Ухвала суду № 80861439, 02.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6839/18

У Х В А Л А

02 квітня 2019 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом представників сторін) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Військової частини А 4362 (пров.Штабний,1, м.Одеса, 65062) про визнання протиправним з дати видання наказу командира військової частини А 4362 від 17.07.2018 року №136 в частині виключення позивача зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 17.07.2018 року, визнання протиправною бездіяльність Військової частини А 4362, яка полягає у не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 17.07.2018 року та невиплаті компенсації за несвоєчасну виплату компенсації, зобов'язати Військову частину А 4362 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 17.07.2018 року та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 17.07.2018 року,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулась ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Військової частини А 4362 (пров.Штабний,1, м.Одеса, 65062) про визнання протиправним з дати видання наказу командира військової частини А 4362 від 17.07.2018 року №136 в частині виключення позивача зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 17.07.2018 року, визнання протиправною бездіяльність Військової частини А 4362, яка полягає у не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 17.07.2018 року та невиплаті компенсації за несвоєчасну виплату компенсації, зобов'язати Військову частину А 4362 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 17.07.2018 року та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 17.07.2018 року.

Ухвалою суду від 29.12.2018 року було відкрито загальне позовне провадження.

В судовому засіданні 02.04.2019 року судом розглянуто клопотання представника відповідача від 01.02.2019 року (вхідний №3766/19) про залишення адміністративного позову без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду, посилаючись на те, що позивач був обізнаний з порушенням його прав в момент здійснення з ним остаточного розрахунку, але без поважних причин не звертався до суду, тоді як до суду позивач звернувся лише 28.12.2018 року з пропущенням встановленого ч.3 ст.99 КАС України (2005) місячного строку, ст.122 КАС України (2017) строку звернення до суду та не навів поважності причини його пропуску. Позивач в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи за його відсутності та письмові заперечення проти цього клопотання.

Розглянувши вказане клопотання суд вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Суд відкривав провадження по справі без вирішення питання про визнання поважними причин пропуску строку звернення позивача до суду.

Учасники справи не заперечують тієї обставини, що позивача було звільнено з військової служби наказом від 17.07.2018 року №136 та остаточний розрахунок з нею по виплаті індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 17.07.2018 року не був проведений відповідачем до сьогодні.

Частиною 2 ст.99 КАС України (2005) ч.1 ст.122 КАС України (2017) встановлений шестимісячний строк звернення до суду по спорах з питань проходження публічної служби.

Частиною 3 ст.99 КАС України (2010) ч.2 ст.122 КАС України (2017) встановлений місячний строк звернення до суду по спорах з питань проходження публічної служби.

Згідно положень ч.2 ст.99 КАС України (2005) ч.1 ст.122 КАС України (2017) цей строк повинен обраховуватись з дати коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення свого права чи охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до положень ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 року по справі №21-42а-12 (номер рішення у ЄДРСР - 24068075) встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію», Законом України від 2 грудня 1990 року №509-XII «Про державну податкову службу», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 року по справі №21-8а15 (номер рішення у ЄДРСР - 42946756).

Оскільки положеннями спеціального законодавства з питань проходження військової служби не врегульоване питання виплати чи стягнення індексації заробітної плати та її компенсації у разі несвоєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні, суд, з урахуванням наведених рішень Верховного Суду України, вважає за можливо застосувати до спірних правовідносин положення ст.ст.117,233 КЗпП України.

Згідно положень ч.2 ст.233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснено нарахування роботодавцем таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Згідно постанови Верховного Суду від 28.02.2018 року (справа №522/9660/16-а) індексація грошового забезпечення віднесена до складу грошового забезпечення військовослужбовця.

Відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України, суд при розгляді аналогічних справ повинен застосовувати вказані висновки Верховного Суду, що містяться в його постановах.

Таким чином, за позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльність Військової частини А 4362, яка полягає у не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 17.07.2018 року та невиплаті компенсації за несвоєчасну виплату компенсації, зобов'язати Військову частину А 4362 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 17.07.2018 року та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 17.07.2018 року позивач не пропустив строк звернення д суду, в зв'язку із чим, у суду відсутні підстави для залишення цих позовних вимог без розгляду згідно положень ч.3 ст.123 КАС України (2017).

Разом з тим, суд погоджується із поданим клопотанням представника відповідача про залишення позовних вимог в частині визнання протиправним з дати видання наказу командира військової частини А 4362 від 17.07.2018 року №136 в частині виключення позивача зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 17.07.2018 року, оскільки позивач не заперечує того, що їй було своєчасно доведений наказ про звільнення від 17.07.2018 року та мав юридичну та практичну можливість йог оскаржити до суду.

Таким чином, строк звернення до суду за цими позовними вимогами розпочався витікати 18.07.2018 року та згідно положень ч.3 ст.99 КАС України (2010) сплинув 18.08.2018 року, тобто за один рік та чотири місяці до дати звернення позивача із цим позовом до суду.

Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що "стаття 6 Європейської Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права" (рішення від 4 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop. 42, пункт 36).

Позивачем не зазначається та з матеріалів справи не вбачається обставин, що заважали б позивачу та могли бути об'єктивними перешкодами для звернення до Одеського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів у передбачений законом строк.

Суд вважає, що за таких обставин позивач мав практичну можливість оскаржити рішення, яке становлять втручання у його права в межах встановлених ч.3 ст.99 КАС України (2010) строків звернення до суду.

Інститут строків в судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

При цьому, слід зазначити, що судом вбачаються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльності), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Разом з цим, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Поважність причин пропуску строку звернення до суду суд оцінює у кожному конкретному випадку з метою визначення правових наслідків. Так, поважними причинами можуть бути визнані: захворювання, що перешкоджає звернутись до суду, відрядження, несвоєчасне отримання оскаржуваного рішення, тощо.

Відповідно до ст.100 КАС України (2005), ч.3 ст.123 КАС України (2017) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

З адміністративного позову та доданих до нього матеріалів судом не встановлено перешкод та істотних підстав для вчасного вчинення позивачем процесуальних дій, а тому клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строку звернення з позовом до адміністративного суду не підлягає задоволенню.

Виходячи з вищенаведеного, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин, суд вважає за необхідне застосувати до заявлених позовних вимог наслідки, передбачені ст.100 КАС України (2005) та ч.3 ст.123 КАС України (2017) та залишити їх без розгляду.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.99,100 (КАС України 2005), ст.ст.122,123 КАС України (2017), суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду за позовними вимогами про визнання протиправним з дати видання наказу командира військової частини А 4362 від 17.07.2018 року №136 в частині виключення позивача зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 17.07.2018 року .

Клопотання представника Військової частини А 4362 від 01.02.2019 року (вхідний №3766/19) - задовольнити частково.

Залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Військової частини А 4362 (пров.Штабний,1, м.Одеса, 65062) в частині позовних вимог про визнання протиправним з дати видання наказу командира військової частини А 4362 від 17.07.2018 року №136 в частині виключення позивача зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 17.07.2018 року.

В задоволенні решти клопотання - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення суддею.

Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня отримання повного тексту ухвали в порядку, визначеному п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.