Рішення № 80891802, 02.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6256/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левчук О.А.,

за участю секретаря Балабан М.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом Озтурк ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить визнати протиправним та скасувати наказ № 223 від 21.11.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов’язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою ст. 8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо Озтурк ОСОБА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у листопаді 2018 року звернувся до управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про звернення за захистом в Україні, проте йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з причин необґрунтованості заяви. Разом з тим, подана ним заява не підпадає під ознаки, викладені у ч. 6-9 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та не носить характеру зловживання. Він виїжджав з країни походження через побоювання за своє життя та здоров’я, тому його заява підпадає під умови, визначені п. 1 п. 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а тому не може вважатися необґрунтованою. Міграційний орган не провів поглиблений аналіз справи, що призвело до прийняття невірного рішення, яке є протиправним та підлягає скасуванню.

Представником Головного управління ДМС України в Одеській області до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача вказує, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів встановлено, що шукач захисту вибув з країни громадянської належності авіарейсом Стамбул (ОСОБА_2) – Одеса (Україна), легально на підставі паспортного документа. Виїзд зі слів позивача, обумовлений можливим переслідуванням з боку наближених до представника криміналу на установчі дані Яшар Оз осіб, через припинення співпраці позивача з відповідним кримінальним угрупованням. Позивач не бажає наразі повертатись на територію громадянської належності через можливість зазнати фізичної розправи з боку вищезазначених осіб. Разом з тим, позивач близько п’яти місяців не звертався за міжнародним захистом, факт зволікання ставить під сумніви реальність загрози позивача та вказує на те, що звернення із завою про набуття міжнародного захисту обумовлене лише потребою у легалізації на території України. Позивач чітко вказує, що не зазнавав переслідувань за ознаками громадянства, національності або належності до певної соціальної групи на території ОСОБА_2. Також, він не зазнавав особистих утисків, погроз або переслідувань за ознаками раси, віросповідання т аполітичних переконань. Позивач не навів конкретних ознак, підтверджених фактів та обставин, які б вказували на наявність переслідувань за ознакою віросповідання. Крім того, обставина прийняття активної участі у кримінальній діяльності на території країни громадянської належності, можливі ризики, що пов’язані з цим, не є конвенційною ознакою переслідування.

Ухвалою суду від 04 грудня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено перше судове засідання.

30 січня 2019 року прийнято ухвалу про розгляд справи № 420/6256/18 в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21 лютого 2019 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, наступне.

Озтурк ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_3 Республіки, місце народження – провінція Хатай, м. Антакія, громадянство – ОСОБА_2, віросповідання – мусульманин-шиїт.

Згідно матеріалів особової справи, Озтурк ОСОБА_1 покинув країну походження 25.06.2018 року на підставі паспортного документу, авіарейсом Стамбул (ОСОБА_2) – Одеса (Україна).

05 листопада 2018 року Озтурк ОСОБА_1 звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в обґрунтування причин звернення зазначив, що в ОСОБА_2 його чекає розправа та можливо позбавлення життя, оскільки він працював на людину, яка виявилась кримінальним авторитетом. Вказана особа направила до нього чотирьох осіб, щоб його вбити, проте оскільки він майстер спорту з боксу, йому вдалось від них відбитися, після чого вказані особи потрапили до лікарні. Після нападу Озтурк ОСОБА_1 вирішив тікати, оскільки розумів, що наступного разу йому може не пощастити та його знайдуть за допомогою поліції. У зв’язку з чим, Озтурк ОСОБА_1 просить надати захист в України, оскільки переживає за своє життя, він має дві вищих освіти, є майстром спорту та вчителем з історії, тому вважає, що заслуговує іншого життя (а.с. 68-70).

21 листопада 2018 року за результатам розгляду заяви громадянина ОСОБА_2 Озтурк ОСОБА_1, 08.01.1978 року, Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області дійшло до висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 146-165).

21 листопада 2018 року наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 223 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ОСОБА_2 Озтурк ОСОБА_1, 08.01.1978 року (а.с. 166).

23 листопада 2018 року Озтурк ОСОБА_1 отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 5/1-768 від 21.11.2018 року, не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду (а.с. 167-170).

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні регулюється Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до п. 6 ст. 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Пунктами 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

У відповідності до частини 1 статті 7 Закону № 3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси,віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Таким чином, особа, яка звертається щодо отримання міжнародного захисту має обґрунтовано довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Так, в заяві про звернення за захистом Озтурк ОСОБА_1 зазначив, що в ОСОБА_2 його чекає розправа та можливо позбавлення життя, оскільки він працював на людину, яка виявилась кримінальним авторитетом. Вказана особа направила до нього чотирьох осіб, що його вбити, проте оскільки він майстер спорту з боксу, йому вдалось від них відбитися, після чого вказані особи потрапили до лікарні. Після нападу Озтурк ОСОБА_1 вирішив втікати, оскільки розумів, що наступного разу йому може не пощастити та його найдуть за допомогою поліції (а.с. 68-70).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, під час проведення анкетування причинами звернення за захистом Озтурк ОСОБА_1 вказує те, що він тривалий час працював на мафіозі у якого з 2010 року почались проблеми, а тому проблеми почались паралельно і у нього. Згодом до нього почали приходити люди з погрозами, вони мали при собі зброю, погрожували вбивством та фізичним насильством. Оскільки він тілоохоронець за професією, тому був часто задіяний у бійках. Також, позивач зазначив, що не може повідомити імена людей, які приходили, він ніколи їх не знав, проте між ними виникали сутички та штовханина (а.с. 110-111).

При цьому, позивач вказав, що невідомі люди приходили до нього з 2014 року по 2016 рік, з 2016 року по 2018 рік йому ніхто не погрожував (а.с. 110).

