Постанова № 80874976, 01.04.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/257/19Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 304090000 Токова С. Є. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів Новікова О.М., Вініченка Б.Б., Храпка В.Д., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 грудня 2018 року (повний текст рішення складено 13 грудня 2018 року) у складі судді Токової С.Є. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу -

в с т а н о в и в :

В червні 2018 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачки, посилаючись на те, що у останньої виникла заборгованість за укладеним між сторонами договором позики.

Позов обґрунтовано тим, що 17 серпня 2012 року між сторонами спору був укладений договір безпроцентної позики строком на три роки. Сума позики визначена в сумі 162 400 грн, що в еквіваленті станом на дату укладення договору становила 20 000 доларів США. Кошти використані позичальником для придбання квартири, в якій вона наразі проживає.

28 жовтня 2015 року ОСОБА_3 повернула 7 070 доларів США, про що складено розписку.

В той же день 28.10.2015 року сторони уклали додаткову угоду до договору позики та продовжили строк повернення позики на два роки до 28.10.2017 року.

21 листопада 2017 року відповідачка сплатила 9 500 доларів США, про що складено розписку.

Решту залишку боргу позичальник в добровільному порядку відмовляється повернути. Тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення залишку непогашеної заборгованості та трьох процентів річних в розмірі 60,89 доларів США в порядку ст. 625 ЦК України. У позові просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг в сумі 3430 доларів США, що на дату подання позову становило еквівалент 89 602 грн. 61 коп., а також 60,89 доларів США - 3% річних, що на дату подання позову становило еквівалент 1 590 грн. 64 коп., а всього 3 490, 89 доларів США, що еквівалентно 91 193 грн. 23 коп.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 грудня 2018 року позов задоволено повністю.

З урахуванням ухвал про внесення виправлень у рішення, суд ухвалив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг в сумі 89 602 грн. 61 коп., 1 590 грн. 64 коп. - 3% річних, та 911 грн. 93 коп. судового збору, а всього 92 105 грн. 18 коп.

Рішення оскаржено відповідачкою в апеляційному порядку.

Аргументи апеляційної скарги зводяться до того, що суд невірно зазначив у рішенні, що відповідачка отримала кредит, в той час як насправді вона отримала позику. Також відповідачка не погоджується з розрахунком боргу та висновком суду, що залишок кошів, які вона не повернула складає 3 430 доларів США. Розрахунок заборгованості проведено на підставі офіційного курсу НБУ станом на 01.06.2018 року, проте в матеріалах справи відсутні будь-які докази про такий курс на час звернення до суду.

Не погоджуючись з рішенням, просить його скасувати, в позові відмовити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує на необґрунтованість апеляційної скарги, погоджується з висновками суду про наявність підстав для задоволення позову. А тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За ч. 2 ст. 1048 ЦК України договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

17 серпня 2012 року між позивачем та відповідачкою було укладено договір безпроцентної позики. Відповідно до умов договору відповідачка отримала в позику кошти в розмірі 162 400 грн., що в еквіваленті станом на укладення договору складало 20 000 доларів США строком на три роки (а.с. 5).

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною четвертою статті 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В матеріалах справи містяться розписки про часткове повернення позичальником боргу. Так, 28 жовтня 2015 року відповідачка частково повернула борг у сумі 7 070,00 доларів США, про що складено письмову розписку (а.с. 6).

Сторони 28 жовтня 2015 року уклали додаткову угоду до Договору безпроцентної позики від 17 серпня 2012 року, якою строк повернення позики продовжили на 2 календарні роки до 28 жовтня 2017 року.

21 листопада 2017 року відповідачкою в рахунок погашення боргу було надано грошові кошти у сумі 9 500 доларів США, про що складено розписку (а.с. 8).

Таким чином, наданими позивачем доказами підтверджується часткове виконання відповідачкою свою зобов'язань за договором позики, а саме: повернення боргу на загальну суму 16 570 доларів США.

Непогашена частина позики складає 3 430 доларів США.

При цьому, апелянтка зазначає, що суд дійшов невірного висновку про залишок коштів, які не повернула відповідачка, в розмірі 3 430 доларів США. Але такі доводи не підтверджені доказами позичальниці. Власних розрахунків боргу апелянтка не надає. Тому, такі твердження ОСОБА_3 не спростовують висновки суду, та суперечать наявним у справі доказам.

Також апелянтка вказує, що отримала позику в національній валюті, а в самому договорі позики не зазначено обов'язок позичальника повернути борг в еквіваленті на долари США. Аналізуючи такі доводи, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. (ч.ч. 1,2 ст. 533 ЦК України).

У чинному законодавстві хоча й закріплено статус національної валюти як єдиного законного платіжного засобу на території України, однак не міститься заборони на визначення у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням в іноземній валюті, і саме з такими умовами погодилась ОСОБА_3, підписавши договір позики.

У постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 суд зазначив, що «незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та при застосуванні статті 625 ЦК України.

Отже, у справі, яка переглядається, суд неправильно застосував зазначені норми права, визначаючи суму погашення грошового зобов'язання в іноземній валюті».

Схожий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16-ц, де вказано, що незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов'язанні (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України - гривня - у разі відсутності у сторін відповідної ліцензії НБУ. Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу.

В укладеному договорі позики сторони узгодили, що позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого п. 3.1. цього договору. У п. 2.1. договору сума позики за договором визначена в розмірі 162 400 грн., що в еквіваленті станом на дату укладення договору становить 20 000 доларів США.

Крім того, позичальник двічі погашала заборгованість, сплативши частково борг в доларах США.

З огляду на такі докази в поєднанні з наведеним вище аналізом та практикою застосування законодавства щодо валюти зобов'язання та порядку виконання таких зобов'язань, колегія суддів погоджується з твердженням позивача та висновками районного суду про те, що встановивши в договорі еквівалент зобов'язання в доларах США, сторони таким чином узгодили і порядок його виконання в еквіваленті в доларах США станом на день розрахунку.

Розглядаючи спір в межах позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення залишку боргу в розмірі 3 430 доларів США в національній валюті за курсом НБУ на день, визначеним позивачем, тобто на 01.06.2018 року.

Посилання в апеляційній скарзі щодо відсутності в судовому рішенні та матеріалах справи доказів про офіційний курс НБУ станом на 01.06.2018 року, не може бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Так, інформація щодо курсу НБУ є публічною, відкритою та загальнодоступною.

Розрахунок суми непогашеної заборгованості за позикою проведений на підставі курсу НБУ станом на 01.06.2018 року в розмірі 2612.2310 грн. за 100 доларів США.

Такий курс валют є вірним та доступний на офіційному сайті.

Аргументи щодо спростування стягнення трьох процентів річних апелянт не наводить. Колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції суми відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань на підставі ст. 625 ЦК України та не вбачає підстав для скасування рішення в цій частині.

Суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з боржника неповерненої частини боргу з нарахованою сумою трьох відсотків річних відповідно до норм ст. 625 ЦК України. При цьому суд правильно визначив валюту боргу в доларах США, встановивши засіб погашення грошового зобов'язання в національній валюті.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків районного суду.

Отже, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для скасування або зміни законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 35, 258, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді