
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 квітня 2019 року № 320/944/19
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Колеснікової І.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Києво - Святошинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пенсії,
В С Т А Н О В И В:
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Києво - Святошинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Києво - Святошинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, що полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 за період з 01.10.2017 по 30.11.2018 (включно);
- стягнути з Києво - Святошинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1 пенсії за період з 01.10.2017 по 30.11.2018 (включно) у розмірі 34 823,32 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про порушення відповідачем його права на соціальний захист, прямо гарантованого йому Конституцією України, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про пенсійне забезпечення», що призвело до безпідставного припинення здійснення виплат належних йому сум пенсії у період з жовтня 2017 року по листопад 2018 року (включно).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 відкрито провадження в адміністративній справі; судом постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання; запропоновано відповідачеві подати до суду у п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження у справі відзив на позовну заяву (відзив).
22.03.2019 до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що пенсія за квітень, червень та липень 2018 року та буде виплачена після визначення та прийняття порядку для здійснення таких виплат.
При цьому, відповідач зазначив, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, а саме з жовтня 2017 року по листопад 2018 року в сумі 34 823,32 грн., обліковуються в управлінні та будуть виплачуватися на умовах окремого Порядку, який розроблений і погоджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Відтак, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії ВС № 674519, виданим Ц-міським РВ Горлівською МУ УМВС України у Донецькій 14.02.2001.
Право на отримання пенсії за віком підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1, виданим Пенсійним фондом України.
27.06.2018 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 27.06.2018 № НОМЕР_2.
Відповідно до вищевказаної довідки, фактичним місцем проживанням позивача є пр-т. ОСОБА_2 Сотні, 18/9, кв. 72, с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область.
Судом встановлено, що 31.10.2018 звернувся до відповідача з заявою в якій повідомлено, що з 28.03.2016 ОСОБА_1 перебувала на обліку в Харківській області, м. Лозова, однак з червня 2018 року позивач переїхав до с. Софіївська Борщагівка, Київська область та 05.07.2018 звернулась до пенсійного фонду м. Вишневе з заявою про поновлення виплати пенсії. Проте, станом на 31.10.2018 позивачеві виплата пенсії не поновлено, у зв’язку з чим він просив повідомити про прични непоновлення виплати пенсії.
Розглянувши заяву позивача, Києво - Святошинське об’єднане управління Пенсійного фонду України Київської області повідомило позивача, що відповідно до заяви позивача від 05.07.2018 було зроблено запит пенсійної справи до Лозівського ОУ ПФУ Харківської області за № 652 від 05.07.2018 року. Макет паперової справи до відповідача надійшов 31.07.2018 , електронна пенсійна справа надійшла 06.08.2018. Згідно супровідного листа Лозівського ОУ ПФУ Харківської області від 26.07.2018 за 7582/02 пенсія в іншому районі була виплачена по 30.09.2017.
Відповідно до протоколу № 29 від 19.07.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Києво – Святошинській РДА, пенсія була нарахована з 01.10.2017 року та включена до відомостей вересня 2018 року, але в зв’язку з розбіжностями даних в базі АСОПД та в Єдиній інформаційній базі даних про взятих на облік осіб, які переміщуються з тимчасом окупованої території України або району проведення антитерористичної операції нарахування не зафіксувалися.
15.11.2018 помилка була виправлена, розбіжність усунено, пенсія нарахована з 01.10.2017 року та включена до відомостей грудня 2018 року.
Пунктом 15 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, а саме з жовтня 2017 року по листопад 2018 року в сумі 34 823,32 грн., обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачуватись на умовах окремого Порядку, який розроблений і погоджується Кабінетом Міністрів України.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати пенсії протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон України № 1058) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 3 статті 4 Закону України №1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Вимогами статті 5 Закону України №1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України №1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
За приписами частини першої статті 47 Закону України №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону України №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону України №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Судом встановлено, що пенсійним органом рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося та самим відповідачем визнано наявність заборгованості з виплати пенсії за період з жовтня 2017 року по листопад 2018 року в сумі 34 823,32 грн.
Відповідач, обґрунтовуючи правомірність припинення виплати пенсії ОСОБА_1, посилається норми Постанови Кабінету Міністрів України № 335 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365", яким визначено порядок призначення виплат внутрішньо-переміщеним особам.
Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Разом із тим, наявність передбачених статтею 49 Закону України №1058 підстав для припинення виплати пенсії позивачу відповідач не наводить.
Доводи відповідача з посиланням як на підставу невиплати пенсії позивачу на постанову Кабінету Міністрів України № 335, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу.
Суд зазначає, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Тому, невиплачуючи пенсію позивачу за спірний період за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що невиплата пенсії позивачу з жовтня 2017 року по листопад 2018 року в сумі 34 823,32 грн. суперечить нормам Закону № 1058, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 по справі № 185/9755/16-а, висновки якого, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Києво - Святошинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, що полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 за період з 01.10.2017 по 30.11.2018 (включно) обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Однак, позовні вимоги в частині стягнення з Києво - Святошинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1 пенсії за період з 01.10.2017 по 30.11.2018 (включно) у розмірі 34 823,32 грн. задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до положень частини 1 стаатті 5 та частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд між іншим може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, а також стягнути з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю, натомість позивачем не доведено понесення шкоди у розумінні норм КАС України.
Таким чином, суд дійшов висновку проте, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього вбачається, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
З огляду на викладене, суд, вважає що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, шляхом зобов’язання Києво-Святошинське об’єднане управління Пенсійного фонду України Київської області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з жовтня 2017 року по листопад 2018 року (включно) в сумі 34 823,32 грн.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності невиплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу позивача, який має значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправної бездіяльності відповідача підлягають задоволенню.
Суд, крім того, зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Відтак, суд вважає за необхідне, рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати пенсії за один місяць.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Києво - Святошинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн.
Керуючись статтями 243-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Києво - Святошинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (ЄДРПОУ: 41248571; адреса реєстрації: 08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Святошинська, 50), що полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1; адреса місце знаходження: 08131, Київська область, Києво – АДРЕСА_1) за період з 01.10.2017 по 30.11.2018 (включно);
3. Зобов’язати Києво-Святошинське об’єднане управління Пенсійного фонду України Київської області (ЄДРПОУ: 41248571; адреса реєстрації: 08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Святошинська, 50) виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1; адреса місце знаходження: 08131, Київська область, Києво – АДРЕСА_1) пенсію за період з жовтня 2017 року по листопад 2018 року (включно) в сумі 34 823,32 грн.
4. Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1; адреса місце знаходження: 08131, Київська область, Києво – АДРЕСА_1) з Києво-Святошинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ: 41248571; місце знаходження: 08134, Київська область, Києво – Святошинський район, м. Вишневе, вул. Святошинська, 50) у межах суми стягнення пенсії за один місяць.
5. Стягнути з рахунків бюджетних асигнувань Києво - Святошинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (ЄДРПОУ: 41248571; адреса реєстрації: 08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Святошинська, 50) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1; адреса місце знаходження: 08131, Київська область, Києво – АДРЕСА_1) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
6. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Колеснікова І.С.
Судове рішення № 80891513, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 03.04.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 320/944/19. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: