Рішення № 80888191, 27.03.2019, Любешівський районний суд Волинської області

Справа № 162/768/18

Провадження № 2/162/27/2019

ЛЮБЕШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року селище Любешів.

Любешівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого -- судді Глинянчука В.Д.,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_4 -- ОСОБА_5,

представника відповідача -- ОСОБА_6 управління водного господарства -- ОСОБА_7,

розглянувши справу за цивільним позовом ОСОБА_2 до виконувача обов’язків заступника ОСОБА_6 управління водного господарства ОСОБА_4, Маневицього управління водного господарства про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, встановлення факту трудових відносин, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

1. Відомості про рух справи, процесуальні дії у справі.

Адвокат ОСОБА_3 звернулася з цим позовом до Любешівського районного суду Волинської області в інтересах ОСОБА_2 22 жовтня 2018 року.

Відповідачами у позовній заяві зазначено ОСОБА_8 управління водного господарства та голову ліквідаційної комісії ОСОБА_8 управління водного господарства (далі – ОСОБА_8 УВГ, ЛУВГ), третьою особою на стороні відповідача – ОСОБА_6 управління водного господарства (далі – ОСОБА_6 УВГ, МУВГ).

Відповідно до статті 93 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) у позовній заяві постановлено запитання до відповідача голові комісії з реорганізації ОСОБА_8 УВГ ОСОБА_4

Ухвалою суду від 26 жовтня 2018 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, постановлено розглянути її з повідомленням сторін з призначенням першого судового засідання 30 листопада 2019 року, зокрема зобов’язано відповідача ОСОБА_4 надати у формі заяви свідка відповіді на поставлені стороною позивача запитання.

Представником позивача ОСОБА_3 30 жовтня 2018 року подано заяву про виклик свідків, яку ухвалою суду від 02 листопада 2018 року задоволено. Викликано у судове засідання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12.

Представником позивача ОСОБА_3 09 листопада 2018 року подано заяву про виклик свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, яку ухвалою суді від 14 листопада 2018 року задоволено.

Від третьої особи ОСОБА_6 управління водного господарства 20 листопада 2018 року надійшли пояснення (заперечення) на позовну заяву ОСОБА_2, які згодом у зв’язку з зміною суб’єктного складу учасників справи суд прийняв як відзив на позов (а.с. 75).

Відповідачем ОСОБА_8 УВГ 23 листопада 2018 року подано відзив на позов ОСОБА_2 (а.с. 97).

Відповідачем головою ліквідаційної комісії ЛУВГ ОСОБА_4 29 листопада 2018 року подано відзив на позов та відповіді на запитання ОСОБА_2 ( а.с. 125, 128).

У зв’язку з ліквідацією ОСОБА_8 УВГ за клопотанням представника позивача ОСОБА_3 ухвалою суду від 30 листопада 2018 року залучено до розгляду справи правонаступника – ОСОБА_6 УВГ. Також постановлено вважати сторонами по справі: позивачем – ОСОБА_2, відповідачами – МУВГ та виконувача обов’язків заступника МУВГ ОСОБА_4 (а.с. 139).

Стороною позивача подавалась суду відповідь на відзиви (а.с. 150), відповідачами – заперечення (а.с. 145, 153).

ОСОБА_2 брав участь у судовому розгляді особисто, його інтереси у ОСОБА_8 районному суді також представляла адвокат ОСОБА_3

ОСОБА_4 особисто брав участь у судових засіданнях у ОСОБА_8 районному суді особисто, його інтереси представляв адвокат ОСОБА_5.

Представником ОСОБА_6 УВГ у суді першої інстанції був юрисконсульт цього підприємства ОСОБА_7.

Розгляд справи по суті проведено 27 березня 2019 року.

2.1. Стислий виклад позиції сторони позивача у заявах по суті справи.

У позовній заяві зазначено, що ОСОБА_2 у квітні 1997 року був прийнятий охоронником у ОСОБА_8 управління осушувальних систем, яке з 01 січня 2005 року перейменовано на ОСОБА_8 УВГ. З 28 жовтня 2005 року змінено назву посади ОСОБА_2 з охоронника на сторожа.

Наказом Держводагенства № 60 від 13 лютого 2018 прийнято рішення про реорганізацію ОСОБА_8 УВГ шляхом приєднання до ОСОБА_6 УВГ.

У зв’язку з припиненням діяльності ОСОБА_8 УВГ, а також відповідно до штатного розпису ОСОБА_6 УВГ, який вводився у дію з 01 вересня 2018 року, ОСОБА_2 27 червня 2018 року попереджено про майбутнє вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП). Одночасно позивачу запропоновано дві посади: сторожа та оглядача гідротехнічних об’єктів.

ОСОБА_2 27 серпня 2018 року написав дві заяви. Першу -- на ім’я голови комісії з реорганізації ОСОБА_8 УВГ, в якій позивач як сторож ЛУВГ у зв’язку з припиненням діяльності цього підприємства, просив перевести його з 31 серпня 2018 року у МУВГ у порядку, передбаченому пунктом 5 статті 36 КЗпП. Другу – на ім’я виконувача обов’язків начальника ОСОБА_6 УВГ, в якій позивач як сторож ОСОБА_8 УВГ просив прийняти його на роботу з 01 вересня 2018 року у порядку переведення у зв’язку з реорганізацією ЛУВГ.

Сторона позивача доводить, що у такий спосіб ОСОБА_2 висловив свою згоду на його переведення як сторожа у ОСОБА_6 УВГ.

Після подання заяв на переведення ОСОБА_2, правомірно очікуючи, що його переведено на посаду сторожа у ОСОБА_6 УВГ відповідно до графіку чергувань, який складено начальником ОСОБА_8 експлуатаційної дільниці ОСОБА_6 УВГ (далі – ОСОБА_8) ОСОБА_9, у період з 01 по 19 вересня 2018 року продовжував виконувати свої трудові обов’язки сторожа.

Між тим, з введенням нового штатного розпису з 01 вересня 2018 року відбулось скорочення штатної одиниці сторожа. Отже, незважаючи на запис у трудовій книжці від 31 серпня 2018 року про звільнення ОСОБА_2 з ОСОБА_8 УВГ у зв’язку з його переведенням, позивача фактично звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП у зв’язку з реорганізацією та скороченням однієї посади сторожа.

При вирішенні питання про звільнення ОСОБА_2 не враховано положення статті 42 КЗпП на переважне право позивача залишитись на роботі, не виплачено вихідної допомоги при звільненні та компенсації за частину невикористаної відпустки.

Крім цього, сторона позивача звертає увагу, що профспілковий орган ОСОБА_8 УВГ не давав згоди на звільнення ОСОБА_2

Таким чином, сторона позивача доводить, що ОСОБА_2 було звільнено без дотримання відповідних процедур та гарантій.

Доводячи свої позовні вимоги у частині періоду спірних правовідносин з 01 по 19 вересня 2018 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зазначають, що мав місце фактичний допуск позивача до роботи, що відповідно до статті 24 КЗпП вважається укладенням, а у випадку зі ОСОБА_2, продовженням трудового договору. За цей період ОСОБА_2 заробітної плати не виплачено та відповідного запису у трудовій книжці про роботу не здійснено.

У зв’язку з наведеним стороною позивача заявлено такі позовні вимоги:

-- визнати незаконним та скасувати наказ № 52-п голови комісії з реорганізації ОСОБА_8 УВГ ОСОБА_4 від 30 серпня 2018 року про звільнення ОСОБА_2 у зв’язку з переведенням у ОСОБА_6 УВГ на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП;

-- поновити ОСОБА_2 на посаді сторожа у ОСОБА_8 УВГ з 01 вересня 2018 року;

-- встановити факт продовження трудових відносин між ОСОБА_2, який продовжував виконувати роботу на посаді сторожа без укладення трудового договору, та ОСОБА_8 УВГ у період з 01 по 19 вересня 2018 року;

-- зобов’язати відповідача ОСОБА_8 УВГ нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за період з 01 по 19 вересня 2018 року відповідно до вимог чинного законодавства;

-- стягнути з ОСОБА_8 УВГ на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 вересня 2018 року до дня фактичного поновлення на роботі;

-- рішення у частині поновлення на роботі ОСОБА_2 та стягнення місячного середнього заробітку у сумі 4176,71 гривень звернути до негайного виконання;

-- стягнути з ОСОБА_8 УВГ судові витрати по справі.

У відповіді на відзиви представник позивача ОСОБА_3 переконує суд, що ОСОБА_2 не можна вважати таким, що підданий дисциплінарному стягненню, оскільки з відповідним наказом позивача не ознайомлювали. ОСОБА_2 27 червня 2018 року попереджено про майбутнє вивільнення та запропоновано дві посади: сторожа та оглядача. ОСОБА_2 27 серпня 2018 року, подавши заяви про переведення та прийняття на роботу, погодився на посаду сторожа ОСОБА_6 УВГ. Натомість МУВГ не погодилось приймати його сторожем. Відтак у ОСОБА_4 не було підстав для звільнення ОСОБА_2 на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП.

Не заслуговують на увагу твердження відповідачів про відмову ОСОБА_2 від посад оглядача та електромеханіка. Пропонуючи в усному порядку вказані посади уже після звільнення позивача, відповідачі не врахували, що ОСОБА_2 не відповідає кваліфікаційним вимогам до електромеханіка, а посада оглядача тягне за собою зміну істотних умов праці для позивача.

У зв’язку зі зміною первісного відповідача ОСОБА_8 УВГ на правонаступника, ОСОБА_3 просить задовольнити позовні вимоги до ОСОБА_6 УВГ.

2.2. Стислий виклад позиції сторони позивача у судовому засіданні.

ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримав та пояснив наступне.

У ОСОБА_8 УВГ він працював понад 20 років. У червні 2018 року стало відомо про приєднання ОСОБА_8 УВГ до Маневицього УВГ. Його було попереджено про майбутнє вивільнення та запропоновано дві посади: сторожа та оглядача.

Як усі інші працівники, він у кінці серпня 2018 року написав заяви на переведення у ОСОБА_6 УВГ. При цьому заяви він писав двічі, оскільки перші десь загубилися.

ОСОБА_9, якого призначили на посаду начальника ОСОБА_8, склав графік роботи сторожів та повідомив позивача коли виходити на чергування. З 01 по 19 вересня 2018 року він продовжував виконувати обов'язки сторожа.

Згодом, а саме 21 вересня 2018 року, ОСОБА_2 дізнався, що він не працює у МУВГ взагалі. З наказом про звільнення з ОСОБА_8 УВГ не ознайомлювався.

ОСОБА_4 намагався вручити йому трудову книжку 23 чи 24 вересня 2018 року, він відмовився і отримав її поштою 29 вересня 2018 року. Відповідач ОСОБА_4 не повідомляв його, що ОСОБА_6 УВГ не прийняло його на посаду сторожа, а згодне взяти на посаду оглядача. Пізніше ОСОБА_4 пропонував йому роботу по цивільно-правовій угоді у МУВГ з 12 вересня 2018 року.

Про оголошення йому догани його ніхто не повідомляв. Про існування відповідного наказу він дізнався при підготовці цього позову до суду.

Своє звільнення ОСОБА_2 пов’язує з помстою ОСОБА_4, до якого він тривалий час перебував в опозиції, повідомляв вищестояще керівництво про факти зловживань з його боку тощо.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала.

ОСОБА_3 вважає, що 27 червня 2018 року, коли позивача повідомили про майбутнє вивільнення, йому запропонували посади сторожа та оглядача. ОСОБА_2 27 серпня 2018 року написав дві заяви, якими засвідчив свою згоду на переведення на посаду сторожа у ОСОБА_6 УВГ. На переведення на посаду оглядача позивач згоди не давав. ОСОБА_2 продовжував працювати сторожем до 19 вересня 2018 року, до того часу, коли з’ясувалось, що його взагалі не прийнято на роботу у ОСОБА_6 УВГ. З наказом про звільнення його не ознайомили. ОСОБА_4, як голова ліквідаційної комісії, з червня 2018 року володів усією інформацією щодо штатного розпису ОСОБА_6 УВГ, однак всупереч статті 49-4 КЗпП не повідомив профспілковий орган про майбутнє скорочення штату працівників. Питання про те, чи має ОСОБА_2 порівняно з іншими сторожами на переважне право залишитись на роботі не вирішувалось.

У листі ОСОБА_6 УВГ від 20 серпня 2018 року ОСОБА_2 пропонувалась посада оглядача. У наказі про прийняття на роботу працівників ОСОБА_8 УВГ прізвища ОСОБА_2 не було взагалі. Таким чином, погодження між керівниками на переведення працівника не відбулося, відтак і не було підстав для звільнення позивача з ОСОБА_8 УВГ на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП.

