Рішення № 80863649, 02.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 квітня 2019 року № 826/9894/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до третя особа Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" Волкова Олександра Юрійовича (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 35) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04073, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17)про визнання дій протиправними та скасування рішення , О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича (далі по тексту - відповідач), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просить:

- скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича про нікчемність правочину, а саме переказу коштів (транзакцій), здійснений 19 травня 2016 року в сумі 21 025,30 грн. з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-003-000-00018838 від 25 січня 2016 року» на рахунок НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1);

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича внести зміни та доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб шляхом внесення відомостей щодо рахунку НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на суму 21 025,30 грн.

- судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що договори, які були укладені між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» за своєю природою та змістом не є розрахунковим документом. Договір про обслуговування банком банківського рахунку суб'єкта господарювання передбачає право банка відмовити у проведенні розрахункових та касових операцій при наявності фактів, що свідчать про порушення клієнтом норм чинного законодавства України, умов цього договору та банківських правил оформлення розрахункових, касових документів, заяв, доручень і строків їх подання до банку.

При цьому, Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» при проведенні розрахункових операцій зазначених фактів не було встановлено, а отже операції по перерахунку коштів є правомірними та відповідали діючому законодавству України. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» мало право на дострокове повернення позики за умов, якщо це передбачалось договорами або коли вимагає позикодавець чи не заперечує позикодавець.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.

Представник відповідача копію вказаної ухвали суду від 04 липня 2018 року отримав 07 липня 2018 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що позивач уклав договір з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» без участі відповідача як повіреного, а кошти, що вносились/отримувались за таким договором не є вкладом у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і не є сумою коштів, прирівняних до вкладів, а тому гарантії Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не поширюються на ситуацію з позивачем. У зв'язку з цим позивача не може бути включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Також у відзиві відповідач вказує на те, що після укладення договору між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитно-інвестиційний центр», коли 19 травня 2016 року з банківського рахунку Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» позивачу було здійснено повернення коштів на його банківський рахунок, в цей же день 19 травня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» уклали договір відступлення права вимоги №2, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобов'язалось відступити Публічному акціонерному товариству «Банк Михайлівський» права вимоги, належні Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитно-інвестиційний центр» за договорами купівлі-продажу цінних паперів з усіма додатковими угодами до них, які укладені Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитно-інвестиційний центр» та юридичними особами. Банк, в свою чергу, зобов'язався оплатити права вимог у сумі, зазначеній у Реєстрі основних договорів протягом трьох робочих днів після підписання вказаного реєстру. 19 травня 2016 року банком було проведено бухгалтерську проводку та зараховано кошти на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» як «оплата за договором відступлення права вимоги №2 від 19 травня 2016 року на загальну суму 1 431 957 997,25 грн. При цьому, попри обмеження, встановлені Національним Банком України, Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» було значно перевищений наявний вільний ліміт кредитування. Таким чином, відповідач робить висновок, що укладання Договору відступлення вимоги №2 від 19 травня 2016 року було здійснено з порушенням чинного законодавства України, вимог Національного банку України, внутрішніх процедур Банку, а тому вказані правочини є нікчемними в силу Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому відмічає, що саме за рахунок коштів, що були відображені внутрішніми проводками на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» на підставі нікчемних правочинів (договорів), договору відступлення права вимоги №2 від 19 травня 2017 року, тобто в день отримання коштів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» ініціювало повернення коштів по договору позики укладеного, в тому числі з позивачем. Приймаючи до уваги вказане, враховуючи те, що кошти отримувались позивачем на підставі договору позики, що не є вкладом або коштами, прирівняними до вкладу у розумінні чинного законодавства, а також те, що кошти що обліковуються на рахунках позивача відображені на такому рахунку внаслідок вчинення нікчемного правочину, у відповідача не було підстав для включення позивача до переліку вкладників.

У письмових поясненнях на адміністративний позов представник третьої особи повідомив, що у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відсутні будь-які первинні документи по вкладникам і тому при складанні Загального реєстру використовуються виключно інформація, що наявна в переданому уповноваженою особою Переліку вкладників. Законодавство не покладає обов'язок на Фонд враховувати під час вкладання Загального реєстру інші документи, окрім Переліку вкладників. При цьому, законодавець визначив, що саме залучені банком кошти прирівнюються до вкладу, однак в даному випадку кошти позивача були залучені фінансовою компанією як позику з подальшим поверненням їх на рахунок позикодавця, а відтак такий клієнт не може бути прирівняний до вкладника проблемного банку.

З огляду на викладене вище та відсутність клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

З матеріалів справи вбачається, що 25 березня 2014 року між ОСОБА_1 (особа, яка відкриває рахунок/власник рахунку) та Публічним акціонерним товариством з обмеженою відповідальністю «Банк Михайлівський» укладено договір №980-003-000000027, пунктом 1 якого передбачено, що банк по ініціативі клієнта відкриває клієнту на його ім'я поточний рахунок НОМЕР_2 для зберігання грошей клієнта і здійснює його розрахунково-касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог чинного законодавства України, умов цього договору та розпоряджень клієнта, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку.

Крім того, 25 січня 2016 року між ОСОБА_1 антоновичем (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» (сторона-2) укладено договір №980-003-000180838, умовами якого передбачено, що сторона-1 передає стороні-2 у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а сторона-2 зобов'язується повернути кошти стороні-1 та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором.

Пунктом 1.2 договору визначено, що сума коштів становить 20 000,00 грн.; строк користування - не більше 182 днів; кошти передаються - з дати укладення цього договору по 25 липня 2016 року; розмір процентів за користування коштами - ставка 32,92 % річних, що складає 26,5 % річних після утримання податку з таких процентів сторони-1.

Наявною в матеріалах справи копією квитанції №QS459401 від 25 січня 2016 року підтверджується внесення коштів згідно договору №980-003-000180838 від 25 січня 2016 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр».

Відповідно до платіжного доручення №4858294 від 20 квітня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» перерахувало на користь ОСОБА_1 1 025,30 грн. у призначенні платежу вказано «повернення коштів згідно з договором №980-003-000180838 від 25 січня 2016 року.

07 червня 2018 року позивач звернувся до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» із запитом №07.06.2018-4/ЗГЗ/1 щодо надання інформації.

Листом №11.06.1/03-вих від 11 червня 2018 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що в ході перевірки була встановлена нікчемність правочину: перерахування коштів на поточний рахунок НОМЕР_2 згідно договору №980-003-000180838 від 25 січня 2016 року на суму 21 025,30 грн. та проценти 60,89 грн.

За результатами аналізу наданих документів по договору №980-003-000180838 від 25 січня 2016 року визначено, що договір №980-003-000180838 від 25 січня 2016 року укладено клієнтом безпосередньо з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» без участі Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» як повіреного, а відтак відсутні правові підстави для включення інформації про ОСОБА_1 до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Вказаний листом надано позивачу виписку по особовому рахунку НОМЕР_2 за період з 01 квітня 2016 року по 31 травня 2016 року.

Відповідно до довідки про стан рахунку НОМЕР_2, наданої Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський», 19 травня 2016 року на р/р позивача Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» повернено позивачу кошти згідно з договором №980-003-000180838 від 25 січня 2016 року у розмірі 21 025,30 грн.

Повідомлено, що зарахування 19 травня 2016 року коштів на рахунок НОМЕР_3 в сумі 21 025,30 грн. та в сумі 60,89 грн. в даній інформаційній довідці є нікчемним правочином в силу положень статті 215 Цивільного кодексу України та пунктів 7-9 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На момент проведення транзакції Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» не мало в своєму розпорядженні достатньої кількості залишку власних коштів для проведення розрахунків за договором №980-003-000180838 від 25 січня 2016 року. Набуття товариством у розпорядження коштів Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» здійснено на підставі нікчемних договорів в порушення вимог діючого законодавства України та всупереч прямої заборони Національного банку України на укладення такого роду договорів. Тобто, на думку уповноваженої особи, на рахунок позивача було безпідставно в порушення вимог діючого законодавства України зараховано кошти, що належать Публічному акціонерному товариству «Банк Михайлівський». Право власності на такі кошти у позивача не виникає, а отже подальше здійснення позивачем будь-яких дій по розпорядженню коштами, що належать Публічному акціонерному товариству «Банк Михайлівський» також є нікчемними.

