Рішення № 80863556, 29.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

29 березня 2019 року справа №826/4126/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - позивач)

до

Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач)

треті особи

1. Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі по тексту - третя особа 1);

2. Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - третя особа 2);

3. Товариство з обмеженою відповідальністю “ДСЛК”

4. Товариство з обмеженою відповідальністю “О.К. та партнери”

про

1) визнання дій державного виконавця Гаспаряна Р.Г. щодо винесення постанови від 01 березня 2017 року у виконавчому провадженні №48515607 про стягнення виконавчого збору в сумі 12 800,00 грн. протиправними;

2) скасування постанови державного виконавця Гаспаряна Р.Г. від 01 березня 2017 року у виконавчому провадженні №48515607 про стягнення виконавчого збору в сумі 12 800,00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва, у зв’язку із тим, що під час розгляду у порядку письмового провадження справи №826/1766/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСЛК” про зобов’язання Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві погодити мирову угоду від 05 грудня 2014 року з метою забезпечення відновлення платоспроможності Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСЛК” Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві здійснило заходи щодо розгляду проекту рішення про затвердження мирової угоди, який надійшов на його адресу згідно з листом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 10 березня 2015 року № 2225/8/26-59-10-03-20 для розгляду, та за результатами такого розгляду не погодив його через наявність недоліків, про що повідомив Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Києва. Зазначене свідчить про добровільне виконання позивачем постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2015 у справі № 826/1766/15, якою зобов’язано вчинити зазначені дії, та про відсутність підстав для стягнення з позивача судового збору за примусове виконання рішення органом державної виконавчої служби.

Позивач також просить поновити строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), посилаючись на те, що про порушене право він дізнався лише 13 березня 2017 року – з часу отримання повідомлення Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві від 13 березня 2017 року №9-08/192-2745 про безспірне списання коштів в сумі 12 800,00 грн на підставі оскаржуваної постанови державного виконавця.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю “ДСЛК”, Товариство з обмеженою відповідальністю “О.К. та партнери”; призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2017 року відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про забезпечення адміністративного позову.

У судове засідання 23 березня 2018 року сторони та треті особи, які належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, не з’явилися; від представника позивача надійшла заява про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження; на підставі частини дев’ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Керуючий санацією Товариства з обмеженою відповідальністю “О.К. та партнери” у межах справи про банкрутство 18 червня 2014 року, 21 липня 2014 року, 18 грудня 2014 року звертався до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві з пропозицією від власників підприємства про укладення мирової угоди в процедурі санації, до якої додав проект рішення від 23 грудня 2014 року про затвердження мирової угоди у справі №5011-15/948-2012.

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві відповідно до вимог пунктів 2.5 Порядку організації роботи органів доходів і зборів під час підготовки та супроводження справ у судах і ведення претензійно-позовної роботи, затвердженого наказом Міндоходів від 27 грудня 2013 року №857, направила проект рішення до Головного управління ДФС у м. Києві для погодження.

Зазначені обставини встановлені у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2015 року у справі №826/1766/15, яка набрала законної сили, та в силу вимог частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доказуванню у справі, що вирішується.

Товариство з обмеженою відповідальністю “О.К. та партнери” звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління ДФС у м. Києві про зобов’язання Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві та Головного управління ДФС у м. Києві погодити мирову угоду від 05 грудня 2014 року з метою забезпечення відновлення платоспроможності Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСЛК”.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року у справі №826/1766/15 відкрито провадження у справі за вказаним позовом.

Справа розглядалася у відкритому судовому засіданні за участю представника відповідача - Головного управління ДФС у м. Києві, який заперечував проти задоволення позову. У зв’язку з неявкою іншого відповідача - Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження. Ці обставини підтверджуються описовою частиною постанови Окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року у справі №826/1766/15.

Під час вирішення судом першої інстанції справи №826/1766/15 Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві листом від 10 березня 2015 року за вих. №2225/8/26-59-10-03-20 повторно направила до Головного управління ДФС у м. Києві проект рішення про затвердження мирової угоди у справі №5011-15/948-2012, що підтверджено копією листа, наявного в матеріалах справи.

Цей проект рішення Головне управління ДФС у м. Києві не погодило, посилаючись на недоліки, та повернуло його до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, що підтверджується листом від 26 березня 2015 за вихідним номером 7137/7/26-15-10-03-12, копія якого наявна в матеріалах справи.

Постановою Окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року у справі №826/1766/15 відмовлено в задоволенні позовної вимоги про зобов’язання Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного правління ДФС у місті Києві та Головного управління ДФС у м. Києві погодити мирову угоду від 05 грудня 2014 року з метою забезпечення відновлення платоспроможності Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСЛК”. При цьому суд вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у м. Києві щодо розгляду проекту рішення про затвердження мирової угоди у справі №5011-15-948-2012 та зобов’язав Головне управління ДФС у м. Києві розглянути проект рішення про затвердження мирової угоди у справі №5011-15-948-2012 у встановленому законом порядку, мотивуючи свою позицію тим, що Головне управління ДФС у м. Києві не вчинило дій щодо розгляду направленого Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління м. Києва проекту рішення від 23 грудня 2014 року про затвердження мирової угоди у справі №5011-15-948-2012.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року у справі №826/1766/15 залишено без змін.

Відповідно до частини другої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) постанова Окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року у справі №826/1766/15 набрала законної сили 16 липня 2015 року.

Окружний адміністративний суд м. Києва 10 серпня 2015 року видав виконавчий лист №826/1766/15 про зобов’язання Головного управління ДФС у м. Києві розглянути проект рішення про затвердження мирової угоди у справі № 5011-15-948-2012.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 27 серпня 2015 року ВП №48515607 відкрито виконавче провадження. Відповідно до пункту 2 цієї постанови боржнику слід було самостійно виконати судове рішення в семиденний термін з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. У пункті 3 постанови зазначено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк слід виконати його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Копія постанови від 27 серпня 2015 року ВП №48515607 надіслана до Головного управління ДФС у м. Києві листом від 27 серпня 2015 року №263/1 та згідно зі штампом вхідної кореспонденції останнього отримана 04 вересня 2015 року за вх. 682/19.

Головне управління ДФС у м. Києві листом від 11 вересня 2015 року №8878/9/26-15-10-03 повідомило Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції про те, що до Головного управління ДФС у м. Києві звернулась Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві з проектом рішення про затвердження мирової угоди з Товариством з обмеженою відповідальністю “ДСЛК”. Головне управління ДФС у м. Києві розглянуло проект рішення про затвердження мирової угоди та у листі від 26 березня 2015 №7137/7/26-15-10-03-12 надало відповідь, згідно з якою повернуло проект рішення до державної податкової інспекції з наведених у листі мотивів. Таким чином, Головне управління ДФС у м. Києві зазначає, що розглянуло проект рішення про затвердження мирової угоди, а отже виконало рішення суду у справі №826/1766/15 повністю.

Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби вважав, що Головне управління ДФС у м. Києві не виконало судове рішення і надіслав на адресу Головного управління ДФС у м. Києві вимогу державного виконавця від 14 вересня 2016 року №202/, в якій вимагав протягом трьох днів з моменту отримання вимоги повідомити про результати виконання вищезазначеного судового рішення. Копія вимоги отримана Головним управлінням ДФС у м. Києві 19 серпня 2016 року, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції на зазначеній вимозі.

У відповідь на вимогу від 14 вересня 2016 року № 202/1 Головне управління ДФС у м. Києві у листі від 21 вересня 2016 року №8449/9/26-15-10-07-33 повідомило, що у зв’язку із примусовим виконанням рішення суду листом від 26 листопада 2015 року №26526/7/26-15-10-03-32 розглянуто проект та з урахуванням мотивів, зазначених у листі, повернуто його до державної податкової інспекції для доопрацювання. Повернення проекту зумовлено недостатністю документального підтвердження майнового статусу боржника та джерел погашення зобов’язань перед Державним бюджетом України. Таким чином, вимога державного виконавця від 13 листопада 2015 року №263/1 та від 14 вересня 2016 року № 202/1 у виконавчому провадженні №48515607 виконана.

Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби вважав, що Головне управління ДФС у м. Києві не виконало судове рішення і повторно надіслав на адресу Головного управління ДФС у м. Києві вимогу державного виконавця від 13 листопада 2015 року №263/1, згідно з якою зобов’язав виконати рішення суду, розглянувши проект рішення про затвердження мирової угоди у справі № 5011-15-948-2012 у встановленому законом порядку. Про виконання рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист, зобов’язано повідомити відділ примусового виконання рішень в строк до 27 листопада 2015 року.

Вимога державного виконавця від 13 листопада 2015 року №263/1 отримана Головним управлінням ДФС у м. Києві 19 листопада 2015 року, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції на зазначеній вимозі.

Головне управління ДФС у м. Києві надіслало відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві листа від 25 листопада 2015 року №10788/9126-15-1003-33 про виконання вимоги державного виконавця від 13 листопада 2015 року №263/1, посилаючись на факт розгляду та повернення проекту мирової угоди Державній податковій інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС ум. Києві листом від 26 березня 2015 року №26526/7/26-15-10-03-32.

