Ухвала суду № 80865341, 02.04.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/160/19

провадження 2о/201/30/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Якуніною К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_1, зацікавлена особа орган місцевого самоврядування в особі Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області про встановлення юридичного факту родинних відносин, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 09 січня 2019 року звернувся до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин. Заявник у своїй заяві посилалася на те, що він, ОСОБА_1, народився 19 січня 1965 року у м. Жовті Води Дніпропетровської області, Україна, у свідоцтво про народження, серії V - УР № 0190186, виданого 13 лютого 1965 року, внесені дані про: батька – ОСОБА_2 та матір – ОСОБА_3 (в перекладі з російської); при досягненні повноліття заявник отримав паспорт, у якому його прізвище було внесено на підставі раніше виданих документів, у тому числі свідоцтва про народження – ОСОБА_1. Мати заявника отримала паспорт, громадянка України і мешкала та зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1. Але при видачі паспортів заявнику і його матері їх прізвище українською і російською мовами було записано по різному – ОСОБА_1 (заявник) і ОСОБА_4 (мати), тобто була допущена описка, а саме не вірно зазначено прізвище матері заявника - замість ОСОБА_1 вказано ОСОБА_4. 09 жовтня 2017 року мати заявника померла, ОСОБА_1 прийняв спадщину і вирішив впорядкувати всі свої документи, але через зазначену різницю у прізвищах, що зазначені у вказаних та інших документах, виникла складність у оформленні документів для спадщини, через що заявник не може реалізувати свої права на спадкування майна батьків. Факт родинних стосунків заявника та його матері підтверджується свідоцтвом про народження і копією паспорта. Він вирішив упорядкувати документи своєї родини, звернувся до нотаріальної контори з питанням отримання свідоцтва про спадщину, але виявилося, що всіх (інших) документів заявника і матері для підтвердження родинних відносин немає, а ті що є (паспорти, свідоцтва про народження та інш.), мають неточності та помилки в правописі і виправити їх зараз немає можливості. На підтвердження цього факту про родинні відносини є і інші документи та для їх впорядкування та вирішення питань про стосунки та з майном і документами потрібно довести вказані родинні відносини. Просив встановити факт родинних відносин про те, що громадянка України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянка України, померла 09 жовтня 2017 року, є рідною матір’ю свого сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, народився в місті Жовті Води Дніпропетровської області, задовольнивши заяву в повному обсязі.

Представник зацікавленої особи органу місцевого самоврядування в особі Жовтоводської міської ради у Дніпропетровській області вимоги заяви визнали, погодилися з доводами і викладеними в ній обставинами, позицією заявника, не заперечували проти задоволення заяви. В судове засідання не з’явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином. Вказаним і матеріалами справи, на думку суду, просили справу розглянути за наявними матеріалами справи по закону без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної зацікавленої особи відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З’ясувавши думку заявника і зацікавленої особи, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає заявлені вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, за наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1, народився 19 січня 1965 року у м. Жовті Води Дніпропетровської області, Україна, у свідоцтво про народження, серії V - УР № 0190186, виданого 13 лютого 1965 року, внесені дані про: батька – ОСОБА_2 та матір – ОСОБА_3 (в перекладі з російської); при досягненні повноліття заявник отримав паспорт, у якому його прізвище було внесено на підставі раніше виданих документів, у тому числі свідоцтва про народження – ОСОБА_1. Мати заявника отримала паспорт, громадянка України і мешкала та зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1. Але при видачі паспортів заявнику і його матері їх прізвище українською і російською мовами було записано по різному – ОСОБА_1 (заявник) і ОСОБА_4 (мати), тобто була допущена описка, а саме не вірно зазначено прізвище матері заявника - замість ОСОБА_1 вказано ОСОБА_4. 09 жовтня 2017 року мати заявника померла, ОСОБА_1 прийняв спадщину і вирішив впорядкувати всі свої документи, але через зазначену різницю у прізвищах, що зазначені у вказаних та інших документах, виникла складність у оформленні документів для спадщини, через що заявник не може реалізувати свої права на спадкування майна батьків.

Поки заявник з’ясовував вищезазначене та доводив своє право на спадкове майно, що залишилося після смерті його матері, пройшов термін для подачі заяві про прийняття цієї спадщини. Заявник звернувся до суду і рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2018 року йому визначено додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті матері. Рішення набрало законної сили. Після цього він звернувся до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, але йому було відмовлено через вищезазначені помилки в прізвищах його і матері.

