого дня) від ОСОБА_1 до Головного управління не надходила заява про призначення на посаду в Головне управління.

Наказом Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1.»№201-о ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв'язку з реорганізацією, пункт 4 частини першої статті 83 та пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», з яким позивач ознайомився 05 травня 2018 року.

05 травня 2018 року наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №213-о ОСОБА_1 оголошено Наказ Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_1.» №201-о.

Не погоджуючись з діями відповідачів, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про наступне.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовані Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі по тексту - Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Частинами 2, 3 статті 5 Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом; дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення.

В пункті 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII зазначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України №889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Частина 1 статті 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої позовної заяви, суд виходить з наступного.

Аналізуючи норми частин 1,3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України суд зауважує, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Вимоги даної статті вважаються виконаними в повній мірі, коли працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.

Так, як вже зазначалося судом та підтверджується матеріалами справи, позивача поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області наказом Пенсійного фонду України від 24 квітня 2018 року №183-о, який оголошено останньому наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04 травня 2018 року №212-о.

В той же час, матеріалами справи також підтверджується, що з посади, на якій було поновлено позивача, останнього звільнено 04 травня 2018 року наказом Пенсійного фонду України №201-о у зв'язку з реорганізацією.

Суд зазначає, що в матеріалах відсутні докази вручення персонального попередження про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади не пізніше ніж як за два місяці до дня звільнення (тобто до 04 травня 2018 року).

З аналізу частини 1 статті 49-2 КЗпП України вбачається персоналізований характер попередження працівників про наступне вивільнення, виключаючи його знеособленість. Дана вимога вказана законодавцем для забезпечення правового захисту працівників від незаконного звільнення, недотримання двомісячного строку попередження.

Водночас, аналізуючи приписи частини третьої статті 49-2 КЗпП України, у взаємозв'язку з приписами частини першої даної статті, суд зазначає, що пропозиція вакантних посад, здійснена власником або уповноваженим ним органом, має бути адресована саме конкретному працівнику, що виключатиме, в подальшому, будь-які спори щодо недотримання процедури вивільнення працівника та переліку пропонованих йому посад.

Як вже було встановлено судом, обґрунтовуючи свої заперечення проти задоволення позовних вимог, відповідачі, як на обізнаність позивача про наступне вивільнення, послались на положення наказу Пенсійного фонду України від 26 грудня 2016 року №177, з яким позивач був ознайомлений та який був прийнятий саме з метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України», на підставі якої Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області та проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи.

В той же час, суд зазначає, що станом на дату поновлення позивача на відповідній посаді, на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року №821 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази попередження позивача про наступне звільнення з займаної посади у зв'язку з реорганізацією саме Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області шляхом приєднання його до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, а «нагадування про реорганізацію територіальних органів Пенсійного фонду України», як про це зазначено у Акті від 04 травня 2018 року, під час ознайомлення позивача з наказом про поновлення на посаді та з пропозиціями вакантних посад у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області, взагалі не можуть свідчити про дотримання відповідачами вимог діючого трудового законодавства в частині належного повідомлення позивача про наступне вивільнення, у зв'язку з реорганізацією.

При цьому, надання пропозицій вакантних посад у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області о 09 годині 45 хвилин 04 травня 2018 року та не отримання згоди позивача станом на 16 годину 00 хвилин того ж дня на переведення на вакантну посаду в Головному управлінні не підтверджує обізнаності позивача з усіма вакантними посадами у даному державному органі, а також не підтверджує відмови позивача від переведення на будь-яку (як рівноцінну, так і іншу) посаду, яка зазначена у вказаних пропозиціях.

Таким чином, судом встановлено, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, зокрема, в частині дотримання двомісячного строку з дня попередження позивача про наступне вивільнення з державної служби у зв'язку з реорганізацією, у зв'язку з чим суд вважає за недоцільне надання оцінки наявним у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області вакантним посадам, які були запропоновані позивачу станом на 04 травня 2018 року, на предмет їх відповідності кваліфікації позивача та рівнозначності з посадою, з якою останнього звільнили.

Враховуючи, що виключними та вичерпними підставами звільнення з причин скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу є або неможливість переведення на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або відмова від такого переведення, з урахуванням відсутності в матеріалах справи заяви про відмову від переведення на будь-яку посаду, зазначену у пропозиції Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, яке є правонаступником Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області (а не управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області, на посаду до якого поновлено позивача), а також з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів попередження позивача про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до дня звільнення, суд дійшов висновку, що наказ про звільнення позивача є протиправними та таким, що винесений з порушенням вимог законодавства про державну службу, а позивач підлягає поновленню на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 05 травня 2018 року.

В той же час, з метою найбільш ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними та скасувати наказ Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року №201-о «Про звільнення ОСОБА_1.» та наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 05 травня 2018 року №213-о «Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року №201-о «Про звільнення ОСОБА_1.»

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту - Порядок №100).

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац четвертий пункту 2 Порядку №100).

