Рішення № 80871546, 27.03.2019, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1212/16-ц

Номер провадження 2/530/4/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., представника позивача адвоката ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків справу за позовом

ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про застосування наслідків недійсності правочину, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2 звернувся в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про застосування наслідків недійсності правочину.

В судове засідання позивач, ОСОБА_2, не з’явився направивши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про час і дату розгляду справи повідомлений відповідно до чинного законодавства, в судове засідання не з'явився. Заперечення чи відзив на позовну заяву не направив.

Суд, заслухавши представника позивача, який підтримав позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають частковому задоволенню.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 рокувнесенні зміни до відповідних Кодексів.

Згідно п. 9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, із змінами внесеними відповідно до зазначеного Закону, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи, що внесенні зміни до ЦПК України набрали чинності 15 грудня 2017 року, суд вважає розглянути справу за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, «кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є недоторканим…».

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов»язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об»єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз»яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов»язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов»язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Судом встановлено що, 29 грудня 2015 року між позивачем, ОСОБА_2 та відповідачем, товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" було укладено договір фінансового лізингу № 003422, з додатками відповідно до якого лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (трактор ХТЗ-3512) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах передбачених договором. Предмет лізингу є власністю лізингодавця до моменту переоформлення права власності на нього лізингоодержувача згідно умов даного договору. Згідно додатку №1 вартість предмету лізингу становить -138000 грн., авансовий платіж - 69000 грн., комісія за організацію -13800 грн., 4140 грн. - комісія за передачу. Того ж дня, 29.12.2015 року, на виконання умов договору позивач перерахував на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" 90000 грн., таким чином позивач повністю виконав зобов’язання за договором, а товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" зобов’язане було замовити трактор ХТЗ-3512 за ціною 138000 грн.. При підписанні договору фінансового лізингу № 003422 та додатків до договору товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" замовчувала існування такої обставини як відсутність у продажу нового трактора ХТЗ -3512 за ціною 138000 грн. та шляхом обману спонукала позивача до укладення договору та перерахування коштів, при наданні достовірної інформації про ціну товару позивач не погодився б на укладення договору фінансового лізингу з товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон". Але відповідач до цього часу не виконав свої зобов'язання та не надав йому трактор ХТЗ-3512. Позивач вважає, що відповідач веде нечесну підприємницьку практику, оскільки вказаний договір не передбачає відповідальності товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" за невиконання умов договору, договір не містить технічних характеристик транспортного засобу, який має бути придбаний для нього і порушує його права як споживача, відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів». В зв'язку з вищевикладеним позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон», код ЄДРПОУ 38865527, рахунки: - № 26008052722140 в ПАТ «КБ «ПриватБанк», МФО 300711; - № 26007480881 в АТ «ОСОБА_3 АВАЛЬ», МФО 380805, на його користь 140900 (сто сорок тисяч дев’ятсот) гривень, з яких 90000 (дев’яносто тисяч) грн. - повернення коштів, які відповідач отримав на виконання недійсного правочину, 900 (дев’ятсот) грн. збитків, та 50000 (п’ятдесят тисяч) грн. моральної шкоди.

На правовідносини, що виникли між позивачем та ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з преамбулою та ст. 1-1 якого, цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 13 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» про визнання правочину недійсним, позовні вимоги задоволено - договір фінансового лізингу №003422 від 29.12.2015 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2 визнано недійсним, відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Про необхідність застосувати наслідки недійсності правочину - стягнення з відповідача на користь позивача сплачених ним коштів, зазначено і в рішенні Апеляційного суду Полтавської області.

Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, даними в постанові від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (п. 5, 6) вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК України.

За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваноґо правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК України. Своєю протиправною поведінкою відповідач заподіяв позивачу моральну шкоду, яка полягає в наступному.

У зв’язку з укладенням визнаного недійсним правочину, невиконанням ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» договору та із втратою своїх грошей - неповерненням їх відповідачем ОСОБА_2 зазнав душевних страждань. Сама подія мала негативний вплив на психологічне здоров’я його сім’ї, дітей, змінилося їх нормальне життя.

Позивач є інвалід III групи, немає постійної роботи. Дружина на даний час теж не має роботи. У нього на утриманні двоє дітей: неповнолітній син та дочка, яка зараз навчається на п’ятому курсі Національного фармацевтичного університету за контрактом.

Оплату за навчання дочки згідно з контрактом позивач здійснює двічі на рік: у березні та жовтні по 6700 грн. Крім того 4300 грн. він сплачує щорічно у вересні за проживання дочки в гуртожитку університету.

Внаслідок протиправних дій відповідача виникла реальна вірогідність несплати за навчання дочки в університеті й припинення навчання. Вказані обставини ускладнили взаємини в сім’ї. Клопоти, пов’язані з невиконанням договору відповідачем, судовим розглядом справи, переживання через можливу відсутність коштів на оплату навчання дочки, мрія якої могла не здійснитись, для нього як батька спричинили значні душевні страждання. Крім того, позивача обурила поведінка відповідача.

14 січня 2016 року, керуючись п. 4.1.6 Договору ОСОБА_2 направив ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» запит щодо надання інформації про хід виконання Договору лізингу №003422.

Відповідь він не отримав, ніяких дій для виконання договору ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» не вчинило, сплачені ним кошти не повернуло.

25 липня 2016 року, після визнання Апеляційним судом Полтавської області 13 липня 2016 року договору фінансового лізингу недійсним, він направив відповідачу лист з пропозицією повернути ОСОБА_2 90000 (дев’яносто тисяч) гривень, як передбачено ст. 216 ЦК України.

І на цей лист відповідь позивач не отримав, ніяких дій для повернення сплачених ним коштів ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» до цього часу не вчинило.

Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 14 ЦК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Таке зневажливе ставлення відповідача до ОСОБА_2 та до Апеляційного суду, нехтування ним Конституцією України та законами також спричинило позивачу душевні страждання.

Всі ці дії відповідача завдали позивачу емоційних страждань, які він оцінив в 50000 (п’ятдесят тисяч) грн. Ціна враховує в себе усі страждання, які довелося перенести за цей час, зокрема, моральні страждання, пов’язаних з погіршенням матеріального стану сім’ї, ускладненням взаємовідносин у сім’ї, порушення звичайного способу життя, а також негативного впливу вищевказаних обставин на психологічний стан позивача.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Доповнюючи це положення у ст. 16 ЦК України міститься досить широкий перелік засобів захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Під час судового засідання, представник позивача, зменшив позовні вимоги, надавши додаткову Постанову Полтавського Апеляційного Суду від 05.12.2018 року, згідно якої доповнено резолютивну частину рішення Апеляційного суду Полтавської області від 13 липня 2016 року абзацом наступного змісту: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 90 000 грн. (дев’яносто тисяч гривень)».

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг» .

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. З, ч. З ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими, є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік. Зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 ч. З ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів ): надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повергати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням договору (н. 4 ч. З ст. 18 Закону).

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета лізингу був здійснений лізингодавцем продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно з п. 4 ч. 1 статті 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Згідно з ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про кулівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договорів відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Вказаний висновок відповідає висловленій Верховним Судом України позиції у постанові від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму ВСУ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року № 9, роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Позивачем, який є інвалідом 3 групи, сплачено 900 гривень за перерахування коштів в сумі 90000 грн.. ( а.с.6).

Беручи до уваги усе вищенаведене, суд приходить до висновку, що уточнений позов в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичв; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Поряд із цим, моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди за № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами та доповненнями, розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених позовних вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин.

Проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані докази у справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскільки в ході розгляду справи знайшов своє підтвердження факт порушення прав позивача, моральну шкоду, яка полягає в нанесенні моральних страждань, які призвели до необхідності прикладання додаткових зусиль для організації життя, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, виходячи з обставин справи, суд вважає, що розмір моральної шкоди визначений позивачем в сумі 50 000,00 гри. є надмірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 3 000,00 (три тисячі) грн..

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2 113,5 грн..

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.16, ст. 328, 376, 392 Цивільного кодексу України1,2,4,5,7, 8,12,13,19, 30, 89, 95, 141, 228-229, 258-259, 263-268 ЦПК , ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Уточнену позовну заяву ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю “Лізингова компанія “Еталон” про застосування наслідків недійсності правочину - задоволити частково .

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» , яка розташована за адерсою 00133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, к. 613 код ЄДРПОУ 38865527, п/р: -№26008052722140 в ПАТ «КБ «Приватбанк», МФО 300711; № 26007480881 в АТ «ОСОБА_3 АВАЛЬ», МФО 380805 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, код НОМЕР_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2 а кв. 15 моральну шкоду в сумі 3 000,00 (три тисячі) грн..

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» , яка розташована за адерсою 00133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, к. 613 код ЄДРПОУ 38865527, п/р: -№26008052722140 в ПАТ «КБ «Приватбанк», МФО 300711; № 26007480881 в АТ «ОСОБА_3 АВАЛЬ», МФО 380805 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, код НОМЕР_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2 а кв. 15 моральну шкоду в сумі 900,00 (дев"ятсот ) грн., сплачених ним за квитанцією № ПН17065РК від 29.12.2015 року за банківські послуги.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» , яка розташована за адерсою 00133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, к. 613 код ЄДРПОУ 38865527, п/р: -№26008052722140 в ПАТ «КБ «Приватбанк», МФО 300711; № 26007480881 в АТ «ОСОБА_3 АВАЛЬ», МФО 380805 на користь держави судовий збір у розмірі 2 113,5 грн..

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не була вручена у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області ОСОБА_4

секретар : Л.Г.Стрілець