Факт продовження роботи ОСОБА_2 на посаді сторожа у період з 01 по 19 вересня 2018 року підтверджено дослідженими у судовому засіданні доказами. ОСОБА_3 вважає, що ОСОБА_6 УВГ зобов’язане нарахувати та виплатити позивачу за цей період заробітну плату відповідно до положень частини шостої статті 235 КЗпП, виходячи з середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників Любешівського району у липні-вересні 2018 року.

Оскільки ОСОБА_8 УВГ на момент вирішення справи не існує, то позивач підлягає поновленню на роботі у ОСОБА_6 УВГ, у правонаступника підприємства, з якого він незаконно був звільнений.

3.1. Стислий виклад позиції відповідача -- Маневицього управління водного господарства у заявах по суті справи.

ОСОБА_6 УВГ проти позовних вимог ОСОБА_2 заперечило, доводячи наступне.

Згідно з листом № 1-08-256 від 27 червня 2018 року позивача попереджено про майбутнє вивільнення, одночасно запропоновано посади сторожа та оглядача. З чотирьох штатних одиниць сторожів ОСОБА_8 УВГ у ОСОБА_8 залишилося три таких посади. Приведення чисельності працівників ОСОБА_8 здійснювалось ліквідаційною комісією ЛУВГ. ОСОБА_2 мав догану, а тому не мав переваги перед іншими сторожами. Позивачу було запропоновано посаду оглядача ОСОБА_6 експлуатаційної дільниці, згодом – електрика в ОСОБА_8 ОСОБА_2 категорично відмовився від цих посад, а тому були усі підставі для припинення з ним трудового договору на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП.

Крім цього, згідно з актом прийому-передачі особових справ, особових карток та трудових книжок працівників ОСОБА_8 УВГ відповідні документи ОСОБА_2 у МУВГ були відсутні. З цієї причини прізвище позивача відсутнє і у наказі № 123 від 30 серпня 2018 року про проведення оплати праці персонального складу ОСОБА_6 УВГ.

Щодо встановлення факту трудових відносин у період з 01 по 19 вересня 2018 року ОСОБА_6 УВГ звертає увагу на колізію у законодавстві: на частину третю статті 24 КЗпП та на статтю 235 цього Кодексу, які по-різному регулюють питання оформлення трудових відносин. У зв’язку з цим, на думку відповідача, при вирішенні цього питання пріоритетне значення має рішення керівника підприємства щодо звільнення або залишення на роботі працівника.

3.2. Стислий виклад позиції відповідача -- ОСОБА_6 управління водного господарства у судовому засіданні.

Представник відповідача ОСОБА_7 у судовому засіданні позов ОСОБА_2 заперечив з підстав, викладених у заявах по суті справи.

4.1. Стислий виклад позиції відповідача – виконувача обов’язків заступника ОСОБА_6 управління водного господарства ОСОБА_4 у заявах по суті справи.

ОСОБА_4 проти позову ОСОБА_2 заперечив, звернувши увагу суду на наступне.

Звільнення ОСОБА_2 з ОСОБА_8 УВГ 31 серпня 2018 року відбулось у відповідності до положень законодавства на підставі поданої ним заяви про переведення у ОСОБА_6 УВГ.

На вказану дату існувало дві окремі юридичні особи ОСОБА_8 УВГ та ОСОБА_6 УВГ.

Фактичною підставою для розірвання трудового договору зі ОСОБА_2 був лист ОСОБА_6 УВГ від 20 серпня 2018 року, яким вказане підприємство погоджувалось прийняти на роботу у зв’язку з переведенням працівників ЛУВГ, у тому числі і ОСОБА_2

ОСОБА_2 27 серпня 2018 року подав заяву, в якій він просив на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП перевести його у ОСОБА_6 УВГ з 31 серпня 2018 року без виплати компенсації за невикористану відпустку.

Стаття 36 КЗпП передбачає підстави для розірвання трудового договору. Отже, заяву ОСОБА_2 необхідно розуміти саме як заяву про звільнення. ОСОБА_2 чітко висловив своє бажання бути переведеним у МУВГ, відтак у ЛУМГ були всі підстави для звільнення позивача на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП.

Наявність чи відсутність факту скорочення посади сторожа ОСОБА_6 УВГ з 01 вересня 2018 року немає значення для вирішення цього спору. Позивача звільнено з ОСОБА_8 УВГ, а ОСОБА_6 УВГ його не звільняло і дії цього підприємства не можуть оцінюватись з позиції законності обставин звільнення ОСОБА_2

4.2. Стислий виклад позиції відповідача – виконувача обов’язків заступника ОСОБА_6 управління водного господарства ОСОБА_4, його представника у судовому засіданні.

ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що у червні 2018 року повідомив працівників ОСОБА_8 УВГ про майбутнє скорочення, оскільки ніхто не пояснив як саме буде проходити реорганізація.

ОСОБА_2 погоджувався на переведення у ОСОБА_6 УВГ, при отриманні попередження про майбутнє вивільнення заперечень від нього щодо інших посад не було. ОСОБА_2 відповідав кваліфікаційним вимогам посади оглядача.

Відповідач, як голова комісії з реорганізації, надав ОСОБА_6 УВГ список працівників ОСОБА_8 УВГ, у тому числі з прізвищем сторожа ОСОБА_2

ОСОБА_16 було доведено до відома новий штатний розпис ОСОБА_6 УВГ у червні 2018 року, згідно з яким у ОСОБА_8 зокрема скорочувалася одна посада сторожа. Відповідний лист згодом надходив у ОСОБА_8 УВГ, він дав доручення кадровій службі ознайомити з ним працівників.

На підставі вказаного листа формувався наказ на переведення працівників з ОСОБА_8 УВГ у ОСОБА_6 УВГ.

Ті працівники, які не хотіли переводитись у нове підприємство, писали заяви на звільнення.

ОСОБА_6 УВГ не хотіло приймати працівників понад штат. Натомість він повідомив, що ОСОБА_2 має догану.

ОСОБА_4 у судовому засіданні не заперечив, що ОСОБА_2 виходив на роботу і після 01 вересня 2019 року, однак він до цього відношення не мав.

Укладення цивільно-правого договору, посади оглядача, електромонтера ОСОБА_4 пропонував ОСОБА_2 за дорученням керівництва уже як заступник начальника ОСОБА_6 УВГ.

На запитання представника позивача ОСОБА_4 повідомив, що ОСОБА_2 дійсно має стягнення (догану) за порушення трудової дисципліни. З цього приводу було видано наказ, який позивач відмовився підписати.