Незгода позивача із рішенням про нікчемність правочинів (транзакції) щодо виконання 19 травня 2016 року платіжних документів з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI (в редакції станом на момент виникнення правовідносин) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до підпункту 3 частини 1 статті 2 Закону №4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Отже, суд зазначає, що кошти, які надійшли від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» на поточний рахунок позивача, у розумінні Закону №4452-VI є вкладом.

Згідно частини 1 статті 26 Закону №4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень.

Частиною 2 статті 27 Закону №4452-VI визначено, що уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує, зокрема: перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону.

За приписами частини 2 статті 38 Закону №4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Так, тимчасовою адміністрацією Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» було складено акт №2 від 01 червня 2016 року про проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), які відповідають критеріям нікчемності. В ході даної перевірки, результати якої зафіксовані вказаним актом, встановлено, що 19 травня 2016 року Банком виконано платіжні документи Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» з перерахування коштів на рахунки 12 160 фізичних осіб у сумі 1 298 015 973,74 грн., при цьому фінансових можливостей Товариства, зокрема залишку коштів, було недостатньо для проведення вищенаведених правочинів.

Відповідно до додатку 2 до акту, встановлено перелік фізичних осіб, на рахунки яких 19 травня 2016 року здійснені перерахування коштів з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр». До перелічених у додатку 2 до акту осіб, віднесено і ОСОБА_1, що підтверджується витягом з додатку 2 до акту №2 від 01 червня 2016 року.

При цьому, згідно частини 3 статті 38 Закону №4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, серед іншого, з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Вказані підстави (п.п.1,2,7,9) були зазначені уповноваженою особою в якості обґрунтування повідомлення про нікчемність переказу коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» ОСОБА_1 на його рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський».

Разом з тим, жодна з підстав, вказаних у статті 38 Закону №4452-VI, не має відношення до правочинів, вчинених Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» у правовідносинах з позивачем (зокрема, й стосовно зарахування коштів на його рахунок у банку). Висновок щодо нікчемності не обґрунтований доводами чи доказами.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За приписами частини 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Повернення Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» коштів на банківський рахунок позивача у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» здійснено 19 травня 2016 року, що підтверджується випискою про стан рахунку НОМЕР_2.

Отже, кошти на момент прийняття рішення про ліквідацію банку перебували на поточному рахунку позивача, відкритого у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський».

Суд також зазначає, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави; що внаслідок укладання договору банківського вкладу (депозиту) банк взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, або умови договору передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Згідно положень частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Доказів існування відповідного судового рішення про визнання недійсним договорів банківського вкладу (депозиту), укладених між позивачем та банком суду також не надано.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі №826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то статтею 38 Закону №4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 Цивільного кодексу України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Водночас, у згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною 2 статті 38 Закону №4452-VI перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду - особою, що здійснює повноваження органу управління банку, не є актом індивідуальної дії у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не створює жодних обов'язків для позивача та безпосередньо не порушує його прав.

З урахуванням викладеного вище суд дійшов висновку, що рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича про нікчемність правочину, а саме переказу коштів (транзакцій), здійснений 19 травня 2016 року в сумі 21 025,30 грн. з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором №980-003-000-00018838 від 25 січня 2016 року» на рахунок НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) не є актом індивідуальної дії у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не створює жодних обов'язків для позивача та безпосередньо не порушує його прав, а тому позовні вимоги в даній частині задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі №826/9166/18.

Водночас, відповідачем не доведено наявність правових підстав для не включення позивача до Переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та, як наслідок, не подання інформації про позивача, як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно п.5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (станом на момент виникнення правових відносин між сторонами) уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку, зокрема, такі переліки: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, згідно з додатком 3 до цього Положення.

Також, цим пунктом передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків. Схожі приписи містяться і в п.6 розділу ІІ вказаного Положення чинних станом на момент розгляду справи.

Отже, у разі наявності підстав для включення даних про рахунки вкладника, які раніше не були включені до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом, уповноважена особа має подати до Фонду відповідне доповнення до переліку.

За таких підстав, суд дійшов висновку про обґрунтованість вказаних позовних вимог та наявність правових підстав для зобов'язання відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року у адміністративній справі №826/15426/17.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача- ОСОБА_1 як вкладника Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб шляхом внесення відомостей щодо рахунку НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на суму 21 025,30 грн.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4.Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентиф. код НОМЕР_1) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (01032, місто Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 35).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук