Рішення № 80861909, 22.03.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2019 року справа № 580/174/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Гайдаш В.А.,

за участю:

секретаря судового засідання – Баклаженко Н.В.,

представника позивача – ОСОБА_1 (за ордером),

представника відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши по суті у порядку загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія «Капітал» до управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія «Капітал» (пров. М.Залізняка, 18/3, м.Черкаси, 18028, далі – позивач) з позовом до управління Держпраці у Черкаській області (бульв. Шевченка, 205, м. Черкаси, 18001, далі – відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову від 06.11.2018 №ЧК-894/1448/АВ/П/Пт/ЗБ-ФС-586.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач необґрунтовано та безпідставно зробив висновок, що позивачем в порушення вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника ОСОБА_3 не було виплачено всіх належних йому сум, зокрема за невикористану щорічну відпусту в розмірі 1978 грн. 20 коп., що належать йому від підприємства, оскільки на час звільнення вказаного працівника ОСОБА_3, він мав заборгованість перед товариством позивача в загальному розмірі 3132 грн., згідно договору про надання безпроцентної позики від 01.01.2016 №10, у зв'язку з чим з нього і було вирахувано в рахунок погашення залишкової суми вказаної позики кошти в сумі 1978 грн. 20 коп. Вищевказана позиція також підтверджена постановою Соснівського районного суду м.Черкаси від 11.12.2018 у справі №712/13313/18. Також позивач зазначив, що працівник ОСОБА_3 власноручно на своїй особовій справі здійснив запис щодо відсутності претензій до товариства позивача під час звільнення.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених вище.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду письмовий відзив на позов та зазначив, що позивачем в порушення вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника ОСОБА_3 не було виплачено всіх належних йому сум, зокрема за невикористану щорічну відпусту в розмірі 1978 грн. 20 коп., що належать йому від підприємства. Посилання позивача на договір позики від 01.01.2016 №10, що був укладений між позивачем та працівником ОСОБА_3, як на підставу для невиплати йому всіх належних сум при звільненні, на думку представника відповідача, є помилковим, оскільки наявність договору позики та заборгованість по ньому не звільняє роботодавця від обов’язку проведення під час звільнення працівника з ним остаточного розрахунку. Також відповідач наголосив, що вищенаведена позивачем постанова Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.12.2018 у справі №712/13313/18 була скасована постановою апеляційного суду Черкаської області від 27.02.2019. Таким чином, оскаржувана позивачем постанова, на думку представника відповідача, є правомірною та скасуванню не підлягає.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом із матеріалів справи встановлено, що на підставі наказу від 16.10.2018 №1010-Н та направлення від 16.10.2018 №2177, посадовою особою управління Держпраці у Черкаській області здійснено інспекційне відвідування товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія «Капітал», результати якого оформлені актом від 17.10.2018 №ЧК-894/1448/АВ.

Вищевказаною перевіркою встановлено, що позивачем 29.06.2016 прийнято наказ по особовому складу №7-к, згідно якого звільнено працівника ОСОБА_3 з посади представника торговельного з 29.06.2016 за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України. Пунктом 2 вказаного наказу було визначено про виплату ОСОБА_3 компенсацію за невикористання щорічної відпустки – 17 календарних днів.

Відповідно до розрахунково-платіжної відомості за червень 2016 року №БГ-0000015, ОСОБА_3 нараховано заробітну плату червень 2016 року, у тому числі компенсацію за 17 днів невикористаної щорічної відпустки в загальній сумі 2676 грн. та з урахуванням відрахованих сум, до виплати належала сума 1978 грн., однак вищевказані кошти не були виплачені ОСОБА_3 при звільненні.

На підставі вказаного акту інспекційного відвідування від 17.10.2018 №ЧК-894/1448/АВ, першим заступником начальника управління Держпраці у Черкаській області ОСОБА_4 06.11.2018 винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЧК-894/1448/АВ/П/Пт/ЗБ-ФС-586, якою на товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія «Капітал» накладено штраф в розмірі 11 169 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 №2694 визначено, що державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про оплату праці» визначено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про оплату праці», норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров’я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України (частина 1 статті 12). Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями (частина 2 статті 12).

