Рішення № 80861298, 22.03.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/135/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

судді - Супруна Є.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лисака С.В.,

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Руль М.І.,

представника відповідача та третьої особи за довіреністю - ОСОБА_3,

перекладача в режимі відеоконференції - Іслам МД Шафікул,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/135/19 за позовом громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

14 січня 2019 року законний представник ОСОБА_6, діючи в інтересах громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (надалі - відповідач, ДМС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (надалі - третя особа, УДМС в Полтавській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №434-18 від 22.12.2018 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати ДМС України повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подану законним представником ОСОБА_6 в інтересах позивача.

В обґрунтування позовних вимог вказує на протиправність рішення відповідача щодо відмови у наданні статуту біженця з огляду на неповне та поверхневе вивчення і аналіз документів, поданих для отримання такого статусу. Зауважував, що позивач покинув країну свого походження через небезпеку, яка йому загрожує внаслідок релігійних переконань, а також ситуації, яка склалася у його родині, оскільки батьки від нього відмовилися, на виховання до себе його забрав дядько, який фактично використовував його для домашньої важкої фізичної праці.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

У судове засідання 12.02.2019 позивач не з'явився. Його законний представник пояснив, що позивач перебує у притулку для дітей, які позбавлені батьківського піклування. При цьому, заявив клопотання про призначення перекладача. Аналогічне клопотання заявила представник позивача - адвокат Руль М.І.

У зв'язку з необхідністю з'ясування обставин знання мови, суд з метою забезпечення явки у судове засідання самого позивача, відклав розгляд справи на 21.02.2019.

У судовому засіданні 21.02.2019 законний представник позивача надав суду засвідчену копію Висновку за результатами обстеження для встановлення віку дитини, яка залишилася без піклування батьків та потребує соціального захисту від 19.02.2019 відносно ОСОБА_1 яким встановлено, що фізіологічна оцінка віку ОСОБА_1 - 20 років (з урахуванням можливої похибки в 1 рік).

У зв'язку з цим повноваження ОСОБА_6 - головного спеціаліста-юриста служби у справах дітей виконкому Шевченківської районної у м. Полтаві ради, як законного представника, припинилися.

Позивач у судове засідання не з'явився.

Присутня у судовому засіданні представника позивача адвокат Руль М.І. заявила перед судом клопотання про відкладення розгляду справи для забезпечення явки позивача у судове засідання, яке було задоволене, розгляд справи відкладено на 14.03.2019.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.03.2019 до участі у справі залучено перекладача з бенгальської мови, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 22.03.2019.

У судовому засіданні 22.03.2019, яке здійснювалося за участю перекладача з бенгальської мови, суд встановив особу позивача, який назвався громадянином Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1, позовні вимоги, як і його представник, підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача та третьої особи проти позову заперечувала, просила суд відмовити у його задоволенні. У наданих 11.02.2019 відзиві та поясненнях на позов зазначила, що під час співбесід ОСОБА_1 повідомив, що не бажає жити у країні походження через жорстоке поводження з ним його дядька і неможливість знайти захист. При аналізі побоювань, висловлених заявником, крім врахування повідомлених ним фактів, його віку, зрілості та вразливості, оцінювалась економічна та соціальна ситуація в країні походження. Під час співбесіди заявник розповів, що він мав змогу навчатися у школі з 2008 по 2018 роки, він мав місце для проживання, мав їжу, вільний час та змогу грати з друзями. Поганого відношення до себе з боку родичів, крім дядька, заявник не відчував. Про випадки насильства до нього в школі нічого не повідомив. За наслідками вжитих процедурних заходів УДМС в Полтавській області встановлено, що родина, в якій проживав позивач, не відноситься до певної соціальної групи, як родина без місця проживання або без засобів для існування. Тому позивач не може бути віднесений до групи, яка може мати підстави для отримання статусу біженця у зв'язку з переслідуванням за ознакою належності до певної соціальної групи через загальний соціальний досвід, такий як насильство, занедбаність, бідність, відсутність громадянства, вербування в збройні сили або захворювання на СНІД. До того ж позивач не був членом жодної військової, громадської чи політичної організації, утисків на батьківщині за релігійною чи гендерною ознакою не зазнав, мав змогу отримувати освіту, вільно переміщатися. Тобто можливості заявника користуватися основоположними правами людини в Бангладеш ніхто не обмежував. Випадків дискримінації, яка прирівнюється до переслідування, ним наведено не було (а.с. 22-33, 109-120).

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача та третьої особи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 з його слів ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Народної Республіки Бангладеш, місце народження позивача с. Мухамед Пур, район Сілхет, Народна Республіка Бангладеш; національність - бангладешець; мова - бенгальська, англійською - спілкується; віросповідання - мусульманин; неодружений.

Відповідно до Висновку за результатами обстеження для встановлення віку дитини, яка залишилася без піклування батьків та потребує соціального захисту від 19.02.2019 відносно ОСОБА_1 фізіологічна оцінка віку ОСОБА_1 становить 20 років (з урахуванням можливої похибки в 1 рік).

Ані паспорта, ані іншого документа, підтверджуючого особу позивача, ні до органу міграційної служби, ні до суду надано не було. Зі слів позивача, паспорт був відібраний особою, яка привезла його до м. Полтава.

ОСОБА_1 народився та постійно проживав в країні походження - Народна Республіка Бангладеш. Походить з мусульманської родини. З його тверджень навчався в школі м. Сілхет. Але, ані копії диплому, ані документів, що підтверджують факт його навчання в країні походження, позивач не надав.

