Рішення № 80866326, 22.03.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/4113/18

Провадження №2/0203/355/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2019 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-представниці позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

18 листопада 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.06.2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду до раніше укладеного кредитного договору, за умовами якого була встановлена заборгованість відповідача в сумі 36 985,00 грн. Відповідач зобов’язався повернути позичені кошти у порядку та на умовах, визначених укладеною додатковою угодою, проте не виконує таке зобов’язання, що стало причиною звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 80 092,45 грн. з урахуванням процентів за користування коштами, комісії та неустойки (а.с.а.с. 3 – 7, 77).

Представниця позивача у судовому засіданні заявлений позов підтримала, пояснивши, що 19.04.2013 року між сторонами було укладено кредитний договір, за яким відповідач позичив грошові кошти. 09.06.2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 19.04.2013 року, за умовами якого була встановлена заборгованість відповідача в сумі 36 985,00 грн., яку відповідач зобов’язався повернути з процентами у розмірі 30% на рік.

Відповідач до суду не з’явився, був повідомлений належним чином. У справі є достатньо доказів для її вирішення, що у сукупності з викладеними обставинами дає суду підстави для застосування положень частини 4 статті 223, статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК).

У засіданні суд постановив ухвалу про розгляд справи у заочному порядку.

Заслухавши пояснення представниці позивача, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 19.04.2013 року між сторонами було укладено договір про надання банківських послуг №SAMDN03000081788942 (5218572205285005), за умовами якого позивач надав відповідачеві кредит.

09 червня 2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1, за умовами якого сторони встановили розмір заборгованості відповідача в сумі 36 985,00 грн., яку відповідач зобов’язався повернути до 30.05.2018 року зі сплатою відсотків (30% на рік) на суму залишку заборгованості (а.с.а.с. 12, 13).

Відповідач неналежно виконує свої зобов’язання з повернення кредитних коштів та процентів за ними, і у нього перед позивачем станом на 03.09.2018 року утворилася заборгованість у сумі 68 064,09 грн. відповідно до доданого позивачем розрахунку (а.с.а.с. 8, 9), а саме:

-основана заборгованість – 31 020,02 грн.;

-проценти – 943,09 грн.;

-пеня – 36 100,98 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори й інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За кредитним договором позивач передав відповідачеві певні грошові кошти, про що свідчать матеріали справи, отже вказаний правочин, у розумінні статті 1054 ЦК, було укладено.

У відповідності зі статтею 610 ЦК порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Ураховуючи той факт, що відповідач дотепер неналежно виконує свої обов’язки з повернення кредиту та процентів за ним, таке невиконання (неналежне виконання) є порушенням його зобов’язань у розумінні приведеної норми.

Суд вважає безпідставним позов у частині нарахування відповідачеві комісії в сумі 12 028,36 грн. та штрафу в сумі 12 028,36 грн. з таких підстав.

За правилами, встановленими статтею 1055 ЦК, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частинами 1, 2 статті 207 ЦК, яка регулює правила додержання письмової форми правочинів, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Таким чином, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі у вигляді одного документа (що містить усі істотні умови), підписаного обома сторонами, або у вигляді декількох документів, якими сторони обмінялися (листи, телеграми, телетайпне чи електронне повідомлення тощо). При цьому документи, якими сторони обмінюються, також мають містити підписи відправників.

Аналіз документів, які, на думку позивача, є кредитним договором, свідчить про те, що такі підписи містяться лише у додатковому договорі від 09.06.2016 року, який сам по собі не містить умов щодо комісії.

На думку позивача, такі положення сторони узгодили в Умовах та правилах надання банківських послуг, доданих до позову.

Така позиція є безпідставною, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами, що відповідач при укладенні додаткової угоди ознайомився із цим документом.

У справі, що розглядається, позивачем за допомогою жодного доказу не підтверджено, що відповідач, підписуючи додаткову угоду, розумів саме ті Умови та правила надання банківських послуг, що додано позивачем до позову. При цьому такі Умови відповідачем теж не підписано.

З огляду на викладене факт ознайомлення відповідачем з Умовами та правилами надання банківських послуг не можна визнати доведеним, а самі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору, у зв’язку з чим суд не знаходить підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача комісії.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11.03.2015 року №43098344 (справа №6-16цс15), яка відповідно до статті 263 ЦПК підлягає урахуванню судом.

Крім того, таку ж позицію зайняв і новостворений Верховний Суд, який у постанові від 21.02.2018 року, ухваленій у цивільній справі №203/5497/13-ц (провадження №61-1391св18), постанові від 05.03.2018 року, ухваленій у цивільній справі №192/156/17 (провадження №61-2109св18), дійшов аналогічного висновку з тих самих правовідносин.

Розв’язуючи позов у частині стягнення з відповідача штрафу, суд насамперед виходить з положень частини першої статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З тексту додаткової угоди вбачається, що і пеня в сумі 36 100,98 грн., і штраф, передбачений підпунктом 1.6.4, у сумі 12 028,36 грн., мають подібну юридичну природу – санкція за порушення строків повернення позичених коштів.

Ураховуючи викладене, суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача визначеного позивачем штрафу.

Відповідно до частини 1 статті 14 ЦК цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 526 ЦК зобов’язання повинні виконуватися потрібним чином згідно з умовами договору та вимогами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог – за звичаями ділового обороту або інших вимог, які звичайно пред’являються.

У відповідності зі статтею 611 ЦК у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що позов необхідно задовольнити частково, стягнувши з відповідача лише суму основного боргу, процентів та пені.

У порядку статті 141 ЦПК суд вважає за необхідне також стягнути з відповідача компенсацію понесених позивачем судових витрат у сумі 1 762,00 грн. (а.с.а.с. 1, 2).

Керуючись статтями 5, 7, 10 – 13, 19, 23, 76 – 81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 223, 228, 229, 258, 259, 263 – 265, 274, 275, 279, 280 – 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Позов акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (ідентифікаційний номер – 14360570; 01001, Україна, місто Київ, вулиця Грушевського, 1Д) до ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_1; 49000, Україна, місто Дніпро, вулиця Кулагіна, 42/1) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за додатковою угодою №1 від 09 червня 2016 року до договору про надання банківських послуг від 19 квітня 2013 року №SAMDN03000081788942 (5218572205285005) у сумі 68 064,09 грн. (основана заборгованість – 31 020,02 грн.; проценти – 943,09 грн.; пеня – 36 100,98 грн.), компенсацію судових витрат у сумі 1 762,00 грн., разом – 69 826,09 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем, третьою особою в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини заочного рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне заочне рішення складено 25 березня 2019 року.

Суддя М.О. Католікян