Станом на 30 серпня 2018 року трудова книжка ОСОБА_2 знаходилась у ОСОБА_6 УВГ, яку згодом віддала йому ОСОБА_13 У зв'язку з відмовою позивача отримувати трудову книжку, ОСОБА_4 направив її поштою у кінці вересня 2018 року.

Представник відповідача ОСОБА_4 -- ОСОБА_5 у судовому засіданні проти позовних вимог ОСОБА_2 заперечив.

ОСОБА_5 вважає, що його довіритель, видавши наказ № 52-п від 30 серпня 2018 року, не порушив будь-яких прав позивача. Фактично було задоволено заяву ОСОБА_2 про звільнення на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП у зв’язку з переведенням на іншу роботу.

Підстав для звільнення ОСОБА_2 на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП у ОСОБА_4 не було, адже ОСОБА_8 УВГ продовжувало існувати до 23 листопада 2018 року.

У вересні 2018 року ОСОБА_4 не мав ніякого відношення до прийняття чи неприйняття на роботу ОСОБА_2 у ОСОБА_6 УВГ. Керівник установи, яка ліквідується, не зобов'язаний і не має повноважень працевлаштовувати працівників на новому підприємстві.

Позивач з 01 по 19 вересня 2018 року продовжував роботу у ОСОБА_6 УВГ і знову ж таки не мав відношення до ОСОБА_8 УВГ.

Представник ОСОБА_4 також звернув увагу на те, що позивач та представник позивача, залучивши до розгляду справи правонаступника ОСОБА_8 УВГ, не змінили позовних вимог. За таких обставин суд обмежений у їх задоволенні, адже не може вийти за межі позову.

5. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно з свідоцтвом про народження, посвідченням дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, вкладки до посвідчення дитини-інваліда, посвідчення управління праці та соціального захисту населення, довідки управління соціального захисту населення № 1491 від 14 вересня 2018 року ОСОБА_2 здійснює догляд за сином ОСОБА_17, який визнаний інвалідом внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 9-12).

Відповідно до записів трудової книжки серії БТ-ІІ №6842795 ОСОБА_2 прийнятий на роботу охоронника ОСОБА_8 управління осушувальних систем 19 квітня 1997 року. З 01 січня 2005 року вказане підприємство перейменовано в ОСОБА_8 УВГ. З 28 січня 2005 року змінено назву діючої професії ОСОБА_2 на сторожа. Позивач звільнений з ОСОБА_8 УВГ з 31 серпня 2018 року на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП у зв’язку з переведенням у ОСОБА_6 УВГ (а.с. 7, 8).

Відповідно до наказу начальника Державного агентства водних ресурсів України № 60 від 13 лютого 2018 року ОСОБА_8 УВГ реорганізовано шляхом приєднання до ОСОБА_6 УВГ. Головою комісії з реорганізації призначено начальника ОСОБА_8 УВГ ОСОБА_4 На комісію з реорганізації серед іншого покладено обов’язок забезпечити зокрема працівникам ОСОБА_8 УВГ соціально-правові гарантії, передбачені чинним законодавством, для працівників, які вивільняються у зв’язку з реорганізацією. Установлено, що ОСОБА_6 УВГ є правонаступником ОСОБА_8 УВГ (а.с. 78).

Позивач 27 червня 2018 року ознайомився з попередженням комісії з реорганізації ОСОБА_8 УВГ про майбутнє вивільнення з 01 вересня 2018 року згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП. При цьому одночасно з 01 вересня 2018 року йому пропонувались посади сторожа, оглядача ГТО з оплатою праці згідно з штатним розписом ОСОБА_6 УВГ (а.с. 13).

Голова комісії з реорганізації, начальник ОСОБА_8 УВГ ОСОБА_4 17 серпня 2018 року направив у ОСОБА_6 УВГ список працівників ОСОБА_8 УВГ (а.с. 83).

Листом № 281/07-15/2-18 від 20 серпня 2018 року виконувач обов’язків начальника ОСОБА_6 УВГ ОСОБА_18 направив начальнику ОСОБА_8 УВГ, голові комісії з реорганізації ОСОБА_4, список працівників ОСОБА_8 УВГ із зазначенням запропонованих для переведення посад. Вказаний лист надійшов у ОСОБА_8 УВГ 22 серпня 2018 року. Згідно з списком ОСОБА_2 пропонувалася робота оглядача ГТО ОСОБА_6 експлуатаційної дільниці. Відповідно до резолюції, яка міститься на документі, ОСОБА_4 доручив ОСОБА_13 підготовити наказ на звільнення у зв’язку з переведенням (а.с. 18-21).

Доказів про ознайомлення з вказаним листом працівників ОСОБА_8 УВГ у ході судового розгляду не здобуто.

Позивач 27 серпня 2018 року пише дві заяви. Першу – на ім’я виконувача обов’язків заступника начальника ОСОБА_8 УВГ, голови комісії з реорганізації ОСОБА_4 В цій заяві сторож ОСОБА_2 просить його перевести з 31 серпня 2018 року у порядку, передбаченому пунктом 5 статті 36 КЗпП, до ОСОБА_6 УВГ у зв’язку з припиненням діяльності ОСОБА_8 УВГ без компенсації за невикористану відпустку. У другій заяві, адресованої на ім’я виконувача обов’язків начальника ОСОБА_6 УВГ ОСОБА_18, ОСОБА_2 просить прийняти його на посаду сторожа ОСОБА_8 (а.с. 16, 17).

Відповідно до наказу виконувача обов’язків начальника управління, голови комісії з реорганізації ОСОБА_4 № 52-п від 30 серпня 2018 року серед інших працівників ОСОБА_8 УВГ сторожа ОСОБА_2 звільнено з 31 серпня 2018 року у зв’язку з переведеннм у ОСОБА_6 УВГ на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП. (а.с. 14, 15).

Відповідно до наказу № 45-п від 30 серпня 2018 року по ОСОБА_6 УВГ «Про прийняття та переведення працівників» на посади сторожів ОСОБА_8 прийнято ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_11 Між тим, ОСОБА_2 на роботу у ОСОБА_6 УВГ не прийнято (а.с. 116-120).

З копії акту передачі-приймання особових справ, особових карток та трудових книжок працівників ЛУВГ від 30 серпня 2018 року, який підписаний провідним інженером з підготовки кадрів ОСОБА_13, документи ОСОБА_2 передавалися у МУВГ. Вказаний акт поданий стороною позивача (а.с. 22, 23).

Натомість у копії акту передачі-приймання особових справ, особових карток та трудових книжок працівників ЛУВГ від 30 серпня 2018 року, який поданий суду уже ОСОБА_6 УВГ, прізвище ОСОБА_2 відсутнє (а.с. 80, 81).

Судом досліджувалися графіки чергування сторожів ОСОБА_8 на вересень 2018 року за підписом начальника ОСОБА_8 ОСОБА_9, в одному з них позивач включений у списки, в іншому, з поміткою «20 вересня 2018 року», позивача немає (а.с. 24, 25).

Начальник ОСОБА_8 ОСОБА_9 17 вересня 2018 року звернувся до виконувача обов’язків начальника ОСОБА_6 УВГ з листом щодо обліку фактично відпрацьованого сторожем ОСОБА_2І часу. З змісту звернення слідує, що згідно з наказом голови комісії з реорганізації ОСОБА_8 УВГ № 52-п від 30 серпня 2018 року ОСОБА_2 переведено у ОСОБА_6 УВГ. Оскільки іншими документами ОСОБА_9 не володів, на основі вказаного наказу він склав графік чергувань сторожів, у тому числі і ОСОБА_2 ОСОБА_9 стало відомо, що ОСОБА_2 не переведено у ОСОБА_6 УВГ (а.с 26).

Позивач 20 вересня 2018 року звернувся до виконувача обов’язків начальника ОСОБА_6 УВГ ОСОБА_18 з заявою щодо його переведення, продовження виконання обов’язків сторожа по 20 вересня 2018 року, із запитом щодо того, де знаходиться його трудова книжка, з проханням поновити його на роботі на посаді сторожа і провести виплату заробітної плати (а.с. 29).

ОСОБА_6 УВГ листом від 25 вересня 2018 року № 325/01-05/2-18 повідомило ОСОБА_2, що згідно з штатним розписом, що вводиться в дію з 01 вересня 2018 року, у ОСОБА_8 передбачено три штатні одиниці сторожа. МУВГ станом на 30 серпня 2018 року не володіло інформацією, необхідною для формування переліку працівників, які відповідно до законодавства мають переважне право на залишення на роботі, та для яких встановлено заборону на звільнення. Тому приведення чисельності працівників ОСОБА_8 дільниці у відповідність до нового штатного розпису ОСОБА_6 УВГ могло бути можливим лише комісією з реорганізації ОСОБА_8 УВГ. Комісія з реорганізації повинна була попередити позивача про можливе скорочення. При формуванні штатної чисельності, взято до уваги перші три заяви на посаду сторожів ОСОБА_8 Згідно з наказом ОСОБА_6 УВГ № 123 від 30 серпня 2018 року у переліку сторожів ОСОБА_8 позивач відсутній, а тому начальник дільниці ОСОБА_9 неправомірно ввів його у графік чергування та допустив до роботи. Також звернуто увагу на те, що відповідно до наказу «Про реорганізацію ОСОБА_8 УВГ, Камінь-Каширського УВГ, Шацького МУВГ» на комісії з реорганізації покладено «дотримання соціально-правових гарантій працівників у зв’язку з реорганізацією» (а.с. 30).

Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_2 у період з 01 березня по 31 серпня 2018 року отримав 23690,60 гривень заробітної плати. Середній заробіток позивача за останні два місяці роботи (липень, серпень 2018 року) складає 4065,32 гривень (а.с. 34).

Відповідно до довідки голови цехової профспілки ОСОБА_8 на засіданнях профкому профспілкової організації питання про надання дозволу на звільнення ОСОБА_2 у зв’язку зі скороченням штатної чисельності протягом вересня-жовтня 2018 року не вирішувалось (а.с. 35).

Згідно з наказом № 16 від 11 січня 2018 року по ОСОБА_8 УВГ «Про заходи щодо усунення порушень, виявлених у ході аудиту і ревізії, та притягнення винних осіб до відповідальності» серед інших працівників ОСОБА_2 оголошено догану. Між тим, відомості про те, що позивач ознайомився з цим наказом, відсутні (а.с. 90).

Відповідно до акту про відмову від запропонованих посад від 03 вересня 2018 року, який підписаний виконувачем обов’язків начальника ОСОБА_6 УВГ ОСОБА_18, виконувачем обов’язків заступника начальника ОСОБА_6 УВГ ОСОБА_4, провідним інженером з підготовки кадрів ОСОБА_6 УВГ ОСОБА_20, у зв’язку з скороченням штатної чисельності працівників, зокрема сторожів, з чотирьох одиниць у ОСОБА_8 УВГ до трьох одиниць у ОСОБА_8 ОСОБА_6 УВГ, та оскільки ОСОБА_2 свого часу винесено догану, йому пропонувалась посада оглядача ГТО ОСОБА_6, а також усно: електрика ОСОБА_8 Від обох пропозицій та написання письмової заяви чи пояснень ОСОБА_2 відмовився (а.с. 92).

У відповідності з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців діяльність ОСОБА_8 УВГ як юридичної особи припинено з 23 листопада 2018 року (а.с. 131-136).

Згідно з довідкою відділу статистики у ОСОБА_6 районі середньомісячна заробітна плата штатних працівників у липні-вересня 2018 року по Любешівському району склала 5975 гривень (а.с. 157).

На адвокатський запит представника позивача ОСОБА_3 Головне управління статистики у Волинській області повідомило, що інформація зі статистики праці розробляється в розрізі міст обласного значення і районів щоквартально без розподілу за місяцями, видами економічної діяльності, професіями та професійними групами. Згідно наявних статистичних даних середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників Любешівського району у липні-вересні 2018 року становила 5975 гривень (а.с. 158).

Допитаний у якості свідка виконувач обов’язків начальника ОСОБА_6 УВГ ОСОБА_18 у суді показав, що у процесі реорганізації шляхом приєднання Камінь-Каширського УВГ та ОСОБА_8 УВГ до ОСОБА_6 УВГ Волинським обласним управлінням водних ресурсів було затверджено штатний розпис, який вводився у дію з 01 вересня 2018 року. Цей документ передбачав фактичне скорочення посад сторожів з чотирьох штатних одиниць у ОСОБА_8 УВГ до трьох у ОСОБА_8 ОСОБА_6 УВГ. Новий штатний розпис було розіслано по місцях у червні 2018 року, при цьому рекомендовано комісіям з реорганізації привести штатну чисельність працівників відповідно до вимог цього штатного розпису. Свідку було відомо про наявність чотирьох сторожів у Любешові. Черговість подань заяв не була основним фактором при переведенні на роботу працівників. Оскільки ОСОБА_2 мав догану, йому було запропоновано посаду оглядача гідротехнічних об’єктів ОСОБА_6 Комісія з реорганізації ЛУВГ мала повідомити ОСОБА_2 про майбутнє скорочення. При передачі особових справ, особових карток та трудових книжок працівників ОСОБА_8 УВГ було виявлено, що всупереч рекомендаціям у списки сторожів включено чотири особи замість необхідних трьох. У зв’язку з цим було вирішено не приймати документів щодо ОСОБА_2, його трудову книжку було повернуто ОСОБА_13 30 серпня 2018 року. На його рішення не приймати на роботу сторожа ОСОБА_2 ніхто не впливав. Позивача не призначили на посаду оглядача , оскільки він не подав відповідної заяви. На цей момент у МУВГ не було відомостей щодо осіб, які мають переважне право на залишення на роботі та щодо яких встановлено заборону на звільнення. При складанні ОСОБА_21 графіків чергування сторожів у ОСОБА_8 ОСОБА_18 пропонував керуватись наказом від 30 серпня 2018 року про прийняття та переведення працівників, який був направлений у ОСОБА_8 УВГ електронною поштою. Свідку невідомо чим керувався ОСОБА_9 коли включив у списки чергувань сторожів ОСОБА_2 На запитання суду свідок повідомив, що акт про відмову від запропонованих посад від 03 вересня 2018 року складався та підписувався у відсутності позивача.

Свідок ОСОБА_13, провідний інженер відділу кадрів ОСОБА_8 УВГ, показала, що у зв’язку з реорганізацією та приєднанням ОСОБА_8 УВГ до ОСОБА_6 УВГ працівникам, які згодні продовжити роботу, було запропоновано написати відповідні заяви. Працівники писали по дві заяви: у ОСОБА_8 УВГ – на переведення, у ОСОБА_6 УВГ – про прийняття на роботу. Зразки заяв були надіслані з обласного управління водного господарства. Під час написання заяв працівниками ОСОБА_8 УВГ заяви ОСОБА_2 пропали і він писав їх повторно. Свідком було підготовлено акт прийому-передачі особових справ, карток та трудових книжок працівників, який вона завезла у ОСОБА_6 УВГ 30 серпня 2018 року. Інженер відділу кадрів ОСОБА_6 УВГ ОСОБА_20 відмовилась приймати документи щодо ОСОБА_2 та пішла у кабінет до ОСОБА_18, у якому також був і ОСОБА_4 За вказівкою ОСОБА_18 свідок передрукувала акт без прізвища ОСОБА_2 Трудову книжку ОСОБА_2 згодом повернули ОСОБА_4, але станом на 14 вересня 2018 року вона ще була у ОСОБА_6 УВГ. Чи ознайомлювали ОСОБА_2 з листом ОСОБА_6 УВГ з пропозиціями щодо посад свідку невідомо, також ОСОБА_13 не знає чи пропонували позивачу посаду оглядача. Проект наказу про оголошення догани працівникам у січні 2018 року свідок не готувала.

Свідок ОСОБА_15 у суді показала, що працювала секретарем у ОСОБА_8 УВГ. До її обов’язків зокрема входило підготовка проектів виробничих наказів, ведення Журналу реєстрації виробничих наказів тощо. Підготовкою наказів про оголошення стягнень займалася не вона, а «кадри». Між тим, кожен наказ про оголошення дисциплінарних стягнень реєструвався нею у згаданому журналі. Наказу від 18 січня 2018 року про оголошення доган працівникам ОСОБА_8 УВГ вона не реєструвала. По листу ОСОБА_6 УВГ з пропозиціями щодо посад викликали працівників, чи ознайомлювався з цим листом ОСОБА_2 свідок не пам’ятає.

Свідок ОСОБА_10 показав, що на посаді сторожа ОСОБА_8 УВГ він працював приблизно 12 років. Під час приєднання ОСОБА_8 УВГ до ОСОБА_6 УВГ були розмови про скорочення посад. Перед 01 вересня 2018 року ОСОБА_13 сказала йому написати дві заяви: про звільнення з ЛУВГ та прийняття на роботу у МУВГ. З 01 вересня 2018 року йому ніхто не повідомив, що його не прийнято на роботу у ОСОБА_6 УВГ. Виходив на чергування згідно з графіком. Приблизно 05 вересня 2019 року він дізнався, що його прийняли на роботу. ОСОБА_2 також виходив на роботу з 01 по 19 вересня 2018 року. Що позивача не прийняли на роботу він дізнався, коли змінював зі зміни електрика ОСОБА_22

Свідок ОСОБА_11 показала, що працювала на посаді сторожа ОСОБА_8 УВГ приблизно 15 років. ОСОБА_13 сказала їй написати заяви на переведення з ОСОБА_8 УВГ та прийняття на роботу у ОСОБА_6 УВГ. ОСОБА_2 дійсно виходив на чергування з 01 по 19 вересня 2018 року.

Свідок ОСОБА_19, показав, що працює в управлінні водного господарства 38 років, з них на посаді сторожа 18 років. У зв’язку з реорганізацією ОСОБА_8 УВГ 30 серпня 2018 року писали заяви на переведення і прийняття на роботу у ОСОБА_6 УВГ. ОСОБА_19 пропонував керівництву, щоб його скоротили. З приводу продовження роботи свідок ходив до ОСОБА_9, який спочатку повідомив, що його мають скоротити, а потім сказав працювати. ОСОБА_2 дійсно виходив на чергування по середину вересня 2018 року. З наказом про прийняття на роботу у ОСОБА_6 УВГ свідок не ознайомлювався.

Свідки ОСОБА_14, ОСОБА_23, колишні працівники ОСОБА_8 УВГ, вказали на упередження ставлення ОСОБА_4 до ОСОБА_2, адже позивач був у групі людей, які були проти корупції на підприємстві. Це не перша спроба ОСОБА_4 звільнити ОСОБА_2 У квітні 2017 року профспілка не дала згоди на скорочення подружжя ОСОБА_2.