Головне управління ДФС у м. Києві направило до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві листа від 26 листопада 2015 року №26526/7/26-15-10-03-32, в якому повідомило, що листом від 26 березня 2015 року №7137/7/26-15-10-03-12 воно повернуло проект рішення про затвердження мирової угоди з ТОВ “ДСЛК” у справі про банкрутство №5011-15-948-2012 та вказало на недоліки, які перешкоджають його об’єктивному розгляду. Недоліки, зазначені в листі від 26 березня 2015 року №7137/7/26-15-10-03-12, не усунуто, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві повторно не зверталася із пропозицією розглянути та погодити проект, а тому у Головного управління ДФС у м. Києві відсутня можливість надати об’єктивну оцінку обставинам, викладеним у мировій угоді. Враховуючи наведене, Головне управління ДФС у м. Києві за результатами розгляду проекту про укладення мирової угоди та з метою виконання вимоги державного виконавця від 13.11.2015 №263/1 розглянуло відповідний проект та повертає його на доопрацювання з урахуванням обставин, викладених в цьому листі. Одночасно Головне управління ДФС у м. Києві повідомило Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС ум. Києві про те, що вона не позбавлена права для повторного направлення проекту після усунення вищевказаних недоліків та надання інформації, яка дасть можливість встановити відсутність перешкод у виконанні своїх зобов’язань боржником перед Державним бюджетом України.

Таким чином, Головне управління ДФС у м. Києві вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2015 року у справі №826/1766/15, яка набрала законної сили 16 липня 2015 року, виконана ним шляхом повернення проекту мирової угоди на адресу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС ум. Києві листом від 26 березня 2015 року №26526/7/26-15-10-03-32, посилаючись, як на підставу для повернення, на зазначені у листі недоліки цього проекту.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час ухвалення судом зазначеної постанови) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У частині першій статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року №606-XIV (у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року №606-XIV (у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження) державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред’явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно з частиною другою статті 25 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року №606-XIV (у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п’ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року №606-XIV (у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження) вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині першій статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року №606-XIV (у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження) у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року №606-XIV (у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження та вчинення примусового виконання рішення суду) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

З 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року №1404-VIII, згідно з яким примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту сьомого розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про виконавче провадження” від 2 червня 2016 року №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першої статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

У частині третій статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року №1404-VIII визначено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Відповідно до частини п’ятої статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Системний аналіз зазначених норм закону свідчить, що стягнення виконавчого збору може відбуватися як безпосередньо в процесі примусового виконання рішення, яке розпочалося після закінчення семиденного строку з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, так і у зв’язку з винесенням постанови про стягнення виконавчого провадження у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. При цьому виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.

Таким чином, державний виконавець відділу примусового виконання рішень при прийнятті постанови від 01 березня 2017 у виконавчому провадженні №48515607 про стягнення виконавчого збору діяв в межах наданих йому повноважень, у порядку та у спосіб, що визначені законом, а тому дії щодо винесення постанови від 01 березня 2017 року у виконавчому провадженні №48515607 про стягнення виконавчого збору в сумі 12 800,00 грн є правомірними, а ця постанова – законною.

Посилання позивача на те, що він добровільно виконав постанову Окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року у справі №826/1766/15 шляхом повернення проекту мирової угоди на адресу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС ум. Києві листом від 26 березня 2015 року №26526/7/26-15-10-03-32, посилаючись, як на підставу для повернення, на недоліки зазначеного проекту, суд відхиляє.

При цьому суд виходить з того, що ці дії позивач вчинив не на виконання постанови суду та до її ухвалення. Окружний адміністративний суд від 15 квітня 2015 року у справі №826/1766/15 зобов’язав Головне управління ДФС у м. Києві розглянути проект рішення про затвердження мирової угоди у справі №5011-15-948-2012 у встановленому законом порядку, мотивуючи свою позицію тим, що Головне управління ДФС у м. Києві не вчинило дій щодо розгляду направленого Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління м. Києва проекту рішення від 23 грудня 2014 року про затвердження мирової угоди у справі №5011-15-948-2012 та не надало відповіді щодо погодження чи відмови від проекту рішення від 23 грудня 2014 року про затвердження мирової угоди у справі № 5011-15-948-2012.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивач не довів наявність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови, в той час, як відповідач, як суб’єкт владних повноважень, покладений на нього обов’язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав. Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

У зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), суд зазначає, що такий строк звернення до суду позивач не пропустив, оскільки з позовом звернувся протягом десятиденного строку з дня, коли дізнався про порушення свого права.

Керуючись статтями 72-77, частиною другою статті 132, статтями 139, 143, 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Головному управлінню Державної фіскальної служби у місті Києві відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 39439980);

Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (03056, м. Київ, вул. Виборзька, 32; ідентифікаційний код 34691374).

Суддя В.А. Кузьменко