Постанова № 80875368, 01.04.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/365/19Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 302000000 Чепурний О. П. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суду Черкаської області у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Фетісової Т.Л., Сіренка Ю.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5;

відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія», ОСОБА_6;

особа, що подала апеляційну скаргу - ОСОБА_5;

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_7 на заочне рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2018 року ухваленого у складі судді Чепурного О.П. у справі за позовом ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія», ОСОБА_6 про відшкодування збитків, -

в с т а н о в и л а :

В червні 2018 року ОСОБА_7 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Баришівська зернова компанія», ОСОБА_6 про відшкодування збитків.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він є власником земельної ділянки для ведення товарно сільськогосподарського виробництва розміром 4,0748 га., яка знаходиться в с. Левченкове, Драбівського району.

01 червня 2010 року між ОСОБА_7 та ТОВ «Баришівська зернова компанія» було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років.

Відповідач після закінчення терміну дії договору не повернув позивачу земельну ділянку.

Згідно акту, земельна ділянка була повернута лише в грудні 2016 року.

Позивач вважає, що такими діями відповідача йому було завдано збитків у вигляді упущеної вигоди, адже з 02 червня 2015 року він міг би використовуючи земельну ділянку самостійно та отримати прибуток в сумі 122393,60 грн.

Упущена вигода підлягає солідарному стягненню з ТОВ «Баришівська зернова компанія» та ОСОБА_6 , оскільки позивачем видавалась довіреність ОСОБА_6 для того, щоб він слідкував за виконанням умов договору оренди та вчасним поверненням земельної ділянки.

Просив суд стягнути з ТОВ «Баришівська зернова компанія» та ОСОБА_6 122393,60 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди.

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 02 червня 2016 року було визнано договір оренди земельної ділянки від червня 2010 року, укладений між ОСОБА_7 та ТОВ «Баришівська зернова компанія», припиненим з 02 червня 2015 року, та зобов'язано ТОВ «Баришівська зернова компанія» повернути земельну ділянку. Відповідач рішення суду в добровільному порядку не виконав, а тому позивач звернувся до виконавчої служби. 05 серпня 2016 року ДВС Драбівського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа Драбівського районного суду Черкаської області.

Згідно акту, земельна ділянка була повернута позивачу лише в грудні 2016 року, що підтверджується актом приймання - передачі земельної ділянки.

Скаржник вважає, що районний суд приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову послався на недоведеність завдання позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди, та про реальність наміру використання земельної ділянки, наприклад, купівля посівного матеріалу, укладення договорів на використання сільськогосподарської техніки та інше. Позивач не міг вчинити такі дії, оскільки, земельна ділянки фактично перебула у користуванні відповідача і лише в зв'язку з примусовим виконанням рішення суду, земельна ділянка була повернута позивачу в грудні 2016 року.

Приймаючи оскаржуване рішення суд повністю проігнорував доказовість завдання збитків позивачу у вигляді упущеної вигоди, чим порушив норми статей 76, 80 ЦПК України.

Також вважає хибним висновок суду про те, що упущена вигода не підлягає солідарному стягненню з ТОВ «Баришівська зернова компанія» та ОСОБА_6

Позивачем видавалась довіреність ОСОБА_6 для того, щоб він слідкував за виконанням умов договору оренди, та вчасним повернення земельної ділянки, але останній не виконав належним чином свого зобов'язання. Статтею 543 ЦК України встанолено, що у разі солідраного обов'язку боржників (соліданих боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь - кого з них окремо. В результаті невиконання відповідачем свого зобов'язання позивачу довелося звертатися до суду із позовом про зобов'язання повернення земельної ділянки.

18 лютого 2019 року директор ТОВ «Баришівська зернова компанія» направив відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що вимоги позивача є незаконними та необґрунтованими, оскільки жодним судовим рішенням не було визнано використання відповідачем у своїй господарській діяльності земельної ділянки, що належить ОСОБА_7. за період з 02 червня 2015 року по 30 грудня 2016 року самовільним чи використання земельної ділянки без належних правових підстав, а також не встановлено факту перешкоджання позивачу використовувати спірну земельну ділянку за цільовим призначенням.

Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та справедливим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Судом встановлено, що 01 червня 2010 року між ОСОБА_7 та ТОВ «Баришівська зернова компанія» було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років. Відповідач після закінчення терміну дії договору не повернув позивачу земельну ділянку.

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 02 червня 2016 року було визнано договір оренди земельної ділянки від червня 2010 року, укладений між ОСОБА_7 та ТОВ «Баришівська зернова компанія», припиненим з 02 червня 2015 року, та зобов'язано ТОВ «Баришівська зернова компанія» повернути земельну ділянку.

05 серпня 2016 року ДВС Драбівського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа Драбівського районного суду Черкаської області.

Згідно акту, земельна ділянка була повернута позивачу в грудні 2016 року, що підтверджується актом приймання - передачі земельної ділянки.

Позивачем в матеріали справи надана ксерокопія акту комісії районної державної адміністрації від 10 квітня 2017 року, в якому підписи членів комісії відсутні, зазначено, що розмір доходу від реалізації вирощеної кукурудзи на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_7, міг скласти 122393,60 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_7, суд виходив з того, що позивачем не доведено завдання йому дійсної шкоди у вигляді упущеної вигоди та що він мав реальні наміри самостійно обробляти земельну ділянку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи із наступного.

Статтею 34 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Частиною 2 статті 22 ЦК України встановлено, що збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Таким чином у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті не отримані доходи, які б могли бути реально отримані власником ділянки якби йому не чинилися перешкоди.

Відповідно до статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно частин 1, 3 статті 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють, зокрема, юридичні особи, які використовують земельні ділянки. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а тому саме ним визначається розмір збитків власникам землі та землекористувачам.

Так, у відповідності до п. 1 вказаного Порядку власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до п. 3 вказаного Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

В якості належних та допустимих доказів упущеної вигоди надаються докази, які свідчать про реальні наміри власника обробити свою ділянку - проведення закупівлі посівного матеріалу, укладення договорів на обробіток ділянки для висадження закупного посівного матеріалу або наявність у власника техніки для самостійного обробітку своєї земельної ділянки та інші аналогічні дії власника, які свідчать про підготовку до самостійного використання ділянки.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи не є абстрактними, а реально були б ним отримані в разі використання земельної ділянки. Позивач має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку не є підставою для його стягнення.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з елементів цивільна відповідальність не настає.

ОСОБА_7 при зверненні в суд з позовом не було надано доказів про намір власного використання землі під певні сільськогосподарські культури, зокрема під посів кукурудзи, по якій зроблено розрахунок збитків. Не надано доказів і на закупівлю посівного матеріалу, які можуть бути підтверджені лише письмовими доказами, договорами на обробіток земельної ділянки (орання, посіву та збирання посівного матеріалу), а також на внесення добрив та інших робіт, які необхідні для вирощування сільськогосподарських культур.

Що стосується посилань скаржника в своїй апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_6 має солідарно сплатити збитки, оскільки позивач видав на нього довіреність для того, щоб він слідкував за виконанням умов договору оренди, та вчасним повернення земельної ділянки є безпідставним та не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки ґрунтується лише на припущеннях. Видана довіреність не передбачає жодного виду відповідальності ОСОБА_6.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, яке б призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції і не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, а доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 17 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія», ОСОБА_6 про відшкодування збитків - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає крім випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді Н.І. Гончар

Т.Л. Фетісова

Ю.В. Сіренко