Свідок ОСОБА_9, який з 01 вересня по 30 листопада 2018 року був начальником ОСОБА_8, показав, що процес реорганізації ОСОБА_8 УВГ почався з порушеннями. В кінці червня 2018 року усіх працівників повідомили про реорганізацію та скорочення, пропонуючи деяким працівникам по вісім посад. На початку серпня 2018 року він мав телефонні розмови з ОСОБА_18 щодо того як провести реорганізацію. ОСОБА_18 повідомив, що на ОСОБА_8 планується три сторожі та попросив спитати у сторожів ОСОБА_8 УВГ чи хтось хоче піти на скорочення, щоб зробити усе «по-тихому». На це погодився ОСОБА_19 В середині серпня 2018 року з ОСОБА_6 УВГ надійшов лист з рекомендаціями щодо посад працівників ОСОБА_8 УВГ, з яким працівників ОСОБА_8 УВГ офіційно не ознайомлювали. ОСОБА_2 пропонувалась посада оглядача. На зборах працівників ОСОБА_8 УВГ керівництво вказало не писати конкретно дільницю, а зазначати лише посаду та місце роботи у ОСОБА_6 УВГ. Наказом від 30 серпня 2018 року свідка переведено на посаду начальника ОСОБА_8, цим же наказом мали перевести ОСОБА_2 на посаду сторожа. З наказом про прийняття на роботу свідка ніхто не ознайомлював. В цей же день він склав графік чергувань сторожів, в якого включив і ОСОБА_2 ОСОБА_18 наступний раз подзвонив до нього 03 вересня 2018 року та повідомив, що з цього часу уся відповідальність за роботу ОСОБА_8 лежить на ньому і що необхідно переговорити з кимось із сторожів про звільнення за їх згодою. Уже на наступний день виконувач обов'язків начальника ОСОБА_6 УВГ подзвонив знову та повідомив, що вказівка «зверху» звільнити ОСОБА_2 Натомість свідок повідомив про переваги позивача залишитись на роботі. У ході розмови ОСОБА_18 повідомив, що не зможе звільнити ОСОБА_2 до Нового року та запропонував, щоб сторожі по черзі йшли у відпустки, а на їх зміни ставити ОСОБА_2 Згодом ОСОБА_18 через свідка пропонував ОСОБА_2 посаду оглядача, цивільно-правову угоду, на що позивач відмовився. ОСОБА_2 11 вересня 2018 року повідомив свідка про зникнення його трудової книжки. Коли він почав це з'ясовувати, то дізнався, що ОСОБА_2 не прийнято на роботу у ОСОБА_6 УВГ. Після цього ОСОБА_9 почав писати запити щодо обліку фактично відпрацьованого позивачем часу. У ОСОБА_6 УВГ відмовились приймати табель, в якому було вказано про відпрацьований позивачем час. На переконання ОСОБА_9 у ході реорганізації ОСОБА_8 УВГ ОСОБА_4 не доводив до відома працівників необхідної інформації, робив усе проти колективу.

6. Норми права, які застосував суд.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частинами першою, другою статті 2 КЗпП встановлено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 5-1 КЗпП держава зокрема гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частин першої, третьої, п’ятої статті 24 КЗпП трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

У відповідності з пунктами 5, 6 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору зокрема є: переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 36 КЗпП зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до пункту 1 частини першої, другої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із статтею 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам ОСОБА_24, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

У відповідності з частиною першою статті 43 КЗпП розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

У відповідності з частинами першою, четвертою статті 149 КЗпП до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

У відповідності з частинами другою, шостою статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Відповідно до частин першої, п’ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 18 лютого 1995 року середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

7. Мотиви суду щодо позовних вимог.

Відповідно до статті 5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У відповідності з частиною першою статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 82 ЦПК обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Частиною першою статті 89 ЦПК встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 188 ЦПК в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

В суді встановлено, що відповідно до наказу начальника Державного агентства водних ресурсів України № 60 від 13 лютого 2018 року прийнято рішення про реорганізацію ОСОБА_8 УВГ шляхом приєднання до ОСОБА_6 УВГ. На голову комісії з реорганізації ОСОБА_4 серед іншого було покладено обов’язок забезпечити працівникам ОСОБА_8 УВГ соціально-правові гарантії, передбачені чинним законодавством, для працівників, які вивільняються у зв’язку з реорганізацією.

Таким чином, забезпечення дотримання трудових прав працівників ОСОБА_8 УВГ було обов’язком відповідача ОСОБА_4 як голови комісії з реорганізації.

Сторонами визнається, що відповідно до штатного розпису ОСОБА_6 УВГ, який вводився у дію з 01 вересня 2018 року, у ОСОБА_8 вводилось три штатні одиниці сторожів. Натомість до приєднання у ОСОБА_8 УВГ було чотири сторожа.

Зазначена обставина вимагала від комісії з реорганізації ОСОБА_8 УВГ, керівництва ОСОБА_6 УВГ відповідно до статті 24 КзПП узгодити питання подальшого працевлаштування сторожів з переведенням однієї особи за згодою на іншу посаду або ж звільнення одного працівника у зв’язку зі скороченням.

Між тим, відповідач ОСОБА_4, його представник ОСОБА_5 у судовому засіданні доводили, що з видачею наказу про звільнення ОСОБА_2 на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП було задоволено прохання працівника, а питання чому позивача не прийнято на роботу у ОСОБА_6 УВГ стосується іншого відповідача.

З логіки ОСОБА_6 УВГ слідує, що приведення чисельності працівників ОСОБА_8 УВГ до нового штатного розпису було завданням комісії з реорганізації ОСОБА_8 УВГ.

Як вбачається з повідомлення про майбутнє вивільнення від 27 червня 2018 року у зв’язку з реорганізацією ЛУВГ позивачу пропонувалось дві посади: сторожа та оглядача ГТО.

В суді встановлено, що ОСОБА_2 не ознайомлювався з листом № 281/07-15/2-18 від 20 серпня 2018 року із списком працівників ОСОБА_8 УВГ із зазначенням запропонованої йому для переведення посади оглядача ГТО ОСОБА_6

ОСОБА_2 заперечує, що у період до дня його фактичного звільнення 01 вересня 2018 року з ОСОБА_8 УВГ йому пропонувалась будь-яка інша посада. Зазначені пояснення неможливо спростувати дослідженими у суді доказами. За таких обставин позивач правомірно очікував, що його буде прийнято на посаду сторожа у ОСОБА_6 УВГ, у зв’язку з цим він подав дві заяви: на переведення з ОСОБА_8 УВГ у ОСОБА_6 УВГ та на прийняття його сторожем у ОСОБА_6 УВГ.

Суд в цілому погоджується з позицією сторони позивача, що заяву ОСОБА_2І на переведення від 27 серпня 2018 року у контексті положень статей 24, 36, 38 КЗпП не можна вважати заявою про звільнення з роботи на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП. Як встановлено у судовому засіданні ОСОБА_2 мав бажання продовжити працювати на посаді сторожа ОСОБА_8 ОСОБА_6 УВГ, а зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняла дії трудового договору.