Виходячи із системного аналізу зазначеної норми, суд доходить висновку, що перелік гарантій, які містять норми статті 12 Закону України «Про оплату праці» не є вичерпним, оскільки такі норми і гарантії також містить Кодекс законів про працю України.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Роботодавець зобов’язаний дотримуватися та виконувати передбачені законодавством про працю, колективними договорами, угодами і індивідуальними трудовими договорами гарантії незалежно від форми власності юридичної особи або юридичного статусу.

Згідно частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено судом із матеріалів справи, позивачем 29.06.2016 прийнято наказ по особовому складу №7-к, згідно якого звільнено працівника ОСОБА_3 з посади представника торговельного з 29.06.2016 за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України. Пунктом 2 вказаного наказу було визначено про виплату ОСОБА_3 компенсації за невикористання щорічної відпустки – 17 календарних днів. Відповідно до розрахунково-платіжної відомості за червень 2016 року №БГ-0000015, ОСОБА_3 нараховано заробітну плату червень 2016 року, у тому числі компенсацію за 17 днів невикористаної щорічної відпустки в загальній сумі 2676 грн. та з урахуванням відрахованих сум, до виплати належала сума 1978 грн, однак вищевказані кошти, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника ОСОБА_3 не були виплачені.

Таким чином, позивачнм в порушення вимог статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника ОСОБА_3 не було виплачено всіх належних йому сум, зокрема за невикористану щорічну відпусту в розмірі 1978 грн. 20 коп.

Посилання позивача на те, що станом на час звільнення вказаного працівника ОСОБА_3, він мав заборгованість перед товариством позивача в загальному розмірі 3132 грн., згідно договору про надання безпроцентної позики від 01.01.2016 №10, у зв'язку з чим з нього і було вирахувано в рахунок погашення залишкової суми вказаної позики кошти в сумі 1978 грн. 20 коп. – не приймається судом до уваги, оскільки чинним трудовим законодавством України не передбачено права роботодавця не виплачувати працівнику в день його звільнення всіх належних сум через наявність у такого працівника заборгованості перед роботодавцем (окрім використання відпустки наперед).

Крім того, п. 10 договору про надання безпроцентної позики від 01.01.2016 №10, укладеного між позивачем та працівником ОСОБА_3, визначено, що «у разі звільнення Позичальника з роботи (з ініціативи адміністрації чи за власним бажанням Позичальника) – тобто у випадку припинення трудових відносин між Позичальником та Позикодавцем – до моменту повернення всієї суми позики, наданої Позичальникові відповідно до цього договору, сума неповернутого залишку підлягає обов’язковому поверненню Позичальником негайно шляхом внесення залишку суми грошових коштів в касу Позикодавця».

Отже, вищевказаним договором також передбачено, що сума неповернутого залишку по договору про надання безпроцентної позики від 01.01.2016 №10 підлягає обов’язковому поверненню ОСОБА_3 шляхом внесення залишку суми грошових коштів саме в касу ТОВ «Будівельна Гільдія «Капітал», а не у вигляді позбавлення особи остаточного розрахунку при звільненні працівника, як це передбачено ст. 116 КЗпП України.

Крім того, факт порушення ст. 116 КЗпП України під час звільнення працівника ОСОБА_3 також встановлений постановою апеляційного суду Черкаської області від 27.02.2019 у справі у справі №712/13313/18, якою було скасовано постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.12.2018 та на яку посилався позивач в позовній заяві.

Доводи позивача про те, що працівник ОСОБА_3 власноручно на своїй особовій справі здійснив запис щодо відсутності претензій до товариства позивача під час звільнення, як на підставу для задоволення позову – не приймається судом до уваги, оскільки необізнаність особи в трудовому законодавстві та наявність вказаного запису не звільняє роботодавця від обов’язку здійснити працівнику в день його звільнення всіх належних йому сум.

На підставі вищевказаних обставин суд встановив, що оскаржувана постанова управління Держпраці у Черкаській області від 06.11.2018 №ЧК-894/1448/АВ/П/Пт/ЗБ-ФС-586, є правомірною та скасуванню не підлягає.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Гайдаш

Рішення складено у повному обсязі 01.04.2019.