Ухвала суду № 80873394, 01.04.2019, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/4448/16-ц

Номер провадження 2/629/13/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2019 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Лозова, Харківської області цивільну справу за позовом Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, яка діє в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді неодержавного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, -

в с т а н о в и в :

Лозівська місцева прокуратура Харківської області звернулася до суду в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді неодержавного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, посилаючись на те, що відповідач по справі є власником нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі складу, літера «Л», загальною площею 509,8 кв.м., розташованої за адресою: м. Лозова, Харківської області, вул. Павлоградська (колишня вул. ОСОБА_2), 82-е; комплексу нежитлових будівель, який складається з нежитлової будівлі підстанції, літ. «Ж», площею 27,8 кв.м, нежитлової будівлі контори літ. «З-2», площею 669,0 кв.м. та нежитлової будівлі прохідної літ. «К», площею 148,2 кв.м, що розташований за адресою: м. Лозова, Харківської області, вул. Павлоградська (колишня вул. ОСОБА_2), 82-ж. Дане нерухоме майно належить йому на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих виконавчим комітетом Лозівської міської ради Харківської області від 14.12.2012 року та зареєстрованих 27.12.2012 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 15 лютого 2013 року рішенням Лозівської міської ради Харківської області відповідачу по справі було надано згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Павлоградській, 82-е, 82-ж у м. Лозова, Харківської області, які в подальшому будуть надані в оренду для будівництва і обслуговування будівель ринкової інфраструктури. На сьогоднішній день відповідач по справі проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки не розробив, тобто умисно ухилився від укладання договорів оренди та відповідно сплати за землекористування. Відповідачу неодноразово було запропоновано укласти договір добровільного відшкодування збитків за без договірне користування земельними ділянками, орієнтовно площею 0,3699 га, та сплатити збитки у розмірі 3% нормативної грошової оцінки у розмірі 62666 гривень 97 копійок, але відповідач не приймає умови договору та відмовляється відшкодувати збитки. В зв’язку з чим просить стягнути з відповідача по справі на користь Лозівської міської ради Харківської області збитки за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 62666 гривень 97 копійок. Крім цього просить стягнути з відповідача по справі на користь прокуратури Харківської області судовий збір у розмірі 1378 гривень, сплачений позивачем при подачі позову до суду.

27 лютого 2019 року прокурор Лозівської місцевої прокуратури Харківської області ОСОБА_3 подав до суду уточнену заяву про збільшення розміру позовних вимог та зміну підстав позову. В обґрунтування даної заяви зазначив, що відповідач по справі є власником нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі складу, літера «Л», загальною площею 509,8 кв.м., розташованої за адресою: м. Лозова, Харківської області, вул. Павлоградська (колишня вул. ОСОБА_2), 82-е; комплексу нежитлових будівель, який складається з нежитлової будівлі підстанції, літ. «Ж», площею 27,8 кв.м, нежитлової будівлі контори літ. «З-2», площею 669,0 кв.м. та нежитлової будівлі прохідної літ. «К», площею 148,2 кв.м, що розташований за адресою: м. Лозова, Харківської області, вул. Павлоградська (колишня вул. ОСОБА_2), 82-ж. Дане нерухоме майно належить йому на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих виконавчим комітетом Лозівської міської ради Харківської області від 14.12.2012 року та зареєстрованих 27.12.2012 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 15 лютого 2013 року рішенням Лозівської міської ради Харківської області відповідачу по справі було надано згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Павлоградській, 82-е, 82-ж у м. Лозова, Харківської області, які в подальшому будуть надані в оренду для будівництва і обслуговування будівель ринкової інфраструктури. На сьогоднішній день відповідач по справі проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки не розробив, а тому використовує земельну ділянку без правових підстав. Зазначив, що відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Крім цього, вказав, що відповідно до листа ТОВ «Горизонт-проект» від 21.09.2018 року № 322 за замовленням ОСОБА_1 у 2013 році були виконані кадастрові зйомки земельних ділянок, розроблені проекти землеустрою, складені акти погодження меж земельних ділянок та передані Замовнику для погодження з сусідніми землекористувачами. Також в даному листі зазначена площа земельних ділянок, загальна площа яких складає 0,3746 га, а не 0,3699 га, як було зазначено в первісному позові. В зв’язку з цим, 04.12.2018 року Комісією про визначення збитків Лозівської міської ради складено відповідних акт, яким визначено збитки у розмірі 3% нормативної грошової оцінки у розмірі 63463 гривні 23 копійки, нанесені відповідачем по справі в результаті використання земельної ділянки без оформлення документів. В зв'язку з чим просить стягнути з відповідача по справі на користь Лозівської міської ради Харківської області збитки за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 63463 гривні 23 копійки.

20 березня 2019 року відповідачем по справі ОСОБА_1 через канцелярію суду була подана заява про закриття провадження по даній справі на підставі того, що прокурором при поданні позовної заяви, так і заяви про збільшення розміру позовних вимог та зміну підстав позову не зазначено та не обґрунтовано підстав для звернення до суду з даним позовом. Не має жодних підстав для розгляду позовної заяви так і заяви про збільшення розміру позовних вимог та зміну підстав позову, поданих Лозівською місцевою прокуратурою в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Прокурор Лозівської місцевої прокуратури Харківської області ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви відповідача про закриття провадження у справі в зв’язку з її необґрунтованістю.

Представник Лозівської міської ради Харківської області ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомила.

Відповідач в судове засідання не з’явився, але надав суду заяву в якій просив провести розгляд справи за його відсутності. Також в заяві наполягав на задоволенні раніше поданої ним заяви про закриття провадження у справі.