ОСОБА_4 під час реорганізації ОСОБА_8 УВГ мав усю інформацію щодо працівників. З показань ОСОБА_18 у судовому засіданні слідує, що на момент видачі наказу № 45-п від 30 серпня 2018 року по ОСОБА_6 УВГ «Про прийняття та переведення працівників» підприємство не володіло відомостями про працівників, які відповідно до законодавства мають переважне право на залишення на роботі або для яких встановлено заборону на звільнення.

Однак вказані показання ОСОБА_18 спростовано іншими доказами, дослідженими у ході судового розгляду. Керівник ОСОБА_6 УВГ, 30 серпня 2018 року отримавши від ОСОБА_13 особові справи працівників ОСОБА_8 УВГ, у тому числі ОСОБА_2, взяв до відому лише інформацію ОСОБА_4 про наявність догани у позивача. При цьому не врахував стаж роботи ОСОБА_2 порівняно з іншими сторожами, наявність на його утриманні дитини-інваліда тощо, хоча мав можливість це з’ясувати.

Отже, питання хто з чотирьох сторожів ОСОБА_8 УВГ відповідно до статті 42 КЗпП мав переваги на залишення на роботі належним чином відповідачами не вирішувалось.

У випадку встановлення відповідачами відсутності у ОСОБА_2 переважного права на залишення на роботі, його відмови від роботи на інших запропонованих у визначеному порядку посадах, позивач підлягав звільненню на підставі пункту 1 частини першої статті 40 або ж на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП.

Наведені обставини у контексті показань свідків ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_23 приводять суд до переконання про штучне створення відповідачами перешкод у продовженні трудових відносин зі ОСОБА_2

В контексті наведеного суд не вбачає потреби дослідження питання законності накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_2

Таким чином, наказ голови комісії з реорганізації ОСОБА_8 УВГ від 30 серпня 2018 року щодо ОСОБА_2 був прийнятий з порушенням трудового законодавства, а тому підлягає скасуванню у цій частині.

Вирішуючи питання про поновлення на роботі ОСОБА_2 на посаді сторожа ОСОБА_8 УВГ, суд констатує, що у ході судового розгляду справи ОСОБА_8 УВГ як юридичну особу ліквідовано. За таких обставин, з врахуванням положень статті 5 ЦПК, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ефективним засобом відновлення прав позивача буде зобов'язання ОСОБА_6 УВГ, як правонаступника первісного відповідача, видати наказ про прийняття з 01 вересня 2018 року ОСОБА_2 на посаду сторожа ОСОБА_8

Проаналізувавши досліджені у ході судового розгляду докази, суд вважає доведеним факт продовження трудових відносин з 01 по 19 вересня 2018 року між позивачем, однак не з ОСОБА_8 УВГ, а саме з ОСОБА_6 УВГ.

З врахуванням положень частини шостої статті 235 КЗпП необхідно зобов’язати відповідача нарахувати позивачу за період виконання обов’язків сторожа ОСОБА_8 ОСОБА_6 УВГ з 01 по 19 вересня 2018 року без оформлення трудових відносин заробітну плату у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді. Через відсутність статистичної інформації по заробітній платі у ОСОБА_8 районі по видах економічної діяльності, нарахування необхідно провести, виходячи середньомісячної заробітної плати штатних працівників у цьому регіоні у липні-вересні 2018 року.

У зв’язку з задоволенням первісних позовних вимог позивача про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, підлягають до задоволення похідні вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток необхідно рахувати, виходячи з інформації за останні два місяці роботи позивача у ОСОБА_8 УВГ, які передували звільненню. Вимушений прогул позивача фактично тривав з 20 вересня 2018 року по день прийняття рішення у справі.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, з врахуванням довідки про доходи позивача, середній заробіток позивача за останні два місяці роботи складає 4065,32 гривень.

Розрахунок середнього заробітку за час висушеного прогулу позивача буде наступним. У липні та серпні 2018 року позивачем було фактично відпрацьовано 44 робочих дні. За цей період ОСОБА_2 отримав 8130,65 гривень заробітної плати. Отже, середньоденний заробіток позивача складав 184,79 гривень. Починаючи з 20 вересня 2018 року, вимушений прогул ОСОБА_2 становив 130 днів. Таким чином, середній заробіток позивача за весь час вимушеного прогулу становитиме 24022,70 гривень (184,79 гривень ? 130 днів).

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 430 ЦПК суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

8. Питання розподілу судових витрат.

На момент ухвалення судового рішення у матеріалах справи відсутні відомості про понесені сторонами судові витрати.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 264, 265 ЦПК, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_2 до виконувача обов’язків заступника начальника ОСОБА_6 управління водного господарства ОСОБА_4, Маневицього управління водного господарства про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, встановлення факту трудових відносин, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 52-п голови комісії з реорганізації ОСОБА_8 управління водного господарства ОСОБА_4 від 30 серпня 2018 року у частині звільнення ОСОБА_2 у зв’язку з переведенням у ОСОБА_6 управління водного господарства на підставі пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Встановити факт продовження трудових відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 управлінням водного господарства у період виконання позивачем обов’язків сторожа ОСОБА_8 експлуатаційної дільниці ОСОБА_6 управління водного господарства з 01 по 19 вересня 2018 року.

Зобов’язати ОСОБА_6 управління водного господарства нарахувати та виплатити у користь ОСОБА_2 заробітну плату за період виконання обов’язків сторожа ОСОБА_8 експлуатаційної дільниці ОСОБА_6 управління водного господарства з 01 по 19 вересня 2018 року, виходячи з розрахунку середньомісячної заробітної плати штатних працівників по Любешівському району Волинської області у розмірі 5975 (п’ять тисяч дев’ятсот сімдесят п’ять) гривень, з нарахуванням та сплатою відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Поновити ОСОБА_2 на роботі шляхом зобов’язання ОСОБА_6 управління водного господарства видати наказ про прийняття з 01 вересня 2018 року ОСОБА_2 на посаду сторожа ОСОБА_8 експлуатаційної дільниці ОСОБА_6 управління водного господарства.

Стягнути з ОСОБА_6 управління водного господарства у користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 20 вересня 2018 року по 27 березня 2019 року у сумі 24022 (двадцять чотири тисячі двадцять дві) гривні 70 копійок.

Рішення у частині поновлення ОСОБА_2 на посаді сторожа ОСОБА_8 експлуатаційної дільниці ОСОБА_6 управління водного господарства звернути до негайного виконання.

Рішення у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць, у розмірі 4065 (чотири тисячі шістдесят п’ять) гривень 32 копійки звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 квітня 2019 року.

Головуючий: суддя В.Д. Глинянчук