Рішення № 80861999, 01.04.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2019 року справа № 580/310/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області про визнання протиправною відмови та зобов’язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

28.01.2019 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (18005, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) (далі – позивач) до ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області (18001, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд.57; код ЄДРПОУ 08592537) (далі – відповідач) про:

визнання протиправною викладеної у листі відповідача від 27.12.2018 №14/і-С-378 відмови у проведенні розслідування нещасного випадку;

зобов’язання відповідача призначити (вчинити дії щодо призначення) і провести розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем, та скласти за результатами розслідування акт розслідування нещасного випадку, а також акт, що свідчить про причини та обставини отримання травми позивачем, за формою, що затверджена УМВС.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у проведенні розслідування за фактом отримання ним травми під час виконання службових обов’язків, обов’язок провести яке визначено вимогами законодавства України. Тому просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 29.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк, тривалістю п’ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву. Вказану ухвалу відповідач отримав 04.02.2019. Клопотань про розгляд справи за участю сторін суду, а також заперечень щодо розгляду справи у спрощеному провадженні не надходило, з огляду на що суд вирішив справу розглянути без повідомлення про виклик учасників (у письмовому провадженні).

20.02.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у задоволенні позову відмовити з огляду на те, що позивач завернувся до відповідача із заявою про проведення службового розслідування за фактом отримання тілесних ушкоджень, а не просив здійснити розслідування нещасного випадку, як це передбачено вимогами чинного законодавства. Відповідач наголошує, що повноваження здійснення службового розслідування покладено на органи Національної поліції відповідно до вимог Дисциплінарного статуту Національної поліції, а не на відповідача. Крім того відповідач з посиланням на рішення Верховного Суду зазначив, що питання призначення розслідування нещасного випадку є його дискреційними повноваженнями.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суд встановив, що 27.11.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести службове розслідування за фактом отримання ним тілесних ушкоджень під час виконання службових обов’язків з охорони громадського порядку 23.01.2014 близько 24 год. 00 хв. під час мітингу, який відбувався біля приміщення Черкаської обласної державної адміністрації. До заяви позивач додав дублікат сигнального листа від 24.01.2014 №8.

Листом від 27.12.2018 №14/і-С-378 позивача повідомлено про відсутність підстав для проведення службового розслідування за вищевказаною заявою членами ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області.

Підставою для такої відмові відповідач зазначив те, що проведення службових розслідувань здійснюється за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейських дисциплінарних стягнень.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд врахував, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З метою врегулювання питань, пов’язаних з розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України розроблено Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ від 27.12.2002 № 1346 (далі – Порядок №1346).

Відповідно до п.2.1. Порядку №1346 розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров’я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті в підрозділі.

Згідно з п. 2.2. Порядку № 1346 за результатами розслідування складаються акти за формою Н-1* (додаток 1) і беруться на облік нещасні випадки (у тому числі поранення), які сталися з працівниками в період проходження служби при виконанні службових обов’язків.

Відповідно до п. 2.4. Порядку № 1346 якщо за висновками роботи комісії з розслідування прийнято рішення, про нещасний випадок не повинен складатися акт за формою Н-1*, тобто нещасний випадок не пов’язаний з виконанням службових обов’язків, про такий нещасний випадок складається акт за формою НТ* (додаток 2).

Пункт 3.1. Порядку № 1346 визначає, що про кожний нещасний випадок (у тому числі поранення) працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу підрозділу і вжити заходів до надання необхідної допомоги.

Згідно з п. 3.2. Порядку №1346 керівник (посадова особа), у свою чергу, зобов’язаний: терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, а в разі потреби доставити його до лікувально-профілактичного закладу; повідомити про те, що сталося, керівника підрозділу, службу охорони праці УМЗ, ВМЗ ГУМВС, УМВС. Якщо потерпілий є працівником іншого підрозділу, повідомити керівника цього підрозділу, у разі нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався внаслідок пожежі, - місцеві органи державної пожежної охорони, а при гострому професійному захворюванні (отруєнні) - відповідну санітарну епідеміологічну станцію (далі - СЕС) системи МВС України; зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку в тому стані, у якому вона була на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров’ю інших працівників), а також ужити заходів до недопущення подібних випадків.

Якщо нещасний випадок (у тому числі поранення) стався з працівником підрозділу прямого підпорядкування МВС України, розташованого в межах Автономної Республіки Крим, області, м.Севастополя, керівник зобов’язаний повідомити про це відповідну службу охорони праці УМЗ, ВМЗ ГУМВС, УМВС (п. 3.3. Порядку № 1346).

Відповідно до п. 3.4. Порядку № 1346 лікувально-профілактичний заклад системи МВС про кожне звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок (у тому числі поранення) повинен протягом доби повідомити керівника підрозділу, де працює потерпілий, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) - відповідну СЕС системи МВС, терміново надсилаючи відповідне повідомлення про кожного потерпілого за встановленою формою (додаток 3).

Керівник підрозділу, одержавши повідомлення про нещасний випадок (у тому числі поранення), крім випадків зі смертельним наслідком та групових випадків травматизму, наказом або розпорядженням організовує його розслідування комісією не менше ніж три особи, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підрозділу (голова комісії), керівник (безпосередній або прямий начальник) структурного підрозділу, де працює потерпілий, інші посадові особи, а в разі гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст СЕС (п. 3.5. Порядку №1346).

Згідно з п. 3.8. Порядку № 1346 комісія з розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) зобов’язана протягом трьох діб після утворення комісії: обстежити місце події, опитати свідків і осіб, причетних до неї, і одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; визначити відповідність умов служби (праці, навчання) вимогам нормативно-правових актів про охорону праці; з’ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку (у тому числі поранення), визначити осіб, які припустилися порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; визначити, чи трапився нещасний випадок (у тому числі поранення) у період проходження служби при виконанні службових обов’язків (не пов’язаний з виконанням службових обов’язків); скласти акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5* (додаток 4) у трьох примірниках, а також акт за формою Н-1* (НТ*) у п’яти примірниках і передати їх на затвердження керівнику підрозділу, який призначив комісію.

У разі необхідності встановлений термін розслідування може бути продовжений керівником, який призначив комісію.

На підставі п. 3.12. Порядку № 1346 до першого примірника акта розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5* долучаються: акт за формою Н-1* (НТ*), пояснення свідків, потерпілого, витяги з нормативних документів, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують місце події (робоче місце), стан технічних засобів (транспорту, устаткування, апаратури тощо), діагноз травми, медичний висновок щодо втрати здоров’я потерпілим у результаті нещасного випадку (у тому числі поранення), а в разі необхідності - також висновок щодо наявності в його організмі алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Згідно з п. 3.14. Порядку № 1346 керівник підрозділу повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1* (НТ*) протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підрозділу, - протягом доби після одержання необхідних матеріалів.

Пунктом 3.19. Порядку № 1346 передбачено, що нещасний випадок (у тому числі поранення), про який безпосереднього керівника потерпілого чи керівника підрозділу своєчасно не повідомили, або якщо втрата працездатності від нещасного випадку настала не одразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з цим Порядком протягом місяця після одержання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси. Питання про складання акта за формою Н-1* (НТ*) вирішується комісією з розслідування, а в разі незгоди потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, з рішенням комісії - в порядку, передбаченому чинним законодавством.

З аналізу викладених норм вбачається обов’язок керівника підрозділу, в якому проходить службу особа, призначити розслідування нещасного випадку.

З даних амбулаторної картки позивача №1708 суд встановив, що позивач 24.01.2014 звернувся до ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області» за наслідками отримання травми. Того ж дня йому поставлено діагноз – забій м’яких тканин в ділянці лівого плеча. 24.01.2014 вказаною установою складено на ім’я начальника СБНОН сигнальний листок щодо встановленого позивачу діагнозу.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що за наслідками отримання позивачем травми мало бути призначене та проведене розслідування, складені відповідні акти про нещасний випадок.

Суд звертає увагу, що підставою для відмови провести розслідування травми позивача фактично стало словесне формулювання у заяві позивача «провести службове розслідування по факту отримання тілесних ушкоджень». Відповідач вказує, що проведення службового розслідування не відноситься до його компетенції. Разом з тим, із заяви позивача та доданого до неї сигнального листка зрозуміло, що фактично позивач просить провести розслідування отриманої ним під час виконання службових обов’язків травми.

Суд погоджується з посиланням відповідача, що службове розслідування відповідно до ч.3 ст.14 Дисциплінарного статуту національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII, призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Згідно з ч.2 ст.14 вказаного Дисциплінарного статуту визначено, що службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку.

Отже, метою проведення службового розслідування є встановлення обставин вчинення дисциплінарного проступку, тоді як розслідування нещасного випадку має на меті встановлення обставин та причин отримання працівником правоохоронного органу травми.

Враховуючи, що позивач просив здійснити розслідування отриманих ним тілесних ушкоджень під час виконання службових обов’язків, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні такого розслідування на підставі вимог Порядку №1346.

Стосовно позовної вимоги зобов’язати відповідача призначити і провести розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем, та скласти за результатами розслідування акт розслідування нещасного випадку, суд врахував таке.

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року).

Отже, “ефективний засіб правого захисту” у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_2 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження – це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

Відповідно до абз.1 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача – суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що умовою проведення розслідування нещасного випадку є факт отримання позивачем травми, який підтверджений зверненням позивача до медичного закладу та відповідним сигнальним лиском, суд дійшов висновку зобов'язати відповідача призначити і провести розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем, та скласти за результатами розслідування відповідні акти.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №712/8827/17 та від 27.02.2018 у справі №695/102/17 стосовно того, що питання призначення розслідування нещасного випадку є дискреційними повноваженнями відповідача, суд не враховує як обґрунтовані, оскільки рішення у вказаних справах стосується призначення особі одноразової грошової допомоги у зв’язку зі встановленням інвалідності, а наявність дискреційних повноважень обґрунтована судом в частині зобов’язання виплати такої допомоги. Питання призначення та проведення розслідування нещасного випадку у наведених рішеннях не досліджувалось.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні підстави для його розподілу за наслідками вирішення спору.

Керуючись ст.ст.2, 6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Визнати протиправною викладену у листі ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області від 27.12.2018 №14/і-С-378 відмову ОСОБА_1 у проведенні розслідування нещасного випадку.

Зобов’язати ліквідаційну комісію УМВС України в Черкаській області (18001, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.57; код ЄДРПОУ 08592537) призначити і провести розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 (18005, АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1), та скласти за його результатами відповідні акти, що передбачені Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ від 27.12.2002 № 1346.

2. Копію рішення направити учасникам справи.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення складене у повному обсязі 01.04.2019