Ухвала суду № 80879251, 31.10.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

справа № 752/20369/16-к

провадження №: 1-кс/752/8870/18

У Х В А Л А

31.10.2018 року слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва Мазур Ю.Ю.

за участю секретаря судових засідань Воробйова І.О.,

слідчого Завгороднього М.С.,

адвоката Костинюка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду в м. Києві клопотання адвоката Костинюка Олега Івановича в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна,-

ВСТАНОВИВ:

11.10.2018 в провадження слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката про скасування арешту майна, яке обґрунтовує тим, що в рамках кримінального провадження №42016101010000225, відомості щодо якого внесені 09.09.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209 КК України слідчий звернувся з клопотання про накладення арешту на майно фізичних осіб, зокрема на грошові кошти ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1), що знаходяться на рахунках НОМЕР_2 в ПАТ «Банк Михайлівський» (МФО: 380935, ідентифікаційний код: 38619024) та НОМЕР_3 в ПАТ КБ «Приватбанк» (МФО: 380269, ідентифікаційний код: 14360570).

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 25.07.2018 у справі №752/20369/18 (№ провадження 1-кс/752/6144/18), в рамках кримінального провадження №42016101010000225, відомості щодо якого внесені 09.09.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209 КК України, накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1), що знаходяться на рахунках НОМЕР_2 в ПАТ «Банк Михайлівський» (МФО: 380935, ідентифікаційний код: 38619024) та НОМЕР_3 в ПАТ КБ «Приватбанк» (МФО: 380269, ідентифікаційний код: 14360570).

При цьому, адвокат зазначає, що арешт накладено необґрунтовано за відсутності будь-яких правових підстав для цього, оскільки ОСОБА_4 не є підозрюваним або обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні, та взагалі не є особою, яка вчинила будь-яке суспільно небезпечне діяння. Крім того, відсутні та не зазначені належні докази того, що грошові кошти ОСОБА_4, які обліковуються на його рахунку є речовими доказами у кримінальному провадженні, тобто є об'єктом кримінально протиправних діянь або набуті кримінально протиправним шляхом.

Разом з тим, вказує, що на момент розгляду клопотання слідчого та постановлення ухвали про накладення арешту ОСОБА_4 не був присутній, а тому має відповідні процесуальні права заявити клопотання про скасування арешту, як такого, що накладений необґрунтовано.

Таким чином, накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_4, що знаходяться на рахунках НОМЕР_2 в ПАТ «Банк Михайлівський» та НОМЕР_3 в ПАТ КБ «Приватбанк» є необґрунтованим і підлягає скасуванню слідчим суддею.

В судовому засіданні адвокат Костинюк О.І. підтримав подане клопотання та просив його задовольнити. Слідчий в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання.

Вивчивши клопотання та додані до нього копії документи, заслухавши обґрунтування адвоката Костинюка О.І. та слідчого Завгороднього М.С., слідчий суддя вважає необхідним задовольнити клопотання, виходячи з наступного.

Положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України встановлено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що слідчим відділом прокуратури м. Києва здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №42016101010000225, відомості щодо якого внесені 09.09.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209 КК України.

В ході досудового розслідування якого встановлено, що за період з 06.11.2012 по 16.05.2018 Держфінмоніторингом отримано 416 повідомлень на загальну суму 304340000,00 грн. стосовно фінансових операцій проведених ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_7, членами їх сімей, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4 та ОСОБА_12, які спрямовані на приховання джерел походження грошових коштів та мінімізації податків, що підлягають сплаті до державного бюджету України.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 25.07.2018 у справі №752/20369/18 (№ провадження 1-кс/752/6144/18), в рамках кримінального провадження №42016101010000225, відомості щодо якого внесені 09.09.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209 КК України, накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1), що знаходяться на рахунках НОМЕР_2 в ПАТ «Банк Михайлівський» (МФО: 380935, ідентифікаційний код: 38619024) та НОМЕР_3 в ПАТ КБ «Приватбанк» (МФО: 380269, ідентифікаційний код: 14360570).

Як вбачається із вказаної ухвали, слідчим суддею встановлено, що арешт накладався саме на підставі пункту 1 частини другої ст.170 КПК України, оскільки грошові кошти, які знаходяться на рахунку ОСОБА_4 нібито відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, та такий арешт по суті являється формою забезпечення доказів у кримінальному провадженні і не вимагає обов'язкового повідомлення підозри у кримінальному провадженні, тобто не пов'язується з особою, підозрюваною у вчиненні кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

В судовому засіданні слідчим не надано будь-яких належних та достовірних документів (доказів) того, що вказані грошові кошти, на які накладено арешт, визнавались речовим доказом у кримінальному провадженні і були об'єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані від юридичної особи внаслідок вчинення будь-якого кримінального правопорушення. Такі дані також відсутні в ухвалі слідчого судді від 25.07.2018 у справі №752/20369/18 (№ провадження 1-кс/752/6144/18).

Положеннями ч. 1 ст. 22 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Частиною статі 22 КПК України встановлено, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх прав та виконання процесуальних обов'язків.

Слідчим суддею надавалась процесуальна можливість слідчому подати відповідні документи (докази) обґрунтованості накладеного арешту на грошові кошти ОСОБА_4, у тому числі щодо надання слідчому судді для вивчення та дослідження під час розгляду клопотання, матеріалів кримінального провадження №42016101010000225, відомості щодо якого внесені 09.09.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209 КК України в частині обґрунтованості накладення арешту.

Однак, слідчий не скористався своїм процесуальним правом щодо надання належних та допустимих доказів обгрунтованості накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_4

Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про недоведеність слідчим під час розгляду клопотання, що вказані грошові кошти, на які накладено арешт, визнані речовим доказом у кримінальному провадженні, є об'єктом кримінально протиправних дій та набуті ОСОБА_4 кримінально протиправним шляхом.

Разом з тим, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ узагальнив судову практику щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (від 07.02.2014 року), згідно якої чітко визнав, що відносно осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про накладення арешту на їх майно.

Враховуючи наведене, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

З огляду на викладене правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.

Отже, слідчий суддя приходить до висновку про те, що арешт накладено необґрунтовано, оскільки ОСОБА_4 не має статусу підозрюваного або обвинуваченого та в силу положенням закону не може нести будь-яку матеріальну відповідальність за вчинення іншими особами кримінальних правопорушень.

Окрім цього, відповідно до п. 2 ч. 3. ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.

Отже, процесуальний закон чітко визначає підстави для застосування заходів забезпечення кримінального провадження з обов'язком слідчого довести слідчому судді, що такі заходи виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який слідчий зазначав у своєму клопотанні.

Разом з тим, при розгляді клопотання про скасування арешту не встановлена наявність будь-яких фактичних даних (доказів), відповідно до яких є необхідність у збереженні накладеного арешту на грошові кошти ОСОБА_4

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Згідно Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24.03.2005 по справі «Фрізен проти Російської Федерації», судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-И). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (наприклад, рішення від 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п. 50, Series А N 98).

Отже, висновки слідчого, та як наслідок - слідчого судді в ухвалі про накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_4, які містяться на рахунках вказаних банківських установ мають ознаки об'єкту кримінально протиправних дій та набуті кримінально протиправним шляхом - є припущеннями.

Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя приходить до висновку про задоволення клопотання адвоката Костинюка О.І. та скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 25.07.2018 у справі № 752/20369/16-к (провадження №1-кс/752/6144/18), на грошові кошти ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1), що знаходяться на рахунках в ПАТ «Банк Михайлівський» та ПАТ КБ «Приватбанк».

Керуючись ст.ст. 170, 174, 372 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання адвоката Костинюка Олега Івановича в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 25.07.2018 у справі № 752/20369/16-к (провадження №1-кс/752/6144/18), в рамках кримінального провадження №42016101010000225, відомості щодо якого внесені 09.09.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209 КК України, на грошові кошти ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1), що знаходяться на рахунках НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський" (МФО: 380935, ідентифікаційний код: 38619024) та НОМЕР_3 в ПАТ КБ "Приватбанк" (МФО: 380269, ідентифікаційний код: 14360570).

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Ю.Ю. Мазур