Рішення № 80880918, 21.02.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/23948/17

Провадження №2/760/2329/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2019 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Кушнір С.І.

за участю секретаря - Гаєвської С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА», ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання договору недійсним та відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 в листопаді 2017 р. звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить:

визнати недійсним пункт 4 договору про врегулювання страхового випадку №2300131908 за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06.10.2016 р.;

стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» на його користь залишок страхового відшкодування в якості відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, у розмірі 14100 грн.;

стягнути в солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму у розмірі 117079,60 грн. в якості відшкодування матеріальних збитків, завданої пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП;

стягнути в солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму у розмірі 10000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди;

стягнути в солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.

Так, 10.08.2016 р. о 10 год. 40 хв. в м. Києві по Одеському шосе в напрямку Одеської площі, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів марки «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням відповідача ОСОБА_2, та автомобіля марки «Опель Вектра», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням позивача.

Автомобіль «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1, належить відповідачу ОСОБА_3 Як зазначає позивач, відповідач ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з власником автомобіля «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1. Отже, правовий зв'язок ОСОБА_3 з його працівником ОСОБА_2 пов'язаний трудовими відносинами. Тому позивач вважає, що покладення обов'язку відшкодувати шкоду ОСОБА_3 пояснюється тим, що працівник у даному випадку, юридично втілює його волю.

Позивач посилається на те, 11.08.2016 р. ОСОБА_2 нотаріальною заявою гарантував йому до 10.11.2016 р. повну оплату в розмірі 213000,00 грн., як компенсацію за збитки, спричинені пошкодженням належного йому автомобіля в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Винним у зазначеній дорожньо-транспортній пригоді було визнано відповідача ОСОБА_2, який 05.09.2016 р. постановою Голосіївського районного суду м. Києва був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

В результаті ДТП був пошкоджений автомобіль позивача «Опель Вектра», д.н.з. НОМЕР_2, який належить йому на праві власності.

Згідно звіту автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку № 280-1/16 від 12.08.2016 р., вартість матеріального збитку становить 202979,60 грн.

Як вказує позивач, 28.03.2016 р. відповідач ОСОБА_3 уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА», строк дії якого з 29.03.2016 р. до 28.03.2017 р.

Отже, його цивільно-правова відповідальність на час ДТП була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА».

З цих підстав, позивач звернувся з письмовою заявою до ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» про виплату страхового відшкодування, де йому було запропоновано укласти договір , який було підписано 06.10.2016 р. та за яким він отримав суму страхового відшкодування у розмірі 85900 грн.

Позивач зазначає, що він неправильно сприйняв фактичні обставини правочину, помилився та підписав договір про врегулювання страхового випадку від 06.10.2016 р. на суму 85900 грн., так як вважав, що це договір на часткову виплату страхового відшкодування, оскільки загальна сума страхового відшкодування складала 100000 грн.

При підписанні даного договору, працівники ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» впевнили його в тому, що даний договір прискорить виплату страхового відшкодування.

Оскільки він був впевнений в тому, що ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» не доплатила йому з загальної суми страхового відшкодування залишок в розмірі 14100 грн., то він звернувся до страхової компанії в другий раз, але йому було відмовлено на підставі того, що згідно п. 2 договору врегулювання страхового випадку від 06.10.2016 р. йому було виплачено розмір відшкодування в сумі 85900 грн., а згідно п. 4 зазначеного договору він зобов'язався не пред'являти фінансових, матеріальних та іншого роду претензій до страхової компанії.

Таким чином, враховуючи те, що при підписанні зазначеного договору, позивач фактично помилився, тому вважає, що п. 4 договору врегулювання страхового випадку від 06.10.2016 р. має бути визнаний недійсним.

Вважає, що ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» порушило його законне право на отримання страхової компенсації, яке передбачено Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у розмірі 100000 грн.

Отже, як вважає позивач, страховою компанією відшкодовано не всю спричинену шкоду, і навіть не в межах розміру страхового відшкодування. А розмір страхового відшкодування є меншим від розміру спричиненої шкоди. До цього часу завдана шкода відповідачами добровільно не відшкодована. ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» відмовляється виплачувати позивачу залишок страхового відшкодування, а тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Крім того, як зазначає позивач, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди йому також заподіяно і моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, у психічних переживаннях, яких він зазнав у зв'язку з пошкодженням свого транспортного засобу та неможливості протягом тривалого часу користуватися автомобілем за його призначенням, порушенням його нормальних життєвих зв'язків. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінив в сумі 10000 грн.

Ухвалою суду від 21.03.2018 р., відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА», ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання договору недійсним та відшкодування шкоди, та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 12.10.2018 р., закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві, та надані докази.

Представник відповідача ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи відповідача було повідомлено належним чином. 26.06.2018 р. до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, а справу розглядати за відсутності представника відповідача. У поданому відзиві представник ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» посилається на те, що між ОСОБА_3 (Страхувальник) та ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» (Страховик) був укладений поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АЕ/7304238, строком дії з 29.03.2016 р. по 28.03.2017 р., відповідно до якого ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» застрахувало майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих, внаслідок експлуатації на законних підставах автомобіля «MERCEDES Benz», держ. номер НОМЕР_1.

11.08.2016 р. до ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» із заявою про виплату страхового відшкодування звернувся позивач стосовно дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 10.08.2016 р. за участю забезпеченого транспортного засобу, в результаті якої був пошкоджений транспортний засіб «Opel Vectra», держ. номер НОМЕР_2. У заяві позивач зазначив спосіб перерахування страхового відшкодування: «через систему «Приват МАНІ «ЗАТ КБ «ПриватБанк».

06.10.2016 р. позивач ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» досягли згоди про розмір страхового відшкодування, який підлягає сплаті позивачу та визначили його у розмірі 85900 грн., про що підписали договір про врегулювання страхового випадку 2300131908.

Пунктом 4 даного Договору передбачено, що потерпілий погоджується із розміром страхового відшкодування, визначеним у п. 3 цього Договору та зобов'язується у майбутньому не пред'являти фінансових, матеріальних та іншого роду претензій до страховика з питань виплати на його користь або на користь інших осіб страхового відшкодування та компенсації інших матеріальних або моральних збитків.

На виконання умов даного договору, 19.10.2016 р. ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» перерахувало позивачу страхове відшкодування в розмірі 85900 грн., відповідно до платіжного доручення № 44946 від 19.10.2016 р. та не заперечується самим позивачем.

Таким чином, ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» виконало свої зобов'язання за Договором про врегулювання страхового випадку належним чином та в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, будь-яких заяв, клопотань, письмових пояснень/відзиву щодо заявлених позовних вимог від відповідача до суду не надійшло.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, будь-яких заяв, клопотань, письмових пояснень/відзиву щодо заявлених позовних вимог від відповідача до суду не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що нез'явлення відповідачів не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідачів на підставі наявних у ній даних чи доказів, проти чого не заперечувала представник позивача в судовому засіданні.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, врахувавши її доводи, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 10.08.2016 р. о 10 год. 40 хв., в м. Києві по Одеському шосе в напрямку Одеської площі, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів: «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1, та «Опель», д.н.з. НОМЕР_2.

Так, вбачається, що ОСОБА_2, 10.08.2016 р. о 10 год. 40 хв., в м. Києві по Одеському шосе в напрямку Одеської площі, керуючи автомобілем «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1, не вибрав безпечної швидкості, не врахував дорожньої обстановки, при розвороті не надав перевагу в русі автомобілю «Опель», д.н.з. НОМЕР_2, що рухався в попутному напрямку по тій смузі руху, на яку він мав намір перестроїтися, в результаті чого сталося зіткнення та пошкодження обох транспортних засобів, чим порушив п.п. 2.3 б), 12.1, 10.3 ПДР України.

Відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 05.09.2016 р., вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія транспортного засобу автомобіля марки «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_2, який вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Зазначеною постановою суду від 05.09.2016 р., ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн., в дохід держави.

Постанова набрала законної сили.

Постановою Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення» (з наступними змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Згідно з положеннями ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина ОСОБА_2 встановлена та в порядку ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Встановлено, що у результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений автомобіль марки «OPEL VECTRA», д.н.з. НОМЕР_2, який належить позивачу, ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6.

Відповідно до заяви від 11.08.2016 р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С., зареєстрованої в реєстрі за № 765, ОСОБА_2 цією заявою гарантував ОСОБА_1 повну оплату до 10.11.2016 р. в розмірі 213000 грн. 00 коп., як компенсацію за збитки, спричинені пошкодженням належного йому автомобіля марки «OPEL VECTRA», д.н.з. НОМЕР_2, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 10 серпня 2016 р. на проспекті Глушкова Академіка в м. Києві.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що завдана матеріальна шкода в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 10.08.2016 р. о 10 год. 40 хв., в м. Києві по Одеському шосе в напрямку Одеської площі, йому не відшкодована.

Судом встановлено, що 28.03.2016 р. між ОСОБА_3 (Страхувальник) та ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» (Страховик) був укладений поліс обов'язкового страхування страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/7304238, строком дії з 29.03.2016 р. до 28.03.2017 р., відповідно до умов якого ПрАТ «СК Провідна» застрахувало майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих, внаслідок експлуатації на законних підставах автомобіля «MERCEDES Benz», держ. номер НОМЕР_1.

Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП транспортним засобом, власник якого застрахував свою цивільно-правову відповідальність, на умовах визначених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 22. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно п. 9.1 ст. 9 Закону, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик

зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до Полісу № АЕ/7304238, страхова сума за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 100000 грн. на одного потерпілого.

При цьому, відповідно до ст. 12 Закону, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до умов Полісу № АЕ/7304238, розмір франшизи становить 500 грн.

Таким чином, максимальна сума страхового відшкодування, в межах якої страховик несе відповідальність за шкоду заподіяну майну за Полісом № АЕ/7304238 (за вирахуванням 500 грн. франшизи) становить 99500 грн.).

Згідно п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо- транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Встанволено, що 11.08.2016 р. до ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» із заявою про виплату страхового відшкодування звернувся позивач стосовно дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 10.08.2016 р. за участю забезпеченого транспортного засобу, в результаті якої був пошкоджений транспортний засіб «Opel Vectra», держ. номер НОМЕР_2. У заяві позивач зазначив спосіб перерахування страхового відшкодування: «через систему «Приват МАНІ «ЗАТ КБ «ПриватБанк».

19.08.2016 р. представником ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» в присутності позивача було проведено огляд пошкоджень автомобіля потерпілого «Opel Vectra», держ. номер НОМЕР_2, за результатами якого складено Акт огляду № 2300131908 від 19.08.2016 р., який підписано позивачем. Заяв та зауважень від позивача, як вбачається з матеріалів справи, не надходило, що свідчить про те, що позивач погодився з даним актом, правильність та достовірність даних, викладених в даному акті, погодив своїм підписом.

Згідно п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Встановлено, що 06.10.2016 р. позивач ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» досягли згоди про розмір страхового відшкодування, який підлягає сплаті позивачу та визначили його у розмірі 85900 грн., про що підписали договір від 06.10.2016 р. про врегулювання страхового випадку 2300131908 за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/7304238/2310/16 від 28.03.2016 р.

Так, відповідно до п. 2 Договору від 06.10.2016 р. про врегулювання страхового випадку 2300131908, Страховик та Потерпілий дійшли згоди, що розмір страхового відшкодування за Договором про ДТП, що сталася 10.08.2016 р. за участю забезпеченого транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 85900 грн.

Згідно п. 3 Договору, Страховик сплачує Потерпілому страхове відшкодування за Договором у розмірі 85900 грн., протягом десяти робочих днів з дати набрання чинності за цим Договором готівкою, шляхом перерахування по системі «Приват Мані» ПрАТ КБ «Приватбанк».

Пунктом 4 даного Договору передбачено, що потерпілий погоджується із розміром страхового відшкодування, визначеним у п. 3 цього Договору та зобов'язується у майбутньому не пред'являти фінансових, матеріальних та іншого роду претензій до Страховика з питань виплати на його користь або на користь інших осіб страхового відшкодування та компенсації інших матеріальних або моральних збитків, пов'язаних з ДТП, яка сталася 10.08.2016 р. за участю забезпеченого транспортного засобу «MERCEDES-BENZ SPRINTER», реєстраційний номер НОМЕР_1.

На виконання умов даного договору, 19.10.2016 р. ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» перерахувало позивачу страхове відшкодування в розмірі 85900 грн., відповідно до платіжного доручення № 44946 від 19.10.2016 р., що не заперечується самим позивачем.

Позивач посилається на те, що при підписанні даного договору, працівники ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» впевнили його в тому, що даний договір прискорить виплату страхового відшкодування.

Оскільки він був впевнений в тому, що ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» не доплатила йому з загальної суми страхового відшкодування залишок в розмірі 14100 грн., то він звернувся до страхової компанії в другий раз, але йому було відмовлено на підставі того, що згідно п. 2 договору врегулювання страхового випадку від 06.10.2016 р. йому було виплачено розмір відшкодування в сумі 85900 грн., а згідно п. 4 зазначеного договору він зобов'язався не пред'являти фінансових, матеріальних та іншого роду претензій до страхової компанії.

Таким чином, враховуючи те, що при підписанні зазначеного договору, він фактично помилився, тому позивач вважає, що п. 4 договору врегулювання страхового випадку від 06.10.2016 р. має бути визнаний недійсним, оскільки ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» порушило його законне право на отримання страхової компенсації, яке передбачено Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у розмірі 100000 грн. Тому просить стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» залишок страхового відшкодування в якості відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля в результаті ДТП, у розмірі 14100 грн.

Разом з тим, з такими вимогами позивача суд не погоджується, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 627, 629 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Договір є обов'язковим для виконання.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч.ч. 1-3, 6 ст. 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 5 ст. 203 ЦК України визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов, необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК). Його застосування регулюється статтями 215-236 ЦК. Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності (реституції), відшкодування збитків або моральної шкоди у випадках, коли її відшкодування передбачено законом. Про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлено як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 229 ЦК України визначено правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.

Так, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Проте, під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б давали суду можливість визнати п. 4 укладеного між сторонами договору від 06.10.2016 р. про врегулювання страхового випадку 2300131908 недійсним.

Так, позивачем не наведено підстав недійсності правочину, визначених в ст. 215 ЦК України.

Такої підстави для визнання правочину недійсним «як неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, помилка», законом не передбачено.

Крім того, в п. 6 укладеного Договору, підписаного обома сторонами правочину, зазначено, що сторони мають належну право- та дієздатність, укладення Договору відповідає їх інтересам, є усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому, таким чином він не несе характеру фіктивного або удаваного та не є зловмисним, сторони вільно володіють українською мовою.

Отже, договір укладений на зрозумілій позивачу мові, умови в момент підписання договору позивачем були для нього зрозумілі та відповідали домовленості з відповідачем, а отже твердження позивача про невірне сприйняття фактичних обставин, які чітко та зрозуміло викладені в договорі є надуманими, необґрунтованими та нічим не підтвердженими.

Під час розгляду справи не було отримано доказів про те, що спірний договір порушує положення ст. 203 ЦК України, зокрема не є спрямованим на настання правових наслідків, визначених змістом договору про врегулювання страхового випадку, його правової природи.

Самі ж лише твердження і переконання позивача, викладені у позові і зазначені представником позивача під час розгляду справи по суті не можуть бути покладені в основу рішення, зважаючи на приписи чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» виконало свої зобов'язання за Договором про врегулювання страхового випадку належним чином та в повному обсязі, а тому вимоги позивача про стягнення з ПрАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» залишку страхового відшкодування в розмірі 14100 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суми у розмірі 117079,60 грн. в якості відшкодування матеріальних збитків, завданої пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, автомобіль «MERCEDES-BENZ SPRINTER», реєстраційний номер НОМЕР_1, належить на праві власності ОСОБА_3

В момент настання ДТП, що мала місце 10.08.2016 р. о 10 год. 40 хв., в м. Києві по Одеському шосе в напрямку Одеської площі, за участю транспортних засобів «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1, та «Опель», д.н.з. НОМЕР_2, автомобілем «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1, керував ОСОБА_2

Його вина у вчиненні ДТП встановлена постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.09.2016 р.

Позивач посилається на те, що водій ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з власником автомобіля «Мерседес», д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_3, тому відповідачі повинні відшкодувати завдану позивачеві матеріальну шкоду в солідарному порядку.

Відповідно до Звіту № 280-1/16 про оцінку вартості майнової шкоди, завданої власнику транспортного засобу «OPEL VECTRA», д.н.з. НОМЕР_2, складеного ФОП ОСОБА_6 12 вересня 2016 р. за замовленням позивача, вартість майнової шкоди складає 202979,60 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01 березня 2013 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно зі ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

З огляду на те, що позивачем не надано доказів перебування відповідача ОСОБА_2, якого визнано виним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, у трудових відносинах з ОСОБА_3, тому суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_3 матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Статтею 1192 ЦК України визначено способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого.

Так, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» встановлено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Право на відшкодування матеріальних збитків серед способів захисту цивільних прав передбачене ст. 22 ЦК України.

Так, статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Таким чином, враховуючи, що вину відповідача ОСОБА_2 у зазначеній дорожньо-транспортній пригоді встановлено постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.09.2016 р., а тому завдана майнова шкода підлягає повному відшкодуванню за рахунок відповідача ОСОБА_2, в порядку ст. 1166 ЦК України.

Доказів того, що відповідачем на користь потерпілого (позивача) були відшкодовані збитки, завдані внаслідок вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди, відповідачем ОСОБА_2 не надано.

Обставини наведені в позовній заяві та додані до неї докази не спростовані відповідачем, який до суду не з'явився, та не скористався процесуальним правом висловити свій відзив (заперечення) на позов та надати докази на спростування розміру завданої шкоди.

Враховуючи викладене, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності щодо завданої позивачу матеріальної шкоди, суд приходить до висновку про правомірність заявлених вимог позивача про відшкодування матеріальної шкоди, яку він зазнав внаслідок неправомірних дій відповідача, що призвело до ДТП, а тому вважає, що позовні вимоги слід задовольнити в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 матеріальної шкоди в сумі 117079,60 грн.

Що стосується вимог про стягнення 10000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 4 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Виходячи з роз'яснень, що містяться в п.п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, підлягають задоволенню частково, суд визначає залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних та фізичних страждань, які виразились в порушенні звичайного способу життя, негативного впливу на психологічний стан, з урахуванням ступеня вини відповідача та з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, керуючись вимогою розумності та справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди у сумі 3000 грн., які необхідно стягнути з відповідача ОСОБА_2

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір у розмірі 1810,60 грн. підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача.

Керуючись Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 16, 22, 23, 203, 215, 229, 526, 627, 628, 629, 979, 1166, 1167, 1187, 1188, 1192 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА», ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання договору недійсним та відшкодування шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5, місце проживання: АДРЕСА_2) матеріальну шкоду в сумі 117079,60 грн., моральну шкоду в сумі 3000 грн., а всього стягнути 120079 (сто двадцять тисяч сімдесят дев'ять) грн. 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5, місце проживання: АДРЕСА_2) судовий збір в сумі 1810, 60 грн.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: С.І. Кушнір