Рішення № 80881102, 21.01.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-а/760/398/19

в справі № 760/15956/17

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2019 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі:головуючого судді- Лазаренко В.В.

за участю секретаря - Каліщук М.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України? про визнання дій протиправними та покладання обов'язку вчинити дії,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до Міністерства оборони України, у якому просить визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням третьої групи інвалідності пов'язаної з виконання обов'язків військової служби, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту - Закон України № 2011-XІІ) та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" ( далі по тексту - постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975), та зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням третьої групи інвалідності внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до Закон України № 2011-XІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що з жовтня 1978 по листопад 1980 проходив військову службу в лавах Збройних сил СРСР, а в цей час з травня по листопад 1980 приймав участь в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан.

05 серпня 2014 йому встановлено ІІІ групу інвалідності у звязку з пораненнями, контузією пов'язаними з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країні де велись бойові дії.

Відповідно до ст. 16 Закону України № 2011-XІІ, та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 подав до Міністерства оборони України документи на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Міністерство оборони України розгшлянувши подані позивачем документи повернуло їх на доопрацювання, оскільки відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травм або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження (далі по тексту - довідка про причини та обставини поранення та контузії), як це передбачено п. 11 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Вважаючи дії Міністерства оборони протиправними позивач оскаржив їх в суді.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду ( Шостого апеляційного адміністративного суду) від 13 квітня 2017 (справа № 760/15106/16-а) дії Міністерства оборони України, щодо повернення на доопрацювання документів визнано протиправними, визнано протиправним та скасовано відповідне рішення Міністерства оборони та зобов'язано розглянути питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Міністерство оборони України, розглянувши повторно подані ОСОБА_1 документи прийняло рішення про відмову у призначені позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки останнім не надано документ, що свідчить про обставини поранення. Рішення оформлене Витягом з протоколу засідання комісії Департаменту фінансів Міноборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги № 49 від 19 травня 2017 року.

Вважає такі дії відповідача неправомірними у зв'язку з чим просив задовольнити позов.

Судовий розгляд адміністративного позову проведено в порядку спрощеного позовного провадженння, без повідомлення та виклику сторін.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, подав до суду відповідний відзив.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд вважає його таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, позивач з жовтня 1978 по листопад 1980 проходив військову службу в Збройних Силах СРСР, а в ецй час з 22 травня 1980 по 02 листопада 1980 приймав участь в бойових діях на території Республіки Афганістан.

Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністертсва оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 16 липня 2014 року № 1967 встановлено, що поранення, контузія, захворювання позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії.

З 05 серпня 2014 року у зв'язку з пораненням та контузією пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії, позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується копією довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 0091719 від 11 серпня 2014 року.

Після встановлення ІІІ групи інвалідності, що пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, позивач подав відповідну заяву з документами до Міністерства оборони України для призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Розглянувши подані документи відповідач направив їх на доопрацювання, мотивуючи це тим, що відсутні документи про причини та обставини поранення та контузії.

Не погоджуючись з даним рішенням позивач оскаржив його в судовому порядку, згідно постанови Київського апеляційного адімінстративного суду від 13 квітня 2017 року, дії та рішення Міністертсва оборони України щодо повернення на доопрацювання документів визнано протиправними, дане рішення скасовано та зобов'язано розглянуть питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, яка інваліду ІІІ групи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

На виконання вищезазначеної постанови Київського апеляційного адміністративного суду, відповідач по справі - Міністертсво оборони України, прийняло рішення, яке викладене в Витягу з протоколу засідання комісії з розгляду иптань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги № 49 від 13 травня 2017 року яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні даної допомоги, оскільки останнім не подано документ, що свідчить про обставини поранення.

В даному випадку суд вважає заначить наступне.

Відповідно до положень ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Приписами ч.5 ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спірні правовідносини між сторонами в справі щодо порядку та підстав призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у разі інвалідності військовослужбовців, як складової їх соціального захисту, регулюються правовими нормами Закону №2011-XII.

Відповідно до ст.41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

Соціальним захистом військовослужбовців, відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ, є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 5 частини другої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Частиною дев'ятою статті 16-3 Закону №2011-XII встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Пунктом 6 Порядку №975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби закріплене у статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в Порядку №975.

Відповідно до п.2 ст.16-2 та п.9 ст.16-3 Закону № 2011-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року №975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Згідно з п.п. 11 та 13 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови

З врахуванням вищезаначених положень законодавства суд вважає, що позивачем надано повний пакет документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Одночасно з врахуванням рішення відповідача, щодо відмови у призначені та виплаті ОСОБА_1 вищезазначеної допомоги з тих підстав, що не надано документ, що свідчить про обставини поранення суд вважає їх помилковими та вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно до п. 21.7 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 14 серпня 2008 № 402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800 (далі - Положення № 402) постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення,контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року №36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення,контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров'я Збройних Сил України).