Заслухавши думку прокурора з приводу заяви відповідача, перевіривши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права.

У ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право, законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_6 України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_6 України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною ОСОБА_6 України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України закріплено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор, зокрема, звертається до суду з позовною заявою.

Стаття 23 Закону України «Про прокуратуру» регламентує порядок та підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді.

Так, згідно з ч. 1 цієї статті, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Тлумачення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, із урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої ст. 129 Конституції України»).

Верховний Суд у постановах від 24 жовтня 2018 року у справі №304/1196/16-ц та від 21 грудня 2018 року у справі №922/901/17 висловив правову позицію щодо представництва прокурором інтересів держави в суді та зазначив, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно.

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові від 06.02.2019 року по справі № 927/246/18 Верховний Суд наголошує, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт третій частини другої ст. 129 Конституції України).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005).

Пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з'ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у конкретній справі.

Насамперед, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У рекомендаціях Парламентської ОСОБА_6 Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Тлумачення ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; б) у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

Згідно із ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб’єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акту у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України.

Наявність підстав для представництва прокурором може бути оскаржена суб’єктом владних повноважень.

Конституційний Суд України у Рішенні від 08 квітня 1999 року №3-рп/99, з’ясовуючи поняття інтереси держави, висловив позицію, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Тобто, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Зазначене вище узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 року у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 року у справі № 924/1237/17.

Одночасно Верховний Суд наголошує, що обставини дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах.

В поданій позовній заяві прокурор, обґрунтовуючи, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах – Лозівська міська рада Харківської області, а підставою для представництва інтересів держави в особі Лозівської міської ради Харківської області є те, що кошторисом Лозівської міської ради Харківської області на 2016 рік не передбачені видатки міської ради на сплату судового збору у випадках пред’явлення позовних заяв, а тому несплата відповідачем по справі збитків, заподіяних порушенням земельного законодавства потребує прокурорського реагування.

Однак, при цьому прокурором не враховано, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), 5447/03 § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02§ 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Тому необхідність судового захисту інтересів держави саме прокурором від імені суб’єкта владних повноважень має бути обґрунтована і підтверджена належними доказами.

Однак, при зверненні до суду з зазначеним вище позовом прокурором не виконані вказані вимоги Закону України «Про прокуратуру», позов подано з порушенням встановленого Законом порядку. Так, в позовній заяві не наведені докази невиконання чи неналежного виконання Лозівською міською радою Харківської області своїх повноважень, що тягне за собою порушення інтересів держави. При цьому, до позовної заяви будь-яких доказів на підтвердження того, що Лозівська міська рада Харківської області не здійснювала або неналежним чином здійснювала відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави Прокурором не додано. Крім того, всупереч вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором не надано доказів попереднього до звернення до суду повідомлення ним відповідного суб’єкта владних повноважень Лозівську міську раду Харківської області про здійснення представництва держави в її особі. Інших переконливих доказів необхідності представництва Прокурором в суді суб’єкта владних повноважень Лозівської міської ради Харківської області суду не надано.

Невиконання прокурором вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що подання даної позовної заяви прокурором є передчасним, оскільки на даний час відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до дискреційних повноважень суду в оцінці підстав звернення прокурора, вбачається, що підстав для представництва прокурором суб’єктів владних повноважень, в інтересах яких подана дана позовна заява, немає, оскільки прокурор здійснює представництво виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»), а такі підстави в судовому засіданні ним не доведені.

Заява відповідача ОСОБА_1 щодо закриття провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки суд закриває провадження по справі у випадках, передбачених статтею 255 ЦПК України, але підстави, зазначені у вище вказаній статті в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України позовна заява повертається у випадках, коли: відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

На підставі викладеного, суд визнає, що підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави за вказаним вище позовом відсутні, оскільки існує уповноважений суб'єкт владних повноважень щодо якого прокурором всупереч вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» не виконано обов'язку щодо попереднього, до звернення до суду, повідомлення про це, і відповідно не встановлена неможливість самостійного захисту суб'єктом владних повноважень інтересів держави у спірних правовідносинах та не можливості сплатити судовий збір при звернення з позовом до суду.

В той же час, суд визнає, що згідно п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви можливе лише на стадії судового розгляду, що передує відкриттю провадження у справі. Враховуючи, що провадження у справі вже відкрито, суд, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, оскільки визнає, що позовну заяву подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена згідно платіжного доручення від 18.10.2016 року № 2201 сума судового збору підлягає поверненню позивачу у повному розмірі – 1378 гривень.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 55, 56, 77-82, 200, 257, 259, 263, 264-265, 268 ЦПК України, Законом України «Про прокуратуру», Постановою об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17, Постановами Верховного Суду від 23.10.2018 року у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 року у справі № 924/1237/17, від 24.10.2018 року у справі №304/1196/16-ц, від 21.12.2018 року у справі №922/901/17 та від 06.02.2019 року по справі № 927/246/18, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд, -

у х в а л и в :

В задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження по справі – відмовити.

Позовну заяву Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, яка діє в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді неодержавного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів залишити без розгляду.

Роз’яснити представнику позивача, що після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, він має право звернутися до суду повторно.

Зобов'язати Лозівське Управління Державної казначейської служби України Харківської області повернути прокуратурі Харківської області сплачений судовий збір за подачу позову до Лозівського міськрайонного суду Харківської області згідно платіжного доручення № 2201 від 18.10.2016 року в сумі 1378 гривень.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 (п’ятнадцяти) днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Н.А. Смірнова