Рішення № 80861622, 02.04.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

02 квітня 2019 р. Справа № 520/1965/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (код НОМЕР_1, 62303, м. Дергачі-3, вул. Сумській Шлях, буд. 99) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, 61022, м. Харків, м-н Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2, яка діє в інтересах позивача, ОСОБА_1 (надалі за текстом – ОСОБА_1, позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі за текстом – ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії, що утворилася за період з 01.05.2018 року по 30.09.2018 рік, включно;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії, що утворилася за період з 01.05.2018 року по 30.09.2018 рік включно з нарахуванням компенсації втрати частині доходів.

Крім того, позивач просить суд відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України допустити до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, якою унормовано що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Крім того, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 року в задоволені клопотання про звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 – відмовлено. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до винесення рішення за результатами розгляду адміністративного позову у справі № 520/1965/19.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положенням ч. 3 ст. 263 КАС України, у справах, визначених частиною першою цієї статті, заяви по суті справи є позов та відзив.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач здобув право на отримання пенсії за вислугу років. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в його населеному пункті він був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Харківської області, та перебуває у відповідача на обліку як внутрішньо переміщена особа. Проте, відповідач з 1 травня по 30 вересня 2018 року припинив йому виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення.

Відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області, подав до суду відзив на позовну заяву 15.03.2019 року, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач здобув право на отримання пенсії за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням серії ААЗ № 550145.

Відповідно до довідки № 214 від 10.11.2017 року позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримував пенсію за вислугу років, що підтверджується матеріалами справи.

Після переведення пенсійної справи до Харківської області отримував пенсію, а починаючи з 1 травня по 30 вересня 2018 року виплата пенсійних виплат припинена.

Протоколом засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 14.09.2018 року № 97 виплату пенсії ОСОБА_1, поновлено.

ГУ ПФУ в Харківській області листами від 22.08.2018 року за № ВЕБ-20001-Ф.С.18-018076, 28.09.2018 року за № 4901, 02.11.2018 року за № ВЕБ-20001-ФС-18-022395, 06.11.2018 року № 5394/В-14 на запити повідомило позивача, що він перебуває на обліку в управлінні з 01.12.2014 року та отримує пенсію за вислугу років, як внутрішньо переміщена особа. Також, зазначено, що виплата пенсії з 01.05.2018 року позивачу призупинено на підставі даних верифікації Мінфіна. В подальшому, на підставі витягу з протоколу № 97 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 14.09.2018 року виплату пенсії позивачу поновлено. Виплата пенсії позивачу здійснюється з жовтня 2018 року. Зазначено, що виплата пенсій за минулий період провадитиметься відповідно до порядку, визначеного постановою КМ України від 08.08.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (зі змінами, внесеними Постановою КМ України від 24.04.2018 року № 335.

Інших доказів в обґрунтування законності підстав для не виплати заборгованості по пенсії за період з 01.05.2018 року по 30.09.2018 року пенсійним органом не надано.

Не погоджуючись із протиправною бездіяльністю пенсійного органу щодо невиплати пенсії, за період з 01.05.2018 року по 30.09.2018 рік позивач через свого уповноваженого представника звернувся до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.

Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (Пз/9901/20/18).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (надалі по тексту - Закон № 1058-IV).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Питання виплати пенсій врегульовані положеннями ст. 47 Закону № 1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Суд зазначає, рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу сторонами до суду не надано та в матеріалах справи не міститься.

Як встановлено судом з відзиву відповідача, останній посилається на підставу припинення виплати пенсії позивачу, у зв’язку з надходженням інформації від Мінфіну України, згідно з якою за даними списку верифікації позивач перетнув кордон.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Суд зазначає, що припинення пенсійних виплат у зв’язку з надходженням інформації згідно з якою позивач перетнув кордон не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії.

Суд вважає за необхідне зазначити, що в п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 року “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509 (Офіційний вісник України, 2014 року, № 81, ст. 2296).

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (надалі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ “Державний ощадний банк”.

Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року (надалі - Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Відповідно до положень ст. 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення, тобто, довідка про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи № 214 від 10.11.2017 року, є чинною.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності рішення та підстав для припинення виплати пенсії позивачу.

У рішенні “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України” (Заяви №23759/03 та №37943/06) від 14 жовтня 2010 року, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст.49 цього Закону.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, не приймаючи рішення відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України № 1058-ІV, з 1 травня по 30 вересня 2018 року припинив виплату пенсії позивачу за відсутності визначених законом підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV. Доказів наявності рішення про зупинення виплати пенсії позивачу сторонами суду не надано.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. (ст. 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 1 травня по 30 вересня 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним, а тому, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не виплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії, що утворилася за період з 01 травень 2018 року по 30.09.2018 рік, включно - підлягають задоволенню.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 від 03.05.2018 р. (провадження №Пз/9901/20/18).

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-III від 19.10.2000 року (надалі - Закон України № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Така компенсація, відповідно до ст. 2 вказаного Закону № 2050-III у зв'язку з порушенням строків їх виплати (надалі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема - пенсії.

Згідно з п. 2, п. 3 Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміні їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат)

При цьому суд зазначає, що невиплачена пенсія за минулий період, не зважаючи на виплату її однією сумою, вважається систематичною виплатою з огляду на те, що пенсія прямо передбачена законом як дохід, на який нараховується компенсація у зв'язку з порушенням строків її виплати, а також є систематичною виплатою, що має виплачуватися позивачу щомісяця. Проте, вказані виплати в внаслідок протиправної бездіяльності органа пенсійного фонду не виплачувалися позивачу в порядку (а саме щомісяця), передбаченому чинним законодавством.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (статті 3, 4 Закону України № 2050-III).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсацію виплачують за рахунок, зокрема, коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Враховуючи викладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача, для належного відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов’язати ГУ ПФУ в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії, що утворилася за період з 01.05.2018 року по 30.09.2018 рік включно, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відносно строку звернення до суду позивача, суд вважає також за необхідним зазначати наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058- IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено, що призначена пенсія позивачу, була припинена виплата за період з 01.05.2018 року по 30.09.2018 року.

Як вже вище зазначалось, що відповідно до частини першої статті 122 КАС України Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Системний аналіз норм чинного законодавства показує, що до правовідносин у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування підлягає застосуванню частина перша, а не друга статті 122 КАС України.

Заробітна плата і пенсія мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції). Цей довід випливає з наступних положень законодавства.

Згідно з абзацом 13 статті 1 Закону України № 2235-III «Про громадянство України» (в редакції Закону № 2663-IV) заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування, а саме: законні джерела існування - заробітна плата, прибуток від підприємницької діяльності або власності, пенсія, стипендія, аліменти, соціальні виплати та допомога, власні фінансові заощадження або фінансова допомога від членів сім'ї, інших фізичних та юридичних осіб, що мають законні доходи.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (надалі - Закон № 2050-III) заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.

З Конвенції і судової практики Європейського Суду з прав людини випливає, що заробітна плата і пенсія відносяться до власності.

Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України № 889-VIII «Про державну службу» (надалі - Закон № 889-VIII) дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За змістом частини 1 статті 3 КЗпП України та частини третьої статті 5 Закону України № 889-VIII до трудових правовідносин державних службовців має застосовуватись положення частини другої статті 233 КЗпП України.

Оскільки відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, державні службовці, тобто особи, які перебувають на публічній службі (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України), на підставі частини другої статті 233 КЗпП України мають право звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У даному випадку необмежений строк звернення до адміністративного суду, встановлений спеціальним законом, тобто положення КЗпП України, узгоджується з положенням частини першої статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. У цій нормі йде мова про нараховані суми пенсії та про вину органу ПФУ. Ненарахування сум пенсії може бути наслідком вини органу ПФУ, проявом якої є порушення законодавства про пенсійне забезпечення, тобто факт не нарахування будь-яких складових пенсії може бути спірним.

Оскільки в цій нормі йде мова про виплату нарахованих доходів у вигляді сум пенсії та компенсації втрати частини доходів, слід звернутися до положень Закону № 2050-III.

Відповідно до статті 2 цього Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (надалі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. В цій нормі також йде мова про нараховані доходи.

В Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення статті 233 КЗпП України, що положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 статті 24 Конституції України стосовно рівності громадян у конституційних правах, свободах та перед законом у взаємозв'язку з положеннями пункту 2 частини третьої статті 129 Основного Закону України щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом треба розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах усіх юрисдикцій, спеціалізація та інстанцій.

Науковці вважають, що процесуальне право не тільки визначає порядок діяльності суду чи інших правозастосовних органів, ним охоплюється будь-яке правило поведінки, що опосередковує процедуру встановлення або реалізації норм матеріального права. Отже, головним призначенням процесуального права є встановлення порядку реалізації матеріальних норм права. При цьому йдеться як про норми, якими передбачено нормотворчі, правозастосовні та інші владні повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування, так і про норми, що передбачають процедуру реалізації норм матеріального права поза участю владних суб'єктів. [«Юрист України», 2012, № 4].

Оскільки суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, суд також не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому.

З зазначеного вбачається, що у разі порушення органом ПФУ законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на позицію Конституційного Суду України в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», можна дійти висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Верховний Суд України у постанові від 25.05.2016 року у справі № 21-1249а16 (ЄДРСР 58275228) зазначив, що спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку. У цій же постанові Верховний Суд України наголосив, що при розгляді цієї справи слід застосовувати положення спеціальних норм. Таким чином, Верховний Суд України не виключає можливості, що спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами за минулий час, на підставі частини першої статті 122 КАС України можуть розглядатися поза межами шестимісячного строку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині виплати пенсії позивачу у межах суми за один місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (код НОМЕР_1, 62303, м. Дергачі-3, вул. Сумській Шлях, буд. 99) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, 61022, м. Харків, м-н Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, 61022, м. Харків, м-н Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.) щодо невиплати ОСОБА_1 (код НОМЕР_1, 62303, м. Дергачі-3, вул. Сумській Шлях, буд. 99) заборгованості з пенсії, що утворилася за період з 01.05.2018 року по 30.09.2018 рік, включно.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, 61022, м. Харків, м-н Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (код НОМЕР_1, 62303, м. Дергачі-3, вул. Сумській Шлях, буд. 99) заборгованість з пенсії, що утворилася за період з 01.05.2018 року по 30.09.2018 рік включно з нарахуванням компенсації втрати частині доходів

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 (код НОМЕР_1, 62303, м. Дергачі-3, вул. Сумській Шлях, буд. 99) у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, 61022, м. Харків, м-н Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.) судові витрати по сплаті судового збору в дохід держави (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача: 31211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім гривень) 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення виготовлено 02 квітня 2019 року.

Суддя Ю.О. Супрун