Рішення № 80891774, 28.03.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 березня 2019 рокум. Ужгород№ 260/1107/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, представник – ОСОБА_2;

відповідача: Управління Держпраці у Закарпатській області, представник – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови від 16.08.2018 року за № ЗК334/216/АВ/П/ПТ/-ТД-ФС-154 про накладення штрафу в розмірі 111690,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Позивач зазначає, що трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індивідуально визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Крім того, позивач вказує про неприпустимість притягнення фізичної особи-підприємця, як суб’єкта господарювання, до подвійної відповідальності, а також, що оскаржувана постанова винесена з грубими порушеннями.

Позивач вважає, що у межах спірних правовідносин позивачем не допущено порушення статей 21, 24 КЗпП України, тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, яким у задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю, зазначивши, що постанова про накладення штрафу від 16.08.2018р. № ЗК/334/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-154 винесена уповноваженою посадовою особою Управління Держпраці у Закарпатській області з урахуванням норм Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. № 509, та на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, а отже є законною і скасуванню не підлягає (а.с.81-93).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила, у задоволенні позову просила відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, дата державної реєстрації 20.09.2002р., номер запису про державну реєстрацію – 2 320 011 0001 001151 (а.с.111) та копією Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осію та фізичних осіб-підприємців (а.с.126-127).

Відповідачем, на підставі наказу про проведення інспекційних відвідувань від 24.07.2018р. № 137 (а.с.97), направлення на проведення інспекційного відвідування від 24.07.2018р. № 842 (а.с.113), здійснено перевірку додержання законодавства про працю щодо дотримання трудового законодавства при оформленні трудових відносин, результати якої зафіксовано в Акті інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № ЗК 344/216/АВ від 25 липня 2018 року (а.с.121-124).

Строк дії направлення з 25 липня 2018 року по 26 липня 2018 року (а.с.113).

В акті вказано, що 24.07.2018р. під час спільного відпрацювання з працівниками Національної поліції України та працівниками Укртрансбезпеки у Закарпатської області на автостанції Ужгород було відібрано пояснення від водія автобуса «Еталон», державний номерний знак НОМЕР_1, по маршруту Ужгород – Виноградів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, вул. Годинки, 10/13 (а.с.122).

В Акті інспекційного відвідування зазначено про те, що у своєму письмовому поясненні водій ОСОБА_4 повідомив, що 24.07.2018р. він заміняв водія на маршруті Ужгород – Виноградів, який обслуговує фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та повідомив, що трудового договору та цивільно-правового договору з ним не укладали, а станом на 25.07.2018р. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не надав ні трудового, ні цивільно-правового договору з водієм ОСОБА_4 (а.с.122-123).

В акті інспекційного відвідування також вказано, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 24.07.2018р. допустив до виконання роботи водія, громадянина ОСОБА_4, без укладання з ним трудового договору, чим порушив ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (а.с.123).

Позивачем було надано Заперечення на Акт інспекційного відвідування від 27 липня 2018 року (а.с.105-110), в яких ним було зазначено, що ним, ФОП ОСОБА_1, не було допущено порушень законодавства про працю, в т.ч. без належного оформлення трудових відносин з гр. ОСОБА_4, а перевіркою не доведено факту допуску до роботи працівника без укладення трудового договору (а.с.105).

Крім того, в запереченнях позивач зазначив, що відносно нього вже скеровано до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області справу про адміністративне правопорушення № 308/8330/18 за ст. 41 КУпАП, 25.07.2018р., головуючий суддя Фазикош Олексій Васильович. Тому, можливе притягнення позивача до відповідальності судом та постановою Держпраці може розцінюватись як притягнення двічі за одне й те саме правопорушення, чим і порушує його права, передбачені ст. 61 Конституції України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (а.с.110).

На підставі Акту інспекційного відвідування, відповідачем було прийнято Припис про усунення виявлених порушень № ЗК 344/216/АВ/П від 25 липня 2018 року, яким зобов’язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 усунути порушення ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, а саме укласти трудові договори з найманими працівниками в письмовій формі та видавати накази (розпорядження), а також усунути порушення Постанови Кабінету Міністрів України № 413 та повідомити про прийом працівників органи ДФС. Вказані порушення зобов’язано усунути до 10.08.2018 року (а.с.132-133).

Крім того, відповідачем було складено протокол про адміністративне правопорушення № ЗК 344/216/АВ/П/ПТ від 25 липня 2018 року, у якому зазначається про те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 24.07.2018р. допустив до виконання роботи водія, громадянина ОСОБА_4, без укладання з ним трудового договору, чим вчинив адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 41 КУпАП (а.с.25-26).

В подальшому, на підставі Акту інспекційного відвідування та припису про усунення порушень, відповідачем було винесено Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЗК 334/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-154 від 16 серпня 2018 року, якою начальником Управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_5 накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, штраф у розмірі 111690,00 (сто одинадцять тисяч шістсот дев’яносто гривень) гривень (а.с.15-18).

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з позовом про визнання її протиправною та скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у даній справі, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі – Положення № 96) передбачено, що Державна служба України з питань праці (Держпраця) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраця відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (пп. 6 п. 4 Положення № 96).

Держпраця для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці (пп. 5 п.6 Положення № 96).

Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (Пункт 7 Положення № 96).

Стаття 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року № 877-V (далі – Закон № 877-V) надано визначення поняттю державного нагляду (контролю), відповідно якої це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі – органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема виготовлення належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) – планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

З огляду на викладене, Управління Держпраці у Закарпатській області – це територіальний орган Державної служби України з питань праці, вповноважений, серед іншого на здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - обєкт відвідування) визначено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017р. № 295 (далі Порядок № 295).

Пунктом 2 Порядку № 295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Статтею 2 Закону № 877-V встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Дія Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.

Заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог ст. 1, ст. 3, ч. 1, 4, 6 – 8, абз. 2 ч. 10, ч. 13 та 14 ст. 4, ч. 1-4 ст. 5, ч. 3 ст. 6, ч. 1 – 4 та 6 ст. 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, ч. 3 ст.22 цього Закону.

Наведеними нормами встановлено, що дія Закону №877-V поширюється, зокрема, на органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, які, здійснюють заходи контролю у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Таким чином Управління Держпраці у Закарпатській області при реалізації повноважень щодо державного нагляду (контролю) має діяти з обов'язковим врахуванням положень Закону № 877-V.

Стаття 3 Закону № 877-V передбачає, що державний нагляд (контроль) здійснюється, серед іншого, за принципами: гарантування прав та законних інтересів кожного суб'єкта господарювання; об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб'єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв; здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом; презумпції правомірності діяльності суб'єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків суб'єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю).

Виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю) (ч. 4 ст. 4 Закону № 877-V).

Частина 8 статті 4 Закону № 877-V визначає, що органам державного нагляду (контролю) та суб'єктам господарювання надано право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу.

Для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки (ч.1 ст.7 Закону №877-V).

П. 5 Порядку № 295 встановлено, що інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Наказ на проведення інспекційного відвідування від 24.07.2018 року № 137 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 24.07.2018 року № 842 були видані 24.07.2018 року.

З наказу на проведення інспекційного відвідування від 24.07.2018 року № 137 вбачається, що підставою для проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 стала службова записка першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_6 та головних державних інспекторів Сумари А.Ф. та Гукс М.М. від « 24.07.2018р». (а.с.59).

В той же час, як вбачається з службової записки вказаних вище осіб: «З огляду на вище наведене та відповідно до Порядку № 295, просимо видати наказ для проведення інспекційного відвідування», вказана службова записка датована 25.07.2018р. (Вх. 131, 25.07.18), тобто на день пізніше ніж виданий наказ на проведення інспекційного відвідування, а на його підставі відповідно й направлення про проведення інспекційного відвідування, в якому вказано строк дії направлення з 25 липня 2018 року по 26 липня 2018 року.

Отже, незрозуміло яким чином можна було винести наказ та відповідно направлення на проведення інспекційного відвідування « 24.07.2018 року» на підставі службової записки від 25.07.2018р.

При цьому, в матеріалах справи наявна ще одна аналогічна за змістом службова записка, однак датована 24.07.2018р. (Вх. 24.07.18).

Таким чином, наявність двох аналогічних службових записок з різними датами викликає сумнів щодо винесеного відповідачем наказу на проведення інспекційного відвідування та направлення на його проведення відповідно.

З огляду на викладене, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 62 Конституції України: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії», суд зазначив, що п. 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочинне діяння, так як обов’язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.

Також, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка висловлена у рішеннях «Надточій проти України», «Озтюрк проти ФРН», «Енгель та інші проти Нідерландів», «Равнсборг проти Швеції», «Путц проти Австрії», гарантії прав людини, передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод щодо кримінального провадження, розповсюджуються у тому числі і на інше публічне переслідування особи, якщо таке переслідування можливо визначити карно кримінально-правовим за національним правом, колом адресатів та правовими наслідками для адресатів.

Тобто, гарантії, передбачені ст. 4 Протоколу № 7, стосуються не лише кримінального провадження у розумінні законодавства України, а й будь-якого публічного переслідування, яке здійснюється державою.

Законодавством України передбачені різні шляхи реалізації прав осіб на працю. Виходячи з положень КЗпП України та ЦК України, реалізувати своє право на працю можна шляхом укладення трудового договору, контракту або цивільно-правового договору, зокрема: договору підряду, договору доручення, авторського договору та інших цивільно-правових угод. Усі ці договори регулюють суспільні відносини у сфері трудової діяльності осіб, хоча їх правове регулювання істотно відрізняється.

Стаття 626 ЦК України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 21 КЗпП України визначено поняття трудового договору. Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За трудовим договором працівник знаходиться із роботодавцем у тривалих відносинах і зобов'язаний виконувати будь-яку роботу в межах своєї професії, спеціальності, кваліфікації і посади. Роботу працівника має організовувати роботодавець, створюючи необхідні умови для виконання роботи, забезпечуючи його всім необхідним. Під час виконання робіт за трудовим договором – роботодавець зобов'язаний забезпечити працівникові умови праці, передбачені чинним законодавством про працю, колективним і трудовим договорами. Працівник має право на охорону праці. У разі не гарантування безпечних умов праці робітник має право відмовитися від виконання роботи без настання для нього яких-небудь негативних наслідків.

За цивільно-правовими договорами виконавець зобов`язується виконати на свій страх і ризик визначену роботу за завданням замовника.

Під час укладання цивільно-правових договорів процес праці виконавця не регламентується. Підрядник сам організовує свою роботу, визначає час початку і закінчення щоденної роботи, розподіляє час роботи і її тривалість на свій розсуд. У випадку виконання завдання за договором цивільного права процес праці та умови її застосування перебувають за межами зобов'язальних правовідносин. Праця слугує тут лише способом виконання зобов'язань. Натомість працівник за трудовим договором у процесі виконання трудової функції має дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, встановлених на підприємстві, в організації чи установі роботодавця. Тобто працівник зобов'язаний дотримуватися режиму робочого часу, починати роботу у встановлений власником час і закінчувати роботу не раніше часу, зазначеного в правилах внутрішнього трудового розпорядку. За цивільно-правовими договорами встановлюється тільки кінцевий термін виконання завдання.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України: за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з cт. 204 ЦК України: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 01.01.2018 року договір про надання транспортних послуг фізичною особою вимогам ч. 1 ст. 901 ЦК України відповідає, обставини, з якими ст. 204 ЦК України пов’язує недійсність правочину відсутні (а.с.178-179).

Доказів протилежного відповідачем не надано, вказаний договір в судовому порядку не визнаний недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського кодекс України (далі – ГК України): під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частина 2 статті 3 ГК України передбачає, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва – підприємцями.

Статтею 42 ГК України передбачено, що підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ГК України: суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

В силу положень п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК України: суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб’єктом відповідальності у даному випадку є суб’єкт господарювання. Об’єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері регулювання господарської діяльності, яка спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Це узгоджується з висновками, викладеними у постанові Пленуму ВСУ від 25.04.2003 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності», де Верховний Суд України роз’яснив, що під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов'язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.

Отже, обов’язковою ознакою господарської діяльності є її систематичність (не менше ніж три рази протягом одного календарного року).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що істотною ознакою правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 24 КЗпП України є не тільки факт надання послуг, а й системний характер таких дій, їх самостійний і ініціативний характер, що і становить суть як господарської, так і трудової діяльності.

Трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Інспектором праці не досліджено було чи мала місце оплата праці систематичний характер, як це передбачено трудовим договором, чи була разовою.

Отже, заміну водія на маршруті не можна вважати діяльністю, яка має систематичний характер.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, постановою Ужгородського міськрайонного Закарпатської області від 21.12.2018р. по справі № 308/8330/18, провадження в адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ФОП ОСОБА_1 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП.

Дана постанова набула законної сили 02.01.2019р. (а.с.153 на звороті), а також з ЄДРСР, режим посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78863157.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України: вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд враховує обставини встановлені постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 308/8330/18, яка набрала законної сили 02 січня 2019 року, в частині чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено, оскільки в частині щодо вчинення особою певних дій, таке рішення суду є обов’язковим для адміністративного суду.

Оскільки судовим рішенням, яке набуло законної сили спростовано висновок щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП (диспозиція статті аналогічна з диспозицією абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, на підставі якої було накладено штраф на позивача), за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), відтак висновки відповідача, викладені в акті інспекційного відвідування, на підставі якого до нього було застосовано штраф є безпідставними та незаконними.

Враховуючи вищенаведені обставини, в діях позивача відсутнє порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України, оскільки суд вправі обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Отже, винесена постанова Управління Держпраці у Закарпатській області від 16 серпня 2018 року № ЗК334/216/АВ/П/ПТ/-ТД-ФС-154 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу в розмірі 111690,00 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КАС України: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України: суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб’єктом владних повноважень належними, достатніми та допустимими доказами не доведено правомірності прийняття постанови начальника Управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_5 № ЗК334/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-154 від 16 серпня 2018 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 111690,00 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України: при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Стягненню з відповідача підлягає сума судового збору в розмірі 1645,52 грн., а саме за подання позовної заяви 1116,91 грн. та за подання клопотання про забезпечення позову 528,61 грн. (1116,91+528,61=1645,52).

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови – задовольнити.

2.Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Закарпатській області від 16.08.2018 року № ЗК334/216/АВ/П/ПТ/-ТД-ФС-154 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу в розмірі 111690,00 грн. (сто одинадцять тисяч шістсот дев’яносто гривень).

3.Стягнути з Управління Держпраці у Закарпатській області (88018, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 16, КОД ЄДРПОУ 39795035) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (89421, Закарпатська обл., Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Л. Цвітна, буд. 15, РНОКПП НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 1645,52 грн. (одна тисяча шістсот сорок п’ять гривень п’ятдесят дві копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).

СуддяОСОБА_7

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України 28 березня 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення було виготовлено 02 квітня 2019 року.