Ухвала суду № 80861291, 28.03.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1335/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2019 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: ОСОБА_1 (представник за довіреністю)

відповідач:

третя особа: ОСОБА_2 (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі питання про закриття провадження у справі,-

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4, в якому позивач, уточнивши позовні вимоги (вх. № 9306/19 від 03.02.2019 р.), просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради № 1786-VII від 15.03.2017 р. «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині надання згоди ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1;

визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради № 2833-VII від 14.12.2017р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу гр. ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 0,0421 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення Одеської міської ради № 1786-VII від 15.03.2017р., № 2833-VII від 14.12.2017р., якими ОСОБА_4 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, та затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки та передачу її ОСОБА_4 у власність є протиправними та підлягають скасуванню. Позивач є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, в зв'язку з чим у листопаді 2009 року звернулась до Одеської міської ради з відповідною заявою про передачу їй у власність земельних ділянок, що перебувають у її користуванні за вказаною адресою. У липні 2010 року Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради надано позивачу позитивний висновок про можливість передачі їй у власність земельної ділянки площею 0,0664 га по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Крім того, рішенням Одеської міської ради № 44-VI від 28.12.2010 р. позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, на виконання якого позивачем замовлено розроблення відповідного проекту, проте у зв'язку з відсутністю коштів до теперішнього часу проект не виготовлено. Не зважаючи на зазначене, по теперішній час вказана земельна ділянка перебуває у безпосередному користуванні позивача. У листопаді 2017 року позивач дізналась, що її сусідкою ОСОБА_5 здійснюється оформлення неіснуючого будинку, який документально розміщується на земельній ділянці, що належить позивачу. Після присвоєння адреси такому будинку та оформлення на нього права власності, ОСОБА_5 останній подаровано ОСОБА_4, який достовірно знаючи про фіктивність документів про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, звернувся до Одеської міської ради з заявою щодо відведення земельної ділянки йому у власність під неіснуючим будинком.

Відповідач в обґрунтування правової позиції, зокрема, зазначив, що рішенням Одеської міської ради № 2833-VII від 14.12.2017р. затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 0,0421 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Однак, вже після прийняття вказаного рішення постійною комісією Одеської міської ради повідомлено, що згідно матеріалів, які містились у наданому ОСОБА_4 проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на останній розташований об'єкт нерухомого майна, власником якого зазначено ОСОБА_4 З метою належного реагування та перевірки вказаних обставин фахівцями відділу самоврядного контролю за використанням і охороною земель та дотримання вимог земельного законодавства та використання об'єктів комунальної власності департаменту комунальної власності Одеської міської ради проведено додатковий огляд та встановлено, що на вказаній земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомості, які належать ОСОБА_4, що свідчить про зазначення останнім недостовірної інформації у документах, на підставі яких прийнято оскаржувані рішення.

Ухвалою від 04.04.2018 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін); залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_4; встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву; встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; встановлено третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, п'ятиденний строк з дня отримання позову/відзиву подати письмові пояснення щодо позову або відзиву; встановлено учасникам справи п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяв з процесуальних питань; зобов'язано Одеську міську раду надати письмові докази по справі; призначено судове засідання по справі на 26.04.2018 р. 14 год. 15 хв.

Ухвалою суду від 26.04.2018 р., яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання на 18.05.2018 р. 11 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 18.05.2018 р., яка занесена до протоколу судового засідання, у судовому засіданні оголошено перерву до 30.05.2018 р. 10 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 30.05.2018 р. в Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, ПП "ДІЖЕН", Київської районної адміністрації ОМР, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Колмакової Нонни Вікторівни витребувано письмові докази по справі та призначено проведення розгляду справи в порядку загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання по справі на 21.06.2018 р. о 15 год.00 хв.

Ухвалою суду від 21.06.2018 р., яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 16.07.2018 р. о 16 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 16.07.2018 р. продовжено строк підготовчого провадження по справі на тридцять днів; відкладено підготовче засідання по справі на 30.08.2018 р. 09 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 30.08.2018 р. за клопотанням представника позивача застосовано до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради заходи процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом; тимчасово вилучено в Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради для дослідження судом матеріали, на підставі яких було зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, зареєстровану Департаментом ДАБІ в Одеській області 10.09.2015 р. за № ОД 142152531753; провадження у справі зупинено до закінчення виконавчого провадження з вилучення доказів для дослідження судом.

Ухвалою суду від 22.01.2019р., яка занесена до протоколу засідання, поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 22.01.2019р. підготовче провадження у справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 12.02.2019 р. об 11 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 12.02.2019 р. за клопотанням позивача та третьої особи провадження у справі зупинено; призначено судове засідання по справі на 05.03.2019 р. о 14 год. 15 хв.

Ухвалою суду від 23.03.2019 р., яка занесена до протоколу засідання, поновлено провадження у справі; в судовому засіданні оголошено перерву до 28.03.2019р. 10 год. 00 хв.

У підготовче судове засідання 28.03.2019р. з'явились представники позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4.

Відповідач у підготовче судове засідання явку представника не забезпечив, про дату, час та місце проведення останнього повідомлений належним чином та завчасно.

Судом поставлено на обговорення питання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 238 КАС України.

Представник позивача заперечував щодо закриття провадження у справі.

Представник третьої особи проти закриття провадження у справі не заперечував.

Розглянувши питання про закриття провадження у справі, заслухавши думку учасників справи, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю, з таких підстав.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ст.3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно п.1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За приписами ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п. 7 ч.1 ст.4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим засадам.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Однак, оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

Судом встановлено, що рішенням Одеської міської ради № 1786-VII від 15.03.2017 р. «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» надано дозволи громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі згідно з переліком (додаток 1), в тому числі ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішенням Одеської міської ради № 2833-VI від 14.12.2017р. за результатами розгляду заяви гр. ОСОБА_4, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленого Одеським відділенням Українського державного науково-виробничого інституту зйомок міст і геоінформатики «УКРГЕОІНФОРМ», посилаючись на перебування земельної ділянки у фактичному користуванні гр. ОСОБА_4 та те, що остання відноситься до земель житлової та громадської забудови міста, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3) площею 0,0421 га за адресою: АДРЕСА_1; передано гр. ОСОБА_4 у власність вказану земельну ділянку (землі житлової та громадської забудови міста) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

На думку позивача, рішення відповідача щодо надання ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3) площею 0,0421 га за адресою: АДРЕСА_1 у власність гр. ОСОБА_4 є протиправними, оскільки згідно рішення Одеської міської ради № 44-VI від 28.12.2010р. ОСОБА_3 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та на виконання вказаного рішення нею замовлено розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки, однак в зв'язку з фінансовими труднощами його не виготовлено до теперішнього часу, проте земельна ділянка дотепер перебуває у її фактичному користуванні.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач зазначає, що у листопаді 2017 року їй стало відомо про те, що відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта, зареєстрованої Департаментом ДАБІ в Одеській області 10.09.2015 р. за № ОД 142152531753, введено в експлуатацію реконструйований дачний будинок, з розподілом на два самостійних (АДРЕСА_1), а розміщення одного з реконструйованих будинків документально оформлено на земельній ділянці позивача, про що свідчить Технічний паспорт на садовий (дачний) будинок, виготовлений ПП «ДІЖЕН» 12.10.2015 р.

Також вказано, що розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради № 49 від 21.01.2016 р. такій неіснуючій будівлі, нібито, розташованій на земельній ділянці позивача, надано адресу: АДРЕСА_1. В подальшому ОСОБА_5 оформила право власності на цю фіктивну будівлю, але не як на садовий (дачний) будинок, а як на жилий будинок, та 18.02.2016 р. подарувала будинок, якого фактично не існує, ОСОБА_4.

При цьому позивач стверджує, що на земельній ділянці площею 0,0421 га за адресою: АДРЕСА_1, відсутні будь-які будівлі.

Разом з тим позивач наголошує, що відмови від зазначеної ділянки вона не надавала та продовжує нею користуватись за цільовим призначенням. Відтак, на думку позивача, прийняття оскаржуваних рішень відбулося протиправно, що є підставою для їх скасування.

Суд звертає увагу, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

Подібна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Однак, оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірного майна має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

Відповідно до постанови Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі №21-3412а16, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Водночас, спір у даній справі стосується права власності/користування земельною ділянкою, тобто цивільного права, а отже, не підлягає вирішеню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, а також правомірності надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25.05.2016 року справі за №21- 1204а16 та від 26.04.2016 року № 21-2990а15.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2019 року у справі №822/1283/17, від 20 березня 2019 року у справі №826/1106/16.

З аналізу ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) можна зробити висновок, що органи виконавчої влади у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної власності діють як органи, через які держава реалізує повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи вступають із юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Цивільні відносини, відповідно до частини першої статті 1 ЦК України, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже рівність учасників є одним із принципів цивільних правовідносин.

Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають із правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах приватноправового характеру, які виникають із земельних відносин, за відповідності складу сторін спору статті 4 ЦПК України, мають розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019року у справі № 485/1472/17.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову є визначення законності прийняття рішення Одеської міської ради про надання гр. ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та рішення Одеської міської ради № 2833-VII від 14.12.2017р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_3) площею 0,0421 га за адресою: АДРЕСА_1 та передачу гр. ОСОБА_4 у власність вказаної земельної ділянки (землі житлової та громадської забудови міста) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Отже, враховуючи вищенаведене, оспорювання правомірності набуття прав на спірну земельну ділянку, а також правомірності надання гр. ОСОБА_4 дозволу на розробку проекту землеустрою та щодо відведення цієї земельної ділянки, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом цивільного права позивача, суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

У частині 3 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За правилами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Таким чином, враховуючи, що спір має приватноправовий характер та спірним правовідносинам у даній справі передує невирішений спір про право цивільне, дана справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

За приписами ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

У п. 24 рішення в справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі "Занд проти Австрії" від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…) 2. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

У справі, що розглядається, оскаржуються рішення, прийняттю яких передує невирішений спір про право цивільне, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Згідно ст.239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст.238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 238, ст.ст. 243, 248, 295, 297 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі № 815/1335/18 за позовною заявою ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Одеської міської ради (65004, Одеська обл., місто Одеса, площа Думська, будинок 1; код ЄДРПОУ 26597691), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 (АДРЕСА_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) про визнання протиправними та скасування рішень про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 1786-VII від 15.03.2017 р. та про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки № 2833-VII від 14.12.2017р.

Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч.2 ст. 239 КАС України).

Роз'яснити позивачу, що даний спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України, та може бути оскаржена у відповідності до ст.ст. 295, 297 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 02.04.2019р.

Суддя Г.П. Самойлюк

.