Рішення № 80891573, 03.04.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

03 квітня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1031/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1О.) до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо повторного припинення виплати пенсії з вересня 2018 року та відмови виплати компенсації пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з травня 2017 року по квітень 2018 року позивачу;

- зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії з вересня 2018 року та довічно позивачу;

- зобов'язати відповідача сплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії та 3% річних на користь позивача;

- зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення згідно ст. 382 КАС України (а.с.3).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

ОСОБА_2 рішення суду по справі №415/6180/17, яке набуло чинності 01.02.2018 року постановлено: визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Лисичанську Луганської області щодо невиплати пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Лисичанську Луганської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 01 квітня 2017 року. В квітні 2018 року заборгованість у сумі 29473 грн була сплачена без урахування компенсації втрати частини пенсії, що підтверджується роздруківкою з пенсійного рахунку. Скаргу від 10.11.2018 відповідач проігнорував. На підставі викладеного, позивач звернувся до суду та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 28.03.2019 за вхідним реєстраційним номером 16733/2019 надав відзив на позовну заяву від 25.03.2019 №3026/07-33 (а.с.19-20), в якому заперечував проти задоволення позову.

В обґрунтування зазначив, що з 01.08.2014 року позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу в управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області за матеріалами електронної пенсійної справи. ОСОБА_2 з Протоколу № 89-1 про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО ОСОБА_1 відмовлено у призначенні (відновленні) пенсії згідно п.13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО затвердженого ПКМУ №365 від 08.06.2016 року у зв’язку з відсутністю за фактичним місцем проживання.

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Стаття 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, за змістом яких компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться лише у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Тобто, за цим законом компенсації підлягають лише нараховані грошові доходи. Якщо ж грошові доходи не були нараховані - правових підстав для застосування цих нормативних актів не має.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1)подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади: посягання на територіальну цілісність і недоторканість України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації тощо; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

ОСОБА_2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №924016240 від 03.09.2015 року, позивач знаходиться на обліку в управлінні Лисичанської міської ради соціального захисту населення. З урахуванням зазначеного виплата пенсії по пенсійній справі позивача призупинена до з’ясування. Орган Пенсійного фонду України призначає (відновлює) пенсію тільки на підставі рішення комісії. ОСОБА_2 Постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року. «Про порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі електронного листа Головного управління ПФУ в Луганській області від 25.02.2016 №1566/02-02 інформацією, що надана СБУ для опрацювання. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (Інші права внутрішньо переміщеної особи та її обов’язки) внутрішньо переміщена особа зобов’язана дотримуватися Конституції та законів України, інших актів законодавства. Вище перераховані положення законодавства України є чинними, неконституційними не визнавалися. На виконання ухвали суду повідомляємо наступне: востаннє позивач отримав пенсію в 01.08.2018 року у розмірі 3381,33 грн.

Враховуючи викладене, управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18.03.2019 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії ЕК 514950, виданий 27.08.1997 року Ленінським РВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4,5).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням №1091425855 (зворотній бік а.с.5).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 03.09.2015 №924016240 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_1 (а.с.4).

На виконання ухвали суду від 18.03.2019 Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради надало інформацію, в якій зазначило, що довідка про взяття на облік ОСОБА_1 є чинною, рішення про скасування дії довідки не приймалось (а.с.18).

29.09.2014 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив запросити пенсійну справу за віком (а.с.24).

Розпорядженням відповідача від 21.10.2014 №63476 позивача взято на облік до відповідача з 01.08.2014 (а.с.22).

06.06.2017 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив поновити виплату пенсії позивачу, призупинену з 01.04.2017 (а.с.30).

Відповідно до інформації, зазначеної у витягу з протоколу від 04.09.2017 №60-1 соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено відмовити згідно п.13 Порку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого ПКМУ №365 від 08.06.2016, у зв’язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (а.с.29).

09.10.2017 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив поновити виплату пенсії позивачу, призупинену з 01.04.2017 (а.с.33).

Відповідно до інформації, зазначеної у витягу з протоколу від 11.12.2017 №74-1 соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено відмовити згідно п.13 Порку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого ПКМУ №365 від 08.06.2016, у зв’язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (а.с.32).

Заявою від 09.10.2017 позивач просив належні суми пенсії перераховувати на поточний рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк» (а.с.34).

Відповідно до інформації, зазначеної у витягу з протоколу від 10.04.2018 №89-1 соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено відмовити згідно п.13 Порку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого ПКМУ №365 від 08.06.2016, у зв’язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (а.с.39).

08.11.2017 Лисичанським міським судом Луганської області по справі №415/6180/17 позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання дій протиправними та зобов’язання до вчинення певних дій - задоволено. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Лисичанську Луганської області щодо невиплати пенсії за віком ОСОБА_1. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у м. Лисичанську Луганської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 01 квітня 2017 року (а.с.45-46).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 08 листопада 2017 року у справі № 415/6180/17 – залишено без задоволення. Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 08 листопада 2017 року у справі № 415/6180/17 - залишено без змін (а.с.47-48).

10.11.2018 позивач звернувся зі скаргою до відповідача, в якій у добровільному порядку запропонував обчислити та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів з суми пенсії за період з травня 2017 року по день поновлення пенсії (а.с.6).

На скаргу позивача відповідачем не надано відповідь.

Позивач вважає, що відповідачем протиправно не виплачується пенсія з вересня 2018 року та не виплачується компенсація пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з травня 2017 року по квітень 2018 року позивачу, а тому звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон № 1058- ІV).

ОСОБА_2 із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

ОСОБА_2 з частиною другою статті 46 Закону України від 09 липня 2000 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

ОСОБА_2 статті 7 Закону № 2050-ІІІ , відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі органом ПФ України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі 703/5652/15-а, від 15 серпня 2018 року у справі № 653/3356/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

З метою реалізації Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

ОСОБА_2 п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), Верховного Суду викладені у постановах від 03 травня 2018 року у справі 703/5652/15-а, від 15 серпня 2018 року у справі № 653/3356/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, якими також визначено, що для задоволення вимог про стягнення заявленої компенсації потребується дослідження документів та інших обставин, необхідних для встановлення права особи на компенсацію та обчислення конкретного її розміру.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у розумінні Закону України від 19.10.2000 року №2050-III пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду, і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене в сукупності та враховуючи встановлені обставини, які свідчать про порушення встановлених строків виплати пенсії позивачу, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на одержання компенсації втрати частини доходів на підставі частини 2 статті 46 України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” за період з травня 2017 по квітень 2018 року.

Суд вважає, що для повного та ефективного захисту прав та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини щомісячних сум заборгованості пенсії за період з травня 2017 по квітень 2018 року та зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивача компенсацію втрати частини щомісячних сум заборгованості пенсії за період з травня 2017 по квітень 2018 року, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсійного забезпечення.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з вересня 2018 року та довічно позивачу, суд зазначає наступне.

Як зазначив відповідач, позивачу було припинено виплату пенсії по пенсійній справі позивача призупинена до з’ясування, а саме з 01.09.2018.

Між тим, Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, які зазначив відповідач.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Посилання відповідача на постанову КМУ №637 від 05.11.2014 та №509 від 01.10.2014 суд вважає незмістовним з огляду на наступне.

Постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 та №509 від 01.10.2014 не є законом, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

ОСОБА_2 з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Враховуючи те, що позивач є громадянином України, а держава гарантує своїм громадянам право на одержання пенсії у старості; єдиним законом, який регулює відносини щодо призначення пенсій в Україні, як вже зазначалось раніше є Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV, в який не вносились жодні зміни щодо особливості виплати пенсії особам, що перемістились з непідконтрольної Україні території, у зв’язку з цим суд при вирішенні справи по суті керується саме нормами вказаному Закону № 1058-IV.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаним Законом Кабінету Міністрів Верховною Радою України не надано.

Оскільки станом на теперішній час жодних змін щодо особливостей виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам до Закону № 1058-IV Верховною Радою України прийнято не було, тому саме цей Закон є спеціальним у правозастосуванні до спірних правовідносин.

Суд акцентує свою увагу на тому, що позивач продовжує бути внутрішньо переміщеною особою, його довідка, яка підтверджує вказаний статус, не скасована, у зв’язку з чим посилання відповідача на те, що позивачу потрібно звернутись до управління з відповідними документами для поновлення виплати пенсії є безпідставними.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Так, в рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01 вересня 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналізуючи вказані вище норми права та оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що відповідачем порушено вимоги ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV, оскільки з 01 вересня 2018 року позивачу припинено нарахування та виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а автоматичне припинення виплати пенсії не є таким рішенням у розумінні ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV.

З довідки наданої відповідачем письмової інформації від 25.03.2019 №3023/07-33 вбачається, що пенсію позивач отримав в останнє по серпень 2018 року.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати пенсії позивачу у період з 01 вересня 2018 року, без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії, тобто допущена протиправна бездіяльність, у зв’язку з чим правильним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу пенсії за віком, починаючи з 01.09.2018, а також зобов’язання відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з 01.09.2018. Вказаний спосіб відновлення порушеного права також включає в себе і виплату заборгованості з пенсії позивачу, починаючи 01.09.2018.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Приписами ч.1 ст.371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

ОСОБА_2 з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 18.03.2019 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 768,40 грн. (а.с.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, позивачу необхідно відшкодувати 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області щодо ненарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 01.05.2017 по 30.04.2018.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (93113, Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Ім.В.Сосюри, буд.347, код ЄДРПОУ 21792407) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, АДРЕСА_2) компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.05.2017 по 30.04.2018.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області щодо ненарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2018 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (93113, Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Ім.В.Сосюри, буд.347, код ЄДРПОУ 21792407) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, АДРЕСА_2) нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 вересня 2018 року.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, АДРЕСА_2) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (93113, Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Ім.В.Сосюри, буд.347, код ЄДРПОУ 21792407) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 91000, АДРЕСА_2) у рахунок відшкодування судових витрат у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_3