ОСОБА_1 28.08.2018 звернувся до УДМС в Полтавській області із заявою щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На момент розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 як дитина, розлучена із сім'єю, був тимчасово влаштований до дитячого спеціалізованого закладу м. Полтава.

На підставі статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", враховуючи висновок УДМС в Полтавській області, Державною міграційною службою України 22.12.2018 було прийнято рішення №434-18 про відмову у визнанні громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, біженцем або особою яка потребує додаткового захисту (а.с. 101).

Позивач не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір по суті, суд виходить з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні регулюється Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 №3671-VI (надалі - Закон №3671-VI).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Так, пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI встановлено, що:

- біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

- особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до частини шостої статті 8 Закону №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У відповідності до частин першої, сьомої статті 7 Закону №3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців (далі - Керівництво), особа яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до пункту 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

Частиною другою статті 13 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Тобто, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. При цьому слід враховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв для надання статусу біженця.

Побоювання особи є власним оціночним (суб'єктивним) судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. В той же час ситуація у країні походження є об'єктивним доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним станом у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. При цьому побоювання можуть ґрунтуватися не лише на власному досвіді біженця, а й на досвіді інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватися від біженця та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Так, у даній справі судом встановлено, що позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з мотивів відсутності передумов, визначених пунктами 1 і 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

З відзиву відповідача суд з'ясував, що в Україну позивач потрапив нелегально з Росії в складі групи осіб, вихідців з Народної Республіки Бангладеш. Був виявлений 27.07.2018 в ході проведення цільових заходів під назвою "Мігрант", про що було складено акт про виявлення розлученої із сім'єю дитини, яка не є громадянином України (а.с. 49).

Надаючи власні пояснення, позивач повідомив суду, що він виїхав з країни свого походження - Народної Республіки Бангладеш через те, що його батьки вживали алкоголь та наркотики, а дядько, у якого він жив, постійно бив його та змушував працювати на нього. Позивач не бажає жити у країні свого походження через жорстоке поводження з ним його родичами та неможливість знайти захист на батьківщині.

При цьому суд враховує ті обставини, що позивач мав змогу навчатися у школі з 2008 по 2018 роки, мав місце для проживання, їжу, вільний час та змогу грати з друзями. Поганого відношення до себе з боку родичів, крім дядька, позивач не відчував.

З вищевикладеного слідує, що позивач взагалі не повідомив як міграційному органу, так і суду про наявність обставин, які можуть свідчити про наявність загрози життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської приналежності через побоювання застосування щодо заявника смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання. Позивачем не наведено конкретних фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення.

У наданих в судовому засіданні поясненнях ОСОБА_1 повідомив, що не знав куди їхав, але це не мало для нього значення. Виїхав з країни він за кошти отримані від продажу належного йому будинку на підставі документів, виготовлених людиною з агентства на ім'я Ширад, який по приїзду до м. Полтави забрав документи, речі та гроші позивача і зник.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Аналіз особової справи позивача свідчить на користь висновку про те, що переїзд ОСОБА_1 до України не був вимушеним внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

На питання суду щодо джерел існування в Україні позивач повідомив, що користується послугами різних благодійних організацій. Також повідомив, що бажає жити і працювати в Україні, оскільки в країні його походження гірші умови ніж тут. Коштів для повернення та існування в Республіці Бангладеш у нього немає.

Таким чином, надані позивачем відомості, дають можливість стверджувати про те, що до міграційного органу позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно з метою легалізації свого статусу в Україні.

Згідно з п.F Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), позивач, є мігрантом, а не біженцем (мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Ним може рухати бажання змін чи пригод, сімейні чи інші причини особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем).

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття "біженець" включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження;

3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;

4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

Тож, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.

Відповідно до положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66).

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.02.2018 №825/608/17 (номер в ЄДРСР 72293859).

З огляду на встановлені судовим розглядом обставини, з урахуванням особистих пояснень позивача суд приходить до висновку, що обставини наведені у позовній заяві, як і факти повідомлені позивачем, не можуть можуть бути визнані належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та оформлення документів для подальшого вирішення питання про надання такого статусу.

Будь-яких інших обґрунтованих аргументів, які б свідчили про негативні фактори в країні походження позивачем не наведено, а судом не встановлено.

Суд зауважує, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або зазнати серйозної шкоди, пов'язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.

Приписами п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27.04.2004 №8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

За таких обставин суд приходить до переконання, що за результатами розгляду відомостей, наведених у заяві позивача, та співбесід останнього з посадовими особами відповідача, не встановлено об'єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в Народній Республіці Бангладеш жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що у свою чергу свідчить про відсутність у заявника передумов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Матеріали міграційної справи ОСОБА_1 та повідомлені ним обставини не містять обґрунтованих обставин того, що позивач під час перебування в країні походження, чи перебуваючи поза межами країни своєї громадянської приналежності зазнає переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме - в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

За таких обставин сукупність зібраних у справі доказів свідчить на користь висновку про відсутність підстав для надання громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку відповідач довів суду, що при прийнятті спірного рішення він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Сторона позивача цих обставин спростувати не спромоглася.

Відтак, рішення відповідача щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 суд визнає правомірним, у зв'язку з чим позовні вимоги суд визнає необґрунтованими та відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 37829297) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням положень п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складений 27.03.2019.

Суддя Є.Б. Супрун