Ухвала суду № 8088440, 14.01.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" січня 2010 р.                               м. Київ                                        К-37289/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                              Конюшка К.В.

суддів:                                        Ланченко Л.В.

                                                  Нечитайла О.М.

                                                  Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Технологічне і спеціальне обладнання»на постанову Господарського суду Донецької області від 21.08.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 07.11.2006 року

у справі № 29/148а

за позовом                     Відкритого акціонерного товариства «Технологічне і спеціальне                               обладнання»

до                               Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької                                         області

про                     визнання недійсним податкового повідомлення –рішення

В С Т А Н О В И В :

У травні 2006 року Відкрите акціонерне товариство «Технологічне і спеціальне обладнання»звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення № 0000671742/0/18491 від 05.05.2006 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставність прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки сума в розмірі 10575,16 грн. була стягнута з підприємства на підставі рішення суду та перерахована на рахунки ДВС в м. Краматорську, а вже потім було здійснено персоніфіковані виплати звільненим працівникам. В даному випадку підприємство не нараховувало та не здійснювало виплати доходу працівникам, воно лише виконувало рішення суду, а отже в даному випадку ВАТ «Технологічне і спеціальне обладнання»не є податковим агентом.

Постановою Господарського суду Донецької області від 21.08.2006 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 07.11.2006 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, Відкрите акціонерне товариство «Технологічне і спеціальне обладнання»оскаржило їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій з мотивів порушення норм матеріального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

          Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.01. –31.12.2005 року, за результатами якої складено Акт № 507/23-6-05744426 від 26.04.2006 року (далі –Акт перевірки)

За даними Акта перевірки податковим органом встановлено порушення підпунктів 8.1.1. та 8.1.2. пункту 8.1. статті 8 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі - Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ), а саме не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб у вигляді середньої заробітної плати та моральної шкоди, виплаченого фізичним особам за рішенням суду.

          На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення –рішення № 0000671742/0/18491 від 05.05.2006 року про визначення суми податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4124,28 грн., у тому числі: 1374,76 грн. основного платежу та 2747,52 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, що чинним законодавством обов’язок щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки та моральної шкоди безпосередньо покладено на працедавця. Оскілки ВАТ «Технологічне і спеціальне обладнання»було виплачено на користь фізичних осіб дохід у вигляді середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, то підприємство являється податковим агентом, а отже зобов’язане нарахувати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій в повній мірі погодитися не можливо з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Краматорським міським судом Донецької області були прийняті рішення про стягнення з підприємства на користь фізичних осіб заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку на час затримки виплати заробітної плати, компенсації за затримку виплати заробітної плати при звільненні та моральної шкоди.

Відділом ДВС Краматорського міського управління юстиції були відкриті виконавчі провадження щодо примусового виконання рішень Краматорського міського суду Донецької області.

На виконання рішень Краматорського міського суду Донецької області підприємством, відповідно до платіжних доручень, було перераховано Краматорському міському управлінню юстиції заборгованість.

Відповідно до даних касового ордеру № 158 від 11.03.2005 року позивачем також було відшкодовано заборгованість Зорі І.Я., згідно з рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 29.10.2004 року в справі № 2-7847/04.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до пункту 1.15. статті 1 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі - Закон України від 22.05.2003 року №889-IV) податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Підпунктом 8.1.1. пункту 8.1. статті 8 вказаного Закону визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом (підпункт 8.1.2. пункту 8.1. статті 8 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що згідно зі статтею 17 вказаного Закону особою, відповідальною за нарахуванню, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з пунктом 1 статті 44 Закону України від 21.04.1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»грошові суми, стягнені з боржника як такі, що належать до виплати стягувачам, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішення даного спору не було надано належної правової оцінки тому, що погашення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку на час затримки виплати заробітної плати, компенсації за затримку виплати заробітної плати при звільненні та моральної шкоди підприємством було здійснено на виконання рішень суду в порядку виконавчого провадження. Також, судами не було з’ясовано, як саме ВАТ «Технологічне і спеціальне обладнання»було відображено в бухгалтерському обліку погашення вищезазначеної суми заборгованості, зокрема, чи віднесено вказані витрати підприємством до складу валових витрат.

Адже це має безпосереднє відношення для правильного вирішення даного спору по суті

Крім того, ані місцевим, ані апеляційним господарськими судами не було наданої належної правової оцінки доводам ВАТ «Технологічне і спеціальне обладнання»щодо неможливості, в даному випадку виконання підприємством функцій податкового агента, оскільки нарахування та виплата заборгованості ним не здійснювалась.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов‘язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

          Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Технологічне і спеціальне обладнання»задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Донецької області від 21.08.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 07.11.2006 року у даній справі скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 КАС України.

Головуючий (підпис) Конюшко К.В.

Судді (підпис) Ланченко Л.В. (підпис) Нечитайло О.М. (підпис) Пилипчук Н.Г. (підпис) Степашко О.І. З оригіналом згідно Відповідальний секретар:                                        Савченко А.В.