За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленуму Верховного Суду України зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи той факт, що сторонами у справі не надано суду довідки про середній заробіток позивача, а також з урахуванням відсутності й доказів щодо нарахування й виплати заробітної плати позивача у період з моменту його поновлення на посаді та по день звільнення з займаної посади, з урахуванням вимог частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, та встановленням постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі №823/653/17 розміру середньоденного заробітку позивача у 427,50 грн, суд виходить з того, що при обчисленні середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, застосуванню підлягає саме сума 427,50 грн.

Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача складає 226 робочих дні та обраховується, починаючи з першого дня після звільнення - 05 травня 2018 по день прийняття рішення суду про поновлення позивача на роботі, тобто по 02 квітня 2019 включно (з 05.05.2018 по 31.05.2018 - 16 робочих днів; з 01.06.2018 по 30.06.2018 - 19 робочих днів, з 01.07.2018 по 31.07.2018 - 22 робочих дня; з 01.08.2018 по 31.08.2018 - 22 робочих дня; з 01.09.2018 по 30.09.2018 - 20 робочих днів; з 01.10.2018 по 31.10.2018 - 22 робочих дня; з 01.11.2018 по 30.11.2018 - 22 робочих дня ; з 01.12.2018 по 31.12.2018 - 20 робочих днів; з 01.01.2019 по 31.01.2018 - 21 робочий день; з 01.02.2019 по 28.02.2019 - 20 робочих днів; з 01.03.2019 по 31.03.2019 - 20 робочих днів, з 01.04.2019 по 02.04.2019 - 2 робочих дня).

Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 226 робочих днів, розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 97 615,50 грн (226 х 427,50 грн), а з урахуванням того, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо працевлаштування позивача після його звільнення на будь-яку іншу роботу або перебування його на обліку у центрі зайнятості, суд приходить до висновку, що саме ця сума повинна бути стягнута на користь позивача з відповідача 2, як середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Суд зазначає, що позивач працював в органах Пенсійного фонду України, а саме, в Управлінні Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.

При цьому, згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №41/26486 (далі по тексту - Положення №28-2), управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України. Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Фонду), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.

Отже, управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області є територіальним органом Пенсійного фонду України, діяльність якого контролюється, координується та підпорядковується саме Пенсійному фонду України та безпосередньо Головному управлінню Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Таким чином, обов'язок щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачу покладено на територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому він працював, а саме - на управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.

Як вже було встановлено судом, на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області і на день розгляду справи проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04 квітня 2017 року за №10141120011000363.

В той же час, на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року №821 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області і на день розгляду справи проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31 березня 2018 року внесено відповідний запис за №10041340000000846.

Тобто, судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області є правонаступником Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області, яке, відповідно, було правонаступником Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.

Суд зауважує, що відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення №28-2 управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань забезпечує ведення бухгалтерського обліку з виконання доходів і видатків, кошторису видатків на утримання управління Фонду та своєчасно складає і в установленому порядку подає затверджену звітність головним управлінням Фонду.

Крім того, підпунктом 8 пункту 6 Положення №28-2 передбачено, що управління Фонду має право у межах своєї компетенції розпоряджатись майном і коштами Фонду в межах затвердженого кошторису видатків.

Штатний розпис та кошторис видатків на утримання управління Фонду затверджуються начальником відповідного головного управління Фонду (пункт 11 Положення №28-2).

Згідно з пунктом 12 Положення №28-2 управління Фонду є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Беручи до уваги, що правонаступником Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області, яке на день розгляду справи припинене, було Звенигородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області, яке також на день розгляду справи припинене та правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, що є самостійним розпорядником бюджетних коштів, належним відповідачем за позовними вимогами про стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Суд зазначає, що всі інші доводи сторін не спростовують встановлених судом обставин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, та з урахуванням положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Згідно із пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи встановлені у даній справі обставини, суд вважає за необхідне рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 05 травня 2018 року та у частині стягнення із Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця у розмірі, що, як встановлено постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі №823/653/17, становить 4488,75 грн (5130,00 грн + 3847,50 грн = 8977,50 грн : 2 = 4488,75 грн) без урахування обов'язкових податків та зборів - допустити до негайного виконання.

Відповідно до 1 першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати Пенсійний фонд України, який є суб'єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.

Стосовно вимог позивача постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними та направити її Кабінету Міністрів України та Міністерству соціальної політики України та постановити окрему ухвалу, якою зобов'язати Правління Пенсійного фонду України усунути причини та умови, що сприяли порушенню трудового законодавства на направити її до Кабінету Міністрів України та Міністерству соціальної політики України, суд приходить до висновку про їх необґрунтованість та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року №201-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв'язку з реорганізацією, пункт 4 частини 1 статті 83 та пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 05 травня 2018 року №213-о «Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року №201-о «Про звільнення ОСОБА_1.»

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 05 травня 2018 року.

5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, місто Черкаси, вулиця Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2018 року по 02 квітня 2019 року у розмірі 97 615 (дев'яносто сім тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень 50 коп.

6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць у розмірі 4488 (чотири тисячі вісімдесят вісім) грн 75 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів.

7. Зобов'язати Пенсійний фонд України та Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подати до Окружного адміністративного суду міста Києва протягом 10 днів з дня набрання законної сили рішенням суду звіт про його виконання.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя: Н.А. Добрівська