Також, під час анкетування Озтурк ОСОБА_1 повідомив, що його часто били суніти, оскільки він алевіт та його впізнали, алевіти відрізняються зовнішньо та акцентом. Позивач вказав, що були випадки, коли він міг просто на когось подивитися, а людина у відповідь застосовувала фізичну силу, відчувалась нерівність між сунітами та алевітами. Разом з тим, конкретних випадків по відношенню до нього не було (а.с. 111).

В той же час, під час проведення анкетування Озтурк ОСОБА_1 повідомив, що ім’я людини, на яку він працював – ОСОБА_4 (а.с. 110), проте під час проведення протоколу співбесіди зазначив, що працював на кримінального авторитета на установчі дані Яшар Оз (а.с. 127).

З вищевикладеного вбачається, що надана позивачем інформація при викладені причин виїзду з країни громадянської належності є непослідовною, позивач не обґрунтовує існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання. Позивачем не наведено конкретних фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення.

Приписами п.5 ст.4 ОСОБА_5 Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Проте, вказані вимоги не були дотримані позивачем, оскільки не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих доводів про факти переслідування в країні походження, які б слугували причиною його вимушеного від'їзду до України, заявник не зазначив.

В той же час, позивач вказав, що вирішив їхати до України, оскільки тут добрі умови для проживання, є свобода, в інших країнах такого немає (а.с. 109), крім того, в Україні є безвізовий режим (а.с. 110).

Під час проведення співбесіди позивач зазначив, що з 2014 року йому почали надходити конкретні погрози з боку колишнього шефа, проте виїхав з ОСОБА_2 лише у 2018 році, оскільки чекав, що йому відкриють візу до країн Європи, що родичі зроблять запрошення, проте так і не дочекався. Також хотів виїхати до США, подав заявку на отримання візи під час проживання в Іраку, проте вона все ще знаходиться на розгляді. Хотів поїхати до США, оскільки це країна свободи (а.с. 129).

При цьому, позивач зазначив, що до виїзду в Україну пробув на території ОСОБА_2 (Стамбул) лише два дні, до цього він знаходився на території Іраку (а.с. 130).

Таким чином, вказані обставини, свідчить про те, що позивач не тікав від небезпеки, а лише обрав для себе більш привабливе місце для проживання.

Як вбачається з особової справи, Озтурк ОСОБА_1, 08.01.1978 року, вибув з ОСОБА_2 (м. Стамбул) на підставі національного паспорту, тобто позивач безперешкодно пройшов митний контроль у країні громадянського походження на підставі паспортного документа, що свідчить про відсутність будь-яких переслідувань в країні його громадянської належності, а тому твердження позивача щодо існування небезпеки є безпідставними та ґрунтуються лише на його особистих припущеннях.

Згідно ст. 6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

З аналізу особової справи вбачається, що переїзд Озтурк ОСОБА_1, до України не був вимушеним, внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, оскільки до прибуття в Україну позивач у 2017 році виїжджав до Іраку, де проживав протягом шести місяців, також проживав в Йорданії, Сирії, Нідерландах, Марокко, Болгарії, Румунії, Кіпрі, ОАЕ, Саудівській Аравії, Іраці, Ірані, Болгарії, Англії (а.с. 104).

Таким чином, надані позивачем відомості, дають можливість стверджувати, що до управління міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації.

Згідно з п.F Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, позивач, є мігрантом, а не біженцем (мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Він може бути рухомим бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та оформлення документів для подальшого вирішення питання про надання такого статусу. Інших обґрунтованих аргументів, які б свідчили про факт переслідування на території ОСОБА_2 з будь-яких мотивів позивачем не наведено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що за результатами розгляду відомостей, наведених в заяві позивача, та співбесід із посадовими особами, не встановлено об'єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в ОСОБА_2 жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що свідчить про відсутність у заявника умов, передбачених п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Також, матеріали міграційної справи Озтурк ОСОБА_1 та повідомлені ним обставини не містять обґрунтованих обставин того, що позивач під час перебування в країні походження, чи перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності зазнає переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

При цьому, Верховним Судом в постанові від 16 лютого 2018 року по справі №825/608/17 (№К/9901/5193/17) зазначено, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Разом з тим, Озтурк ОСОБА_1 покинув країну походження 25.06.2018 року на підставі паспортного документу, авіарейсом Стамбул (ОСОБА_2) – Одеса (Україна), проте до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся лише 05.11.2018 року. При цьому, під час співбесіди Озтурк ОСОБА_1 повідомив, що довго приймав рішення що йому робити, оскільки не знав чи хоче залишитися в Україні чи ні (а.с. 133).

Таким чином, вказані обставини свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Крім того, суд не приймає доводи представника позивача щодо того, що під час проведення співбесіди міграційним органом позивача не забезпечено належним перекладачем, оскільки співбесіду проведено за участі перекладача ОСОБА_6, та як вбачається з протоколу співбесіди (а.с. 124) Озтурк ОСОБА_1 повідомив, що розуміє з перекладачем один одного та довіряє йому.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 223 від 21.11.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову Озтурк ОСОБА_1 (довідка про звернення за захистом в Україні № 009203, адреса місця проживання: 68090, Одеська область, с. Малодолинське, вул. Космонавтів, 49а) до ГУ ДМС України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 37811384, адреса місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045) про визнання протиправним та скасування наказу № 223 від 21.11.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов’язання ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою ст.8 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо Озтурк ОСОБА_1, - в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням особливостей, встановлених п. 15.5 Розділу VII Перехідних Положень КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 02 квітня 2019 року.

Суддя О.А. Левчук

.