Згідно з п.21.8 Положення №402 при медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 04 січня 1994 року №2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи).

З аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що документом, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження може бути будь-який документ, який містить таку інформацію.

Протокол № 1967 від 16 липня 2014 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, свідчить про те, що поранення позивача пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Саме в такому порядку встановлювався причинний зв'язок отримання поранення позивачу, тому посилання Міністерства оборони України на відсутність серед документів поданих для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, документу що свідчить про обставини поранення, суд вважає безпідставними, необґрунтованими та протиправними.

Окрім вищезазначеного, слід зазначить, що постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 не визначає який саме документ підтверджує та свідчить про обставини поранення.

Так, наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530 було затверджене Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей (далі - Положення № 530).

Відповідно до п. 4.7 Положення № 530 у разі настання інвалідності подається, зокрема, копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, Положення передбачає надання двох документів, які свідчать про причину і обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального або адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

До таких документів належать акт про нещасний випадок, складений за матеріалами розслідування військової частини та довідка командира військової частини. У свою чергу довідка командира військової частини складається виключно у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Форму акту про нещасний випадок, який складається за результатами розслідування військової частини, затверджено наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36 «Про затвердження Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України».

Разом з тим, відповідно до п. 1.2 вказаної Інструкції, її дія не поширюється на військовослужбовців, які одержали захворювання, поранення, контузію, травму, каліцтво або загинули під час ведення бойових дій, участі в антитерористичній операції, в особливий період.

Згідно з довідкою Дарницького районного у м. КЕиєві війсмькового комісаріату від 29 липня 2014 № 83 ОСОБА_1 у період з 22 травня 1980 по 02 листопада 1980 приймав участь у бойових діях в Республіці Афганістан.

У висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 07.07.2014 № 1264/Ж зазначено, що описані рубці є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені в зазанчений строк, тобто у 1980 році.

Таким чином, вимога щодо надання акту про нещасний випадок, який складається за результатами розслідування військової частини не поширюється на ОСОБА_1 як такого, що отримав травму під час бойових дій.

В даному випадку слід зазначить, що ОСОБА_1 приймав участь в бойових діях в 1980 році, під час служби в Збройних силах колишнього СРСР, а Міністерство оборони України вимагає надання документів щодо обставин отримання поранень, складення яких передбачене нормативно-правовими актами, що прийняті після проголошення незалежності України.

Тобто, в даному випадку з врахуванням Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України № 1967 від 16 липня 2014 року, у відповідності до якого поранення, контузія, захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, надання документу, що свідчить про обставини поранення, не вимагається.

Вищевикладені обставини вказують на те, що у Міністерства оборони Українеи були відсутні підстави для відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 з підстав не подання останнім документу, що свідчить про обставини поранення.

Здійснивши аналіз норм законодавства, яким регламентовано порядок соціального захситу військовослужбоців та військовозобов'язаних, прихожу до висновку, що з 05 серпня 2014 року ОСОБА_1 набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядку №975 у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, з одночасним визнанням протиравним рішення Міністерство оборони України, яке викладене у Витягу з протоколу засідання комісії Департаменту фінансів Міноборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги № 49 від 19 травня 2017 року.

З врахуванням прийняття рішення Міністерства оборони України, щодо саме відмови у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги суд вважає за необхідне зупинитись окремо на способі відновлення та захисту порушеного права.

Так, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3рп/2003).

Статтею 13 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, при цьому права громадян не можуть бути скасовані.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ст. 5 КАС України - кожна особа має право у встановленому порядку, звернутися суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

2. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 6 КАС передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. На підставі Конституції громадянину гарантується право звернення до суду для захисту прав і свобод.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Одночасно з вищезазначеними вимогами ст. 245 КАС України передбачено, що - при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

2. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;

10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;

3. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

4. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В таких випадках суб'єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Таким чином, обов'язок доказування правомірності своїх дій покладається на відповідача.

Натомість відповідач не довів, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Таким чином, Міністерство оборони України повинно було призначити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи, у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок поранення, травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

З врахуванням вищевикладеного, з метою належного відновлення порушеного права позивача на соціальний захист, Міністерство оборони України слід зобов'язати призначить та виплатить позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби, з урахуванням висновків даної постанови суду.

Керуючись ст.ст. 17, 19, 46 Конституції України, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст.ст. 1, 2, 3, 5, 6, 8, 9, 242, 243, 244, 245, 246, 257, 262, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Лазаренко