Факт родинних стосунків заявника та його матері підтверджується свідоцтвом про народження і копією паспорта. Він вирішив упорядкувати документи своєї родини, звертався до нотаріальної контори з питанням отримання свідоцтва про спадщину, але виявилося, що всіх (інших) документів заявника і матері для підтвердження родинних відносин немає, а ті що є (паспорти, свідоцтва про народження та інш.), мають неточності та помилки в правописі і виправити їх зараз немає можливості. На підтвердження цього факту про родинні відносини є і інші документи та для їх впорядкування та вирішення питань про стосунки та з майном і документами потрібно довести вказані родинні відносини.

Тому для упорядкування документів і вирішення питань з майном, документами та ін. заявник вимушений був звертатися до суду з заявою про встановлення родинних відносин.

Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до п. 1 ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства і держави.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України Суд розглядає справи, зокрема, родинних відносин між фізичними особами.

Судом встановлено, що дійсно ОСОБА_1, народився 19 січня 1965 року у м. Жовті Води Дніпропетровської області, Україна, у свідоцтво про народження, серії V - УР № 0190186, виданого 13 лютого 1965 року, внесені дані про: батька – ОСОБА_2 та матір – ОСОБА_3 (в перекладі з російської); при досягненні повноліття заявник отримав паспорт, у якому його прізвище було внесено на підставі раніше виданих документів, у тому числі свідоцтва про народження – ОСОБА_1. Мати заявника отримала паспорт, громадянка України і мешкала та зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1. Але при видачі паспортів заявнику і його матері їх прізвище українською і російською мовами було записано по різному – ОСОБА_1 (заявник) і ОСОБА_4 (мати), тобто була допущена описка, а саме не вірно зазначено прізвище матері заявника - замість ОСОБА_1 вказано ОСОБА_4. 09 жовтня 2017 року мати заявника померла, ОСОБА_1 прийняв спадщину і вирішив впорядкувати всі свої документи, але через зазначену різницю у прізвищах, що зазначені у вказаних та інших документах, виникла складність у оформленні документів для спадщини, через що заявник не може реалізувати свої права на спадкування майна батьків.

Отже, було допущено помилку при перекладі прізвища ОСОБА_3 та зазначено, що вона вийшла з українського громадянства як ОСОБА_4. Внаслідок цієї помилки прізвища рідних матері та сина наразі не збігаються, а навпаки є різними.

В заяві в порядку окремого провадження заявником було зазначено, що він іншим чином не має можливості підтвердити родинні стосунки із своєю рідною матір’ю, що є необхідним, зокрема, для спільного проживання однією сім’єю, реєстрації місця проживання заявника за однією адресою за матір’ю як членів однієї сім’ї, отримання матір’ю заявника посвідки на постійне проживання в України, пенсійного забезпечення, спадщини та інш.. Сам заявник підтвердив всі обставини, викладені в заяві, зокрема, як факт родинних зв’язків між ними, так і проживання раніше однією сім’єю.

Таким чином обставини заяви про встановлення юридичного факту знайшли своє об’єктивне підтвердження в ході судового засідання, доведені, а тому заява обґрунтована і підлягає задоволенню.

Суд приймає до уваги також і ті обставини, що заявник з його матір’ю мають спільне прізвище, мешкали в одному населеному пункті, родинні стосунки знайшли своє підтвердження в ході судового засідання (мешкання, анкетні дані, свідоцтва про шлюб та народження та ін. співпадають та відповідають дійсності). Саме по собі не вірне тлумачення та написання правописно прізвищ заявника та матері в документах при перекладі з російської мови на українську (паспорт, свідоцтва про народження) або відповіді різних організацій і відомств (нотаріальні контори, військові комісаріати, військові частини, відділи РАЦС та інш.) не може бути підставою для відмови в задоволенні цієї заяви, оскільки вони спростовуються наданими доказами та матеріалами справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що учасник справи в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Заявник заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно заінтересованої особи по можливим незаконним (з точки зору вказаної особи) діям відносно нього, предмета спору, а заінтересована особа цього не довела, можливе твердження вказаної особи про наявність будь-яких інших зобов’язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги можливе не погодження з вимогами в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим заяву задовольнити та встановити юридичний факт про те, що громадянка України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянка України, померла 09 жовтня 2017 року, є рідною матір’ю свого сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, народився в місті Жовті Води Дніпропетровської області.

Таким чином обставини заяви про встановлення юридичного факту (родинних відносин) знайшли своє об’єктивне підтвердження в ході судового засідання, доведені, а тому заява обгрунтована і підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 3 Сімейного кодексу України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 293, 315, 319 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Заяву задовольнити.

Встановити юридичний факт родинних відносин про те, що громадянка України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянка України, померла 09 жовтня 2017 року, є рідною матір’ю свого сина ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, народився в місті Жовті Води Дніпропетровської області.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 02 квітня 2019 року.

Суддя -